Постанова

від 10.03.2020 по справі 562/1566/18

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 березня 2020 року

м. Рівне

Справа № 562/1566/18

Провадження № 22-ц/4815/268/20

Головуючий у Здолбунівському районному суді:

суддя Мичка І.М.

Рішення суду першої інстанції (вступна і резолютивна частини)

проголошено о 15 год. 34 хв. 05.11.2019

у м. Здолбунів Рівненської області

Повний текст рішення складено: 11.11.2019

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справі:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Бондаренко Н.В., Ковальчук Н.М.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут";

відповідач1 - Скринецька Світлана Іванівна;

відповідач2 - Гоменюк Ігор Степанович;

представники учасників справи:

позивача - ОСОБА_1 ;

відповідача1 - адвокат Прокопчук Микола Васильович;

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги,

в с т а н о в и в:

У травні 2018 року в суд звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнегаз збут" (далі - ТОВ "Рівнегаз збут") з позовом до ОСОБА_3 про стягнення 60 956, 96 гривень заборгованості за надані послуги, 6 415, 09 гривень суми трьох процентів річних та 2 100 гривень інфляційних втрат. В подальшому за клопотанням позивача до участі у справі залучено ОСОБА_2 як співвідповідача. Мотивуючи вимоги, вказувалося про надання ТОВ "Рівнегаз збут" на підставі відповідного договору послуг із постачання природного газу ОСОБА_3 в АДРЕСА_1 . Власником даного житлового будинку є ОСОБА_2 .

За змістом наданих позивачем доказів вбачається, що за житловим будинком АДРЕСА_1 за надані послуги з газопостачання в об`ємі 68 027 м 3 відповідно до зафіксованих показань лічильника обліковується заборгованість у сумі 60 956, 96 гривень.

Відповідачі оплату спожитого природного газу не провадять, чим порушують права позивача на оплату надаваних послуг.

11 грудня 2017 року ТОВ "Рівнегаз збут" було подано заяву про видачу судового наказу про стягнення із відповідача1 60 956, 96 гривень заборгованості за надані послуги з газопостачання. Ухвалою судді Здолбунівського районного суду від 19 березня 2018 року судовий наказ від 04 січня 2018 року скасовано.

Рішенням Здолбунівського районного суду від 05 листопада 2019 року позов ТОВ "Рівнегаз збут" задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь позивача 60 956, 96 гривень заборгованості за надані послуги з газопостачання, 6 415, 09 гривень суми трьох процентів річних та 2 100 гривень інфляційних втрат.

Вирішено питання про судові витрати.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, покликався на неправильність застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність зроблених висновків обставинам справи.

На її обґрунтування зазначалося про неврахування судом того, що договір на постачання природного газу укладався ОСОБА_3 з Публічним акціонерним товариством "Рівнегаз", яке й надавало послуги до 01 липня 2015 року. Після цього відповідачем1 було укладено відповідний договір з ТОВ "Рівнегаз збут". Щодо ОСОБА_2 , то йому такі послуги не надавалися. Більше того, такий факт позивачем в силу правил ст. 81 ЦПК України доведено не було.

Не згоден заявник з висновками суду про укладення договору постачання природного газу побутовим споживачам шляхом заявочного приєднання до умов правочину, що розміщений на офіційному сайті постачальника і не потребує двостороннього підписання письмової форми. Тобто вважав порушеними норми ст.ст. 633, 634, 640, 641, 642 ЦК України щодо порядку та умов укладення договору приєднання.

Переконаний, що станом на день придбання житлового будинку АДРЕСА_1 10 квітня 2015 року лічильник обліку газу та газовий котел для обігріву будинку були відсутні. З дня купівлі нерухомості у житловому будинку жодна особа не проживала і тому потреби у встановленні газового котла і лічильника не було.

Вважає хибними твердження суду про згоду ОСОБА_3 про приєднання до умов договору, що підтверджується частковою оплатою спожитого природного газу. Натомість матеріали справи не містять платіжних документів про оплату коштів за послуги газопостачання на рахунок ТОВ "Рівнегаз збут" будь-ким із відповідачів. Тому у позивача відсутні підстави стверджувати про прийняття відповідачем2 умов типового договору шляхом оплати наданих послуг, оскільки такий факт не мав місця. Вказує також про те, що особовий рахунок № НОМЕР_1 , яким визначено заборгованість за надані послуги газопостачання на показник лічильника газу 68 027 м 3 у сумі 60 956, 96 гривень за час із 01 жовтня 2015 року по 12 травня 2017 року, не є доказом, який підтверджує наявність його заборгованості за послуги з газопостачання.

Судом застосовано норми п. 1 ч. 1, п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції, що діяла на час виникнення спору, однак не зазначено, який конкретно закон, його стаття, частина, пункт зобов`язують споживача оплачувати комунальні послуги.

Помилковими вважає і посилання суду на правила ст. 156 ЖК УРСР, оскільки ця норма закону регулює права і обов`язки членів сім`ї жилого будинку (квартири).

Не погоджувався і з оцінкою судом доказів на підтвердження наявності газових приладів у будинку АДРЕСА_1 . Покладені в основу такого висновку Акти перевірки стану обліку від 12 травня 2017 року та припинення газопостачання від 12 травня 2019 року вважав фіктивними через відсутність відміток про відмову споживача від підпису. Також не надано будь-якої оцінки поданому ОСОБА_2 . Акту прийому-передачі житлового будинку, складеному між відповідачем2 і ОСОБА_4 , за яким станом на день передачі будинку в приміщенні відсутній опалювальний котел і газовий лічильник.

Необґрунтовано залишено судом без уваги пункт 3 частини 11.5 Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30.09.2015 №2500, яким передбачено припинення дії цього договору у разі зміни власника об`єкта споживача. Також не враховано і пункт 2 частини 11.7 Типового договору, яким встановлено, що у разі неповідомлення або несвоєчасного повідомлення споживачем постачальника про звільнення приміщення (остаточне припинення користування природним газом) споживач зобов`язаний здійснювати оплату договірних послуг, виходячи з умов цього договору. Ці норми прямо вказують на обов`язок споживача і на підстави припинення дії договору у разі зімни власника об`єкта.

На думку заявника, не підлягали дослідженню та оцінці надані позивачем докази на підтвердження проживання ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1 , позаяк подані з порушенням ч. 2 ст. 83 ЦПК України. Поготів, ці засоби доказування не встановлюють факту постійного чи тимчасового проживання за цією адресою.

Всупереч вимогам ст. 13 ЦПК України суд при ухваленні оскаржуваного рішення вийшов за межі своїх повноважень через те, що позивачем було заявлено суму трьох процентів річних у 2 100, 09 гривень, тоді як стягнуто 6 415, 09 гривень.

З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про відмову ТОВ "Рівнегаз збут" у позові.

У поданому відзиві представник відповідача1 - адвокат Прокопчук М.В., вважаючи оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні вимог до ОСОБА_3 законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу - залишити без змін. Зазначав, що з 11 липня 2014 року його довіритель припинила проживати у будинку АДРЕСА_1 . відтак після цієї дати вона не може бути боржником та споживачем природного газу.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "Рівнегаз збут" покликається на законність і обґрунтованість рішення Здолбунівського районного суду від 05 листопада 2019 року, оскільки за будинком АДРЕСА_1 рахується спірна заборгованість за спожитий природний газ. З огляду на її прострочення кредитор вправі відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахувати боржнику суму трьох процентів річних та інфляційні втрати. При цьому стверджувалося і про доведеність своїх вимог, з чим правильно погодився і суд попередньої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи й заперечення сторін, колегія суддів дійшла висновку відхилення апеляційної скарги.

Задовольняючи вимоги позивача в частині стягнення заборгованості, суми трьох процентів річних та інфляційних втрат із відповідача2, суд першої інстанції правильно виходив із доведеності та обґрунтованості позову, оскільки внаслідок споживання природного газу і часткової оплати надаваних послуг утворилася заборгованість у розмірі 60 956, 96 гривень, яка підлягає до стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Рівнегаз збут".

Окрім того, внаслідок прострочення зобов`язання до стягнення позивачу з відповідача2 належать також 2 100 гривень інфляційних втрат та 6 415, 09 гривень суми трьох процентів річних.

Як з`ясовано судом, до 01 липня 2015 року послуги з постачання природного газу до житлового будинку АДРЕСА_1 надавалися відповідно до договору, укладеного ОСОБА_3 з Публічним акціонерним товариством "Рівнегаз". Після цього постачання природного газу здійснювалося за особовим рахунком № НОМЕР_1 , що був зареєстрований за відповідачем1, яка відчужила будинок 11 липня 2014 року на користь ОСОБА_5 .

З 10 квітня 2015 року новим титульним власником житлового будинку АДРЕСА_1 став ОСОБА_2 , який придбав його у ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу утворення заборгованості за надання послуг з постачання природного газу в житловий будинок АДРЕСА_1 за час із жовтня 2015 року по вересень 2017 року, розмір якої склав 6 956, 96 гривень. Оскільки прострочення договірних зобов`язань відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачають відповідальність боржника, тому позивач також вимагав нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат на суму заборгованості.

Повно та правильно з`ясувавши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності і встановивши, що при вирішенні справи до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов у частині стягнення заборгованості, суми трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2017 року №187 затверджено Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу та Перелік постачальників природного газу, на яких покладено спеціальні обов`язки щодо постачання природного газу побутовим споживачам.

Цим підзаконним актом постачальником природного газу на території ліцензованої діяльності з розподілу природного газу Публічного акціонерного товариства "Рівнегаз" є ТОВ "Рівнегаз збут". Інші постачальники, на яких покладені спеціальні обов`язки з постачання природного газу побутовим споживачам на території Рівненської області, відсутні. Отже, позивач є правонаступником Публічного акціонерного товариства "Рівнегаз" в частині постачання природного газу та пов`язаних з цим прав і обов`язків.

Частиною другою ст. 11 ЦК України встановлено договори та інші правочини як підставу для виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст. 509, 526, 598, 599 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених законом або договором.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст.ст. 5, 7, 8, 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, до житлово-комунальних послуг належать: 1.) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком.

Послуга з управління багатоквартирним будинком включає:

утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкових територій, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньо будинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо;

купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку;

поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку;

2.) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Індивідуальний споживач зобов`язаний, зокрема укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Виконавець комунальної послуги має право звертатися до суду в разі порушення споживачами умов договору.

Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що на момент придбання заявником житлового будинку АДРЕСА_1 там були відсутні опалювальний котел і газовий лічильник, то з ними погодитися не можна. Так, зазначені твердження заявлялися відповідачем2 у судовому засіданні, однак судом з використанням сукупності перевірених та оцінених доказів у справі правильно і обґрунтовано їх спростовано, з чим згодна і колегія суддів.

Не заслуговують на увагу аргументи заявника про неможливість притягнення його до цивільно-правової відповідальності за порушення зобов`язань перед ТОВ "Рівнегаз збут", адже згідно зі ст.ст. 319, 322 ЦК України власність зобов`язує, а власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не погоджується апеляційний суд з покликаннями ОСОБА_2 на безпідставність нарахування суми трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Спростовуються правильністю висновків суду й аргументи автора апеляційної скарги про недоведеність факту споживання природного газу та про відсутність доказів щодо укладення ОСОБА_3 договору через часткову оплату заборгованості.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Тобто при вирішенні спірних правовідносин діє принцип презумпції винуватості боржника - ОСОБА_2 , який не надав суду об`єктивних і переконливих доказів про відсутність своєї вини у виникненні спірної заборгованості.

Решта доводів апеляційної скарги є необґрунтованими і колегією суддів також відхиляються.

Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

В іншій частині рішення Здолбунівського районного суду від 05 листопада 2019 року не переглядалося з огляду на вимоги ст. 367 ЦПК України.

Згідно із ч. 1 цієї статті суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інтонації в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 листопада 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.В.Хилевич

Судді: Н.В.Бондаренко

Н.М.Ковальчук