Рішення

від 26.02.2020 по справі 911/153/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2020 р. м. Київ Справа № 911/153/20

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., за участю секретаря судового засідання Бойко О.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом

приватного підприємства Автосервіс (08300, Київська обл., місто Бориспіль, вулиця Київський Шлях, будинок 2-К, код 25566725)

до

товариства з обмеженою відповідальністю ДАД і Компанія (07400, Київська обл., місто Бровари, вулиця З. Космодем`янської, будинок 1, код 36998403)

про стягнення 40180,71 гривень

за участю представників учасників справи:

від позивача: Нагорна Н.О.;

від відповідача: Горбань О.В.;

15.01.2020 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява приватного підприємства Автосервіс (далі по тексту - ПП Автосервіс /позивач) від 13.01.2020 № 6 про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю ДАД і Компанія (далі по тексту - ТОВ ДАД і Компанія /відповідач) 40180,71 гривень, з яких: 40000,00 гривень передоплата за договором підряду від 26.06.2017 № 26/06-2017 та 180,71 гривень 3% річних.

В обґрунтування позову посилається на те, що відповідач безпідставно користується грошовими коштами в розмірі 40000,00 гривень, які були перераховані позивачем в якості передоплати згідно договору підряду від 26.07.2017 № 26/06-2017, від якого позивач відмовився. Стягувана сума заборгованості у розмірі 40000,00 гривень утворилася внаслідок неповернення відповідачем грошових коштів на вимогу позивача у зв`язку із відмовою від договору, що, в свою чергу, стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення 3% річних в розмірі 180,71 гривень.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 16.01.2020 позовну заяву ПП Автосервіс прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/153/20. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін, судове засідання призначено на 12.02.2020. Цією ж ухвалою встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України - п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали.

06.02.2020 від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.

10.02.2020 від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого відповідач пред`явлені позовні вимоги не визнає та заперечує проти задоволення позову в повному обсязі. Заперечення відповідача мотивовані наступним:

- спростовуючи доводи позивача щодо того, що відповідачем за період укладеного договору не було виконано робіт передбачених договором, останній посилається на те, що сторонами договору не узгоджено граничних строків виконання робіт за договором;

- відповідачем на виконання договору розроблено та передано представнику позивача робочий проект системи пожежної сигналізації та оповіщення людей про пожежу, про що свідчить розписка працівника позивача енергетиком ОСОБА_1 ;

- роботи з монтажу системи пожежної сигналізації виконувалися відповідачем в тому обсязі, який був об`єктивно можливим з урахуванням того, що паралельно здійснювалися, роботи з будівництва об`єкта, які періодично зупинялися, що в свою чергу слугувало перешкодою для своєчасного закінчення монтажних та пусконалагоджувальних робіт, тобто наявний факт неодноразового прострочення кредитора, наслідком чого є створення неможливості виконання договору підрядником у встановлені строки;

- відповідач 28.11.2019 надсилав на адресу позивача акти виконаних робіт, які були повернуті підприємством поштового зв`язку з відміткою письмова заява одержувача , повторно акти були надіслані 24.12.2020, які отримані позивачем 09.01.2020;

- сторони спірного договору не передбачили умов зміни або розірвання договору, а єдиною підставою для відмови від договору в односторонньому порядку передбачають положення ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України. Однак про таку правову підставу розірвання договору позивач не посилається, водночас останній посилається на положення ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України, які відмінні від підстав для відмови від договору, передбачених ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України;

- заявлені позивачем до стягнення грошові кошти не можуть розцінюватися, як такі, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави, адже попередня оплата в розмірі 20000,00 гривень перерахована згідно умов договору, та в подальшому зараховані в якості оплати за фактично виконані роботи, перераховані позивачем 01.10.2019 грошові кошти в розмірі 20000,00 гривень є оплатою за виконанні відповідачем роботи передбачені договором.

12.02.2020 від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів направлення відзиву на адресу позивача.

Ухвалою суду від 12.02.2020, із занесенням до протоколу судового засідання, розгляд справи відкладено на 26.02.2020.

18.02.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач проти доводів відповідача викладених у відзиві заперечує, виходячи з наступного:

- посилання відповідача на те, що отримання позивачем виконаних відповідачем робіт підтверджуються розпискою ОСОБА_1 про отримання ним проекту пожежної сигналізації не є належним доказом, який підтверджує факт виконання проектних робіт за договором, оскільки за умовами договору, передача робіт передбачена лише за актами виконаних робіт;

- директор ПП Автосервіс не уповноважував ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії від імені підприємства, в тому числі і отримувати документи, відтак розписка надана неуповноваженою особою;

- проектну документацію ПП Автосервіс не отримувало. Акти виконаних робіт підрядником протягом дії договору замовнику не надавалися та як наслідок уповноваженою особою замовника не підписувалися;

- доданий відповідачем до відзиву відеозапис не може бути належним та допустимим доказом виконання робіт, оскільки: не містить електронного цифрового підпису; відповідач не зазначив про наявність у нього або у іншої особи оригіналу електронного доказу; з відео, яке міститься на CD-R диску не можливо встановити коли, у який час, де та за яких обставин відбулася подія; відеозапис не є доказом фіксування факту виконання робіт.

26.02.2020 від відповідача надійшли заперечення на відповідь відзив, в яких позивач не погоджується з викладеними у відповіді доводами, заперечення аргументовані тим, що:

- помилковим є доводи позивача про те, що поетапно виконані роботи мають передаватися лише за актами виконаних робіт, оскільки сторони узгодили, що акт виконаних робіт складається за наслідком завершення виконання відповідачем всього комплексу робіт, визначених в п. 3.1 договору, а не за кожен етап окремо. Тому розписка працівника позивача є підтвердженням факту отримання позивачем робочого проекту системи пожежної сигналізації та оповіщення людей про пожежу. При цьому, факт виконання робіт відповідачем підтверджується направленням останнім на адресу позивача актів виконаних робіт;

- наявність або відсутність підписаного замовником акту прийняття робіт не свідчить про відсутність чи наявність фактичного виконання робіт підрядником, що в повній мірі узгоджується з приписами ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України;

- посилання позивача на те, що працівник останнього ОСОБА_1 не уповноважений на вчинення будь-яких дій, в тому числі отримання проектної документації спростовуються тим, що після отримання виконаних робіт від відповідача, позивач згідно платіжного доручення від 01.10.2019 № 4800 здійснив перерахування грошових коштів на користь відповідача в розмірі 20000,00 гривень, що в розумінні ст. 241 Цивільного кодексу України свідчить про схвалення ПП Автосервіс правочину вчиненого працівником замовника щодо прийняття підрядних робіт;

- за доводами відповідача електронний доказ (відеозапис, який підтверджує факт виконання відповідачем підрядних робіт за договором) є належним та допустимим доказом, адже відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України, зокрема ч. 2 ст. 96, що спростовує доводи позивача про протилежне.

В судове засідання 26.02.2020 з`явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити стягнувши з відповідача визначену ним у позові заборгованість в розмірі 40180,71 гривень.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.06.2017 між позивачем (замовник) та відповідачем (підрядник) укладено договір підряду № 26/06-2017, згідно п. 3.1. якого замовник замовляє, а підрядник приймає на себе зобов`язання виконати: проектні, монтажні та пусконалагоджувальні роботи з автоматичної системи пожежної сигналізації та оповіщення людей про пожежу на об`єкті Адміністративно-побутовий комплекс , що розташований за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 2-К.

Згідно п. 3.2. договору підрядник повинен виконати всі роботи по даному договору вимогам замовника, діючим будівельним нормам і правил в установлені договором терміни, згідно додатків до договору № 1, 2, 3.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що замовник повинен своєчасно забезпечити матеріали, кріплення та обладнання згідно графіка виконаних робіт.

Згідно п. 3.5. договору термін виконання підрядником робіт протягом 80 днів після отримання попередньої оплати.

Вартість робіт за договором складає 140736,64 гривень (п. 4.1. договору).

Передплата за даним договором становить 20000,00 гривень та сплачується замовником протягом 5 банківських днів, після підписання договору (п. 4.2. договору).

Додатками до договору визначено перелік робіт з монтажу системи пожежної сигналізації (додаток 1) та оповіщення про пожежу (додаток 2).

Додатком 3 визначено графік робіт, згідно якого монтаж кабельної продукції здійснюється протягом 40 днів, монтаж датчиків і гучномовців протягом 30 днів, монтаж обладнання та пусконалагоджувальні роботи протягом 10 днів.

19.07.2017 позивачем перераховано на користь відповідача передплату за проектні роботи у розмірі 20000,00 гривень, що підтверджується долученою до матеріалів справи випискою по рахунку позивача.

Згідно платіжного доручення від 01.10.2019 № 4800, позивачем перераховано на користь відповідача 20000,00 гривень - авансовий платіж за проектні, монтажні та пусконалагоджувальні роботи згідно договору.

30.10.2019 позивач направив на адресу відповідача повідомлення № 110 про відмову від договору підряду від 26.06.2017, в якому зазначив, що оскільки жодних дій, направлених на виконання умов договору з боку відповідача вчинено не було, виконання робіт не було розпочато, чим було порушено терміни виконання робіт, визначені у п. 3.5. договору, позивач, із посиланням ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України, відмовляється від договору підряду.

Цього ж дня позивачем направлено на адресу відповідача претензію № 111 про відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням договору підряду від 26.06.2017, згідно якої позивач вимагав від відповідача повернути йому сплачену суму авансу у розмірі 40000 гривень та сплатити пеню у розмірі 49816,69 гривень.

Зазначені поштові відправлення було вручено представнику відповідача 20.11.2019, що сторонами в перебігу розгляду справи не заперечувалося.

Листом від 28.11.2019 відповідач надав позивачу відповідь на повідомлення про розірвання договору та претензію від 30.10.2019, в якій зазначив про відсутність підстав для відмови від договору з підстав невиконання відповідачем умов договору, зазначивши про те, що роботи виконувалися в тій мірі на скільки це було можливим в умовах ведення позивачем будівельних робіт на об`єкті, а тому, у разі відмови від договору, право на що є у позивача в силу приписів ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України, відповідачу має бути виплачена плата за фактично виконану частину робіт.

Цього ж дня відповідачем направлено на адресу позивача акти виконаних робіт щодо монтажних робіт на суму 36000,00 гривень, та щодо виконання робіт з розробки проекту автоматичної системи пожежної сигналізації та оповіщення людей про пожежу на суму 20000,00 гривень.

Зазначені листи було повернуто підприємством поштового зв`язку з відміткою за письмовою заявою відправника, отримувача .

24.12.2019 зазначені акти відповідачем було вдруге направлені на адресу позивача та, як стверджує відповідач, були отримані позивачем 09.01.2020.

Листом від 10.01.2020 позивач повернув акти виконаних робіт без підписання та в листі зазначив, що договір є розірваним з 20.11.2019, проект ним не отримувався, зазначені в актах роботи відповідачем не виконувалися, а відповідач взагалі не приступив до виконання робіт за договором.

У зв`язку з тим, що на вимогу позивача відповідачем отримані за договором підряду грошові кошти у розмірі 40000,00 повернуто не було, позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом та просить стягнути з відповідача 40000,00 гривень суми основного боргу та 180,71 гривень - 3% річних, нормативно обґрунтувавши позовні вимоги посиланням на ст. 1212 Цивільного кодексу України та зазначивши, що від моменту розірвання договору, сплачена сума авансу у розмірі 40000,00 гривень, є грошовими коштами, що набуті відповідачем без належної правової підстави.

Заперечуючи проти позову відповідач посилається на той факт, що підстав для відмови від договору з тих мотивів, що відповідач не приступив до виконання робіт, у позивача не було. Сума попередньої оплати у розмірі 20000,00 гривень, що була сплачена позивачем 19.07.2017, призначена на покриття витрат за проектні роботи. Виконаний проект було передано представнику відповідача 17.09.2019, а грошові кошти сплачені позивачем 01.10.2019 у розмірі 20000,00 гривень було сплачено з метою остаточного розрахунку за виконання проектних робіт, адже їх вартість складає 25000,00 гривень, коли як сума попередньої оплати склала лише 20000,00 гривень, а решта суми у розмірі 15000,00 гривень була зарахована в рахунок часткової оплати, виконаних відповідачем монтажних робіт, а тому сплачені грошові кошти у розмірі 40000,00 гривень, є коштами, сплаченими позивачем відповідно до умов договору та не є коштами, що отримано відповідачем без достатніх правових підстав.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України майново-господарські зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладений сторонами 26.06.2017 договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України).

Права замовника під час виконання роботи підрядником передбачені статтею 849 Цивільного кодексу України, відповідно до якої:

- замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (частина перша статті);

- якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина друга статті);

- якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина третя статті);

- замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина четверта статті).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.

Правовий аналіз частин другої та четвертої статті 849 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що вони встановлюють дві окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, мають різні правові наслідки такої відмови.

Так, частиною другою цієї статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначеної законодавством умови, коли підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим. При цьому наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника.

Натомість частина четверта зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору, але з обов`язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору.

В постанові Верховного Суду від 29.01.2020 по справі № 904/5265/18 викладено правову позицію, згідно якої для правильного вирішення спору про стягнення невикористаної частини авансу як наслідку відмови замовника від договору підряду судам необхідно достовірно встановити правомірність відмови замовника від договору, а також обставини того, на підставі якої саме частини статті 849 ЦК України чи умови договору замовник відмовився від договору підряду.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги в якості підстав для відмови від договору підряду позивач зазначив, що відповідач не приступив до виконання договору, укладеного ще 26.06.2017.

Таким чином, правовою нормою, якою позивач обґрунтовує своє право на відмову від договору підряду є саме ч. 2 ст. 849 Цивільного Кодексу України, а, отже, під час розгляду цієї справи необхідно встановити чи доведена фактична наявність визначених у зазначеній нормі підстав для такої односторонньої відмови.

Так, договором визначено строк виконання робіт - 80 днів з моменту отримання попередньої оплати.

Як вже зазначалося попередня оплата була внесена позивачем 19.07.2017, а тому термін виконання робіт спливав 07.10.20 17 .

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами в перебігу розгляду справи не заперечувалося, що протягом зазначеного терміну роботи у повному обсязі виконано не було та, як стверджує позивач, відповідач взагалі не приступив до їх виконання.

При цьому, позивач протягом всього цього строку (як до 07.10.20 17 так і до 30.10.20 19 ) жодного разу не висував претензії відповідачу з приводу прострочення виконання робіт чи з приводу того, що відповідач не приступив до їх виконання.

Відповідач у своїх запереченнях проти позову зазначав про те, що він приступив до виконання робіт, але періодично їх виконання зупинялося внаслідок проведення позивачем необхідних будівельних робіт на об`єкті, на якому мали монтуватися системи пожежної безпеки, що, на його думку, є підтвердженням узгодженого сторонами відстрочення проведення таких робіт та відсутність з цього приводу претензій позивача, аж до 30.10.2019. При цьому роботи проводилися в тій мірі, в якій це було можливим з огляду на викладене вище.

Крім того, відповідно до п. 3.4. договору підряду від 26.06.2017 саме на позивача покладено обов`язок забезпечення відповідача матеріалами, необхідними для виконання робіт. При цьому доказів на підтвердження того, що позивач повідомляв відповідача про наявність матеріалів, необхідних для початку робіт суду не додано.

В цій частині слід зауважити, що в звичайних умовах виконання сторонами умов договору підряду таке повідомлення не вимагається, але в контексті обставин цієї справи, приймаючи до уваги, що договір укладено ще у 2017 році та роботи мали бути завершені ще в жовтні 2017 року таке повідомлення вбачається судом необхідним задля того, щоб довести, що саме відповідач зволікав із виконання ним своїх зобов`язань.

Відсутність такого повідомлення, а також ненадання позивачем інших доказів, які могли б підтвердити відсутність у відповідача жодних перешкод у проведенні, обумовлених договором підряду, робіт, з огляду на абсолютну відсутність претензій з боку позивача протягом двох років від моменту завершення терміну виконання робіт ускладнює перевірку судом факту наявності у позивача достатніх підстав для відмови від договору саме за правилами ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 851 Цивільного кодексу України підрядник має право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, якщо замовник не надав матеріалу, устаткування або річ, що підлягає переробці, і цим створив неможливість виконання договору підрядником.

Суд повторюючись зазначає, що позивач не вимагав від відповідача протягом більше ніж двох років виконання умов договору, принаймні такі докази в матеріалах справи відсутні, не повідомляв про готовність об`єкту для проведення робіт, про наявність необхідних матеріалів, а тому суд позбавлений можливості пересвідчитися в тому, що у відповідача були відсутні об`єктивні перешкоди у виконанні робіт у строк, встановлений в договорі.

Відсутність таких вимог та претензій аж до жовтня 2019 року опосередковано може свідчити саме про узгоджене сторонами відстрочення терміну виконання робіт.

Як вже зазначалося мотивом відмови від договору є той факт, що відповідач взагалі не приступив до виконання робіт, тобто не те, що він виконує роботу надто повільно, а саме тому, що він до неї взагалі не приступив.

Поряд із цим, сплативши попередню оплату у розмірі 20000,00 гривень у 2017 році за проектні роботи, 01.10.2019 позивач знову перераховує на користь відповідача 20000,00 гривень у якості авансу за роботи, що певною мірою може кваліфікуватися, як схвалення позивачем, принаймні станом на 01.10.2019 того режиму виконання робіт на об`єкті, що фактично склався.

Крім того, відповідач стверджує, що частково виконав умови договору підряду в тій мірі, на скільки це було можливим в умовах продовження виконання позивачем на об`єкті, де мали монтуватися системи пожежної сигналізації та сповіщення, будівельних робіт.

Зокрема, після отримання відповідачем повідомлення про відмову від договору, позивачу 28.11.2019 було направлено акти виконаних робіт для підписання, в яких міститься певний перелік робіт, що, як стверджує відповідач, ним було фактично виконано, зокрема, проектні роботи, прокладка металорукава (1000 м), прокладка кабелю (2000 м), сповіщувач димовий (70 шт.), прокладка кабелю в системі оповіщення про пожежу (500 м), монтаж вогнестійких коробок (30 шт.). Всього згідно актів позивачем було виконано робіт на суму 56000 гривень.

Але, як вбачається, позивач самоусунувся від питань про з`ясування та спростування цих тверджень відповідача формально повернувши надані акти без підписання та зазначивши, що ці роботи не виконувалися, а проект не надавався.

Як вбачається конкуренція у правових позиціях сторін у цій справи полягає у спорі з приводу того чи виконувалися відповідачем роботи за договором підряду взагалі, адже позивач наполягає на тому, що такі роботи не виконувалися, та відповідач навіть не приступив до їх виконання, коли як відповідач посилається на їх часткове виконання, при чому в об`ємі, що перевищує розмір попередньої оплати, сплаченої позивачем в рамках договору підряду.

До відзиву на позовну заяву відповідачем було долучено відповідний проект обладнання системами протипожежного захисту адміністративно-побутового комплексу, розташованого за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 2-К та зазначено, що його було виконано та передано представнику позивача ОСОБА_1 (енергетик) 17.09.2019, про що останній склав розписку, яка також була долучена до матеріалів справи.

Позивач, у відповіді на відзив посилається на те, що ОСОБА_1 не був уповноважений на отримання проекту та такий проект мав передаватися за актом виконаних робіт та зазначив, що такий проект позивачу фактично передано не було.

Поряд із цим, позивач не спростовував того факту, що ОСОБА_1 дійсно є працівником позивача, що за твердженням відповідача, безпосередньо контролював хід виконання робіт на об`єкті.

При цьому на запитання суду, чи перевірявся позивачем факт того, чи отримував ОСОБА_1 зазначений акт, чи передавав він його уповноваженим особам позивача, представник позивача зазначив, що він дійсно отримував проект, але повернув його представнику відповідача та підприємству не передавав.

Але оскільки факт передання представнику відповідача проекту підтверджено, в тому числі розпискою ОСОБА_1 , що не заперечувалося позивачем, суд вважає доведеним факт отримання зазначеного проекту позивачем, адже належних та допустимих доказів повернення зазначеного проекту чи його ненадходження до підприємства до матеріалів справи не надано.

Той факт, що проект було передано не за актом виконаних робіт вирішального значення для справи не має.

Договір підряду від 26.06.2017 № 26/06-2017 не містить чітко визначеного порядку оформлення передачі проектної документації та лише в п. 5.1. договору зазначено, що після завершення робіт по даному договору, складається акт виконаних робіт, одночасно з яким підрядник має пред`явити замовнику виконавчу документацію.

Наведене дає суду підстави дійти висновку, що оскільки передання проектної документації має відбуватися після завершення робіт за договором та оскільки роботи завершено не було, окремо акт передачі щодо проекту сторонами міг не складатися та остаточно мав бути переданий після завершення робіт разом з актом про їх виконання.

Але оскільки в матеріалах справи наявні докази, що позивачем не спростовані, які свідчать про те, що до моменту відмови позивача від договору, зазначений проект було все ж виготовлено та передано представнику позивача, суд дійшов висновку про недоведеність того, факту, що відповідач не приступив до виконання робіт за договором.

Крім того, 01.10.2019 позивач перерахував на користь відповідача авансовий платіж за виконання робіт за договором також у розмірі 20000,00 гривень.

За твердженням відповідача сплата цих коштів була обумовлена домовленістю сторін про продовження виконання умов договору та метою їх сплати була часткова оплата вже фактично виконаної частини робіт.

Заперечуючи проти того факту, що відповідач взагалі не приступив до виконання робіт він долучив до відзиву на позовну заяву диск із відеозаписом з об`єкту, на якому зафіксовано певні роботи, які як стверджує відповідач, було ним виконано та що було відображено в акті виконаних робіт, який було направлено на адресу позивача 28.11.2019.

Позивач заперечував проти доказового значення для справи долученого відеозапису посилаючись на невідповідність його формальним вимогам, що ставляться до електронних доказів. В судовому засіданні представником позивача зазначено, що на цьому записі взагалі важко ідентифікувати той факт, що цей запис зроблено в приміщенні позивача де мали виконуватися відповідні роботи.

При цьому, суд звертає увагу на ту обставину, що виправданим було б надання певних коментарів щодо суті обставин, що зафіксовано на відео.

Зокрема, на думку суду, позивачу було не важко встановити той факт, що цей відеозапис дійсно зроблено в його приміщенні, адже там зафіксовано достатньо ідентифікуючих ознак, що дозволяли б дійти такого висновку.

Заперечуючи проти цього позивач не був обмежений представити суду свої власні докази, зокрема відеозапис, який би спростовував твердження та аргументи відповідача в цій частині.

Не спростування зазначених обставин з посиланням лише на формальну невідповідність долученого відеозапису вимогам, що ставляться до електронних доказів не є, на думку суду, достатнім, для того, щоб довести суду підставність своїх вимог, особливо в контексті тверджень про те, що відповідач взагалі не приступив до виконання робіт, адже саме з цих підстав позивач відмовився від договору підряду.

Повторюючись, суд звертає увагу на ту обставину, що відмова від договору підряду обґрунтована саме тим, що відповідач взагалі не приступив до виконання робіт, що накладає на позивача обов`язок довести підставність таких доводів, надання суду відповідних доказів, особливо в контексті заперечень відповідача проти цих фактів.

В цьому і полягає відмінність підстав для відмови від договору підряду, визначених ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України від підстав, визначених частиною 4 цієї статті, що встановлює право на безумовну відмову від договору. Але з огляду на різні правові наслідки такої відмови, підстави для відмови від договору, що визначено у частинах 2 та 4 не є взаємозамінними, що виключає самостійне застосування судом у розглядуваних правовідносинах положень ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України, адже таке застосування було б свідченням порушення принципу диспозитивності. Такі висновки ґрунтуються в тому числі і на правовій позиції, що висловлена у згаданій вище постанові Верховного Суду від 29.01.2020 по справі № 904/5265/18.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що підставою для відмови від договору був факт того, що відповідач не приступив до виконання робіт та з огляду на те, що ця обставина позивачем належними та допустимими доказами не підтверджена, а долучені відповідачем докази достатньою мірою спростовують ці аргументи позивача, суд дійшов висновку про недоведеність наявності у позивача достатніх підстав для відмови від договору за правилами ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї норми застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Оскільки між сторонами було укладено договір про оплатне виконання робіт, а кошти, які позивач просить стягнути з відповідача, отримано останнім у якості оплати за роботи, що повинні бути виконані за договором підряду, і як встановлено судом підстав, заявлених позивачем для відмови від цього договору у даному спорі не має, суд дійшов висновку, що такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому й не може бути їх наразі витребувано відповідно до положень ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення.

Отже, судом не було встановлено, передбачених ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України умов для односторонньої відмови замовника від договору підряду, а договірний характер відносин виключає можливість застосування до них положень ст. 1212 Цивільного кодексу України, що зумовлює висновок суду про відмову у задоволенні позову.

Окремо суд вважає за необхідне зазначити, що відмова у задоволенні цього позову не позбавляє позивача можливості в будь-який момент відмовитися від договору підряду за правилами ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України, адже це є безумовним правом замовника, врегулювавши із відповідачем фактично виконаний об`єм робіт та у разі наявності спору, а також доведеності того, що виконаний об`єм робіт є меншим за суму отриманої відповідачем попередньої оплати, позивач має право ставити питання про відшкодування саме невикористаної суми авансу із застосуванням до цих правовідносин положень ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Але в контексті тих підстав, що було визначено позивачем у позові, суд позбавлений можливості на власний розсуд застосувати до розглядуваних правовідносин положення ч. 4 ст. 849 Цивільного кодексу України, адже з цих підстав позивач від договору підряду не відмовлявся, а ті підстави, які було зазначено у заяві про відмову від договору та в позові свого підтвердження під час судового розгляду цієї справи не знайшли.

Відповідно до приписів статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене вище, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги приватного підприємства Автосервіс не підлягають задоволенню судом у зв`язку з їх недоведеністю та безпідставністю, у зв`язку з чим, суд відмовляє в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, суд відносить на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову приватного підприємства Автосервіс відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI Перехідні положення цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 11.03.2020.

Суддя Р.М. Колесник