Постанова від 16.06.2020 по справі 914/2139/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2020 р. Справа №914/2139/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддів Желіка М.Б.

Орищин Г.В.

секретар судового засідання Кишенюк Н.

за участю представників учасників процесу:

від позивача - П`ятковська І.П.-адвокат;

від відповідача - Кузь І.І.-представник

розглянувши апеляційну скаргу Львівської міської ради б/н б/д (вх.ЗАГС 01-05/1354/20 від 07.04.2020)

на рішення Господарського суду Львівської області від 26.02.2020 (суддя Король М.Р., повний тест рішення складено 10.03.2020, м.Львів)

у справі №914/2139/19

за позовом Фізичної особи-підприємця Кульчицького Володимира Остаповича, м.Львів

до відповідача Львівської міської ради, м.Львів

про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування

В С Т А Н О В И В :

Фізична особа-підприємець Кульчицький Володимир Остапович звернувся з позовною заявою до Львівської міської ради про визнання недійсною ухвалу Львівської міської ради від 10.10.2019 №5638 Про відмову ФОП Кульчицькому В.О. у поновленні договору оренди земельної ділдянки на пр. Червоної Калини, 109 .

Рішенням Господарського суду Львівської області від 26.02.2020 у справі №914/2139/19 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано недійсною ухвалу Львівської міської ради від 10.10.2019 №5638 "Про відмову ФОП Кульчицькому В.О. у поновленні договору оренди земельної ділянки на просп. Червоної Калини, 109 ". Стягнено з Львівської міської ради на користь Фізичної особи-підприємця Кульчицького Володимира Остаповича судові витрати у розмірі 1 921,00грн.

Рішення суду мотивовано тим, що право позивача користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нерухомістю, що йому належить на праві власності, не може бути обмежено, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою. Зазначені обставини, в свою чергу, виключають можливість звільнення спірної земельної ділянки під будівлею на виконання оскаржуваної ухвали.

Львівською міською радою подано апеляційну скаргу б/н б/д (вх.ЗАГС 01-05/1354/20 від 07.04.2020), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 26.02.2020 у даній справі та прийняти нове рішенням, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що рішення суду прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, висновки суду є необґрунтованими, судом неповно з`ясовано обставини справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що з огляду на численні систематичні порушення позивачем Порядку отримання дозволів на встановлення відкритих літніх майданчиків у м.Львові біля об`єктів ресторанного господарства для здійснення підприємницької діяльності, затв. ухвалою Львівської міської ради від 05.03.2009 №2452 (із змінами і доповненнями), систематичні колективні звернення громадської організації Кращий Сихів та з метою збереження та використання Скверу Гідності (суміжної земельної ділянки) оскаржувана ухвала прийнята із дотриманням вимог законодавства.

Також скаржник зазначає, що враховуючи план зонування території Сихівського району, затверджений ухвалою Львівської міської ради №3840 від 18.09.2014р., спірна земельна ділянка розташована в межах червоних ліній вулиць та в межах функціонування зони Р-3 - рекреаційні зони озеленених територій загального користування. При цьому, розташування будь-яких об`єктів, будівель, споруд або їх частин у межах "червоних ліній" вулиці не допускається.

ФОП Кульчицьким В. О. подано відзив від 04.05.2020, в якому позивач просить рішення Господарського суду Львівської області від 26.02.2020 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що апеляційна скарга є необгрунтована та безпідставна, рішення суду таким, що прийнято із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Позивач зазначає, що з матеріалів справи вбачається, а відповідачем належними та достовірними доказами не спростовано, що позивач належно виконував умови укладеного з відповідачем договору оренди землі, а отже у нього є переважне право на поновлення договору оренди від 12.04.2010 на новий строк.

Позивач вважає, що спірна ухвала порушує права останнього, прийнята з порушенням чинного законодавства, оскільки підстави для її прийняття відсутні. Зокрема. Позивач зазначає, що суміжні земельні ділянки з кадастровими номерами №4670736800:07:004:0045 (орендована позивачем) та №4670736800:07:004:0055 ( Сквер гідності ) не накладаються одна на одну, в жодний спосіб не перетинаються, а отже не можуть перешкоджати збереженню та використанню Скверу Гідності; відмова відповідача у поновленні договору оренди від 10.04.2010 за жодних обставин не може бути мотивована положеннями ч.ч.1-5 ст.33 Закону України Про оренду землі .

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 відкрито апеляційне провадження в даній справі та ухвалою від 14.05.2020 задля дотримання карантинного режиму та недопущення поширення гострих респіраторних захворювань та коронавірусу COVID-19, у зв`язку з запровадженням карантину, з метою дотримання принципу всебічного, повного, об`єктивного дослідження в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, призначено розгляд справи в судовому засіданні на 16.06.2020, поза межами процесуального строку, визначеного ст.273 ГПК України.

Представники сторін підтримали доводи та заперечення щодо вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст.240 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 16.06.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови Західного апеляційного господарського суду.

Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з огляду на наступне:

12.04.2010 між сторонами укладено договір оренди землі, відповідно до п.1 якого, орендодавець на підставі ухвали Львівської міської ради №899 від 07.06.2007 "Про затвердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м.Львові" та ухвали Львівської міської ради №3175 від 28.01.2010 "Про затвердження Фізичній особі-підприємцю Кульчицькому В.О. проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на пр. Червоної Калини, 109 у м.Львові" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові на пр. Червоної Калини,109 для встановлення та обслуговування кафе-бару і магазину.

Площа об`єкта оренди (кадастровий № 4610136800:07:004:0045) складає 0,0670 га, у тому числі під забудовою - 0,0093 га, твердим покриттям - 0,0311 га та під рослинним покривом - 0,0266 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 469 087,10 грн (п.2.5 договору).

На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: металева споруда (п.3 договору).

Договір укладено на 10 (десять) років до 28.01.2020 (п.8 договору).

Як зазначив позивач, він належно виконував умови укладеного з відповідачем договору оренди землі, а отже у нього наявне переважне право на поновлення договору оренди від 12.04.2010 на новий строк.

В матеріалах справи відсутні та не надані такі скаржником, докази, які б заперечували зазначене твердження позивача.

Як вбачається із матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, 10.10.2019 на пленарному засіданні 21-ї сесії Львівської міської ради 7-го скликання відповідачем прийнято рішення у формі ухвали №5638, якою відмовлено ФОП Кульчицькому В.О. у поновленні договору оренди земельної ділянки на просп. Червоної Калини, 109.

На переконання позивача, вищевказана ухвала є такою, що грубо порушує його права, прийнята з порушенням чинного законодавства, оскільки підстави для її прийняття - відсутні, зокрема, позивач зазначає, що суміжні земельні ділянки з кадастровими номерами №4670736800:07:004:0045 (орендована позивачем) та №4670736800:07:004:0055 ("Сквер Гідності") не накладаються одна на одну, в жодний інший спосіб не перетинаються, а отже, не можуть перешкоджати збереженню та використанню Скверу Гідності; відмова відповідача у поновленні договору оренди від 10.04.2010 за жодних обставин не може бути мотивована положеннями ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки на момент такої відмови позивач ще не розпочав процес реалізації свого переважного права на поновлення договору оренди землі.

Враховуючи викладене, позивач звернувся із позовом про визнання недійсною ухвали Львівської міської ради від 10.10.2019 №5638 "Про відмову ФОП Кульчицькому В.О. у поновленні договору оренди земельної ділянки на просп. Червоної Калини, 109".

Спеціальним законом, що регулює питання оренди землі, є Закон України "Про оренду землі", яким встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно з ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Частина 1 ст.626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір оренди землі, згідно ст.13 Закону України Про оренду землі , це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як зазначалось вище, 12.04.2010 між позивачем (орендар) та відповідачем (орендодавець) укладено договір оренди землі, відповідно до п.1 якого, орендодавець на підставі ухвали Львівської міської ради №899 від 07.06.2007 "Про затвердження Положення про організацію, проведення та оформлення купівлі-продажу у власність або надання в оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення у м.Львові" та ухвали Львівської міської ради №3175 від 28.01.2010 "Про затвердження Фізичній особі-підприємцю Кульчицькому В.О. проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельних ділянки на пр. Червоної Калини, 109 у м.Львові" надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку (спірна земельна ділянка), яка знаходиться у м.Львові на пр. Червоної Калини,109 для встановлення та обслуговування кафе-бару і магазину. Площа об`єкта оренди (кадастровий № 4610136800:07:004:0045) складає 0,0670 га, у тому числі під забудовою - 0,0093 га, твердим покриттям - 0,0311 га та під рослинним покривом - 0,0266 га, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 469087,10грн. (п.2.5. Договору).

10.10.2019 на пленарному засіданні 21-ї сесії Львівської міської ради 7-го скликання прийнято рішення у формі ухвали №5638 "Про відмову ФОП Кульчицькому В. О. у поновленні договору оренди земельної ділянки на просп. Червоної Калини, 109", відповідно до якої, з метою збереження та використання Скверу Гідності, беручи до уваги ухвали міської ради від 08.07.2010 №3722 "Про затвердження переліку та меж скверів Сихівського району м. Львова", від 15.02.2018 №3052 "Про затвердження Сихівській районній адміністрації проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на просп. Червоної Калини, 109 (біля школи № 98)", керуючись ст.144 Конституції України, п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 12, 93, 124 Земельного кодексу України, ст.33 Закону України "Про оренду землі", міська рада ухвалила відмовити позивачу у поновленні терміну оренди спірної земельної ділянки.

Відповідно до положень ст.33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на момент прийняття відповідачем оскаржуваної ухвали) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із:

власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності);

уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Згідно з ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (аналогічна норма права закріплена у ст.20 ГК України).

Відповідно до Статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч.1 ст.181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Як вбачається із із п.3 укладеного між Львівською міською радою та позивачем договору оренди від 12.04.2010, на спірній земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна, а саме металева споруда.

При цьому, належність позивачу права власності на об`єкт нерухомого майна, що знаходиться на спірній земельній ділянці також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №20941307 від 17.11.2008 (а.с.31), інформаційною довідкою з Державною реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №185467995 від 21.10.2019 (а.с.32).

Також, судова колегія зазначає, що як вбачається із матеріалів справи, наказом Департаменту містобудування Львівської міської ради від 01.07.2013 №197 позивачу затверджувались містобудівні умови та обмеження, Інспекцією Державного архітектерно-будівельного контролю у Львівській області від 03.06.2014 №083141540603 зареєстровано Декларацію про початок виконання будівельних робіт Будівництво торгового комплексу зі знесеням будівлі кафе на просп. Червоної Калини, 109 у м.Львові (а.с.63-66).

В матеріалах справи відсутні та не надані такі суду апеляційної інстанції належні та допустимі докази у підтвердження скасування вищевказаного речового права (права власності) позивача на нерухоме майно, розміщене на спірній земельній ділянці.

Враховуючи наведене, правмірним є висновок суду першої інстанції, що право позивача користування земельною ділянкою, яка знаходиться під нерухомістю, що йому належить на праві власності, не може бути обмежено, оскільки, як зазначено вище, користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою. Зазначені обставини, в свою чергу, виключають можливість звільнення спірної земельної ділянки під будівлею на виконання оскаржуваної ухвали.

З огляду на викладене, посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що на спірній ділянці знаходиться капітальна споруда, яка не передбачається в межах територій вулиць, майданів до уваги не приймається.

Як вбачається із доводів апеляційної скарги та відповідно до тексту скаржуваної ухвали, скаржник зазначає, що ухвалу прийнято, зокрема, з метою збереження та використання Скверу Гідності.

Однак, в ході розгляду справи встановлено, що спірна земельна ділянка та земельна ділянка, кадастровий номер якої №4670736800:07:004:0055 ("Сквер Гідності"), є суміжними, не накладаються одна на одну, в жодний інший спосіб не перетинаються, а отже відсутні підстави стверджувати про перешкоджання збереженню та використанню Скверу Гідності. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Також, твердження скаржника, що спірна земельна ділянка розташована в межах червоних ліній вулиць та в межах функціонування зони Р-3 - рекреаційні зони озеленених територій загального користування, судовою колегією до уваги не береться, оскільки наведені обставини не були підставою для прийняття оскаржуваної ухвали (посилання на ухвалу Львівської міської ради №3840 від 18.09.2014 текст оскаржуваної ухвали не містить).

Згідно положень ч.1 ст.155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч.10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Згідно з п.6 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Враховуючи наведене, судова колегія прийшла до висновку, що оскільки законне право позивача користуватися спірною земельною ділянкою, на якій розташоване належне позивачу на праві приватної власності нерухоме майно порушується прийняттям скаржником оскаржуваної ували, така ухвала підлягає визнанню недійсною.

Отже, позовні вимоги є підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення повністю, шляхом визнання недійсною ухвали Львівської міської ради від 10.10.2019 №5638 "Про відмову ФОП Кульчицькому В.О. у поновленні договору оренди земельної ділянки на просп. Червоної Калини, 109".

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції, скаржником не надано суду належних та допустимих доказів, які б спростовували фактичні обставини у справі і які мають суттєве значення для вирішення спору по суті.

В ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Зокрема, у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З огляду на викладене пояснення, які надавалися учасниками справи, судовою колегією розглядалися в межах доводів апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 26.02.2020 у справі №914/2139/19 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства і підстав для його скасування немає.

Судовий збір за перегляд рішення у даній справі в апеляційному порядку покладається на скаржника у відповідності до вимог ст. 129 ГПК України .

Керуючись ст.ст. 129, 269 , 270 , 273 , 275 , 276 , 282-284 ГПК України ,-

Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Львівської міської ради б/н б/д (вх.ЗАГС 01-05/1354/20 від 07.04.2020) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 26.02.2020 у справі №914/2139/19 залишити без змін,

3.Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст.ст. 287,288 ГПК України.

Повний текст постанови складено і підписано 26.06.2020.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

суддя Желік М.Б.

суддя Орищин Г.В.