Постанова

від 20.05.2021 по справі 200/9208/19-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2021 року

м. Київ

справа № 200/9208/19-а

адміністративне провадження № К/9901/10205/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 5 грудня 2019 року (головуючий суддя Бабіч С.І.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Гаврищук Т.Г., судді - Блохін А.А., Сіваченко І.В.) у справі №200/9208/19-а за позовом Приватного акціонерного товариства Екопрод до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

установив:

У липні 2019 року Приватне акціонерне товариство Екопрод (далі - ПрАТ Екопрод , Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі - ГУ ДФС у Донецькій області), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 8 липня 2019 року №0005421717.

Рішенням Донецького окружного адміністративного від 5 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Донецькій області від 8 липня 2019 року №0005421717; стягнуто на користь ПрАТ Екопрод за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Донецькій області 7427,79 грн судового збору та 7000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, вважаючи, що вони прийняті внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалені судами рішення й постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити. У касаційній скарзі її заявник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не було надано належної правової оцінки доводам, якими відповідач обґрунтовував свою позицію щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства. Наголошує, що позивачем не доведено належними документами первинного бухгалтерського та податкового обліку реальності здійснення господарських операцій з ТОВ ІНДУСТРПОСТАЧ . Також вважає, що судами безпідставно стягнуто на користь позивача витрати на правничу допомогу, оскільки такі витрати необґрунтовано завищені та документально не підтверджені.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами (судом) норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У відзиві на касаційну скаргу позивач, ПрАТ Екопрод , просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як законні й обґрунтовані, повністю підтримуючи аргументи й мотиви, з яких виходили суди при ухваленні рішень.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами контролюючого органу проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПрАТ Екопрод з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість за взаємовідносинами з контрагентом-постачальником ТОВ ІНДУСТРПОСТАЧ за листопад - грудень 2018 року, за результатами якої складено акт від 7 червня 2019 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 44.1 статті 44, підпункту а пункту 198.1, підпунктів 198.2 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету в сумі 330124 грн, у тому числі за листопад 2018 року в сумі 184691 грн, за грудень 2018 року в сумі 145433 грн.

На підставі встановлених перевіркою порушень 8 липня 2019 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0005421717, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 495186,00 грн (з яких 330124 грн за податковими зобов`язаннями та 165062 грн - за штрафними санкціями).

Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем під час розгляду справи не наведено об`єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За приписами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Як з`ясували суди попередніх інстанцій підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу щодо нереальності господарської операції з придбання позивачем шроту соняшнику у ТОВ ІНДУСТРПОСТАЧ , з таких мотивів, як: невстановлення джерела первинного походження товару; відсутність документів на підтвердження якості придбаного товару; наявність податкової інформації, яка свідчить, що продавець функціонує лише для формування неправомірної податкової вигоди для покупців; наявність кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України стосовно службових осіб ТОВ ІНДУСТРПОСТАЧ .

Так, між ПрАТ Екопрод (покупець) та ТОВ ІНДУСТРПОСТАЧ (постачальник) було укладено договір поставки шроту соняшникового від 26 жовтня 2018 року №40, за умовами якого продавець поставляє покупцю товар окремими партіями.

З наявних у справі матеріалів судами встановлено, що на кожну партію товару складалася специфікація, у якій вказувалася кількість товару, його ціна, термін постачання, термін та умови оплати, адреса та умови поставки. Також, позивачем надано копії податкових накладних щодо кожної партії товару, які стали підставою формування показників податкового кредиту, оборотно-сальдових відомостей, дорожніх листів вантажних автомобілів та товарно-транспортні накладні, що підтверджують факт транспортування та переміщення товару, платіжні доручення, які підтверджують факт оплати за поставлений товар та видаткові накладні, - на підтвердження факту передачі товару.

Судами з`ясовано, що основним видом діяльності позивача, серед іншого, є вирощування великої рогатої худоби. На підтвердження використання придбаного за спірним договором товару позивачем надано витяги з журналів витрат кормів, витяги з журналів вагаря, акти списання товарів, відомості витрат кормів щодо структурних підрозділів позивача та відповідні картки рахунків, які підтверджують той факт, що шрот соняшниковий використовувався у виробництві комбікормів або згодовувався тваринам у чистому вигляді, тобто, отриманий від контрагента товар було використано у власній господарській діяльності позивача. З метою годівлі тварин шрот соняшниковий або комбікорм перевозився на ферми, що підтверджується накладними на переміщення, товарно-транспортними накладними та подорожніми листами вантажних автомобілей.

Проаналізувавши надані позивачем видаткові накладні, суди встановили, що вони містять повну інформацію про те, що товар доставлявся на комбікормовий завод, будівлі, вагові та силосний корпус якого належать позивачу, що підтверджується відповідними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Надаючи правову оцінку доводам контролюючого органу щодо відсутності документів на підтвердження якості придбаного товару суди виходили з того, що на кожну партію поставленого товару контрагентом позивача були надані відповідні посвідчення про якість. При цьому суди зауважили, що сертифікат якості на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський і податковий облік, а тому саме по собі незбереження й ненадання позивачем означених документів не може бути безперечним доказом відсутності господарської операції. Окрім того, судами встановлено, що позивач має власну лабораторію, яка відповідно до Свідоцтва про визнання технічної компетентності №АВ105-17 від 11 грудня 2017 року здійснює визначення якості кормів для тварин.

У розрізі доводів податкового органу суди також зазначили, що той факт, що контрагент позивача не є виробником товару, не свідчить про те, що останній не міг здійснювати поставку товару позивачу на власний ризик і своїми засобами, або ж із залученням до цього третіх осіб, та не свідчить про відсутність операції з постачання цього товару позивачу, яка повною мірою підтверджена належними первинними документами.

Судами також взято до уваги, що відповідачем не надано доказів наявності вироків щодо контрагента позивача, з яким він здійснював господарські операції за спірним правочином, або ж будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження фіктивності означених господарських операцій. Натоміть, висновки відповідача про нереальність здійснення господарських операцій зроблені на підставі аналізу баз даних АІС Податковий блок та податкової інформації щодо контрагентів позивача, що, однак, суди визнали неприйнятним, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контрольно-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства й аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника.

Також суди визнали необґрунтованими доводи податкового органу про те, що нереальність господарських операцій позивача підтверджена дослідженням ланцюга постачання між контрагентом позивача та, відповідно, його контрагентами, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наданими позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується факт реальності господарських операцій за спірним правочином.

При виборі й застосуванні норми матеріального права до спірних правовідносин судами попередніх інстанцій було враховано висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, як це передбачено частиною п`ятою статті 242 КАС України.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 7000 грн суди попередніх інстанцій виходили з того, що надані позивачем докази на підтвердження факту дійсного понесення таких витрат дають змогу встановити зміст наданих послуг та їх вартість. Судами також взято до уваги, що відповідачем не заявлялось клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та не було подано доказів неспівмірності цих витрат.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та не допустили порушень норм процесуального права. Суди надали правову оцінку усім доводам відповідача, якими він обґрунтовував правомірність оскаржуваних у цій справі податкових повідомлень-рішень.

Доводи скаржника про те, що оскаржувані рішення ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, колегія суддів вважає безпідставними. Так, аналіз наведених скаржником судових рішень дає підстави вважати, що такі рішення були ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами. У зв`язку з викладеним не можна дійти висновку про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки подібності правовідносин не встановлено.

Решта доводів заявника касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, натомість зводяться виключно до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

У зв`язку з цим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 5 грудня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2020 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Донецькій області - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська