Рішення

від 11.03.2020 по справі 640/6361/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2020 року м. Київ № 640/6361/19

Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Укрстройтранс до Головного управління ДФС у м Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.01.2019 року №0002131404, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 4, код ЄДРПОУ 38608269) до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.01.2019 №0002131404.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що вважає оскаржуване податкове повідомлення-рішення таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства України, що регулює відносини у сфері оподаткування податком на додану вартість, порушує права позивача, а висновки відповідача про порушення позивачем податкового законодавства в ході здійснення господарських операцій з ТОВ Зімінік і ТОВ Салтор Лімітед не відповідають фактичним обставинам справи. Посилався на реальність господарських операцій з даними контрагентами у періоді, що перевірявся.

Ухвалою суду від 15 квітня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, не погоджуючись із доводами, викладеними у позовній заяві, надав свій відзив, в якому вказав на відсутність реального характеру господарських взаємовідносин позивача із ТОВ Зімінік і ТОВ Салтор Лімітед . Крім того, відповідач посилався на матеріали кримінального провадження та пояснення директора контрагентів, відповідно до яких директор заперечив свою участь у діяльності даних товариств. Крім того, відповідач вказав на те, що позивачем не надано первинних документів на підтвердження реальності взаємовідносин із даними контрагентами.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як свідчать обставини справи, на підставі акту від 21.12.2018 №1272/26-15-14-04-05/38608269 Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Укрстройтранс з питань дотримання податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Зімінік за липень, серпень, вересень 2016 року та з ТОВ Салтор Лімітед за січень 2017 року було проведено перевірку позивача.

За результатами вказаної перевірки встановлені наступні порушення: п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 51 311 грн, у т.ч. по періодах: липень 2016 - 12 765 грн, серпень 2016 - 22 314 грн, вересень 2016 - 13 512 грн, січень 2017 - 2 720 грн.

18 січня 2019 року відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002131404, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 51 311 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (нараховано пеню) в розмірі 12 828 грн.

Не погоджуючись із вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивачем було направлено скаргу до ДФС України.

За результатами розгляду скарги, 01 квітня 2019 року позивачем отримано рішення ДФС про результати розгляду скарги від 26.03.2019 року за №143300/6/99-99-11-04-11-25, яким було залишено без змін спірне податкове повідомлення-рішення, а скаргу - без задоволення.

Незгода позивача із прийнятими рішеннями зумовила його звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва із даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПКУ до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПКУ передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ст. 201 ПКУ, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб`єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

При цьому згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПКУ, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, іншим визначеним законодавством обов`язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного право платника на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій.

Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях.

Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.

Оскільки сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що право платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, перш за все, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, з метою визначення правомірності формування позивачем вказаних показників податкової звітності з податку на додану вартість дослідженню підлягає реальність відповідних господарських операцій, що відбувались між позивачем та його контрагентами. Крім того, оцінці суду підлягають наявність належним чином оформлених первинних документів, які стали підставою для формування показників податкової звітності, використання платником податків придбаних товарів (робіт, послуг) в межах господарської діяльності.

Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами.

У інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 28.03.2014 №375/11/14-14 зазначено універсальний принцип розгляду податкових спорів, а саме: перевага надається змісту документа порівняно з його зовнішньою формою. Подібні правила судам варто застосовувати не лише щодо спірних рішень контролюючих органів, а також і при здійсненні оцінки належності первинних документів, податкових накладних, документів податкової звітності, що подається платниками податків тощо.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язки між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю (постанова ВАСУ від 11.02.2015 в справі № К/800/1217/13).

Як вбачається зі змісту акту перевірки, висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та контрагентами - ТОВ Зімінік і ТОВ Салтор Лімітед .

Так, між позивачем і ТОВ Зімінік було укладено договір купівлі-продажу від 16.07.2016 року №86, відповідно до якого постачальник зобов`язувався поставити покупцеві продукцію, в асортименті і кількості, згідно специфікації. Номенклатура товару за даним договором зазначена наступна: диск колесний напівпричепа, шини автомобільні, насос механізм рульового управління, пістолет продувний, набір комбінованих ключів, ручний гайковерт та інше.

В договорі купівлі-продажу зазначено, що загальна сума договору визначається за підсумком всіх виставлених продавцем та сплачених покупцем рахунків -фактур.

Суд звертає увагу, що зазначених в договорі документів позивач перевіряючим не надав. Проте, до матеріалів позовної заяви були долучені рахунки-фактури та платіжні доручення про оплату товару, відповідно до договору від 16.07.2016 року.

Проте, суд критично ставиться до вказаних документів, в зв`язку із тим, що суми, відображені у рахунках-фактурах не відповідають сумам, які були сплачені за товар відповідно до платіжних доручень.

Так, згідно із рахунком-фактурою №12 від 01.09.2016, № 2 від 25.07.2016, № 3 від 25.07.2016, № 4 від 26.07.2016, № 5 від 27.07.2016, № 6 від 29.07.2016, № 7 від 22.08.2016, № 8 від 23.08.2016, № 10 від 24.08.2016, № 11 від 25.08.2016, №13 від 07.09.2016, №14 від 19.09.2016 сума, яка підлягає сплаті становить 183 912,28 грн, натомість відповідно до долучених до матеріалів справи платіжних доручень, сума сплачених за договором коштів становила 198 864,40 грн.

В зв`язку із специфікою товару, який придбавався позивачем, відповідно до ч.2 ст. 662 Цивільного Кодексу України, продавець одночасно із товаром повинен був передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром, відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Суд зазначає, що ані до перевірки, ані до суду позивачем не було надано документів, що підтверджують якість та ідентифікацію товару, технічні характеристики, виробника товару, країну походження товару, а саме: сертифікати відповідності товарів, паспорта заводів виробників, дозволи та свідоцтва щодо підтвердження якості, необхідні висновки щодо підтвердження умов виробництва, зберігання, а також реєстрації обов`язкових підтверджуючих документів (реквізити товару ДСТу, ТУ, марки, типу, заводу виробника).

Вказаний факт при перевірці був засвідчений актом контролюючого органу від 14.12.2018 №1933/26-15-14-04-05 про ненадання до перевірки документів.

Позивач стверджує, що в основу акту перевірки та в подальшому оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, була покладена інформація про нереальність здійснених господарських операцій лише на підставі інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень про наявність кримінальних проваджень відносно контрагентів.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що вказані висновки позивача є необґрунтованими і такими, що спростовуються наявним в матеріалах справи документами, в тому числі і актом перевірки. Підставами для висновків відповідача про нереальність господарських операцій стали і інші обставини, виявлені під час перевірки.

Так, матеріалами перевірки відносно ТОВ Зімінік встановлено, що останній звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за 2016 рік не подавав.

Згідно фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва за 9 місяців 2016 року балансова вартість основних засобів становила 0 грн.

З огляду на об`єм та специфіку продукції, яка повинна була бути поставлена контрагентом позивачу, суд вважає, що виконання зазначених вище робіт потрібно значно більшого обсягу трудовитрат та особистої участі персоналу із відповідними фаховими знаннями (робітників відповідної кваліфікації, спеціалістів, тощо), ніж є в штаті TOB Зімінік в особі однієї особи-директора.

При цьому, як встановлено під час перевірки, протягом періоду, за який ТОВ Зімінік документально оформлено продаж товарів для позивача, не звітувало про наявність на підприємстві трудових ресурсів, основних засобів, виробничих потужностей, орендованих чи власних приміщень, а також не встановлено залучення підприємством стороннього трудового ресурсу та основних засобів.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем була встановлена неможливість виконання TOB Зімінік оформлених господарських операцій, без наявності необхідних ресурсів (основних засобів, кваліфікованого персоналу, тощо).

Крім того, під час проведення перевірки відповідачем були встановлені господарські операції, проведені між позивачем і ТОВ Салтор Лімітед на підставі договору про надання послуг від 01.01.2017 року № 3.

З інформації, яка міститься в документах, наданих до перевірки, відповідачем було встановлено, що протягом періоду, за який ТОВ Салтор Лімітед документально оформлювало продаж послуг на адресу позивача, воно не звітувало про наявність на підприємстві трудових ресурсів, основних засобів, виробничих потужностей, орендованих чи власних приміщень, а також не встановлено залучення підприємством стороннього трудового ресурсу та основних засобів.

Також, перевіркою встановлено, що ТОВ Салтор Лімітед надавало послуги в січні 2017 року 42 іншим суб`єктам господарювання на загальу суму ПДВ 3 144 255,38 грн, із різноманітною номенклатурою: оренда дизель-генераторної установки, маркетингові дослідження, послуги з організації розміщення зовнішньої реклами, послуги телефонного центру тощо.

Суд зауважує, що вказані обставини під час розгляду справ позивачем жодними належними та допустимими доказами не спростовано.

Відтак, досліджуючи в сукупності надані письмові докази, суд погоджується із висновками контролюючого органу, що фактично ТОВ Салтор Лімітед було здійснене безпідставне документальне оформлення нереальної господарської операції з надання послуг для ТОВ Укрстройтранс .

Позивач зазначає, що відповідач неправомірно поклав в основу акту перевірки пояснення директора ТОВ Зімінік`і ТОВ Салтор Лімітед - Жицького В.В. , оскільки відповідно до чисельної практики вищих судових інстанцій України, такі дані не можуть бути враховані, як доказ нереальності здійснених господарських операцій.

Суд, проаналізувавши письмові докази по справі, в т.ч. протокол допиту свідка від 17.01.2018 року та пояснення Жицького В.В. від 12.03.2018 року, встановив, що твердження позивача в цій частині є необґрунтованими з огляду на наступні обставини.

Дійсно, факт порушення кримінальної справи не вказує на наявність обставин, які не потребують доказуванню, разом із тим, зазначені обставини підлягають врахуванню судом з огляду на те, що в документах, долучених на підтвердження реальності господарських операцій позивача із контрагентом, зазначено саме це прізвище.

Дана позиція підтверджується і в рішенні Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №826/7047/13-а.

Твердження позивача про те, що лише вирок суду у кримінальній справі, відповідно до ст. 62 Конституції України, може бути належним доказом протиправних дій контрагентів позивача , судом не приймаються до уваги в зв`язку із тим, що факт відсутності на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів вироків у кримінальній справі, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій (постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №817/537/17).

Доводи позивача стосовно того, що він не має нести відповідальність за свого контрагента не враховуються судом, оскільки позивачем не доведено прояву в необхідному обсязі розумної обережності при укладенні договору зі спірним постачальником.

За звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб`єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов`язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

При цьому свідоцтво про державну реєстрацію та наявність реєстрації постачальника в органах податкової служби не характеризують підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку, що гарантує виконання своїх зобов`язань через уповноважених представників. А відтак доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені підприємства.

І хоча з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов`язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету. У разі недобросовісності контрагентів покупець несе певний ризик не лише невиконання цивільно-правового договору, але й в рамках податкових правовідносин, оскільки в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися правом на податковий кредит в силу відсутності документів, що мають силу первинних документів.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Також суд звертає увагу, що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ та його подальше бюджетне відшкодування. Крім того, прояв такої обачності й обережності при виборі постачальника послуг та вчинення будь -яких дій на предмет перевірки податкової доброчесності контрагента, зокрема за доступними електронними базами даних на сайті контролюючого органу (база платників ПДВ, база анульованих свідоцтв платників ПДВ, база недобросовісних платників ПДВ, база місць масової реєстрації платників податків, отримання завірених копій статутних та реєстраційних документів, копій паспорта особи, яка підписуватиме договір, довідку про кількість співробітників контрагента, тощо), перевірки загальнодоступної інформації щодо наявності кримінальних проваджень за участю контрагента, в подальшому свідчитимуть на користь висновку, що платником податків вжито належні та достатні дії щодо його обізнаності на предмет податкової надійності такого контрагента та вказуватимуть на правомірність формування податкового обліку за господарськими операціями з таким контрагентом.

Вказана правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду № 816/1422/17 від 26.06.2018.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного.

У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 77 КАС України, обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку.

Вказана правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду № 803/1923/13-а від 25.06.2018.

Враховуючи сукупність встановлених вище обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність факту здійснення реальних господарських операцій між ТОВ Укрстройтранс , ТОВ Зімінік і ТОВ Салтор Лімітед , а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 18.01.2019 року №0002131404 є правомірними та скасуванню не підлягають.

В силу норми ч. 2 ст. 19 Конституції України посадові особи контролюючих органів зобов`язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати у зв`язку із відмовою у задоволенні позову не підлягають відшкодуванню.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрстройтранс" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 4, код ЄДРПОУ 38608269) відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа