Постанова

від 10.03.2020 по справі 200/9208/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2020 року справа №200/9208/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Гаврищук Т.Г.

суддів: Блохіна А.А.

Сіваченка І.В.

при секретарі судового засідання Кобець О.А.,

за участю сторін по справі:

позивач: Шик В.В.

відповідач: Пономарьов А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного (суддя - Бабіч С.І.) від 05 грудня 2019 року (повний текст рішення складено 16 грудня 2019 року) у справі №200/9208/19-а за позовом Приватного акціонерного товариства Екопрод до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування повністю податкове повідомлення-рішення від 08.07.2019 року №0005421717; стягнення суму сплаченого судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7 000,00 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 05 грудня 2019 року позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 0005421717 від 08.07.2019 року; стягнуто 7 427,79грн. судового збору та 7 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Відповідач зазначив, що ним правомірно було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення, оскільки при здійсненні перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44, пп. а п.198.1, абзаців першого - третього пп.198.2 та абзаців першого і другого пп.198.3 ст.198 Податкового кодексу України. Відповідач вважає, що позивачем не доведено належними документами первинного бухгалтерського та податкового обліку реальність здійснення господарських операцій з ТОВ ІНДУСТРПОСТАЧ .

Відповідач також вважає, що судом першої інстанції безпідставно було стягнуто на користь позивача витрати на правничу допомогу адвоката. Відповідач наполягає на тому, що витрати на правничу допомогу безпідставно завищені та документально не підтверджені.

Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, відзив на скаргу, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року, постановленою на місці в судовому засіданні, не виходячи до нарадчої кімнати, замінено відповідача Головне Управління ДФС у Донецькій області на його правонаступника - Головне Управління ДПС у Донецькій області.

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що відповідачем була проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ТОВ ІНДУСТРПОСТАЧ (код ЄДРПОУ 41731572) за листопад - грудень 2018 року, за результатами якої складено акт від 07.06.2019 р. № 581/05-99-14-17/23981928 та прийнято податкове повідомлення-рішення форми № 0005421717 від 08.07.2019 року, яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) (далі - ПДВ) на суму 495 186,00 грн. (330 124 грн. за податковими зобов`язаннями та 165 062 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для прийняття спірного рішення послужив висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44, пп. а п.198.1, абзаців першого - третього пп.198.2 та абзаців першого і другого пп.198.3 ст.198, Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті в бюджет в сумі 330124 грн, у тому числі за листопад 2018 року в сумі 184691 грн., за грудень 2018 року в сумі 145433 грн.

Перевіркою встановлено нереальність (відсутність фактичного здійснення) господарської операції з придбання шроту соняшнику у ТОВ ІНДУСТРПОСТАЧ , що підтверджується: відсутністю справжнього джерела первинного походження цього товару, відтак не існувало дійсної можливості набуття її у власність, а тому відсутній факт володіння відповідним активом та розпорядженнями у відповідного СГ; відсутністю підтверджуючих якість придбаного товару документів; наявною інформацією, яка свідчить, що продавець не здійснює господарську діяльність та функціонує лише для формування неправомірної податкової вигоди у покупців .

В акті перевірки також зазначено, що згідно інформації наданої слідчим управлінням фінансових розслідувань ГУ ДФС у Дніпропетровській області станом на 24.05.2019 року у провадженні слідчих підрозділів фінансових розслідувань перебуває кримінальне провадження №42018171090000055 від 14.03.2018р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.3 ст.212 КК України у відношенні службових осіб ТОВ Індустрпостач .

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п.п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною ( п.198.2 ст.198 цього Кодексу).

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11статті 201 цього Кодексу ( п.198.6 ст.198ПК).

За приписами п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Згідно частини 1 статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, між позивачем та ТОВ ІНДУСТРПОСТАЧ (постачальник) було укладено договір поставки шроту соняшникового від 26.10.2018 року № 40, згідно умов якого продавець поставляє покупцю товар окремими партіями. На кожну партію товару оформлюється окрема накладна, яка є невід`ємною частиною даного договору.

У пункті 5.3 договору зазначено, що покупець проводить 100% оплату вартості товару в день поставки товару, або за домовленістю відстрочка платежу 10 банківських днів.

На кожну партію товару, на виконання договору поставки №40 від 26.10.2018 року укладалася специфікація, у якій вказувалося кількість товару, його ціна термін постачання, термін та умови оплати, адреса та умови поставки шроту соняшникового.

Крім договору та специфікацій до нього позивачем надано до матеріалів справи копії відповідних податкових накладних щодо кожної партії товару, які стали підставою формування показників податкового кредиту, копії оборотно - сальдових відомостей, копії дорожніх листів вантажних автомобілів та товарно - транспортні накладні, що підтверджують факт транспортування та переміщення товару, платіжні доручення, що підтверджують факт оплати за поставлений товар та видаткові накладні, що підтверджують факт передачі товару.

Як вбачається з матеріалів справи, до видів діяльності позивача, серед іншого, віднесено вирощування великої рогатої худоби.

На підтвердження використання придбаного товару позивачем надано до матеріалів справи витяги з журналів витрат кормів, витяги з журналів вагаря, акти списання товарів, відомості витрат кормів щодо структурних підрозділів позивача та відповідні картки рахунків, що підтверджують факт того, що шрот соняшниковий використовувався у виробництві комбікормів або згодовувався тваринам у чистому вигляді, отже, отриманий від контрагента товар було використано у власній господарській діяльності позивача та факт переміщення товару між структурними підрозділами позивача.

Видаткові накладні, надані до справи, містять інформацію про те, що товар доставлявся на комбікормовий завод, будівлі, вагові та силосний корпус якого належить позивачу, що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Для годівлі тварин шрот соняшниковий або комбікорм перевозився на ферми, що підтверджується накладними на переміщення, товарно-транспортними накладними та подорожніми листами вантажних автомобілей, які наявні у матеріалах справи.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що неприйняття товару, у випадку його невідповідності вимогам якості, є правом покупця, а не його обов`язком. Саме по собі невиконання однією зі сторін умов договору поставки (щодо порядку перевірки контролю якості товару чи наявності відповідних документів) може свідчити лише про неналежне виконання обов`язків за договором та не свідчить про відсутність реальної господарської операції щодо поставки товару, за наявності відповідних первинних документів, що її підтверджують.

Відсутність сертифікатів якості на поставлений товар може бути підставою для виставлення претензій з боку позивача щодо поставленого товару неналежної якості.

Проте, на кожну партію поставленого товару контрагентом було надано відповідні посвідчення про якість. Позивач не має обов`язку перевіряти достовірність інформації наведеної у вказаних посвідченнях та, у такому випадку, на власний ризик приймає відповідний товар.

Як встановлено судом, позивач має власну лабораторію, яка згідно до Свідоцтва про визнання технічної компетентності №АВ105-17 від 11.12.2017 року та Додатка до свідоцтва здійснює визначення якості кормів для тварин.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що той факт, що контрагент позивача не є виробником товару та те, що пункт навантаження шроту соняшнику не відноситься до контрагента не свідчить про те, що останній не міг здійснювати поставку товару позивачу на власний ризик і своїми засобами і силами чи із залученням до цього майна третіх осіб та не свідчить про відсутність операції з постачання цього товару позивачу, яка підтверджена належними первинними документами.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що наданими позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується факт того, що спірні правочини набули реального настання тих правових наслідків, на настання яких були спрямовані.

Судом встановлено, що на час проведення перевірки позивача та на час винесення оскарженого податкового повідомлення рішення вироків щодо контрагентів позивача судами винесено не було.

Колегія суддів вважає, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження фіктивності спірних господарських операцій.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що висновки про нереальність здійснення господарських операцій зроблені на підставі аналізу баз даних АІС Податковий блок та податкової інформації щодо контрагентів позивача є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах податкового органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться. А тому нарахування податків не може ґрунтуватися тільки на даних, які містяться в інформаційних базах контролюючого органу, без врахування даних первинних документів.

Посилання відповідача на те, що нереальність господарських операцій позивача підтверджена дослідженням ланцюга постачання між контрагентом позивача та його контрагентом, які не є контрагентами позивача, є неприйнятними, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, внаслідок чого не є обов`язковою передумовою для визначення податковим органом грошових зобов`язань по господарським операціям, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Аналогічні висновки щодо застосування норм викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 року в справі №803/2094/15, від 20.12.2018 року в справі №815/4992/16.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про недоведеність відповідачем порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44, пп. а п.198.1, абзаців першого - третього пп.198.2 та абзаців першого і другого пп.198.3 ст.198, Податкового кодексу України, а тому правомірно скасовано спірне податкове повідомлення-рішення.

Частиною 2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного платника податків, у випадку за неправомірні дії іншого платника податків підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в п. 71 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський суд з прав людини дійшов такого висновку: Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Європейський суд з прав людини визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується реальність здійснення позивачем спірних господарських операцій. Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження свого твердження щодо фіктивності спірних господарських операцій, а тому доводи апеляційної скарги колегією суддів не прийнято до уваги.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 7000,00грн. суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн.

Відповідач проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу заперечував, оскільки витрати не підтверджені належними, достовірними та достатніми доказами. Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідачем надано не було.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами частини 4 цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно частини 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами ( ч.7 ст.134 КАС України).

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За приписами частини 7 цієї статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За приписами частини 9 цієї статті при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частинами 1 та 2 статті 44 КАС України встановлено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки. Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

За приписами частини 3 цієї статті учасники справи мають право, зокрема, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб;

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Аналіз наведених вище норм дозволяє дійти висновку про те, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідачем надано не було.

Проте, відповідачем надано суду заперечення щодо витрат пов`язаних з правничою допомогою адвоката, відповідно до яких, з аналізу доданих позивачем до справи документів відповідачем встановлено, що адміністративний позов підписано генеральним директором ПРАТ "ЕКОПРОД" - І.І. Мельник; на додатках до адміністративного позову міститься штамп юрисконсульт ПРАТ "ЕКОПРОД";

Крім цього, відповідач вказує, що відсутня книга обліку доходів і витрат самозайнятої особи щодо адвоката Шик В. В. та на те, що свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю отримано Шик В.В. 28.11.2018 р.- проте за даними ІС Податковий блок жодної податкової звітності за період 2018 - 2019 рік. ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) до контролюючого органу не надано.

Посилається на те, що за умов п. 3 додаткової угоди №1 від 25.06.2019р. до договору про надання правової допомоги №2 від 25.06.2019, визначено перелік дій, які визначають вартість послуг Адвоката, у т. ч. - аналіз судової практики, про те жодної судової практики ані у позові, ані у відповіді на відзив не зазначено.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу вважає за необхідне надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких позивач має заперечення.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження здійснених судових витрат на правничу допомогу адвоката позивачем долучено: договір про надання правової допомоги №2 від 25.06.2019 року із додатковою угодою №1 від 25 червня 2019 року, яка визначає порядок оплати юридичних послуг (гонорару) адвокату за надання правової допомоги під час підготовки та судового розгляду справи у Донецькому окружному адміністративному суді саме у даному спорі, що є предметом розгляду у справі № 200/9208/19-а.

Пунктом 3 вказаної додаткової угоди встановлено, що вартість послуг адвоката включає підготовку документів та представництво інтересів Клієнта у Донецькому окружному адміністративному суді до винесення рішення по справі та складає 7 000,00 (сім тисяч гривень 00 коп.) і включає в себе, у тому числі, наступний перелік дій:

- підготовка матеріалів справи;

- аналіз судової практики;

- підготовка та подання до суду заяв по суті справи;

- збирання та подання доказів до суду;

- представництво інтересів Клієнта у суді, а саме участь у судових засіданнях Донецькому окружному адміністративному суді незалежно від їх кількості, надання представницьких та правових послуг;

- робота з нормативно-правовою базою під час складання заяв по суті справи, підготовка заяв, скарг, клопотань та інших процесуальних документів;

- складання усіх необхідних процесуальних документів під час підготовки та судового розгляду справи.

Пункт 8.1 додаткової угоди встановлює, що правова допомога вважаються наданою після підписання Акту приймання- передачі наданої правової допомоги, який підписується Сторонами.

Представником позивача надано суду акт від 05.12.2019 р. приймання - передачі виконаних робіт, наданих послуг за договором про надання правової допомоги №2 від 25.06.2019 року , що містить детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та платіжне доручення №360 від 10.10.2019 на суму 7000,00 грн. (призначення платежу: плата за надання правової допомоги №2 від 25.06.2019, згідно рах. №1 від 09.10.2019 (без ПДВ).

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що підписання позову директором підприємства не виключає можливості складення такого позову адвокатом.

У даній справі ОСОБА_1 приймала участь у судових засіданнях на підставі довіреності № 27 від 27.09.2019 року, виданої їй генеральним директором підприємства - позивача як адвокату та судом були встановлені її повноваження саме у якості адвоката, що має відповідне свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (серії ДН № 5265 від 28.11.18 р.).

Кодекс адміністративного судочиснтва України пов`язує можливість відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, саме із наявністю у нього такого статусу, що підтверджується відповідним свідоцтвом, а не з тим чи виконує адвокат свої податкові зобов`язання щодо обліку результатів діяльності та чи подає він звітність податковому органу.

Жодного обгрунтування щодо неспівмірності витрат позивача на правову допомогу відповідачем не наведено.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно стягнуто з Головного управління ДФС у Донецькій області витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного від 05 грудня 2019 року у справі №200/9208/19-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного від 05 грудня 2019 року у справі №200/9208/19-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частина постанови прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 10 березня 2020 року.

Постанова у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті11 березня 2020 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 10 березня 2020 року та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Т.Г. Гаврищук

Судді А.А. Блохін

І.В. Сіваченко