Рішення

від 10.03.2020 по справі 913/679/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

10 березня 2020 року Справа № 913/679/19

Провадження №34/913/679/19

Суддя господарського суду Луганської області Іванов А.В., розглянувши матеріали позовної заяви в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін у справі

за позовом Управління Державної казначейської служби України у Біловодському районі Луганської області, смт. Біловодськ Луганської області,

до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області, м. Сєвєродонецьк Луганської області,

про стягнення 15 644,72 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Суть спору: Управління Державної казначейської служби України у Біловодському районі Луганської області звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 15 644,72 грн., з яких: 988,94 грн. - борг за використану електричну енергію за грудень 2015 за Договором №1/18 від 03.02.2015, 855,83 грн. - борг за природний газ за грудень 2016 за Договором №1/46 від 11.03.2016, 582,54 грн. - борг за використану електричну енергію за грудень 2017 та 13 217,41 грн. боргу за природний газ за грудень 2017 за Договором №1/22 від 21.04.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено Договори про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, а саме: Договір № 1/18 від 03.02.2015; Договір № 1/46 від 11.03.2016; Договір № 1/22 від 21.04.2017. Проте, відповідачем не було дотримано умов договорів щодо обов`язку відшкодування витрат, понесених позивачем за спожиті орендарем комунальні послуги, що стало підставою для звернення позивача до суду.

У відповідності до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України 13.12.2019 року здійснено автоматичний розподіл в автоматизованій системі документообігу суду та справу передано на розгляд судді Іванову А.В.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 16.12.2019 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу 10 днів з моменту отримання ухвали для усунення недоліків.

03.01.2020 на адресу господарського суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків разом з уточненою позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача заборгованість в тому ж розмірі 15 644,72 грн., з яких: 988,94 грн. - борг за використану електричну енергію за грудень 2015 за Договором №1/18 від 03.02.2015, 855,83 грн. - борг за природний газ за грудень 2016 за Договором №1/46 від 11.03.2016, 582,54 грн. - борг за використану електричну енергію за грудень 2017 та 13 217,41 грн. боргу за природний газ за грудень 2017 за Договором №1/22 від 21.04.2017.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 08.01.2020 відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання без виклику сторін.

30.01.2020 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від 27.01.2020 №4401.8-1369/44.1-20, яким останній проти позову заперечив, зазначаючи, що всі рахунки позивача за період з 2015 по 2017 роки за комунальні послуги згідно Договорів про відшкодування витрат на балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю на 2015, 2016 та 2017 роки сплачено ним в повному обсязі, що підтверджуються актами звірки. Також відповідач вказує на те, що рахунки за використану електричну енергію та природний газ за 2015-2017 роки були виставлені позивачем лише 17.05.2019. Крім того, у відзиві відповідач заявив про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за Договором №1/18 від 03.02.2015. Просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

11.02.2020 від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив №01-28/111 від 06.02.2020, якою останній підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України 10.03.2020 господарським судом підписано рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

13.03.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Луганській області (орендодавець) та Управлінням Державної міграційної служби України в Луганській області (орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №004262/09-12/9-11, згідно умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частину нежитлових вбудованих приміщень загальною площею 98,8 кв.м., розміщене за адресою: Луганська область, смт Біловодськ, вул. Леніна, 126, що перебуває па балансі Управління Казначейства у Біловодському районі для розміщення Біловодського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Луганській області.

10.01.2017 між тими ж сторонами було укладено новий Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 004428/09, згідно умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлове вбудоване приміщення 76,2 кв.м., розміщене за адресою: Луганська область, смт Біловодськ, вул. Центральна, 126, що перебуває на балансі Управління Казначейства у Біловодському районі, з метою розміщення Біловодського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Луганській області.

Пунктами 5.9 та 5.10 Договорів оренди на орендаря було покладено обов`язок здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна та укласти з балансоутримувачем договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю.

На виконання вказаних положень між Управлінням Державної казначейської служби України у Біловодському районі Луганської області (позивач, балансоутримувач) та Управлінням Державної міграційної служби України в Луганській області (відповідач, орендар) були укладені відповідні Договори про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, зокрема договір №1/18 від 03.02.2015, договір №1/46 від 11.03.2016 та договір №1/22 від 21.04.2017 (далі - Договори про відшкодування витрат).

Відповідно до п. 1.1 Договорів про відшкодування балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію будівлі, що знаходиться за адресою: Луганська область, смт Біловодськ, вул. Леніна, 126, утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.

В 2015-2016 роках орендар користувався приміщенням загальною площею 98,8 м. кв., а в 2017 році - загальною площею 175,0 м. кв.

Положення п. 2.1.1 вказаних Договорів передбачають, що розмір плати за обслуговування і ремонт будівлі, прибудинкової території, утримання допоміжних приміщень будівлі залежить від складу робіт і послуг, які надаються балансоутримувачу житлово-експлуатаційними, ремонтно-будівельними організаціями та іншими суб`єктами господарювання, і визначається розрахунком щомісячних платежів (кошторисом витрат) за обслуговування та ремонт будівлі, комунальні та інші послуги балансоутримувача.

Згідно п. 2.2.3. Договорів про відшкодування витрат орендар зобов`язується не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату yа рахунок балансоутримувача будівлі, за комунальні послуги.

Орендар зобов`язався відшкодовувати витрати на електроенергію та за газопостачання згідно щомісячних показників лічильника пропорційно розміру площі приміщення, займаної орендарем до загальної площі всієї будівлі за діючими цінами. Вартість послуг може коливатися в залежності від діючих тарифів (п.п. 2.2.5, 2.2.6).

В пункті 5.1 Договорів про відшкодування витрат сторони встановили, що договори набирають чинності з дати їх підписання і діють до 31.12.2015, 31.12.2016 та 31.12.2017 відповідно. В частині розрахунків договори діють до повного їх виконання.

Договори про відшкодування витрат №1/18 від 03.02.2015, №1/46 від 11.03.2016 та №1/22 від 21.04.2017 підписані сторонами та скріплені печатками сторін без жодних застережень та зауважень.

В подальшому сторонами укладались додаткові угоди до Договорів про відшкодування витрат, в яких сторони, в зв`язку зі збільшенням вартості природного газу та електроенергії, змінювали положення додатків до договорів щодо витрат на газопостачання та електроенергію.

Як зазначає позивач, відповідачем обов`язок щодо відшкодування витрат на комунальні послуги, а саме за поставлений природний газ та електроенергію, в грудні 2015 року, грудні 2016 року та грудні 2017 року виконано не було, в зв`язку з чим виникла заборгованість в розмірі 15 644,72 грн.

17.05.2019 позивач виставив відповідачу рахунки: № 70 за використану електричну енергію за грудень 2015 року та грудень 2017 року на загальну суму 1571,48 грн.; №71 за використану електричну енергію за грудень 2016 року та грудень 2017 року на загальну суму 14073,24 грн., які відповідачем сплачені не були.

04.10.2019 позивач звернувся до відповідача з претензією №01-28/734, в якій вимагав терміново погасити заборгованість за фактично спожиті комунальні послуги в розмірі 15 644,72 грн.

У відповіді на претензію від 04.11.2019 №4401.8-23126/44.1-19 відповідач зазначав, що за період з 2015 по 2017 роки за комунальні послуги надані за Договорами про відшкодування витрат ним було сплачено в повному обсязі, що підтверджується актами звірки взаємних розрахунків, тому вимоги щодо сплати заборгованості на суму 15 644,72 грн. не підлягають задоволенню.

В зв`язку з наведеним, позивач звернувся до суду позовом про стягнення заборгованості в розмірі 15 644,72 грн., з яких: 988,94 грн. - борг за використану електричну енергію за грудень 2015 за Договором №1/18 від 03.02.2015, 855,83 грн. - борг за природний газ за грудень 2016 за Договором №1/46 від 11.03.2016, 582,54 грн. - борг за використану електричну енергію за грудень 2017 та 13 217,41 грн. боргу за природний газ за грудень 2017 за Договором №1/22 від 21.04.2017.

Відповідач проти позову заперечив, зазначаючи про те, що всі рахунки позивача за період з 2015 по 2017 роки за комунальні послуги сплатив в повному обсязі. Разом з тим, на думку відповідача, підстави для сплати рахунків виставлених позивачем в 2019 році відсутні, оскільки кошторисом на 2019 рік не передбачено видатків на відшкодування спожитих комунальних послуг за попередні періоди. Крім того, відповідач заявив про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за договором №1/18 від 03.02.2015.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Приписами ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами ст. 193 ГК України.

Положеннями ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 7 ст. 193 ГК України, не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За правилами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 530 ЦК України врегульовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, Договорами про відшкодування витрат встановлений строк виконання зобов`язання - не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем (п. 2.2.3 Договорів).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не заперечується споживання електроенергії та природного газу в період з 2015 по 2017 роки в орендованому приміщенні, проте витрати за отримані в грудні 2015, грудні 2016 та грудні 2017 за електричну енергію та природний газ позивачу відшкодовано не було.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не вчинив необхідних дій, передбачених сторонами у договорах про відшкодування витрат та повністю не розрахувався за надані послуги у визначений умовами договору строк, доказів протилежного суду не надав, суд дійшов висновку, що останній є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за Договорами про відшкодування витрат №1/18 від 03.02.2015, №1/46 від 11.03.2016 та №1/22 від 21.04.2017.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості в розмірі 15 644,72 грн. є правомірними, обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи.

Разом з тим, у відзиві на позовну заяву від 27.01.2020 №4401.8-1369/44.1-20 відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за Договором №1/18 від 03.02.2015.

Статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до п. 4.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 р. Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів у зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

З матеріалів справи вбачається, що Договорами про відшкодування витрат встановлений строк виконання зобов`язання - не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним місяцем, тобто строк виконання зобов`язання сплив 16.01.2016, після того як для відповідача пройшов строк внесення плати за комунальні послуги.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Отже, строк позовної давності про стягнення заборгованості за Договором №1/18 від 03.02.2015 сплив 15.01.2019. Позовна заява надійшла до суду 13.12.2019, що підтверджується штемпелем вхідної кореспонденції суду. Тобто за вимогою про стягнення з відповідача 988,94 грн. боргу за використану електричну енергію за грудень 2015 за Договором №1/18 від 03.02.2015 позивачем пропущено строки позовної давності.

За вимогами ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, суд відмовляє в задовленні позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 988,94 грн. боргу за використану електричну енергію за грудень 2015 за Договором №1/18 від 03.02.2015.

Стосовно доводів відповідача у відзиві про те, що за період з 2015 по 2017 роки за комунальні послуги надані за договорами про відшкодування витрат ним було сплачено в повному обсязі, що підтверджується актами звірки взаємних розрахунків, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, рахунок № 70 за використану електричну енергію за грудень 2015 року та грудень 2017 року на загальну суму 1571,48 грн. та рахунок №71 за використану електричну енергію за грудень 2016 року та грудень 2017 року на загальну суму 14073,24 грн., відповідачем сплачені не були.

В свою чергу, посилання відповідача на акти звірки взаємних розрахунків, як докази відсутності заборгованості, є безпідставними, оскільки, як вказав Верховний Суд у постанові від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, акт звірки взаємних розрахунків є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють облік операцій. Сам по собі акт звірки не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Тому акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин лише за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами.

Матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження відсутності заборгованості відповідача з відшкодування витрат на оплату позивачем комунальних послуг, а саме електричної енергії та природного газу, спожитих відповідачем в грудні 2015, грудні 2016 та грудні 2017 років.

Таким чином, вказані доводи відповідача спростовуються наявними у справі доказами та відхиляються судом.

Відносно твердження відповідача щодо відсутності підстав для сплати рахунків, виставлених позивачем в 2019 році, оскільки кошторисом на 2019 рік йому не передбачено видатків на відшкодування спожитих комунальних послуг за попередні періоди, суд зазначає наступне.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд, з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України", зокрема у постанові від 07.11.2019 у справі №916/1345/18, відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

З огляду на вказане, твердження відповідача щодо відсутності підстав для сплати виставлених рахунків в зв`язку з відсутністю коштів на відшкодування спожитих комунальних послуг є безпідставними та необґрунтованими.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами та такими, що підлягають задоволенню частково.

З відповідача на користь позивача підлягає стягненню 855,83 грн. боргу за природний газ за грудень 2016 за Договором №1/46 від 11.03.2016, 582,54 грн. боргу за використану електричну енергію за грудень 2017 та 13 217,41 грн. та боргу за природний газ за грудень 2017 за Договором №1/22 від 21.04.2017, а разом 14 665,78 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, судовий збір слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 46, 73-74, 76-80, 129, 233, 236-238, 240-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Управління Державної казначейської служби України у Біловодському районі Луганської області задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління Державної міграційної служби України в Луганській області (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, буд. 12, ідентифікаційний код 37851432) на користь Управління Державної казначейської служби України у Біловодському району Луганської області (92800, Луганська область, Біловодський район, смт Біловодськ, вул. Центральна, буд. 126, ідентифікаційний код 37336169) заборгованість в розмірі 14 665 грн. 78 коп. та судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 798 грн. 50 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Повний текст рішення складено і підписано 10.03.2020.

Суддя А.В. Іванов