Постанова

від 05.03.2020 по справі 120/1050/19-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/1050/19-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маслоід О.С.

Суддя-доповідач - Франовська К.С.

05 березня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Франовської К.С.

суддів: Кузьменко Л.В. Совгири Д. І. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Ременяк С.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Терра Фуд" до Офісу великих платників податків ДФС, Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

В березні 2019 року ТОВ "Терра Фуд" звернулось до суду з позовною заявою до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України (відповідач 1) та Тульчинської ДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області , у якому просило:

- визнати протиправними дії Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України, що виявилися у безпідставному автоматичному нарахуванні пені за кодом бюджетної класифікації 14060100 "Податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" в грудні 2017 року та лютому 2018 року на загальну суму 2 396 157,25 грн., в тому числі: 29.12.2017 року - 256 116,10 грн.; 16.02.2018 року - 719 468,01 грн.; 28.02.2018 року - 744 300,98 грн. та 676 272,16 грн.;

- зобов`язати Тульчинську ДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області протягом п`яти робочих днів внести зміни до інтегрованої картки позивача, а також внести відповідні зміни до всіх необхідних реєстрів та електронних систем щодо стану розрахунків позивача з бюджетом і скасувати нарахування пені на загальну суму 2 396 157,25 грн., у тому числі: 29.12.2017 року - 256 116,10 грн.; 16.02.2018 року - 719 468,01 грн.; 28.02.2018 року - 744 300,98 грн. та 676 272,16 грн., з метою повернення позивачеві неправомірно стягнутих коштів у загальній сумі 2 396 157,25 грн., як переплати за кодом бюджетної класифікації 14060100 «податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» ;

- зобов`язати Тульчинську ДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області протягом п`яти робочих днів повернути кошти у сумі 2 396 157,25 грн. на інтегровану картку позивача за кодом бюджетної класифікації 14060100 «податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» , як збільшення суми переплати.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у грудні 2018 року позивачем було виявлено в інтегрованій картці нараховану пеню у загальній сумі 2 396 157,25 грн. за період грудень 2017 - лютий 2018 року. Вказана сума пені також автоматично погашена за рахунок сум переплат (наявність грошових коштів) на рахунку позивача, на які позивач правомірно розраховував. Позивач припускає, що вказану пеню було нараховано у зв`язку із поданням уточнюючих розрахунків з податку на додану вартість (надалі ПДВ). Позивачем були задекларовані податкові зобов`язання з ПДВ, надалі ним декілька разів подавались уточнюючі розрахунки щодо зменшення сум податкового зобов`язання та наступного збільшення таких зобов`язань до розміру первинного розміру. Первинні задекларовані податкові зобов`язання були позивачем сплачені, оскільки, як вже, зазначалось, на рахунку позивача була сформована переплата. Таким чином, відсутня була база нарахування пені. Згідно вимог Податкового кодексу України (надалі ПК України) пеня нараховується лише на несплачені суми податкових зобов`язань, тобто пеня прямо пов`язана із наявністю податкового боргу.

Ухвалою суду від 02.05.2019 року задоволено клопотання позивача та замінено Тульчинську ДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області на ГУ ДФС у Вінницькій області (далі відповідач 2).

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.08.2019 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ФУД" задоволено частково.

Визнано протиправними дії Офісу великих платників податків ДФС України щодо безпідставного автоматичного нарахування пені Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ФУД" за кодом бюджетної класифікації 14060100 "Податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) "в грудні 2017 року та лютому 2018 року на суму 2 396 157 грн. 25 коп. Зобов`язано Головне управління ДФС у Вінницькій області протягом п`яти робочих днів внеси зміни до інтегрованої картки платника Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ФУД" щодо повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "ТЕРРА ФУД" коштів у сумі 2 396 157 грн. 25 коп.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, Офіс великих платників податків ДФС подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з невірним встановленням обставин у справі, що є підставою для скасування судового рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що Офіс великих платників податків ДФС України на виконання вимог п. 10.16 та п. 10.22 розділу Х Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 № 1588, зареєстрованого в п.п. 7.9 розділу 7 Порядку взаємодії між структурними підрозділами органів ДФС з питань реєстрації обліку платників податків, зареєстрованого наказом Державної фіскальної служби України від 15.10.2015 № 798, зі змінами, листами від 04.01.2019 172/7/28-10-08-01-12, від 22.01.2019 № 1657/7/28-10-41-06 Про передачу облікової справи з додатками, передав на адресу ГУ ДФС у Вінницькій області облікову справу платника податків ТОВ ТЕРРА ФУД у зв`язку із переведенням на обслуговування до іншого контролюючого органу.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд встановив, що з 07.12.2009 року позивач зареєстрований платником ПДВ, індивідуальний податковий номер 354387410070, перебував на обліку Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України, з 02.01.2019 року переданий на облік Тульчинської ДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області.

20.11.2016 року позивачем до податкового органу подана звітна податкова декларація з ПДВ за жовтень 2016 року, згідно якої визначена сума податку до бюджету 14 441 797 грн.

27.12.2017 року позивачем поданий уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок у звітному періоді - жовтень 2016 року, згідно якої зменшена сум ПДВ на 1 789 200 грн.

29.12.2017 року позивачем поданий уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок у звітному періоді - жовтень 2016 року, згідно якої збільшена сум ПДВ на 1 789 200 грн.

14.02.2018 року позивачем поданий уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок у звітному періоді - жовтень 2016 року, згідно якої зменшена сум ПДВ на 4 400 000 грн.

15.02.2018 року позивачем поданий уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок у звітному періоді - жовтень 2016 року, згідно якої збільшена сум ПДВ на 4 400 000 грн.

27.02.2018 року позивачем поданий уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок у звітному періоді - жовтень 2016 року, згідно якої зменшена сум ПДВ на 4 400 000 грн.

28.02.2018 року позивачем поданий уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок у звітному періоді - жовтень 2016 року, згідно якої збільшена сум ПДВ на 4 400 000 грн.

19.09.2016 року позивачем до податкового органу подана звітна податкова декларація з ПДВ за серпень 2016 року, згідно якої визначена сума податку до бюджету 3 513 664 грн.

27.02.2018 року позивачем поданий уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок у звітному періоді - серпень 2016 року, згідно якої зменшена сум ПДВ на 3 506 785 грн.

28.02.2018 року позивачем поданий уточнюючий розрахунок податкових зобов`язань з ПДВ у зв`язку із виправленням самостійно виявлених помилок у звітному періоді - серпень 2016 року, згідно якої збільшена сум ПДВ на 3 506 785 грн.

Згідно інтегрованої картки позивача 29.12.2017 року відповідачем 1 нарахована пеня у сумі 256 116,10 грн., 16.02.2018 року - 719 468,01 грн., 28.02.2018 року - 676 272,16 грн. та 744 300,98 грн., загальна сума нарахованої пені складає 2 396 157,25 грн. При цьому, вказана сума пені погашена за рахунок переплати, яка існувала на рахунку позивача.

25.01.2019 року позивачем до ДФС України подано скаргу на неправомірні дії Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України, яка згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення отримана ДФС України 29.01.2019 року.

Не отримавши відповіді на вказану скаргу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що дії Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України щодо автоматичного нарахування пені позивачеві за кодом бюджетної класифікації 14060100 "Податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" в грудні 2017 року та лютому 2018 року на загальну суму 2 396 157 грн. 25 коп. є протиправними, тому в цій частині підлягають задоволенню, і оскільки зобов`язання відповідача 2 внести зміни до інтегрованої картки позивача щодо повернення коштів у загальній сумі 2 396 157 грн. 25 коп. є похідним від попередніх позовних вимог, тому вони також підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 16.1.3 п.16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно із п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами.

Стаття 200 ПК України встановлює порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п. 200.1 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу;

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Водночас, п. 46.1 ст. 46 ПК України передбачено, що податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Пунктом 31.1 ст. 31 ПК України передбачено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Відповідно до п. 36.1. ст. 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені дим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором (п. 36.2 ст. 36 ПК України).

Згідно вимог п. 203.1 ст. 203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до п. 203.2. ст. 203 ПК України сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Згідно пп. 14.1.39. п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності

Податкова вимога в розумінні підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення податкового боргу, який в свою чергу в розумінні підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 цього кодексу є сумою узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платників податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пп. 14.1.162 п. 14.1 ст. 14 ПК України пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахованих на суми грошових зобов`язань, не сплачених у встановлені законодавством строки.

Згідно з п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 ПК України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов`язання минулих податкових періодів, зобов`язаний надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку.

Підпунктом 57.1 ст. 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У разі несвоєчасної сплати та несвоєчасної подачі уточнюючих розрахунків - нараховується пеня, порядок якої визначено ст.129 ПК України.

Відповідно до статті 129 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI зі змінами та доповненнями (далі - ПК України) нарахування пені розпочинається при нарахуванні суми грошового зобов`язання, визначеного контролюючим органом за результатами податкової перевірки, - починаючи з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати платником податків податкового зобов`язання, визначеного цим Кодексом (у тому числі за період адміністративного та/або судового оскарження).

Згідно із пп. 129.1.2 п. 129.1 ст.129 ПК України пеня нараховується у день настання строку погашення податкового зобов`язання, нарахованого контролююча органом або платником податків у разі виявлення його заниження на суму такого заниження та за весь період заниження (в тому числі за період адміністративної: та/або судового оскарження).

Відповідно до п. 129.1.3 ст. 129 ПК України пеня нараховується у день настання строку погашення податкового зобов`язання, визначеного податковим агентом при виплаті (нарахуванні) доходів на користь платників податків - фізичних осіб, та/або контролюючим органом під час перевірки такого податкового агента.

Пунктом 129.9 ст. 129 ПК України пеня нараховується у разі внесення змін до податкової звітності внаслідок самостійного виявлення платником податку помилок відповідно до статті 50 цього Кодексу пеня, передбачена цією статтею, не нараховується, якщо зміни до податкової звітності внесені протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного цим Кодексом.

Так, матеріалами справи підтверджено, що позивачем своєчасно 19.09.2016 року та 20.11.2016 року були подані податкові декларації за серпень, жовтень 2016 року. Строк сплати грошових зобов`язань, відповідно, 30.09.2016 року та 30.11.2016 року.

Окрім цього, згідно даних інтегрованої картки позивача за період 2016-2018 років на рахунку позивача практично завжди існувала переплата з ПДВ, що також підтверджується наданими платіжними дорученнями.

Водночас, відповідно до відомостей інтегрованої картки платника податків позивача по строку сплати 30.09.2016 року та станом на вказану дату на рахунку позивача значилась переплата у сумі 7 433 844,57 грн., відповідачем 1 26.09.2016 року за рахунок переплати була погашена сума податкового зобов`язання у сумі 3 513 664 грн.

Згідно відомостей інтегрованої картки платника податків позивача по строку сплати 30.11.2016 року та станом на вказану дату на рахунку позивача значилась переплата у сумі 20 361 855 грн., відповідачем 1 за рахунок переплати декількома частинами була погашена сума податкового зобов`язання у сумі 14 441 797 грн.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем були своєчасно сплачені задекларовані суми податкових зобов`язань за серпень, жовтень 2016 року.

При цьому позивачем надавались уточнюючі розрахунки щодо зменшення та відповідного збільшення податкових зобов`язань. Проміжок часу між зменшенням та збільшенням податкових зобов`язань становить 1-2 календарних дні. Станом на момент збільшення податкових зобов`язань на рахунку позивача також існувала переплата.

Таким чином, на момент зменшення та збільшення податкового зобов`язання у позивача не було грошового зобов`язання в ПДВ, оскільки по деклараціям за серпень, жовтень 2016 року відбулась своєчасна сплата.

Збільшення податкового зобов`язання уточнюючими розрахунками відбулось до первинної суми податкового зобов`язання, визначеного вказаними деклараціями. Відтак, фактичного збільшення податкового зобов`язання позивачем не було, відповідно і не виникло нового податкового зобов`язання, і відповідно не було простроченого (несплаченого) грошового зобов`язання.

Так, відповідачем 1 позивачеві нараховані суми пені 29.12.2017 року, 16.02.2018 року та 28.02.2018 року, тобто в дні подачі позивачем уточнюючих розрахунків щодо збільшення зобов`язань. Нарахування пені відбулось на фактично погашені суми податкових зобов`язань.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ст. 129 ПК України, пеня нараховується на суми грошових зобов`язань, які не сплачені у встановлені строки. Однак з матеріалів справи встановлено, що у позивача були відсутні суми грошових зобов`язань, які не були сплачені у встановлені строки, відповідно відсутні підстави для нарахування пені.

До матеріалів справи позивачем також наданий висновок експерта за результатами проведення судової економічної експертизи від 18.01.2019 року за № 19/12/2018-02, згідно висновків якого - нарахування пені згідно інтегрованої картки платника документально та нормативно не підтверджується.

Отже, є помилковим висновок відповідачів про те, що згідно п. 129.9. ст. 129 ПК України пеня не нараховується лише у разі, якщо зміни до податкової звітності внесені протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання.

Разом з тим, суми пені були нараховані відповідачем 1 у дні подачі позивачем уточнюючих розрахунків щодо збільшення зобов`язань. У судовому засіданні як у суді першої інстанції так і при розгляді справи в апеляційній інстанції, відповідач 1 зазначив, що нарахування пені відбувалось згідно п. 129.1.3. ст. 129 ПК України за період до збільшення податкового зобов`язання на суми заниженого податкового зобов`язання.

Відтак, нарахування відбувалось з порушенням строків, передбачених вказаною нормою і, крім цього, пеня нараховується не на занижене податкове зобов`язання, а на не сплачені суми грошового зобов`язання.

Вказаний правовий висновок також викладений колегією суддів Верховного суду у постанові від 20.02.2018 року по справі № 805/1915/17-а та № 802/1389/16-а, від 19.02.2019 року по справі № 825/999/17.

Безпідставним також є посилання відповідачів на те, що суми ПДВ при зменшенні позивачем податкового зобов`язання набували статусу переплат та могли бути повернуті позивачем, оскільки, на рахунку позивача протягом спірного періоду завжди існувала переплата, а не лише у періоди зменшення ним податкового зобов`язання.

Крім того, до матеріалів справи не надано належних та допустимих доказів щодо повернення позивачем сум переплат. До того ж, вказані припущення відповідачів не підтверджуються відомостями інтегрованої картки позивача.

При цьому хибним є висновок відповідачів на те, що позивач визнав свої податкові порушення, оскільки самостійно нарахував собі штраф в уточнюючих розрахунках, оскільки під час судових засідань позивач заперечував проти факту визнання ним податкових порушень. Податкові декларації та уточнюючі розрахунки подаються платниками податків в електронному вигляді. У разі відсутності заповнення платником податків певних граф звітності, остання в автоматизованому режимі не приймається контролюючим органом.

Таким чином, дії відповідача 1 щодо автоматичного нарахування пені позивачеві за кодом бюджетної класифікації 14060100 "Податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)" в грудні 2017 року та лютому 2018 року на загальну суму 2 396 157 грн. 25 коп. є протиправними, відповідно позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача 2 протягом п`яти робочих днів внести зміни до інтегрованої картки позивача, а також внести відповідні зміни до всіх необхідних реєстрів та електронних систем щодо стану розрахунків позивача з бюджетом і скасувати нарахування пені на загальну суму 2 396 157,25 грн., у тому числі: 29.12.2017 року - 256 116,10 грн.; 16.02.2018 року - 719 468,01 грн.; 28.02.2018 року - 744 300,98 грн. та 676 272,16 грн., з метою повернення позивачеві неправомірно стягнутих коштів у сумі 2 396 157,25 грн., як переплати за кодом бюджетної класифікації 14060100 податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) та зобов`язати Тульчинську ДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області протягом п`яти робочих днів повернути кошти у сумі 2 396 157,25 грн. на інтегровану картку позивача за кодом бюджетної класифікації 14060100 податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) , як збільшення суми переплати, колегія суддів зазначає таке.

Нарахування пені відбувається в автоматичному режимі, що і не заперечує сам позивач, а тому зобов`язання контролюючого органу скасувати нарахування пені є неможливим, як і не визначена ПК України сама процедура повернення таких неправомірно стягнутих коштів.

Колегія суддів погоджується, що у даному випадку, достатнім та належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача 2 внести зміни до інтегрованої картки позивача щодо повернення коштів у загальній сумі 2 396 157 грн. 25 коп.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в справі Золотас проти Греції стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі Капітал Банк АД проти Болгарії (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність задоволення позовних вимог.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 11 березня 2020 року.

Головуючий Франовська К.С. Судді Кузьменко Л.В. Совгира Д. І.