Постанова

від 06.10.2020 по справі 160/166/16-а

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 160/166/16-а пров. № А/857/4884/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Глушка І.В., Улицького В.З.,

за участю секретаря Мельничук Б.Б.,

представника позивача Ольховського М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Локачинської районної ради на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року (ухвалене головуючим - суддею Димарчук Т.М. об 11 год 38 хв. у м. Луцьку, повне судове рішення складено 12 березня 2020 року) у справі № 160/166/16-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Локачинської районної ради про визнання розпорядження протиправним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання розпорядження голови Локачинської районної ради від 14.04.2016 № 10-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради протиправним, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що 14.04.2016 розпорядженням голови Локачинської районної ради її було звільнено з посади головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради за одноразове грубе порушення трудових обов`язків (ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України). На думку відповідача, дане грубе порушення полягало в невиконанні нею розпорядження голови районної ради від 03.03.2016 року №1-в Про відпустку ОСОБА_2 та розпорядження № 22-ос Про збереження середньої заробітної плати за ОСОБА_3 від 15.12.2015. Вважає, що обставини справи, які явно свідчать про незаконність розпоряджень № 22-ос та № 1-в є відсутніми підстави для притягнення її до дисциплінарної відповідальності за їх невиконання. Крім цього, позивач вказує на те, що за 12 років служби у Локачинській районній раді, до вказаних подій, вона жодного разу не була притягнута до дисциплінарної відповідальності. Виключно позитивно характеризувалась. Ця обставина підтверджується копією службової характеристики від 10.10.2013. Також, її було нагороджено Почесною грамотою районної ради до Дня місцевого самоврядування, про що свідчить запис у трудовій книжці. У зв`язку з цим, просить визнати протиправним розпорядження №10-ос голови Локачинської районної ради від 14.04.2016 про звільнення її з посади головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради, поновити її на посаді головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради, стягнути з Локачинської районної ради на її користь середній заробіток за увесь час вимушеного прогулу.

Постановою Локачинського районного суду Волинської області від 12.05.2016, яку залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 24.09.2019 скасовано постанову Локачинського районного суду Волинської області від 12.05.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2016, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції - Волинського окружного адміністративного суду.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 05.03.2020 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Локачинської районної ради від 14.04.2016 №10-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради з 15.04.2016. Стягнуто з Локачинської районної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.04.2016 по 05.03.2020 в сумі 162168 грн, 48 коп. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради та стягнення грошового забезпечення за один місяць в розмірі 2752 грн 92 коп. звернено до негайного виконання.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що службове розслідування стосовно порушення трудових обов`язків ОСОБА_1 не призначалося та не проводилося (обставини, щодо порушення позивачем трудових обов`язків встановлені відповідачем на підставі службової записки від 14.04.2016 керуючого справами виконавчого апарату районної ради Л.А. Москаленко), зважаючи що порушення трудових обов`язків позивачем не було одноразовим та грубим, а також недоведеність відповідачем тієї обставини, що внаслідок дій позивача завдана шкода Локачинській районній раді, суд дійшов висновку, що розпорядження Локачинської ради №10-ос від 14.04.2016 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради є протиправним та підлягає скасуванню.

Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову відмовити повністю.

Зокрема в апеляційні скарзі зазначає, що зі змісту пункту 1 Порядку проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 950, проведення службового розслідування не є обов`язком і воно може бути проведене лише у визначених законом випадках. Також вказує, що невиконання розпоряджень голови районної ради головним бухгалтером було виявлено одночасно за результатами розгляду відповідних звернень осіб, які стосувались цих розпоряджень, а рішення було прийнято за результатом перевірки, проведеної одразу ж після виходу позивача з лікарняного.

Позивач скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому покликається на те, що не виконання двох різних розпоряджень, які стосуються двох осіб та датовані різними роками не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків позивачем. Також зазначає, що у випадку застосування дисциплінарного стягнення, передбаченого п.1 ч.1 ст. 41 Кодексу законів про працю України є проведення службового розслідування. У зв`язку з цим просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Апелянтом надіслано до апеляційного суду заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з карантином.

За результатами розгляду вказаного клопотання колегія суддів ухвалила його відхилити, оскільки поверхневі та загальні покликання на умови карантину зі сторони суб`єкта владних повноважень (апелянта) не можуть вважатися достатньою підставою для відкладення розгляду справи. Також слід зазначити, що рекомендація Ради суддів України (лист № 9-рс-186/20 від 16.03.2020р.) не вказує на припинення судами розгляду справ, а лише встановлює особливий режим судів України, який включає в себе, зокрема, розгляд справ в режимі відеоконференції, по можливості здійснення розгляду справи без участі сторін, в порядку письмового провадження, рекомендацію учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справи у їхній відсутності за наявними у справі матеріалами.

Водночас, апелянтом не було вжито заходів для участі в розгляді справи, зокрема, в режимі відеоконференції тощо.

Крім цього відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності апелянта (його представників). Водночас, будь-яких нових доказів або обставин по справі останнім не наведено.

Представник позивач в судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги та надав пояснення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апелянт в судове засідання на виклик суду не з`явився, явку уповноваженої особи не забезпечив, хоча належним чином був повідомлений, що не перешкоджає розгляду справи за його відсутності згідно з ч. 2 ст. 313 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.

З матеріалів справи слідує, що розпорядженням голови Локачинської районної ради від 14.04.2016 № 10-ос ОСОБА_1 звільнено з посади головного бухгалтера виконавчого апарату відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, зокрема, невиконання розпоряджень голови районної ради від 03.03.2016 № 1-в Про відпустку ОСОБА_2 та від 15.12.2015 № 22-ос Про збереження середньої заробітної плати ОСОБА_3 (том 1 а.с. 21).

Розпорядженням від 03.03.2016 №1-в Про відпустку ОСОБА_2 останній надано частину невикористаної щорічної основної відпустки тривалістю три календарних дні за період роботи з 11.07.2014 по 10.07.2015 з 09.03.2016 по 11.03.2016 включно та прийнято виплатити ОСОБА_2 матеріальну допомогу для оздоровлення за 2016 рік в розмірі середньомісячної заробітної плати (том 1 а.с. 57)

Згідно із вказаним розпорядженням ОСОБА_1 , як головний бухгалтер районної ради повинна була виплатити головному спеціалісту загального відділу з питань юридичного забезпечення діяльності ради ОСОБА_2 відпускні за 3 дні відпустки та матеріальну допомогу на оздоровлення за 2016 рік.

Дані виплати позивач повинна була нарахувати до початку відпустки, чого зроблено не було. Відпускні і матеріальну допомогу на оздоровлення за 2016 рік ОСОБА_2 було нараховано лише в квітні 2016 року, при авансі за квітень.

Дії ОСОБА_1 призвели до того, що відпускні і матеріальна допомога на оздоровлення не були виплачені вчасно і не були враховані при обчисленні середньої заробітної плати при наданні оплачуваної відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами ОСОБА_2 , оскільки страховий випадок настав у квітні, то останнім місяцем періоду, за який обчислюється середня заробітна плата є березень.

Розпорядження голови Локачинської районної ради від 15.12.2015 № 22-ос Про збереження середньої заробітної плати за ОСОБА_3 здійснено збереження за ОСОБА_3 на період його працевлаштування, але не більше шести місяців (з 09.12.2015 по 08.06.2016 включно) середньої заробітної плати, яку він одержував на посаді голови районної ради (том 1 а.с. 66).

Відповідно до вказаного розпорядження ОСОБА_1 , як головний бухгалтер районної ради повинна була виплатити ОСОБА_3 середню заробітну плату.

Наведене вище розпорядження позивачем також не було виконано, а саме не виплачено середню заробітну плату ОСОБА_3 за березень. Станом на 14.04.2016 вказані недоліки були усунуті. Причиною невиплати середньої заробітної плати ОСОБА_3 позивач вказала відсутність кошторисних призначень на даний період.

Невиконання вказаного розпорядження призвело до того, що відповідно до довідки Пенсійного фонду України, виданої ОСОБА_3 в Пенсійному фонді України відсутні дані про суму заробітку для нарахування пенсії і страховий стаж за березень 2016 року.

Невиконання вказаних розпоряджень позивачем стало підставою для прийняття відповідачем розпорядження від 14.04.2016 № 10-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера виконавчого апарату районної ради на підставі п. 1 ст. 41, ст. 147 Кодексу законів про працю України.

Позивач вважаючи прийняте відповідачем розпорядження протиправним, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами.

Проаналізувавши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правильне застосування норм матеріального та процесуального права та повне з`ясування обставин справи судом першої інстанції з огляду на наступне.

Частина 6 ст. 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст. 7 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування визначається Конституцією України, Законами України Про місцеве самоврядування в Україні , Про статус депутатів місцевих рад , Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів , цим та іншими законами України.

Абзацом 3 ст. 7 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування передбачено, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Стаття 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) визначає підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, а стаття 41 цього Кодексу - додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за визначених нею умов.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Згідно з ч. 1 ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.

За ст. 147-1 КЗпП України дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. На працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства про дисципліну, дисциплінарні стягнення можуть накладатися також органами, вищестоящими щодо органів, вказаних у частині першій цієї статті.

З огляду на те, що звільнення на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України за своєю природою є дисциплінарним, то воно має здійснюватися з дотриманням порядку і строків, викладених у статей 148, 149 КЗпП України.

Згідно ст. 148 цього ж Кодексу дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Вимогами ст. 149 КЗпП України визначено порядок застосування дисциплінарних стягнень. Так, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

За змістом пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Так предметом судового контролю у даній справі є правомірність звільнення позивача з підстав п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків.

Разом з цим законодавство України не визначає поняття одноразового грубого порушення трудових обов`язків. Це оціночне поняття, і таку оцінку надає власник або уповноважений ним орган діям працівника.

Водночас, варто зауважити, що одноразове грубе порушення трудових обов`язків, як підстава розірвання трудового договору з ініціативи власника чи уповноваженого ним органу, має місце тоді, коли грубе порушення трудових обов`язків є саме одноепізодним, а не тривалим і системним, що може бути підставою для звільнення за інших підстав. Під разовим порушенням необхідно розуміти таку протиправну поведінку, що є обмеженою в часі та вчиненою саме разово (одну дію або бездіяльність). Не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків тривале, неналежне керівництво роботою установи, послаблення контролю за робою підлеглих тощо. Одноразове грубе порушення службових обов`язків є самостійною підставою для припинення трудового договору, а тому суб`єкт владних повноважень має визначити, у чому конкретно полягає одноразове грубе порушення трудових обов`язків з боку працівника.

Як слідує з матеріалів справи, у розпорядженні голови Локачинської районної ради від 14.04.2016 № 10-ос Про звільнення ОСОБА_1 йдеться про невиконання нею розпоряджень голови районної ради, а саме від 03.03.2016 №1-в Про відпустку ОСОБА_2 та від 15.12.2015 №22-ос Про збереження середньої заробітної плати ОСОБА_3 в результаті чого позивача вирішено звільнити із займаної посади за одноразове грубе порушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 та ст. 147 КЗпП України.

Відтак можна дійти висновку, що застосовуючи до позивача дисциплінарне стягнення у виді звільнення з підстави одноразового грубого порушення трудових обов`язків (п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України) відповідач не навів у розпорядженні про звільнення конкретного порушення.

Натомість, як зазначив суд першої інстанції, в оскаржуваному розпорядженні ставиться у провину позивачу не виконання не одного, а відразу двох розпоряджень голови районної ради. Однак вказані розпорядження стосуються двох різних посадових осіб, яким мали бути виплачені зовсім різні виплати - в першому випадку допомога на оздоровлення, а в іншому - заробітна плата. Оскаржувані розпорядження мають значний розрив у часі, перше датоване 15.12.2015, а друге 03.03.2016.

За таких обставин, на переконання суду, не виконання двох різних розпоряджень, які стосуються двох осіб та датовані різними роками не є одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків позивачем, що, що в свою чергу виключає застосування до позивача дисциплінарного стягнення у виді звільнення з підстави одноразового грубого порушення трудових обов`язків за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

Щодо доводів апелянта про відсутність обов`язку проведення службового розслідування, що має передувати звільненню, то колегія суддів вважає такими, що по своїй сутті не спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки, як зазначено вище відповідач дійшов хибного висновку про наявність підстав для звільнення позивача з підстав п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, а саме за одноразове грубе порушення трудових обов`язків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

З огляду на встановлене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасовати розпорядження голови Локачинської районної ради від 14.04.2016 №10-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради та поновлення останньої на посаді головного бухгалтера виконавчого апарату Локачинської районної ради з 15.04.2016 з одночасним стягненням з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15.04.2016 по 05.03.2020 в сумі 162168 грн 48 коп., оскільки Локачинська районна радаи при прийнятті оскаржуваного розпорядження дійшла помилкового висновку про наявність в діях позивача одноразового грубого порушення трудових обов`язків, що стало підставою для звільнення з посади.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Локачинської районної ради залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року у справі № 160/166/16-а - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді І. В. Глушко В. З. Улицький Повне судове рішення складено 12 жовтня 2020 року