Постанова

від 05.03.2020 по справі 495/9579/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

05 березня 2020 року

м. Київ

справа № 495/9579/16-ц

провадження № 61-26346св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Затоківська селищна рада, відділ Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровському Одеської області,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 грудня 2017 року у складі судді Прийомової О. Ю. та постанову Апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2018 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Кононенко Н. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Затоківська селищна рада, відділ Держгеокадастру у м. Білгород-Дністровському Одеської області, в якому просив визнати незаконними погодження меж земельної ділянки №1222 б, між точками від А до Б та від В до Г, яка належить ОСОБА_2 та розташована на території Затоківської селищної ради, садівничий кооператив Пресс (далі - СК Пресс ) та скасувати державний акт на право приватної власності на зазначену земельну ділянку.

Позов обґрунтовував такими обставинами. Він та відповідач є спадкоємцями ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті спадкодавця вони звернулись до державного нотаріуса Сьомої одеської державної нотаріальної контори з метою прийняття спадщини у рівних частках. Відповідач отримала свідоцтво про право спадщину 23 серпня 2002 року, позивач - 12 жовтня 2004 року.

Оскільки право власності на нерухоме майно підлягає обов`язковій державній реєстрації, а також з метою справедливого поділу успадкованої земельної ділянки між позивачем та відповідачем 11 жовтня 2016 року ОСОБА_1 уклав договір з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4 ) на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки № НОМЕР_1 у СК Пресс в смт Затока.

На його замовлення складено схему фактичного землекористування земельної ділянки, відповідно до якої встановлено, що ОСОБА_2 користується 1/2 її часткою, винесеною в натурі без погодження з позивачем як належним користувачем другої половини земельної ділянки.

Відповідно до плану зовнішніх меж земельної ділянки та опису межі суміжна земельна ділянка, між контрольними точками А та Б, В та Г, зазначена як землі Затоківської селищної ради, хоча це не відповідає дійсності, оскільки 29 грудня 1999 року рішенням Затоківської селищної ради № 96 земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,052 га, передана у власність їхньому батькові ОСОБА_3 , який 03 березня 2000 року отримав державний акт та до моменту смерті був суміжним землекористувачем із Затоківською селищною радою. З часу смерті, який є днем відкриття спадщини, таке право землекористувача перейшло до позивача та відповідача.

Відповідач, реалізовуючи своє право на виділення в натурі належної їй 1/2 частки земельної ділянки, змінила юридичну адресу виділеної земельної ділянки - № НОМЕР_1 б та всупереч чинному законодавству встановила межі земельної ділянки, чим грубо порушила законодавство, оскільки погодила межу із неналежним землекористувачем.

На думку позивача, з моменту відкриття спадщини, що у розумінні статті 1220 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) починається з моменту смерті спадкодавця ОСОБА_3 , він є законним суміжним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому відповідач, при виділенні в натурі своєї частки земельної ділянки, межі мала погоджувати саме з ним, а не із Затоківською селищною радою.

Рішенням Білгород-Дністровського міського суду Одеської області від 04 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, мотивоване тим, що на час узгодження меж спірної земельної ділянки саме Затоківська сільська рада була суміжним землекористувачем, оскільки позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом вже після вчинення зазначених дій, а тому відсутні порушення порядку встановлення (узгодження) меж земельної ділянки з наступною реєстрацією права власності та одержання державного акта на ім`я ОСОБА_2 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суддів першої та апеляційної інстанцій про те, що на час встановлення меж земельної ділянки з наступним одержанням державного акта Затоківській селищній раді не було відомо, що інший спадкоємець - позивач у справі прийме спадщину та отримає свідоцтво про право на спадщину за заповітом, гуртуються на припущеннях, суди при ухваленні рішення керувались не фактами, а ймовірністю настання тих чи інших подій. У зв`язку з порушенням відповідачем умов розподілу земельної ділянки в натурі, він позбавлений можливості належним чином використовувати земельну ділянку через порушення її територіальної єдності, а його право власності на 1/2 частини земельної ділянки залежить від попереднього незаконного вибору земельної ділянки відповідачем, що є грубим порушенням паритету прав. Зазначав, що суди неправильно застосували положення статті 1220 ЦК України, оскільки він набув право власності на земельну ділянку саме після відкриття спадщини, а не після набуття права власності на спадкове майно.

У серпні 2018 року представник відповідача - адвокат Гафійчук С. Д. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у травні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Після смерті батька спадкоємці звернулись до державного нотаріуса Сьомої одеської державної нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини.

ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право спадщину ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

ОСОБА_2 19 травня 2003 року отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру, земельна ділянка, площею 0,0260 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110300000:02:023:0001, надана для ведення садівництва, належить ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 85-87).

ОСОБА_1 11 жовтня 2016 року уклав договір з ФОП ОСОБА_4 для розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки № НОМЕР_1 у СК Пресс , смт Затока, м. Білгород-Дністровський Одеської області в натурі.

Відповідно до плану зовнішніх меж земельної ділянки та опису межі суміжна земельна ділянка, між контрольними точками А та Б, В та Г, зазначена як землі Затоківської селищної ради.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з безпідставності та недоведеності позовних вимог.

З таким висновком погоджується і Верховний Суд.

Згідно частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до статті 1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Статтею 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Відповідно до частини першої, третьої статті 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно із частиною першою статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

За змістом зазначених норм законодавства, право власності на земельну ділянку, а також постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації.

Таким чином, набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності відповідних юридичних фактів у їх сукупності, зокрема, ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18 березня 2019 року у справі № 343/1048/17 (провадження № 61-15559св18).

Отже, правовідносини, пов`язані з відкриттям спадщини не пов`язані з правом власності особи на майно, адже громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини, а не на підставі її відкриття. Тобто на момент отримання відповідачем права на спадкування земельної ділянки, позивач не набув статусу землекористувача, і як наслідок, не отримав право користування суміжною земельною ділянкою.

Згідно пункту г частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини. Указана норма права спростовує доводи заявника з приводу того, що у розумінні статті 1220 ЦК України право власності позивача на земельну ділянку починається з моменту смерті спадкодавця ОСОБА_3 .

З урахуванням наведеного, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про те, що без державної реєстрації права власності позивач не міг виступати суміжним землекористувачем земельної ділянки ОСОБА_2 .

Крім того, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Позивачем не доведено факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним своїх прав на земельну ділянку; не встановлено, яким чином відповідач порушує його право. Оскільки право власності, як абсолютне право, має захищатися лише при доведенні самого факту порушення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Позовні вимоги ОСОБА_1 зводяться до оспорювання державного акта на право приватної власності відповідача на спірну земельну ділянку з підстав непогодження з ним встановлення її меж як спадкоємцем та співвласником земельної ділянки як спадкового майна.

За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Проте стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною.

Отже, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та підстав позову, який не спрямований на захист реального майнового права чи інтересу, доводи заявника про порушення судами норм матеріального права є необгрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й фактично зводяться до переоцінки судом доказів, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції відповідно до положень статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик