Постанова

від 10.03.2020 по справі 826/9790/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий суддя у першій інстанції: Катющенко В.П.,

судді: Кармазін О.А., Скочок Т.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2020 року Справа № 826/9790/16

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Епель О.В.,

суддів: Губської Л.В., Степанюка А.Г.,

за участю секретаря Лісник Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2020 року у справі

за позовом ОСОБА_1

до Комісії з реорганізації Держспоживінспекції України,

Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів,

Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів,

Головного управління Держпродспоживслужби у м. Києві

про визнання наказу незаконним, поновлення на посаді

та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Комісії з реорганізації Держспоживінспекції України (далі - відповідач-1), Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів (далі - відповідач-2), Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - відповідач-3), Головного управління Держпродспоживслужби у м. Києві (далі - відповідач-4) про:

- визнання незаконним наказу від 01.06.2016 № 119-к про звільнення позивача з посади заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві та зобов`язання Голови комісії з реорганізації Держспоживінспекції України скасувати такий наказ;

- зобов`язання Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів поновити позивача на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві та здійснити відповідні записи до трудової книжки;

- зобов`язання Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів, як правонаступника Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів та його територіальних органів, у разі ліквідації, вчинити заходи з працевлаштування позивача на посаду рівнозначній посаді, яку він обіймав до звільнення;

- зобов`язання Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів, а у разі її ліквідації - Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів або Головного управління Держпродспоживслужби у м. Києві, як правонаступників, сплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03.06.2016 по день поновлення на роботі;

- зобов`язання Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів сплатити на користь позивача моральну шкоду у розмірі 4086,00 грн.;

- зобов`язання Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів або Головного управління Держпродспоживслужби у м. Києві у разі ліквідації Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів зобов`язати, як правонаступників, сплатити на користь позивача моральну шкоду у розмірі 4086,00 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 грудня 2017 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року, позов було задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ від 01.06.2016 № 119-к про звільнення позивача з посади заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві;

- скасовано наказ Голови комісії з реорганізації Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві від 02.06.2016 № 137-к Про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновлено позивача на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві з 03.06.2016;

- стягнуто на користь позивача з ГУ Держпродспоживслужби в м. Києві 80 089,52 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог було відмовлено.

30.08.2019 від позивача до суду першої інстанції надійшло клопотання, в якому він просив суд зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення у цій справі, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.11.2019 було зобов`язано Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів протягом 30-ти календарних днів з дня отримання цієї ухвали подати суду звіт про виконання рішення суду в цій справі.

18.12.2019 до суду першої інстанції від Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів надійшов звіт щодо виконання рішення суду в цій справі, в якому Держпродспоживслужба зазначила, що вона не отримувала постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду, в якій боржником було б зазначено Держпродспоживслужбу, що заміна боржника на правонаступника у виконавчому провадженні не здійснювалася, а також, що накази від 01.06.2016 № 119-к та від 02.06.2016 № 137-к про звільнення позивача з посади в Інспекції безпосередньо Держпродспоживслужбою не приймалися.

За результатами розгляду вказаного звіту та дослідження наведених у ньому доводів Держпродспоживслужби Окружним адміністративним судом м. Києва постановлено ухвалу від 15 січня 2020 року, якою зазначений звіт визнано таким, що не підтверджує виконання рішення суду в цій справі в частині поновлення позивача на займаній посаді, та накладено на т.в.о. Голови Держпродспоживслужби штраф за невиконання рішення суду в розмірі 42 040,00 грн., з яких 50% стягнуто до Державного бюджету України, а інші 50% - на користь позивача у справі.

Постановляючи таку ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що Держпродспоживслужба є одним з відповідачів у цій справі та правонаступником органу, з якого позивача було звільнено та який на теперішній час вже припинений.

Крім того, судом було прийнято до уваги, що боржником у виконавчому провадженні за рішенням суду в цій справі дійсно була не Держпродспоживслужба, а орган правонаступником якого вона є - Державна інспекція з питань захисту прав споживачів, однак, виконавче провадження вже закінчено у зв`язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення та зверненням державного виконавця до правоохоронних органів, але рішення суду в частині поновлення позивача на посаді залишається невиконаним.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, Держпродспоживслужба подала апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та відмовити позивачу в задоволенні його клопотання про подання Держпродспоживслужбою до суду звіту про виконання судового рішення в цій справі.

