Постанова

від 15.09.2020 по справі 640/6361/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6361/19 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Укрстройтранс на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю Укрстройтранс до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю Укрстройтранс звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.01.2019 №0002131404.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги та скасувати податкове повідомлення-рішення. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що позивачем надано первинні документи податкового та бухгалтерського обліку, що підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між ТОВ Укрстройтранс та ТОВ Зімінік та ТОВ Салтор Лімітед .

Відповідач у встановлений судом та законодавством строк правом на подання відзиву не скористався. В суді першої інстанції посилався на відсутність реального характеру господарських взаємовідносин позивача із ТОВ Зімінік і ТОВ Салтор Лімітед , звертаючи увагу на матеріали кримінального провадження та пояснення директора контрагентів, відповідно до яких директор заперечив свою участь у діяльності даних товариств. Крім того, відповідач вказав на те, що позивачем не надано первинних документів на підтвердження реальності взаємовідносин із даними контрагентами.

Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 карантину на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві здійснено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Укрстройтранс з питань дотримання вимог податкового законодавства під час здійснення фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ Зімінік за липень, серпень, вересень 2016 року, ТОВ Салтор Лімітед за січень 2017 року та складено акт від 21.12.2018 №1272/26-15-14-04-05/38608269, в якому зафіксовано порушення позивачем п. 44.1 ст. 44. п. 123.1. ст. 123, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3., п. 198.6. ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України (а.с.19-24, 55, 62-72).

18 січня 2019 року Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №0002131404, яким ТОВ Укрстройтранс збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні (робіт, послуг) на суму 51311 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (нараховано пеню) в розмірі 12828 грн. (а.с.17).

Не погоджуючись із вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивачем направлено скаргу до ДФС України, за результатами розгляду якої, 01 квітня 2019 року позивачем отримано рішення ДФС про результати розгляду скарги від 26.03.2019 за №143300/6/99-99-11-04-11-25, яким залишено без змін спірне податкове повідомлення-рішення, а скаргу - без задоволення.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про відсутність факту здійснення реальних господарських операцій між ТОВ Укрстройтранс , ТОВ Зімінік і ТОВ Салтор Лімітед , оскільки позивачем не доведено прояву в необхідному обсязі розумної обережності при укладенні договору зі спірним постачальником, а факт відсутності на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів вироків у кримінальній справі, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 9.1.3 п.9.1 ст.9 ПК України податок на додану вартість віднесено до загальнодержавних податків.

В силу п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктами 198.2, 198.3 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

В силу вимог п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Як вбачається з матеріалів справи та доводів апеляційної скарги, висновки контролюючого органу про порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на не підтвердженні реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ Зімінік та ТОВ Салтор Лімітед .

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ст.3 ГК України).

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як вбачається з вищенаведених норм, обов`язковими ознаками господарської діяльності є здійснення її суб`єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків.

За таких обставин, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем і ТОВ Зімінік було укладено договір купівлі-продажу від 16.07.2016 №66 (а.с.76), відповідно до якого постачальник зобов`язувався поставити покупцеві продукцію, в асортименті і кількості, відповідно до специфікації. Номенклатура товару за даним договором зазначена наступна: диск колісний напівпричепа, шини автомобільні, насос механізм рульового управління, пістолет продувний, набір комбінованих ключів, ручний гайковерт та інше.

В договорі купівлі-продажу від 16.07.2016 №68 також зазначено, що загальна сума договору визначається за підсумком всіх виставлених продавцем та сплачених покупцем рахунків-фактур.

З акту перевірки вбачається, що згідно із рахунками-фактурами №12 від 01.09.2016, № 2 від 25.07.2016, № 3 від 25.07.2016, № 4 від 26.07.2016, № 5 від 27.07.2016, № 6 від 29.07.2016, № 7 від 22.08.2016, № 8 від 23.08.2016, № 10 від 24.08.2016, № 11 від 25.08.2016, №13 від 07.09.2016, №14 від 19.09.2016 (а.с.25-36) сума, яка підлягає сплаті, становить 183912,28 грн, натомість, відповідно до долучених до матеріалів справи платіжних доручень (а.с.38-48), сума сплачених за договором коштів становила 198864,40 грн.

Суд першої інстанції погодився із висновками контролюючого органу, викладеними в акті перевірки, що суми, відображені у рахунках-фактурах не відповідають сумам, які були сплачені за товар відповідно до платіжних доручень.

В акті перевірки контролюючим органом також зазначено, що загальна сума договору визначається за підсумком всіх виставлених продавцем та сплачених покупцем рахунків-фактур. Однак, зазначені в договорі документи не надані, як і платіжні доручення.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.п 6.1 Договору купівлі-продажу №68 вартість продукції, що поставляється, вказана у рахунку-фактурі, що є невід`ємною частиною цього договору. При цьому, твердження відповідача, що загальна сума договору визначається за підсумком всіх виставлених продавцем та сплачених покупцем рахунків-фактур суперечить вказаному пункту Договору.

Суд першої інстанції також погодився із доводами відповідача, що до перевірки позивачем не було надано документів, що підтверджують якість та ідентифікацію товару, технічні характеристики, виробника товару, країну походження товару, а саме: сертифікати відповідності товарів, паспорта заводів виробників, дозволи та свідоцтва щодо підтвердження якості, необхідні висновки щодо підтвердження умов виробництва, зберігання, а також реєстрації обов`язкових підтверджуючих документів (реквізити товару ДСТу, ТУ, марки, типу, заводу виробника).

Втім, колегія суддів підкреслює, що вказані документи не є первинними у розумінні вимог ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . Крім того, з урахуванням специфіки товару встановлені особливі вимоги цілим рядом законодавчих норм, умови виконання яких серед іншого можуть слугувати доказами належного здійснення господарських операцій в межах господарських договорів при реалізації господарської компетенції учасниками договору як суб`єктами господарювання. Посилаючись на загально розповсюджені документи щодо якості товару, податковий орган не вказав підстави виготовлення конкретних документів, їх походження, обов`язковість наявності при здійсненні господарських операцій, а також докази, які ці документи можуть обґрунтувати (довести).

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду № 816/1422/17 від 26.06.2018 та №813/1872/13-а від 20 березня 2020 року.

В той же час, суд першої інстанції не звернув увагу, що проведена перевірка позивача була невиїзна, тобто проводилась в приміщенні контролюючого органу без виїзду на адресу позивача, що унеможливило подання платником податків всіх документів, які підтверджували реальність спірних господарських операцій.

Разом з тим, матеріали справи містять відповідні документи щодо перебування в оренді у позивача транспортних засобів, в тому числі самоскида FAW д.н.з. НОМЕР_1 , а тому отримання послуг від ТОВ Салтор Лімітед з демонтажу та монтажу гідроциліндра підйому кузова є економічно виправданими та їх фактичне виконання підтверджено рахунком фактурою від 04.01.2017 на загальну суму 16320,00 грн., в тому числі ПДВ - 2720,00 грн, актом прийняття-передачі виконаних робіт від 04.01.2017, бухгалтерською довідкою від 04.01.2017 про виконання технічного ремонту транспортного засобу (а.с.136-146).

При цьому, згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до видів діяльності ТОВ Салтор Лімітед належить 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів .

Так, матеріалами перевірки відносно ТОВ Зімінік відповідачем встановлено, що товариством не подано звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за 2016 рік. З огляду на об`єм та специфіку продукції, яка повинна була бути поставлена контрагентом позивачу, відповідач вважає, що для виконання зазначених вище робіт потрібно значно більшого обсягу трудовитрат та особистої участі персоналу із відповідними фаховими знаннями (робітників відповідної кваліфікації, спеціалістів, тощо), ніж є в штаті TOB Зімінік в особі однієї особи-директора. Під час перевірки, протягом періоду, за який ТОВ Зімінік документально оформлено продаж товарів для позивача, не звітувало про наявність на підприємстві трудових ресурсів, основних засобів, виробничих потужностей, орендованих чи власних приміщень, а також не встановлено залучення підприємством стороннього трудового ресурсу та основних засобів. В той же час, протягом періоду, за який ТОВ Салтор Лімітед документально оформлювало продаж послуг на адресу позивача, товариства також не звітувало про наявність на підприємстві трудових ресурсів, основних засобів, виробничих потужностей, орендованих чи власних приміщень, а також не встановлено залучення підприємством стороннього трудового ресурсу та основних засобів.

Водночас, колегія суддів зауважує, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, подання ними передбаченої законодавством звітності. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Такий правовий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові № 825/2387/18 від 11 червня 2019 року.

Щодо тверджень відповідача, що ТОВ Зімнік здійснювало реалізацію товарів та надавало послуги в липні-вересні 2016 року 58 іншим суб`єктам господарювання на загальну суму ПДВ 6 502 226,79 грн., а саме: шини, амортизатор, відеокамера, дезінфекційний засіб, кабель, термінал збору, замок запалення, датчик температури, а ТОВ Салтор Лімітед надавало послуги в січні 2017 року 42 іншим суб`єктам господарювання на загальну суму ПДВ 3 144 255,38 грн, із різноманітною номенклатурою: оренда дизель-генераторної установки, маркетингові дослідження, послуги з організації розміщення зовнішньої реклами, послуги телефонного центру тощо, колегія суддів зауважує, що зазначене відповідає виду діяльності ТОВ Зімнік за КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля та ТОВ Салтор Лімітед за КВЕД 73.11 Рекламні агентства , 82.99 Надання інших допоміжних комерційних послуг .

З акту перевірки також вбачається, що до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено кримінальні провадження за №3201710010000000090 від 09.10.2017 та №42015100080000117 від 11.09.2015, в межах яких допитано гр. ОСОБА_1 (керівника ТОВ Зімнік та ТОВ Салтор Лімітед ), який повідомив про непричетність до реєстрації/придбання та ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ Зімнік і ТОВ Салтор Лімітед .

Одночасно з цим актом перевірки встановлено, що до Єдиного реєстру судових рішень внесено ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 03.032018 № 757/11597/18-к (а.с.97-98) згідно з якої здійснюється досудове розслідування по кримінальному провадженню, що внесене до ЄРДР за №320171100060000104 від 28.02.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.1 ст. 205 КК України стосовно ТОВ Салтор Лімітед .

Суд першої інстанції, проаналізувавши письмові докази по справі, в т.ч. протокол допиту свідка від 17.01.2018 (а.с.89-90) та пояснення ОСОБА_1 від 12.03.2018 (а.с.91), не прийняв до уваги твердження позивача, що лише вирок суду у кримінальній справі, відповідно до ст. 62 Конституції України, може бути належним доказом протиправних дій контрагентів позивача, та зазначив, що факт відсутності на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів вироків у кримінальній справі, не може спростовувати достовірність їх пояснень щодо характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Колегія суддів звертає увагу, що законом, який визначає порядок отримання показань під час досудового слідства та порядок їх фіксації у протоколі допиту є КПК України.

У ч. 1 ст. 23 КПК закріплено, що суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина 2 цієї ж статті визначає, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 4 ст. 95 КПК України передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Таким чином, протоколи допиту, отримані на стадії досудового слідства, можуть бути визначені як докази лише в разі їх відображення під час розгляду кримінальної справи в суді.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Матеріали досудового розслідування за вказаними вище кримінальними провадженнями не можуть бути враховані як доказ фіктивності господарської діяльності контрагентів позивача.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права наведений у постанові Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 822/551/18 та від 06 серпня 2019 року у справі №520/8681/18, який в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України має бути врахований судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів щодо відсутності реального виконання умов договорів, укладених позивачем з ТОВ Зімінік та ТОВ Салтор Лімітед , а твердження податкового органу щодо нереальності господарських операцій є припущенням та спростовано наявними в матеріалах справи доказами.

З огляду на викладені обставини, за результатами розгляду апеляційної скарги, з урахуванням наведених норм права, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що наданими позивачем доказами підтверджується правомірність формування ним податкового кредиту на підставі первинних документів, з огляду на встановлення судом на підставі матеріалів справи реальності здійснення господарських операцій, наявності придбаних товарів і послуг та використання їх в господарській діяльності позивача, дотримання позивачем вимог податкового законодавства, тому висновки контролюючого органу щодо нереальності господарських операцій є безпідставними, а спірне податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18.01.2019 №0002131404 таким, що порушує права позивача, як платника податків та підлягає скасуванню.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, неправильне тлумачення закону, призвели до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю з ухваленням нової постанови про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.243, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Укрстройтранс - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2020 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов товариства з обмеженою відповідальністю Укрстройтранс задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18 січня 2019 року №0002131404.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 15 вересня 2020 року

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю.Кучма