Рішення

від 26.02.2020 по справі 914/2139/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2020 справа №914/2139/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р., за участі секретаря судового засідання Чорної І.Б., розглянувши справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця Кульчицького Володимира Остаповича

до відповідача: Львівської міської ради

про: визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування,

Представники

позивача: П`ятковська І.П. (ордер серії ЛВ №176938 від 18.11.2019р.);

відповідача: Кузь І.Р. (довіреність №2901-вих-639 від 25.07.2019р.),

ВСТАНОВИВ:

21.10.2019р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Кульчицького Володимира Остаповича до Львівської міської ради про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування.

28.10.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначити на 18.11.2019р.; явку представників сторін у судове засідання визнати обов`язковою.

У підготовчому засіданні, яке відбулося 18.11.2019р. та в якому сторони забезпечили участь повноважних представників, оголошено перерву до 02.12.2019р. При цьому, 18.11.2019р. представником позивача подано до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№47729/19.

Після закінчення перерви, у підготовчому засіданні, яке відбулося 02.12.2019р. та в якому сторони забезпечили участь повноважних представників, оголошено перерву до 23.12.2019р. При цьому, 02.12.2019р. представником відповідача подано до суду клопотання про поновлення строку, встановленого для подання відзиву на позов разом із відзивом на позовну заяву, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№50258/19 та вх.№50259/19 відповідно. Водночас, судом визнано причини пропуску строку для подання відзиву поважними та прийнято відповідний відзив.

Після закінчення перерви, у підготовче засідання, яке відбулося 23.12.2019р. з`явився представник відповідача. Позивач участі повноважного представника у вищевказаному підготовчому засіданні не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 23.12.2019р. суд ухвалив продовжити строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкласти підготовче засідання на 20.01.2020р.

Крім того, ухвалою від 24.12.2019р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав позивача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.

У підготовчому засіданні, яке відбулося 20.01.2020р.р. та в якому сторони забезпечили участь повноважних представників, оголошено перерву до 27.01.2020р. При цьому, 20.01.2020р. представником позивача подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи, яке зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№3017/20.

Після закінчення перерви, у підготовче засідання 27.01.2020р. представники сторін з`явилися. При цьому, представником позивача подано до суду додаткові пояснення та заяву, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№4167/20 та вх.№4261/20 відповідно.

27.01.2020р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; призначити судове засідання з розгляду спору по суті на 19.02.2020р.; явку представників сторін справи у судове засідання визнати обов`язковою.

18.02.2020р. позивачем подано до суду письмові заперечення на додаткові пояснення відповідача, які зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№8811/20.

У судове засідання 19.02.2020р. з розгляду спору по суті з`явився представник позивача. Відповідач участь повноважного представника у вищевказаному судовому засіданні не забезпечив причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 19.02.2020р. судове засідання з розгляду спору по суті відкладено на 26.02.2020р.

Крім того, ухвалою від 20.02.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав відповідача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання.

У судовому засіданні 26.02.2020р. з розгляду спору по суті сторони забезпечили участь повноважних представників.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Позиція позивача:

10.10.2019р. на пленарному засіданні 21-ї сесії Львівської міської ради 7-го скликання прийнято рішення у формі ухвали №5638, якою відмовлено ФОП Кульчицькому В.О. у поновленні договору оренди земельної ділянки на просп. Червоної Калини, 109.

На переконання позивача, вищевказана ухвала є такою, що грубо порушує його права, прийнята з порушенням чинного законодавства, а тому підлягає визнанню недійсною в судовому порядку, зокрема, з наступних підстав:

1) позивач має переважне право на поновлення договору оренди від 12.04.2010р. на новий строк, оскільки належно виконував умови укладеного з відповідачем договору оренди землі;

2) земельну ділянку кадастровий номер №4610136800:07:004:0045 позивач брав в оренду в цілях подальшої забудови з демонтажем будівлі кафе-бару, що розміщена на цій земельній ділянці та належить позивачу на праві приватної власності;

3) суміжні земельні ділянки з кадастровими номерами №4670736800:07:004:0045 (орендована позивачем) та №4670736800:07:004:0055 ( Сквер Гідності ) не накладаються одна на одну, в жодний інший спосіб не перетинаються, а отже, не можуть перешкоджати збереженню та використанню Скверу Гідності;

4) відмова відповідача у поновленні договору оренди від 10.04.2010р. за жодних обставин не може бути мотивована положеннями ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України Про оренду землі , оскільки на момент такої відмови позивач ще не розпочав процес реалізації свого переважного права на поновлення договору оренди землі;

Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати недійсною ухвалу Львівської міської ради від 10.10.2019р. №5638 Про відмову ФОП Кульчицькому В.О. у поновленні договору оренди земельної ділянки на просп. Червоної Калини, 109 .

Позиція відповідача:

Відповідач проти позову заперечив, зокрема, зазначивши, що, враховуючи план зонування території Сихівського району, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №3840 від 18.09.2014р., спірна земельна ділянка розташована в межах червоних ліній вулиць та в межах функціонування зони Р-3 - рекреаційні зони озеленених територій загального користування. При цьому, розташування будь-яких об`єктів, будівель, споруд або їх частин у межах червоних ліній вулиці не допускається.

Враховуючи наведене, на думку відповідача, оскаржувана ухала є прийнятою із дотриманням вимог законодавства.

За результатами дослідження наданих доказів та матеріалів справи, пояснень представників сторін, суд встановив таке:

12.04.2010р. між сторонами укладено договір оренди землі, відповідно до п.1 якого, Орендодавець на підставі ухвали Львівської міської ради №899 від 07.06.2007р. Про затвердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м.Львові та ухвали Львівської міської ради №3175 від 28.01.2010р. Про затвердження Фізичній особі-підприємцю Кульчицькому В.О. проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на пр. Червоної Калини, 109 у м.Львові надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові на пр. Червоної Калини,109 для встановлення та обслуговування кафе-бару і магазину.

Площа об`єкта оренди (кадастровий № 4610136800:07:004:0045) складає 0,0670 га, у тому числі під забудовою - 0,0093 га, твердим покриттям - 0,0311 га та під рослинним покривом - 0,0266 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 469087,10 грн. (п.2.5. Договору).

На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: металева споруда (п.3 договору).

Договір укладено на 10 (десять) років до 28.01.2020 року (п.8 Договору).

Як зазначає позивач, він належно виконував умови укладеного з відповідачем договору оренди землі, а отже у нього наявне переважне право на поновлення договору оренди від 12.04.2010р. на новий строк. При цьому, відповідачем доказів протилежного суду не надано.

Водночас, 10.10.2019р. на пленарному засіданні 21-ї сесії Львівської міської ради 7-го скликання відповідачем прийнято рішення у формі ухвали №5638, якою відмовлено ФОП Кульчицькому В.О. у поновленні договору оренди земельної ділянки на просп. Червоної Калини, 109.

На переконання позивача, вищевказана ухвала є такою, що грубо порушує його права, прийнята з порушенням чинного законодавства, оскільки підстави для її прийняття - відсутні, зокрема, позивач зазначає, що суміжні земельні ділянки з кадастровими номерами №4670736800:07:004:0045 (орендована позивачем) та №4670736800:07:004:0055 ( Сквер Гідності ) не накладаються одна на одну, в жодний інший спосіб не перетинаються, а отже, не можуть перешкоджати збереженню та використанню Скверу Гідності; відмова відповідача у поновленні договору оренди від 10.04.2010р. за жодних обставин не може бути мотивована положеннями ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України Про оренду землі , оскільки на момент такої відмови позивач ще не розпочав процес реалізації свого переважного права на поновлення договору оренди землі.

Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати недійсною ухвалу Львівської міської ради від 10.10.2019р. №5638 Про відмову ФОП Кульчицькому В.О. у поновленні договору оренди земельної ділянки на просп. Червоної Калини, 109 .

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю, виходячи з такого:

Спеціальним законом, що регулює питання оренди землі, є Закон України Про оренду землі , яким встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Частина 1 ст.626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір оренди землі, згідно ст.13 вказаного закону, це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

12.04.2010р. між позивачем (надалі по тексту - Орендар) та відповідачем (надалі по тексту - Орендодавець ) укладено договір оренди землі (надалі по тексту - Договір ), відповідно до п.1 якого, Орендодавець на підставі ухвали Львівської міської ради №899 від 07.06.2007р. Про затвердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м.Львові та ухвали Львівської міської ради №3175 від 28.01.2010р. Про затвердження Фізичній особі-підприємцю Кульчицькому В.О. проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельних ділянки на пр. Червоної Калини, 109 у м.Львові надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (надалі по тексту - Спірна земельна ділянка ), яка знаходиться у м.Львові на пр. Червоної Калини,109 для встановлення та обслуговування кафе-бару і магазину. Площа об`єкта оренди (кадастровий № 4610136800:07:004:0045) складає 0,0670 га, у тому числі під забудовою - 0,0093 га, твердим покриттям - 0,0311 га та під рослинним покривом - 0,0266 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 469087,10грн. (п.2.5. Договору).

10.10.2019р. на пленарному засіданні 21-ї сесії Львівської міської ради 7-го скликання прийнято рішення у формі ухвали №5638 Про відмову ФОП Кульчицькому В. О. у поновленні договору оренди земельної ділянки на просп. Червоної Калини, 109 (надалі по тексту - Оскаржувана ухвала ), відповідно до якого, з метою збереження та використання Скверу Гідності, беручи до уваги ухвали міської ради від 08.07.2010 №3722 Про затвердження переліку та меж скверів Сихівського району м. Львова , від 15.02.2018 №3052 Про затвердження Сихівській районній адміністрації проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на просп. Червоної Калини, 109 (біля школи № 98) , керуючись ст.144 Конституції України, п.34 ч.1 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст.ст. 12, 93, 124 Земельного кодексу України, ст.33 Закону України Про оренду землі , міська рада ухвалила відмовити позивачу у поновленні терміну оренди Спірної земельної ділянки.

Відповідно до положень ст.33 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній на момент прийняття відповідачем Оскаржуваної ухвали), по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Згідно з ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (аналогічна норма права закріплена у ст.20 ГК України).

Відповідно до Статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

З викладеного вбачається, що нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення.

Суд звертає увагу, що, як зазначено у п.3 укладеного між Львівською міською радою (відповідачем у цій справі) та позивачем Договору, на Спірній земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна, а саме металева споруда. При цьому, належність позивачу права власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться на Спірній земельній ділянці також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20941307 від 17.11.2008р., інформаційною довідкою з Державною реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №185467995 від 21.10.2019р., копії яких містяться в матеріалах справи.

Водночас, в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів скасування вищевказаного речового права (права власності) позивача на нерухоме майно, розміщене на Спірній земельній ділянці, про яке, як вбачається з п.3 Договору, станом на момент укладення такого, було відомо також і відповідачу у цій справі.

Таким чином, право позивача користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нерухомістю, що йому належить на праві власності, не може бути обмежено, оскільки, як зазначено вище, користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою. Зазначені обставини, в свою чергу, виключають можливість звільнення Спірної земельної ділянки під будівлею на виконання Оскаржуваної ухвали.

Також суд звертає увагу на те, що відповідно до тексту Оскаржуваної ухвали, таку прийнято, зокрема, з метою збереження та використання Скверу Гідності. Водночас, як зазначає позивач та не заперечується відповідачем (в тому числі підтверджено представником відповідача в судовому засіданні під час розгляду цієї справи), Спірна земельна ділянка та земельна ділянка, кадастровий номер якої №4670736800:07:004:0055 ( Сквер Гідності ), є суміжними, не накладаються одна на одну, в жодний інший спосіб не перетинаються, а отже відсутні підстави стверджувати про перешкоджання збереженню та використанню Скверу Гідності. Доказів протилежного сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні.

Крім того, суд не приймає до уваги твердження відповідача про законність оскаржуваної ухвали з тих підстав, що Спірна земельна ділянка розташована в межах червоних ліній вулиць та в межах функціонування зони Р-3 - рекреаційні зони озеленених територій загального користування, оскільки таке не було підставою для прийняття оскаржуваної ухвали (посилання на ухвалу Львівської міської ради №3840 від 18.09.2014р. текст оскаржуваної ухвали не містить).

Згідно положень ч.1 ст.155 ЗК України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Відповідно до ч.10 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно з п.6 ч.1 ст.20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Беручи до уваги викладене вище, а також те, що законне право позивача користуватися Спірною земельною ділянкою на якій розташоване належне позивачу на праві приватної власності нерухоме майне порушується прийняттям відповідачем Оскаржуваної ували, така ухвала підлягає визнанню недійсною.

Отже, позовні вимоги є підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу ( групі однотипних доказів ), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу ( групи доказів ).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги є такими, що підлягають до задоволення повністю, шляхом визнання недійсною ухвали Львівської міської ради від 10.10.2019р. №5638 Про відмову ФОП Кульчицькому В.О. у поновленні договору оренди земельної ділянки на просп. Червоної Калини, 109 .

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне:

позивачем за подання позову у цій справі сплачено судовий збір у розмірі 1921,00грн., що підтверджується квитанцією №ПН 4460 від 21.10.2019р.

Доказів понесення інших судових витрат, окрім сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору станом на момент прийняття рішення позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З підстав наведеного, а також недоведення позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору, судові витрати у справі, а саме сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1921,00грн., слід покласти на відповідача, оскільки, як зазначено вище, позов підлягає до задоволення повністю.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною ухвалу Львівської міської ради від 10.10.2019р. №5638 Про відмову ФОП Кульчицькому В.О. у поновленні договору оренди земельної ділянки на просп. Червоної Калини, 109 .

3. Стягнути з Львівської міської ради (місцезнаходження: 79008, Львівська обл., місто Львів, пл. Ринок, будинок 1; ідентифікаційний код: 04055896) на користь Фізичної особи-підприємця Кульчицького Володимира Остаповича (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) судові витрати в розмірі 1921,00грн.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015 .

Повний текст рішення складено та підписано 10.03.2020р.

Суддя Король М.Р.