В обґрунтування заявлених апеляційних вимог Держпродспоживслужба наводить доводи, аналогічні тим, що були викладені у звіті, поданому до суду першої інстанції, наполягаючи на тому, що вона не є боржником за рішенням суду в цій справі, що її не було залучено як правонаступника і в неї не виникало обов`язку виконувати таке рішення, що відповідне виконавче провадження вже закінчено і ухвалою суду позивачу відмовлено у заміні боржника у виконавчому провадженні на правонаступника, а також, що Інспекцію з питань захисту прав споживачів у м. Києві, з якої позивача було звільнено, вже ліквідовано.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що оскаржувана ним ухвала суду прийнята за неповно встановлених обставин справи та з порушенням норм процесуального законодавства.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.02.2020 було відкрито апеляційне провадження у справі, установлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду - без змін, наголошуючи на тому, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим як для учасників справи, так і для їх правонаступників і що саме апелянт відповідно до постанови КМУ від 10.09.2014 № 442 є правонаступником, всіх обов`язків органу, з посади в якому його було звільнено та на якій поновлено судовим рішенням.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підставі та для виконання судового рішення в цій справі було видано виконавчий лист від 27.04.2018 № 826/9790/16, за яким постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України було відкрито ВП № 56604291.

Боржником у вказаному виконавчому провадженні було зазначено Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 18.12.2018 ВП № 56604291 закінчено виконавче провадження з примусового виконання вказаного вище виконавчого листа про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві 03.06.2016 на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України Про виконавче провадження , тобто у зв`язку з невиконанням боржником рішення, яке не може бути виконано без його участі, та направлення виконавцем до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 передбачено, що Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів є правонаступником Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів.

Нормативно-правове обґрунтування.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 124 Конституції України регламентовано, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.

Аналогічна норма закріплена у частині другій статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та у статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно зі ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

У частинах першій, другій, третій статті 382 КАС України закріплено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.

Отже, адміністративним процесуальним законодавством регламентовано інститут судового контролю за виконанням судового рішення, метою якого є забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судового рішення та реальне відновлення прав особи, які ним захищені.

При цьому, статтею 382 КАС України передбачено можливість застосування заходів судового контролю не до конкретного відповідача у справі, а до суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення.

Обставини, установлені судом апеляційної інстанції.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що рішенням суду у цій справі від 26.12.2017, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання, позивача було поновлено на посаді заступника начальника Інспекції з питань захисту прав споживачів у м. Києві з 03.06.2016.

Зазначене судове рішення ухвалено за участі чотирьох відповідачів, одним з яких є апелянт - Держпродспоживслужба.

Водночас, у цьому судовому рішенні не зазначено, на якого саме відповідача покладено обов`язок поновити позивача на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

У виконавчому провадженні № 56604291, яке було відкрито з приводу виконання судового рішення у цій справі, боржником визначено Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів, правонаступником якої на підставі постанови КМУ від 10.09.2014 № 442 є апелянт - Держпродспоживслужба.

На момент вирішення судом першої інстанції питання про застосування в цій справі заходів судового контролю, визначених статтею 382 КАС України, зазначене виконавче провадження було закінчено у зв`язку з невиконанням боржником судового рішення та звернення державного виконавця з цього приводу до правоохоронних органів.

Станом на дату закінчення даного виконавчого провадження № 56604291 (18.12.2018) визначений у ньому боржник - Державна інспекція України з питань захисту прав споживачів, відповідно до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не був припинений, тому, відповідно, на правонаступника не замінювався.

Запис до Єдиному державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів внесено 21.03.2019.

Отже, саме з вказаної дати до Держпродспоживслужби як до правонаступника перейшли відповідні права та обов`язки Державної інспекції України з питань захисту прав споживачів.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалою суду першої інстанції від 13.11.2019 у цій справі саме Держпродспоживслужбу як правонаступника суб`єкта владних повноважень, якому належало поновити позивача на посаді відповідним судовим рішенням, було зобов`язано подати звіт про його виконання.

Водночас, зазначена ухвала суду в апеляційному порядку не оскаржувалася, набула законної сили та є обов`язковою до виконання.

Разом з тим, як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів цієї справи, Держпродспоживслужба у звіті, поданому на виконання такої ухвали суду, фактично відмовилася від виконання рішення суду у цій справі, ухваленого по суті позовних вимог, у частині поновлення позивача на посаді.

При цьому, доводи апелянта про те, що боржником за таким судовим рішенням є інший орган і що Держпродспоживслужба не залучалася як правонаступник, колегія суддів приймає до уваги, однак зазначає наступне.

Як відзначалося вище, законодавцем регламентовано можливість застосування інституту судового контролю не до конкретного відповідача та/або суб`єкта, що був визначений боржником у виконавчому провадженні, а до будь-якого суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення.

Зазначене процесуальне положення кореспондує гарантії виконання судового рішення, зокрема, у разі реорганізації або ліквідації відповідних юридичних осіб (органів влади), що є відповідачами у справі, та принципу його обов`язковості, проголошеному Основним Законом України.

При цьому, колегія суддів зазначає, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд.

У свою чергу, Європейський суд з прав людини рішення у рішенні від 19.03.1997 у справі Горнсбі проти Греції наголосив, що це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень.

Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду .

Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок і саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення , винесені проти її органів виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції" (рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15.10.2009 (заява №40450/04), пункти 51, 54).

Більш того, у пункті 46 рішення від 15.10.2009 у справі Юрій Миколайович Іванов проти України ЄСПЛ також зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (також рішення ЄСПЛ у справі Метаксас проти Греції (Metaxas v. Greece), № 8415/02, п. 19, від 27.05.2004; у справі Лізанець проти України (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, п. 43, від 31.05.2007).

Відповідний державний орган повинен вжити всіх необхідних заходів для виконання судового рішення або передати його іншому компетентному органу для виконання (рішення ЄСПЛ у справі Бурдов проти Росії (Burdov v. Russia), № 59498/00, п. 68).

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає необґрунтованими вищенаведені доводи апелянта, а також його твердження про те, що в нього не виникало обов`язку виконувати рішення суду в цій справі, що відповідне виконавче провадження вже закінчено і що Інспекцію з питань захисту прав споживачів у м. Києві, з якої позивача було звільнено, вже ліквідовано.

Крім того, у своїй апеляційній скарзі Держпродспоживслужба, зокрема, просить відмовити позивачу в задоволенні його клопотання про подання апелянтом до суду звіту про виконання судового рішення в цій справі, однак судова колегія зазначає, що таке клопотання було вирішено ухвалою суду першої інстанції від 13.11.2019, яка відповідно до ст. 308 КАС України не є предметом цього апеляційного провадження, набрала законної сили, є обов`язковою на всій території України та не може ставитися під сумнів.

У своїх висновках, викладених в рішеннях від 28.11.1999 по справі Brumarescu v. Romania ( Брумареску проти Румунії ) та від 24.07.2003 по справі Ryabykh v. Russia ( Рябих проти Росії ), Європейський суд з прав людини зазначив, що одним з основоположних аспектів принципу верховенства права є юридична визначеність, яка передбачає, що в разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, яке набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

З огляду на викладене, наведені доводи апелянта є необґрунтованими та безпідставними.

Надаючи оцінку всім доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що …хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід… .

Таким чином, погоджуючись з висновками суду першої інстанції щодо визнання звіту Держпродспоживслужби таким, що не підтверджує виконання судового рішення, та накладення на керівника відповідного штрафу в порядку статті 382 КАС України, колегія суддів також приймає до уваги й те, що рішення суду в цій справі про поновлення позивача на посаді було ухвалено ще у 2017 році і в цій частині підлягало негайному виконанню, однак упродовж більше, ніж трьох років виконано не було, відповідно, захищене судом конституційне право позивача на працю не відновлено і його ефективний захист, гарантований як Конституцією України, так і Конвенцією, не здійснено.

Отже, судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи та правильно визначено норми процесуального права, які підлягають застосуванню.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2020 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 11 березня 2020 року.

Головуючий суддя

Судді: