Ухвала

від 23.04.2020 по справі 562/1566/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

23 квітня 2020 року

м. Київ

справа № 562/1566/18

провадження № 61-6906ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Штелик С. П., (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 листопада 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Рівнегаз збут до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з газопостачання,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року ТОВ Рівнегаз збут звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з газопостачання.

Позов мотивовано тим, що постачання природного газу за адресою: АДРЕСА_1 здійснюється ТОВ Рівнегаз збут на умовах Типового договору газопостачання природного газу побутовим споживачам . До 01 липня 2015 року послуги з постачання природного за вказаною адресою надавались ОСОБА_2 на підставі укладеного з нею договору про надання послуг з газопостачання від 28березня 2006 року № 208027.

Власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з 10 квітня 2015 року є ОСОБА_1 . Згода споживача про приєднання до умов Договору підтверджується наданням позивачем послуг з газопостачання та частковою оплатою спожитого природного газу, яка надійшла на особовий рахунок № НОМЕР_1 в сумі 19 460,40 грн та визначеним оператором ГРМ обсягом спожитого природного газу у період з 01липня 2015 року по 12травня 2017 року.

Відповідачі оплату в повному обсязі за спожитий природний газ не проводять, чим порушуються вимоги Правил та Типового договору постачання природного газу побутовим споживачам. 11 грудня 2017 року товариством була подана заява про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за надані послуги з газопостачання в сумі 60 956,96 грн, проте ухвалою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 19 березня 2018 року судовий наказ від 04 січня 2018 року скасовано.

Посилаючись на викладені обставини ТОВ Рівнегаз збут просило стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 60 956,96 грн - заборгованості за надані послуги з газопостачання, 6 415,09 грн - 3 % річних, інфляційні втрати в розмірі 2 100,09 грн та понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 762,00 грн.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 листопада 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ Рівнегаз збут 60 956,96 грн заборгованості за надані послуги з газопостачання, 6 415,09 грн 3 % річних, інфляційні втрати в розмірі 2 100,09 грн та понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 1 762,00 грн.

Постановою Рівненського апеляційного суду від 10 березня 2020 року рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 листопада 2019 року залишено без змін.

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 росить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України .

Відповідно до пунктів 1, 2, 5 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Згідно частини дев`ятої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Ціна позову у даній справі становить 69 472,05 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102*100=210 200).

Отже, зазначена справа є малозначною та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України .

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України , за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Заявник у касаційній скарзі вказує, що вона стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Проте, посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями і, відповідно, не свідчить, що справа становить значний суспільний інтерес та касаційна скарга стосується питань права, що мають фундаментальне значення для єдиної правозастосовчої практики.

Також безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи.

При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України , та зазначених обставин не встановлено.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню;

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Верховний Суд зауважує, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій в межах своїх повноважень, заявник не переконав у наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків не встановлено, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Верховний Суд наголошує на тому, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність підстав чи відсутність таких підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389 , 394 ЦПК України .

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19 , пунктом 2 частини третьої статті 389 , пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України , Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 05 листопада 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 10 березня 2020 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Рівнегаз збут до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги з газопостачання.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко