Рішення

від 05.03.2020 по справі 160/166/16-а

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2020 року ЛуцькСправа № 160/166/16-а

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Димарчук Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Смолки Я.М.,

представника позивача Косендюка Я.А.,

представника відповідача Дацюк О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Локачинської районної ради про визнання розпорядження протиправним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Локачинського районного суду Волинської області з позовом до Локачинської районної ради про визнання розпорядження голови Локачинської районної ради від 14.04.2016 №10-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради протиправним, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Локачинського районного суду Волинської області від 12.05.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 24.09.2019 скасовано постанову Локачинського районного суду Волинської області від 12.05.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції - Волинського окружного адміністративного суду.

08.11.2019 вказана адміністративна справа надійшла до Волинського окружного адміністративного суду та автоматизованою системою документообігу суду для її розгляду визначено суддю Димарчук Т.М.

Ухвалою суду від 13.11.2019 прийнято дану справу до провадження та встановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 04.12.2019.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 09.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 14.04.2016 розпорядженням голови Локачинської районної ради ОСОБА_2 Н.О. було звільнено з посади головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради за одноразове грубе порушення трудових обов`язків (ч. 1 ст.41 КЗпП України). На думку відповідача, дане грубе порушення полягало в невиконанні нею розпорядження голови районної ради від 03.03.2016 №1-в Про відпустку ОСОБА_3 та розпорядження №22-ос Про збереження середньої заробітної плати за ОСОБА_4 від 15.12.2015.

Порушення розпорядження №1-в від 03.03.2016, полягало в тому, що нею було на 24 дні затримано виплату повної матеріальної допомоги на оздоровлення для громадянки ОСОБА_3 . Початок відпустки 09.03.2016.Термін відпустки становив 3 дні. Сам факт затримки проведення відповідної виплати позивач не заперечує. Однак, дана затримка не спричинила і не могла спричинити жодної шкоди як для самої громадянки ОСОБА_3 , так і для Локачинської районної ради в цілому.

Громадянка ОСОБА_3 у виконавчому комітеті Локачинської районної ради, перебуває на посаді головного спеціаліста загального відділу з питань юридичного забезпечення діяльності ради.

Відповідно до ч.1 ст. 2, ч. 9 ст.21 ЗУ Про службу в органах місцевого самоврядування , посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету. Посадовим особам місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено тривалішої відпустки, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. За правилами ст. 12 ЗУ Про відпустки , щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 днів.

Таким чином, ОСОБА_3 взагалі не мала права на отримання допомоги на оздоровлення, а відтак і затримка з виплатою їй такої допомоги не може вважатись грубим порушенням її посадових обов`язків та не могло спричинити будь-яких тяжких наслідків для її роботодавця.

Відсутність шкоди пов`язаної з невчасним виконанням нею розпорядження №22-ос від 15.12.2015 в якому йдеться про виплату середньої заробітної плати колишньому голові Локачинської районної ради пов`язана з наступним.

Відповідно до ч.8 ст. 59 ЗУ Про місцеве самоврядування , сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

05.12.2015 головою Локачинської районної ради, одноосібно, було винесено розпорядження №22-ос, відповідно до якого, колишньому голові цієї ради, а саме гр. ОСОБА_4 здійснюються виплати, передбачені ст. 33 ЗУ Про статус депутатів місцевих рад .

Відповідно до пункту другого частини другої даної статті, депутату, який працював у раді на постійній основі, після закінчення таких повноважень надається попередня робота (посада), а у разі її відсутності інша рівноцінна робота (посада). У разі неможливості надання відповідної роботи (посади) на період працевлаштування за колишнім депутатом, сільським, селищним, міським головою зберігається, але не більше шести місяців, середня заробітна плата, яку він одержував на виборній посаді у раді, що виплачується з відповідного місцевого бюджету.

Поза увагою голови ради та керівника апарату цієї ж ради залишилась частина перша статті 33 цього ж Закону у відповідності до якої така допомога надається лише за умови неможливості повернутись на попередню роботу (посаду), яку депутат займав до отримання виборної посади. Звичайно, відсутність такої можливості повинна бути документально підтверджена. Однак, ОСОБА_5 при винесенні розпорядження така норма закону була проігнорована.

Частиною 5 ст.21 ЗУ Про службу в органах місцевого самоврядування , передбачено, що джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

У ч. 2 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Розпорядження №22-ос було ухвало без дотримання зазначених норм, оскільки жодних рішень, щодо внесення змін до бюджету району Локачинська районна рада ніколи не приймала. Як вбачається з відомостей, викладених на офіційному сайті ради, відсутніми є і відомості про такі витрати у розписі бюджету на 2016 рік.

Зважаючи на вищевикладені обставини, які свідчать про незаконність розпоряджень №22-ос та №1-в, вважає, що відсутніми є і підстави для притягнення її до дисциплінарної відповідальності за їх невиконання.

Крім того, позивач вказує на те, що за 12 років служби у Локачинській районній раді, до вказаних подій, вона жодного разу не була притягнута до дисциплінарної відповідальності. Виключно позитивно характеризувалась. Дана обставина підтверджується копією службової характеристики від 10.10.2013. Також, її було нагороджено Почесною грамотою районної ради до Дня місцевого самоврядування, про що свідчить запис у трудовій книжці.

Просить визнати протиправним розпорядження №10-ос голови Локачинської районної ради від 14.04.2016 про звільнення її з посади головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради. Поновити її на посаді головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради та стягнути з на її користь середній заробіток за увесь час вимушеного прогулу.

У запереченні на адміністративний позов від 05.05.2016 (том 1 а.с. 31-39) відповідач позов не визнав та зазначив, що розпорядження від 14.04.2016 № 10-ос Про звільнення ОСОБА_1 є законним, прийняте у межах повноважень голови районної ради відповідно до чинного законодавства з урахуванням усіх обставин справи. Так, вказаним розпорядженням 14.04.2016 ОСОБА_1 було звільнено з посади головного бухгалтера відповідно до ч.1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, яке полягає у невиконанні розпоряджень голови районної ради від 03.03.2016 №1-в Про відпустку ОСОБА_3 та розпорядження №22-ос Про збереження середньої заробітної плати за ОСОБА_4 від 15.12.2015. Зокрема, дії ОСОБА_1 призвели до того, що відпускні і матеріальна допомога на оздоровлення ОСОБА_3 не були виплачені вчасно і не враховані при обчисленні середньої заробітної плати при наданні оплачуваної відпустки ОСОБА_3 у зв`язку з вагітністю і пологами. Крім того, відповідно до довідки Пенсійного фонду України (форма ОК-5), виданої ОСОБА_4 , в Пенсійному фонді відсутні дані про суму заробітку для нарахування пенсії і страховий стаж за березень 2016 року. Це сталося тому, що ОСОБА_1 не виплатила вчасно заробітну плату і не подала відомості до Пенсійного фонду. Таким чином, встановлено факт умисного невиконання трудових обов`язків позивачем з яким пов`язано її звільнення з роботи та доведено шкоду, що вона заподіяла. Обставини, які унеможливлювали б виконання нею роботи за трудовим договором з поважних причин і на законних підставах звільняли її від виконання трудових обов`язків, обумовлених посадовою інструкцією та відповідальності за їх невиконання відсутні. Ніяких істотних перешкод чи труднощів, що заважали б їй виконати розпорядження голови районної ради не наведено. З наведених підстав відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги із підстав, зазначених у позовній заяві та додатково пояснив, що застосуванню передбаченого пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України дисциплінарного стягнення повинне передувати службове розслідування за процедурою, визначеною Порядком проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №950 від 13.06.2000. Відповідач, у порушення вищевказаного Порядку, службового розслідування відносно ОСОБА_1 не проводив, а тому голова Локачинської районної ради, самостійно констатувавши наявність порушень з боку позивача своїх же розпоряджень, допустив перевищення наданих йому повноважень Конституцією України та Законом України Про місцеве самоврядування в Україні . Вказав також на те, що важливим елементом застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України є звільнення працівника за порушення, яке має ознаку одноразовості. Так, наказ про звільнення має містити чітко сформульоване одноразове грубе порушення трудових обов`язків, яке стало підставою звільнення працівника, а не вказувати на систему порушень, за які був звільнений працівник, що мало місце у даному випадку. З наведених підстав просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів та підстав, наведених у відзиві на позов. Крім того, зазначила, що відповідачем не призначалось та не проводилось службове розслідування щодо порушення трудових обов`язків позивачем за процедурою, визначеною Порядком проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №950 від 13.06.2000, оскільки проведення такого службового розслідування у даному випадку не є обов`язковим згідно з чинним законодавством. Вважає, що відповідачем доведено, що позивачем вчинено одноразове грубе порушення трудових обов`язків, а звільнення з посади відбулося законно і обгрунтовано.

Заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, перевіривши доводи учасників справи, викладені у заявах по суті справи, письмовими доказами, яким надано оцінку з точки зору їх достовірності, допустимості, належності та достатності, суд встановив такі обставини.

Розпорядженням голови Локачинської районної ради від 14.04.2016 № 10-ос ОСОБА_1 звільнено з посади головного бухгалтера виконавчого апарату відповідно до частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, зокрема, невиконання розпоряджень голови районної ради від 03.03.2016 №1-в Про відпустку ОСОБА_3 та від 15.12.2015 №22-ос Про збереження середньої заробітної плати ОСОБА_4 (том 1 а.с. 21).

Розпорядженням від 03.03.2016 №1-в Про відпустку ОСОБА_3 останній надано частину невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю три календарних дні за період роботи з 11.07.2014 по 10.07.2015 з 09.03.2016 по 11.03.2016 включно та прийнято виплатити ОСОБА_3 матеріальну допомогу для оздоровлення за 2016 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати (том 1 а.с. 57)

Згідно із вказаним розпорядженням ОСОБА_1 , як головний бухгалтер районної ради повинна була виплатити головному спеціалісту загального відділу з питань юридичного забезпечення діяльності ради ОСОБА_3 відпускні за 3 дні відпустки та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2016 рік.

Дані виплати позивач повинна була нарахувати до початку відпустки, чого зроблено не було. Відпускні і матеріальну допомогу на оздоровлення за 2016 рік ОСОБА_3 було нараховано лише в квітні 2016 року, при авансі за квітень.

Дії ОСОБА_1 призвели до того, що відпускні і матеріальна допомога на оздоровлення не були виплачені вчасно і не були враховані при обчисленні середньої заробітної плати при наданні оплачуваної відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_3 , оскільки страховий випадок настав у квітні, то останнім місяцем періоду, за який обчислюється середня заробітна плата є березень.

Розпорядження голови Локачинської районної ради від 15.12.2015 № 22-ос Про збереження середньої заробітної плати за ОСОБА_4 здійснено збереження за ОСОБА_4 на період його працевлаштування, але не більше шести місяців (з 09.12.2015 по 08.06.2016 включно) середньої заробітної плати, яку він одержував на посаді голови районної ради (том 1 а.с. 66).

Відповідно до вказаного розпорядження ОСОБА_1 , як головний бухгалтер районної ради повинна була виплатити ОСОБА_4 середню заробітну плату.

Вищенаведене розпорядження позивачем також не було виконано, а саме не виплачено середню заробітну плату ОСОБА_4 за березень. Станом на 14.04.2016 вказані недоліки були усунуті. Причиною невиплати середньої заробітної плати ОСОБА_4 позивач вказала відсутність кошторисних призначень на даний період.

Невиконання вказаного розпорядження призвело до того, що відповідно до довідки Пенсійного фонду України, виданої ОСОБА_4 в Пенсійному фонді України відсутні дані про суму заробітку для нарахування пенсії і страховий стаж за березень 2016 року.

Невиконання вказаних розпоряджень позивачем стало підставою для прийняття відповідачем розпорядження від 14.04.2016 № 10-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера виконавчого апарату районної ради на підставі пункту 1 статті 41, статті 147 Кодексу законів про працю України.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 6 статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до п.1 ст.5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 7 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, законами України Про місцеве самоврядування в Україні , Про статус депутатів місцевих рад , Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів , цим та іншими законами України.

Абзацом третім статті 7 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування передбачено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Згідно статті 147 Кодексу законів про працю України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана, 2) звільнення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами.

З огляду на те, що звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України за своєю природою є дисциплінарним, то воно має здійснюватися з дотриманням порядку і строків, викладених у статей 148, 149 Кодексу законів про працю України.

Згідно статті 148 Кодексу законів про працю України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Вимогами статті 149 Кодексу законів про працю України визначено порядок застосування дисциплінарних стягнень. Так, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950 затверджено Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (тут і надалі в редакції на час винесення оскаржуваного розпорядження від 14.04.2016).

Пунктом 1 Порядку передбачено, що відповідно до цього Порядку стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування може бути проведено службове розслідування, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання ними службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або заподіяло значну матеріальну чи моральну шкоду громадянинові, державі, підприємству, установі, організації чи об`єднанню громадян; у разі недодержання ними законодавства про державну службу, службу в органах місцевого самоврядування, антикорупційного законодавства.

Відповідно до пункту 2 Порядку рішення щодо проведення службового розслідування приймається вищими посадовими особами України, Першим віце-прем`єр-міністром України, керівником органу державної влади (посадовою особою), що призначив на посаду особу, уповноважену на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої планується проводитися службове розслідування, керівником органу, в якому працює зазначена особа.

Згідно із пунктом 7 Порядку особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право:1) отримувати інформацію про підстави проведення такого розслідування; 2) надавати усні або письмові пояснення, робити заяви, подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування; 3) звертатися з клопотанням про опитування інших осіб, яким відомі обставини, що досліджуються під час проведення службового розслідування, а також про залучення до матеріалів розслідування додаткових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації стосовно предмета службового розслідування; 4) подавати у письмовій формі зауваження щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності осіб, які його проводять; 5) звертатися з обґрунтованим клопотанням у письмовій формі до керівника органу державної влади, який приймає рішення щодо складу комісії з проведення службового розслідування, про виведення з її складу осіб, які особисто заінтересовані в результатах такого розслідування. Про прийняте за результатами розгляду клопотання рішення письмово повідомляється особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 8 Порядку за результатами службового розслідування члени комісії складають акт, у якому зазначаються: факти і суть звинувачень або підозри, які стали підставою для проведення службового розслідування, посада, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін служби у органі державної влади і перебування на займаній посаді особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, результати щорічної оцінки виконання особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, покладених на неї завдань та обов`язків, види заохочення та дисциплінарного стягнення, а також ступінь участі у виконанні окремих доручень (завдань); заяви, клопотання, пояснення та зауваження особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, стосовно якої проведено службове розслідування, обґрунтована інформація про їх відхилення чи задоволення; висновки службового розслідування, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, причини та умови, що призвели до порушення, вжиті або запропоновані заходи для їх усунення чи обставини, що знімають з особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, безпідставні звинувачення або підозру; обґрунтовані пропозиції щодо усунення виявлених порушень та притягнення у разі необхідності винних осіб до відповідальності згідно із законодавством.

У разі прийняття рішення щодо притягнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, до відповідальності комісія пропонує вид дисциплінарного стягнення, передбаченого законодавством.

Під час визначення виду дисциплінарного стягнення члени комісії повинні враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Абзацом другим пункту 10 Порядку передбачено, що за результатами розгляду керівник органу державної влади (посадова особа), який прийняв рішення щодо проведення службового розслідування, приймає в десятиденний термін з дати надходження акта службового розслідування відповідне рішення, з яким ознайомлюється особа, стосовно якої проводилося службове розслідування.

З матеріалів адміністративної справи та з пояснень представників сторін у судовому засіданні вбачається, що службове розслідування стосовно порушення трудових обов`язків ОСОБА_1 не призначалося та не проводилося.

Обставини, щодо порушення позивачем трудових обов`язків встановлені відповідачем на підставі службової записки від 14.04.2016 керуючого справами виконавчого апарату районної ради Л.А. Москаленко про грубе порушення трудових обов`язків головним бухгалтером Лочачинської районної ради ОСОБА_1 (том 1 а.с. 41). В той самий день 14.04.2016 ОСОБА_1 була звільнена з посади відповідно до пункту 1 статті 41 та статті 147 КЗпП України.

Таким чином, на переконання суду, відповідачем не дотримано порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування передбаченого чинним законодавством України, не враховано всіх обставин, які мали значення для прийняття оскаржуваного рішення, а тому розпорядження №10-ос від 14.04.2016 прийняте з порушенням норм чинного законодавства.

Верховний суд у постанові від 24.01.2018 у справі № 578//1187/15-а зробив висновок про необхідність проведення службового розслідування за процедурою, визначеною Порядком проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 у випадку застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, а також вказав на те, що притягнення до дисциплінарної відповідальності повинне відповідати вимогам статей 147-149 зазначеного кодексу.

Крім того, предметом судового розгляду є правомірність звільнення позивача з підстав пункту 1 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України саме за одноразове грубе порушення трудових обов`язків.

При цьому, суд зазначає, що одноразове грубе порушення трудових обов`язків має оціночний характер і підлягає застосуванню як підстава звільнення за наявності певних законодавчо визначених умов.

Ознаками порушення зазначеного як підстава звільнення у пункті 1 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України, є те, що порушення має бути грубим, порушення стосується трудових обов`язків працівника, порушення є одноразовим. Однією з умов застосування цієї норми при звільненні є встановлення не тільки самого факту одноразового порушення трудових обов`язків, а й вини працівника в такому порушенні. У справах цієї категорії суд, вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, має виходити з характеру проступку обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Отже, підставою для звільнення за пунктом 1 частини 1 статті 41 Кодексу законів про працю України має бути одноразове грубе порушення трудових обов`язків, а не тривале, системне, що може бути підставою для звільнення з інших підстав. Тому рішення компетентного органу, власника підприємства і наказ про звільнення повинні містити чітко сформульоване одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків, яке стало підставою звільнення працівника.

З оскаржуваного розпорядження вбачається, що ОСОБА_1 ставиться у провину не виконання не одного, а відразу двох розпоряджень голови районної ради, а саме: від 03.03.2016 №1-в Про відпустку ОСОБА_3 та від 15.12.2015 №22-ос Про збереження середньої заробітної плати ОСОБА_4 . Вказані розпорядження стосуються двох різних посадових осіб, яким мали бути виплачені зовсім різні виплати - в першому випадку допомога на оздоровлення, а в іншому - заробітна плата. Оскаржувані розпорядження мають значний розрив у часі, перше датоване 15.12.2015, а друге 03.03.2016.

За таких обставин, на переконання суду, не виконання двох різних розпоряджень, які стосуються двох осіб та датовані різними роками не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків позивачем.

Так, Верховний суд у постанові від 16.01.2018 (справа № 759/19779/15-ц) вказує на те, що за змістом пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України необхідно, щоб працівник вчинив порушення трудових обов`язків, яке мало б одноразовий і грубий характер, тобто йдеться про одиничне порушення працівником своїх трудових обов`язків, а не про систему порушень, по-друге, ознакою грубості є факт, який характеризує дію або бездіяльність працівника і суттєві наслідки порушення трудових обов`язків. Отже, наказ про звільнення має містити чітко сформульоване одноразове грубе порушення, яке стало підставою для звільнення керівника за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України.

В оскаржуваному розпорядженні № 10-ос від 14.04.2016, серед іншого, вказано про невиконання розпорядження голови районної ради від 15.12.2015 № 22-ос Про збереження заробітної плати за ОСОБА_4 Однак, відповідач жодним чином не конкретизував, які саме дії (чи бездіяльність) мала вчинити та не вчинила позивач і коли саме (у якому місяці) мало місце не виконання (чи неналежне виконання) трудових обов`язків позивачем. Зокрема, як встановлено судом і не заперечується представниками сторін, ОСОБА_1 належним чином виконувала вказане розпорядження у січні та лютому 2016 року, оскільки ОСОБА_4 у вказаних місяцях позивачем було нараховано та виплачено заробітну плату на виконання розпорядження голови районної ради від 15.12.2015 № 22-ос.

У зв`язку з тим, що виконання розпорядження від 15.12.2015 № 22-ос носило триваючий характер, то відповідач в оскаржуваному розпорядженні повинен був конкретизувати у чому саме та в якому місяці мало місце невиконання розпорядження Про збереження заробітної плати за ОСОБА_4 та чому таке невиконання є грубим одноразовим порушенням трудових обов`язків позивачем, що мало наслідком звільнення позивача.

З оскаржуваного розпорядження від 14.04.2016 № 10-ос також не вбачається, які дії мала вчинити позивач, однак не вчинила, на виконання розпорядження від 03.03.2016 № 1-в Про відпустку ОСОБА_3

Таким чином, відповідач в оскаржуваному розпорядженні від 14.04.2016 №10-ос вказав лише юридичну підставу звільнення - п.1 ст. 41 КЗпП України, ст. 147 КЗпП України, однак не зазначив фактичних підстав для такого звільнення, оскільки не зрозуміло, які саме трудові обов`язки не виконала ОСОБА_1 та коли мало місце таке не виконання, тобто не вказана об`єктивна сторона дисциплінарного проступку.

За змістом пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 Про практику розгляду судами трудових спорів у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 Кодексу законів про працю України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Обгрунтовуючи шкоду, яка настала у результаті порушення трудових обов`язків позивачем, відповідач посилається на те, що дії ОСОБА_1 призвели до того, що відпускні і матеріальна допомога на оздоровлення ОСОБА_3 не були виплачені вчасно і не були враховані при обчисленні середньої заробітної плати при наданні оплачуваної відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_3 . Тобто, внаслідок грубого порушення трудових обов`язків ОСОБА_1 , ОСОБА_3 була спричинена значна шкода, оскільки вона недоотримала коштів на суму 1209,60 грн.

Як встановлено судом, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 не зверталася ні до Локачинської районної ради, ні до суду з заявою про спричинення та відшкодування їм шкоди.

Разом з тим, недоотримання якихось соціальних виплат одним працівником з вини іншого працівника, на думку суду, не можна вважати шкодою у розумінні статті 41 КЗпП України, оскільки трудове законодавство передбачає відповідальність працівника виключно за матеріальну шкоду, яка була (могла бути) завдана безпосередньо підприємству, установі, організації. Такий висновок виплаває також із положень статті 130 КЗпП України про загальні підстави та умови матеріальної відповідальності працівників, у відповідності до частини 1 якої працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

Водночас, будь-яких належних та допустимих доказів про те, що своїми діями позивач спричинила шкоду безпосередньо Локачинській районній раді, як установі, відповідачем не надано і матеріали справи таких не містять.

Крім того, суд бере до уваги ту обставину, що не виконання (не вчасне виконання) ОСОБА_1 розпорядження від 03.03.2016 №1-в Про відпустку ОСОБА_3 , а саме невчасна виплата позивачем матеріальної допомоги на оздоровлення для громадянки ОСОБА_3 , пов`язана з тим, що термін відпустки ОСОБА_3 становив 3 дні. При цьому, роз`яснення у Міністерства соціальної політики України та Національного агенства України з питань державної служби щодо можливості приєднання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення до тієї чи іншої частини відпустки є протилежними. Зокрема, Мінсоцполітики дотримується думки, що така допомога може надаватися з будь-якої частиною відпустки. У той же час, Нацдержслужба у своєму листі роз`яснила, що матеріальна допомога на оздоровлення надається лише з основною частиною відпустки, яка складає 14 календарних днів.

Так, у листі від 02.11.2011 № 7183/12-11 Національного агенства України з питань державної служби щодо виплати матеріальної допомоги на оздоровлення державним службовцям йдеться про те, що відповідно до статті 35 Закону України "Про державну службу" державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу. Відповідно до статті 10 Закону України "Про відпустки" право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Таким чином, у осіб, які працювали менше одного року, право на одержання вказаної допомоги у повному обсязі настає після закінчення шести місяців безперервної роботи у відповідному державному органі. Національне агенство України з питань державної служби інформувало також, що відповідно до статті 12 Закону України Про відпустки щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. Отже, вказана матеріальна допомога у повному обсязі надається до основної безперервної частини щорічної відпустки, яка має становити не менше 14 календарних днів.

Суд зазначає, що листи міністерств та інших центральних відомств органів виконавчої влади не є нормативно-правовими актами, які регулюють правовідносини. Вони лише роз`яснюють норми права, які встановлені законодавством. Водночас вони носять рекомендаційний, роз`яснювальний характер. За таких обставин, не можна вважати, що позивач, керуючись листом-роз`ясненням Нацдержслужби від 02.11.2011 № 7183/12-11 (за умов відсутності чіткого правового регулювання у законі вказаного питання) діяла з умислом та вчинила грубе порушення трудових обов`язків.

Під час визначення виду дисциплінарного стягнення відповідач повинен був врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника.

З матеріалів справи вбачається, що службова характеристика позивача від 10.10.2013 є позитивною (том 1 а.с. 25), а до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 не притягалася.

Враховуючи, що службове розслідування стосовно порушення трудових обов`язків ОСОБА_1 не призначалося та не проводилося (обставини, щодо порушення позивачем трудових обов`язків встановлені відповідачем на підставі службової записки від 14.04.2016 керуючого справами виконавчого апарату районної ради Л.А. Москаленко), зважаючи що порушення трудових обов`язків позивачем не було одноразовим та грубим, а також недоведеність відповідачем тієї обставини, що внаслідок дій позивача завдана шкода Локачинській районній раді, суд дійшов висновку, що розпорядження Локачинської ради №10-ос від 14.04.2016 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради є протиправним та підлягає скасуванню.

З огляду на дату протиправного звільнення позивача суд дійшов висновку, що позивача необхідно поновити на посаді головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради, днем, наступним за датою звільнення, тобто з 15.04.2016.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

При вирішенні спору судом оскаржуване розпорядження Локачинської районної ради від 14.04.2016 №10-ос перевірялось на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вищевикладені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що представник відповідача не довів належними та допустимими доказами, що звільняючи позивача саме за п.1 ч.1 ст. 41 КЗпП України Локачинська районна рада діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України та дотрималась положень, передбачених у ч. 2 статті 2 КАС України.

Стосовно вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь середнього заробітку час вимушеного прогулу суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Як вбачається з довідки Локачинської районної ради про середню заробітну плату ОСОБА_1 (том 2 а.с. 57) позивачу було нараховано заробітну плату за лютий 2016 року у розмірі 2143, 96 грн, за березень 2016 року у розмірі 3 361, 88 грн, тобто загальна сума доходу за останні два місяці перед звільненням становить 5505, 84 грн. При цьому, середньоденний заробіток позивача за 1 день складає 166, 84 грн (5505, 84 грн : 33 робочі дні= = 166, 84 грн). Таким чином, втрачений заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15.04.2016 по 05.03.2020 становить 162 168, 48 грн ( 166, 84 грн х 972 робочі дні вимушеного прогулу=162 168, 48 грн).

Відповідно до пункту 2, 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби. Отже, рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради та стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати за один місяць в розмірі 2752,92 грн слід звернути до негайного виконання.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Локачинської районної ради від 14.04.2016 №10-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради.

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради з 15 квітня 2016 року.

Стягнути з Локачинської районної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.04.2016 по 05.03.2020 в сумі 162 168, 48 грн (сто шістдесят дві тисячі сто шістдесят вісім гривень 48 копійок).

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради та стягнення грошового забезпечення за один місяць в розмірі 2752,92 грн (дві тисячі сімсот п`ятдесят дві гривні 92 копійки) звернути до негайного виконання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Відповідач: Локачинська районна рада (45500, Волинська область, смт. Локачі, вул. Миру, буд. 37, код ЄДРПОУ 25743699).

Повний текст судового рішення виготовлений 12 березня 2020 року

Головуючий-суддя Т. М. Димарчук