Рішення

від 02.03.2020 по справі 34-3/81-08-1395

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2020 р.м. Одеса Справа № 34-3/81-08-1395 Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Савченко А.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до релігійної організації Релігійна громада церкви євангельських християн-баптистів „Алілуйя" м. Одеса про виселення, -

ВСТАНОВИВ:

Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради звернулось до господарського суду із позовною заявою до релігійної організації Релігійна громада євангельських християн-баптистів „Алілуйя" м. Одеса (далі по тексту - Релігійна громада) про виселення відповідача з не житлової двоповерхової будівлі, загальною площею 289,3 кв. м., яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8 (колишній кінотеатр „Генуя"), на користь Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради. Позовні вимоги обґрунтовані фактом зайняття відповідачем будівлі, яка на праві власності належить територіальній громаді міста Одеса в особі Одеської міської ради, за відсутності будь-яких правових підстав.

Релігійна громада заперечувала проти задоволення заявленого Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради позову, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Так, у поданому до суду 15.05.2008р. відзиві на позовну заяву відповідачем було наголошено про ненадання позивачем будь-яких доказів на підтвердження факту використання відповідачем спірного приміщення. При цьому, відповідачем наголошено про наявність у нього права власності на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1, яке фактично і використовується відповідачем. Крім того, у поданому до суду 09.10.2018р. відзиві на позовну заяву відповідачем також було наголошено про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позивачем позову.

Ухвалою суду від 04.06.2008р. провадження у даній справі було зупинено до завершення розгляду Одеським окружним адміністративним судом справи №2-а-7389/09 за позовом Релігійної громади до виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №923 від 22.08.2007р.

Ухвалою суду від 31.10.2012р. провадження по даній справі було поновлено у зв'язку з надходженням до суду ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 28.09.2012р. по справі №2-а-7389/09 про залишення позову без розгляду.

Ухвалою суду від 14.12.2012р., у порядку ст. 25 ГПК України, було здійснено процесуальне правонаступництво шляхом заміни Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради на Департамент комунальної власності Одеської міської ради.

Ухвалою суду від 14.12.2012р. провадження у даній справі було зупинено до вирішення Одеським апеляційним адміністративним судом справи №2а-1987/11/1522 за позовом Релігійної громади до виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №923 від 22.08.2007р.

Ухвалою суду 21.10.2015р. провадження у даній справі було поновлено у зв'язку з надходженням до суду копії ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2015р. по справі №815/2981/14.

Ухвалою суду від 04.11.2015р. провадження у даній справі було зупинено до завершення розгляду Вищим адміністративним судом України касаційної скарги релігійної громади євангельських християн-баптистів церкви „Алілуя" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2015р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2015р. по справі № 815/2981/14.

Ухвалою суду від 09.08.2018р. провадження у даній справі було поновлено у зв'язку з усуненням обставин, які зумовили зупинення провадження у справі, подальший розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 22.10.2018р. провадження у даній справі було зупинено до набрання законної сили рішенням у справі №30-17/247-04-7138 за позовом релігійної громади євангельських християн-баптистів церкви „Алілуя" до фірми „Лебідь" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, комунального підприємства "Парки Одеси", Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Департаменту комунальної власності Одеської області, про визнання права власності.

Ухвалою суду від 20.01.2020р. провадження у даній справі було поновлено у зв'язку з усуненням обставин, які зумовили зупинення провадження у справі, а саме: набранням рішенням суду по справі №30-17/247-04-7138 законної сили.

Ухвалою суду від 10.02.2020р. було закрито підготовче провадження у даній справі із призначенням справи до судового розгляду по суті на 02.03.2020р. о 15:15 год.

17.02.2020р. до господарського суду від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надійшло клопотання про залучення до участі у справу Одеської міської ради в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Згідно з ч. 1 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Враховуючи вимоги процесуального законодавства, якими встановлено можливість залучення третіх осіб лише до закінченням підготовчого провадження, приймаючи до уваги закриття підготовчого провадження у справі на підставі ухвали суду від 10.02.2020р., господарський суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні заявленого позивачем клопотання.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд встановив наступне.

18.05.2001р. між Жовтневою районною державною адміністрацією Одеської міської ради та Одеським корейським місіонерським центром було укладено договір оренди та експлуатації приміщення Одеського корейського місіонерського центру в парку ім.. Т.Г. Шевченка (вул. Маразліївська, 1), площа якого складає 835 кв. м.

Рішенням господарського суду Одеської області від 14.04.2004р. по справі №1/54-04-906 позовні вимоги Приморської районної державної адміністрації до Одеського корейського місіонерського центру та Релігійної громади були задоволені шляхом визнання недійсним договору оренди та експлуатації приміщення №206 від 18.05.2001р. та виселення Релігійної громади з території центрального парку культури і відпочинку ім.. Т.Г.Шевченка.

Проте, постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.06.2004р. рішення господарського суду від 14.04.2004р. по справі №1/54-04-906 було скасовано, провадження у справі припинено. Варто зауважити, що підставою для припинення провадження у справі стала відсутність інформації в матеріалах справи №1/54-04-906 про реєстрацію Одеського корейського місіонерського центру як юридичної особи.

Рішенням господарського суду Одеської області від 29.08.2005р. по справі №17/247-04-7138 позовні вимоги Релігійної громади до товариства з обмеженою відповідальністю "Лебідь", комунального підприємства "Парк культури і відпочинку ім. Т.Г. Шевченка" були задоволені шляхом визнання за Релігійною громадою права власності на незакінчену будівництвом двоповерхову будівлю Одеського корейського культурно-оздоровчого центру, загальною площею 270, 5 кв. м та спортивну заасфальтовану "площадку" площею 550 кв. м; огорожу - паркан довжиною 24, 96 м, які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1.

14.01.2006р. комунальним підприємством „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" було виготовлено технічний паспорт на громадський будинок, а саме: двоповерхову будівлю, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1, яка перебуває у користуванні Релігійної громади.

13.07.2007р. комунальним підприємством „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" було виготовлено технічний паспорт на нежилу окремо розташовану будівлю, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8 (колишній кінотеатр „Генуя"), загальна площа якої складає 289,3 кв. м. Слід зауважити, що план поверхів будинку за адресою: . Одеса, вул. Маразліївська, 1, повністю відповідає плану будинку за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8.

22.08.2007р. виконавчим комітетом Одеської міської ради було прийнято рішення „Про реєстрацію об'єктів комунальної власності м. Одеси" №923, зокрема, на нежилу окремо розташовану будівлю, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8.

24.12.2007р. виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано територіальній громаді м. Одеса в особі Одеської міської ради свідоцтво про право власності серії САВ №345341 на нежилу окремо розташовану будівлю, яка знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8; свідоцтво видано на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №923 від 22.08.2007р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.02.2008р. було припинено провадження у справі №17/220-07-8668 за позовом Одеської міської ради до Одеського корейського місіонерського центру, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та комунального підприємства „Центральний парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка", про визнання недійсним договору оренди та виселення.

14.02.2008р. виконавчим комітетом Одеської міської ради було прийнято рішення №112 „Про передачу в управління Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради нежитлових окремо розташованих будівель на території парку культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка", відповідно до якого на комунальне підприємство „Центральний парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка" було покладено обов'язок передати, а на Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, - прийняти в управління за актом приймання-передачі об'єкти комунальної власності, зокрема, нежитлову, окремо розташовану будівлю, загальною площею 289,3 кв. м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8.

20.02.2008р. між комунальним підприємством „Центральний парк культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка" та Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради було підписано акт приймання-передачі, відповідно до якого комунальним підприємством на виконання рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №112 від 14.02.2008р. було передано Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, зокрема, нежитлову, окремо розташовану будівлю, загальною площею 289,3 кв. м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8.

05.03.2008р. Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради звернулось до Релігійної громади із повідомленням, відповідно до якого позивач, посилаючись на факт використання відповідачем спірного нежитлового приміщення за відсутності будь-якої правової підстави, просив звільнити та передати будівлю на користь Представництва.

13.05.2008р. працівниками Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та двома фізичними особами було складено акт огляду нежитлової будівлі, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8, відповідно до якого комісією за результатами обстеження було встановлено факт використання вказаної будівлі Релігійною громадою.

Постановою Вищого господарського суду України від 24.06.2008р. по справі №17/247-04-7138 касаційні скарги Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради та Одеської міської ради були задоволені, скасовано рішення господарського суду від 29.08.2005р. із направленням справи № 17/247-04-7138 на новий розгляд до суду першої інстанції.

13.11.2012р. представником Департаменту комунальної власності Одеської міської ради за результатами обстеження будівлі, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8, було складено акт, з якого вбачається, що будівля знаходиться у користуванні Релігійної громади.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2015р. по справі №815/2981/14 було залишено без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2015р., якою судом було відмовлено Релігійній громаді у задоволенні позову до виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №923 від 22.08.2007р. та свідоцтва про право власності.

Постановою Вищого адміністративного суду від 05.10.2016р. по справі №815/2981/14 було частково задоволено касаційну скаргу Релігійної громади, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2015р. та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2015р. скасовано, позов Релігійної громади задоволено частково.

Проте, постановою Верховного Суду від 12.07.2018р. по справі №815/2981/14 було задоволено заяву виконавчого комітету Одеської міської ради, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2015р., постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2015р. та постанову Вищого адміністративного суду від 05.10.2016р. скасовано, провадження у справі закрито.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15.06.2018р. по справі №916/2797/16, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.04.2019р., було відмовлено у задоволенні позову Релігійної громади до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності від 24.12.2007р. серії САВ №345341 на нежилу окремо розташовану будівлю, загальною площею 289,3 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8; що видане виконавчим комітетом Одеської міської ради на ім'я Одеської міської ради; про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежилу окремо розташовану будівлю, загальною площею 289,3 кв.м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8, за Одеською міською радою.

З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що рішенням господарського суду Одеської області від 15.10.2019р. по справі №30-17/247-04-7138 Релігійній громаді було відмовлено у задоволенні позову до фірми "Лебідь" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, комунального підприємства "Парки Одеси", Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, про визнання права власності на незакінчену будівництвом двоповерхову будівлю Одеського корейського культурно-оздоровчого центру, яка розташована на земельній ділянці площею 850 кв.м, по вул. Маразлієвській, 1 в м. Одесі.

При цьому, варто зауважити, що рішення господарського суду Одеської області від 15.10.2019р. по справі №30-17/247-04-7138 в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 07.11.2019р.

Необхідно зауважити, що відповідно до листа Головного управління статистики в Одеській області №01-02-112-196 від 30.01.2008р. в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України наявна інформація щодо реєстрації Релігійної громади євангельських християн-баптистів „Алілуйя" м. Одеса (ідентифікаційний код 22515644). При цьому, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №1006410080 від 02.03.2020р. правильним найменуванням відповідача є релігійна організація Релігійна громада церкви євангельських християн-баптистів „Алілуйя" м. Одеса.

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до Релігійної громади про виселення, позивачем було наголошено про відсутність будь-якої правової підстави для використання відповідачем майна, що належить територіальній громаді на праві комунальної власності. При цьому, під час вирішення судом даного спору позивачем також було наголошено про наявність у Департаменту права на звернення до суду із даними позовними вимогами, оскільки до повноважень останнього віднесено управління комунальною власністю територіальної громади міста Одеса.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Господарським судом під час розгляду справи було встановлено, що нежитлові будівлі, загальною площею 289,3 кв. м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8 (колишній кінотеатр „Генуя"), належать на праві власності територіальній громаді м. Одеса в особі Одеської міської ради.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно зі ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 1 ст. 316, ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Можливість захисту права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння передбачена ст. 391 Цивільного кодексу України відповідно до приписів якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (так званий негаторний позов).

При цьому, позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Господарський суд вважає за необхідне зазначити, що особливістю негаторного позову є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі, а характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

З огляду на викладене господарський суд доходить висновку, що для захисту судом права власності шляхом усунення перешкод у користуванні майном необхідно встановити факт приналежності позивачу майна на праві власності або на підставі іншого речового права, а також створення відповідачем перешкод у користуванні майном.

Так, під час вирішення даного спору було встановлено, що у користуванні Релігійної громади знаходиться будівля, загальною площею 289,3 кв. м., яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами огляду від 13.05.2008р. та від 13.11.2012р.

Господарським судом критично оцінюються доводи відповідача щодо наявності у нього права власності на нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1, яке фактично і використовується відповідачем, оскільки будь-яких доказів на підтвердження доводів у названій частині відповідачем суду надано не було.

При цьому, варто зауважити, що рішення господарського суду від 29.08.2005р. по справі № 17/247-04-7138, відповідно до якого за відповідачем було визнано право власності на об'єкт, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1, було скасоване із направленням справи на новий розгляд. За результатами нового розгляду справи № 17/247-04-7138 (якій присвоєно номер №30-17/247-04-7138) судом було проголошено рішення від 15.10.2019р. про відмову у задоволенні позову, яке в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Під час вирішення справи №30-17/247-04-7138 господарським судом було встановлено, що єдиним законним власником окремо розташованої будівлі, загальною площею 289,3 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразлієвська, 1/8 (спірна будівля) є територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради. Таким чином, у межах справи №30-17/247-04-7138 судом було встановлено, що будівля, право власності на яку Релігійна громада просила визнати, фактично належить на праві власності територіальної громади м. Одеси, а, отже, є однією і тією ж будівлею.

За таких обставин господарський суд доходить висновку про доведеність Департаментом комунальної власності Одеської міської ради факту використання відповідачем спірного приміщення за відсутності будь-яких правових підстав.

Як зазначалось по тексту рішення вище, для захисту судом права власності шляхом усунення перешкод у користуванні майном необхідно встановити, зокрема, факт приналежності позивачу майна на праві власності або на підставі іншого речового права. Так, судом було встановлено, що об'єкт нерухомого майна за адресою: м. Одеса, вул. Маразлієвська, 1/8, належить на праві власності територіальній громаді в особі Одеської міської ради, яка, в силу приписів чинного законодавства, здійснює безпосереднє управління об'єктами комунальної власності. При цьому, приписами чинного законодавства передбачена можливість делегування повноважень щодо управління об'єктами комунальної власності від територіальної громади до утворених нею органів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею ст. 1 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР (з наступними змінами та доповненнями, далі по тексту Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні") визначено, що територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення; виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Статтею 6 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Положеннями п. 31 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради вправі приймати рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Повноваження щодо управління комунальною власністю передбачені ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якою визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, в тому числі: а) власні (самоврядні) повноваження: 1) управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад; 4) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовки і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію; подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.

Приписами п. 5 ст. 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Основоположні принципи здійснення повноважень власника сформульовані в статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка набрала чинності для України з 11.09.1997р. і є складовою частиною її правової системи у відповідності з вимогами статті 9 Конституції України.

Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язане із використанням його властивостей. Право користування власністю - це юридична забезпечена можливість володільця отримувати із належного йому майна корисні властивості. Під правом розпорядження розуміють юридично забезпечену можливість володільця визначати долю майна.

Департамент на підтвердження наявності у нього права на звернення до суду із даним позовом наголошує, що вказане право безпосередньо передбачено Положенням про Департамент, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 19.02.2013р. №2752-VI. При цьому, суд зауважує, що Положення про Департамент у редакції рішення Одеської міської ради від 19.02.2013р. №2752-VI в матеріалах справи відсутнє.

Згідно п. 1.2 Положення про Департамент, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 28.02.2011р. за №384- VI, Департамент наділяється повноваженнями щодо управління комунальною власністю територіальної громади міста, умови та межі здійснення яких визначаються також вказаним Положенням.

Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради „Про передачу в управління Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради нежитлових окремо розташованих будівель на території парку культури та відпочинку ім. Т.Г.Шевченка" №112 від 14.02.2008р. в управління Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, правонаступником якого виступає Департамент, було передано нежитлову, окремо розташовану будівлю, загальною площею 289,3 кв. м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8.

З огляду на викладене, враховуючи рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №112 від 14.02.2008р., яким в управління позивача було передано конкретно визначене майно, а саме: будівлю, загальною площею 289,3 кв. м., що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8, позовні вимоги про виселення відповідача із якої і були заявлені Департаментом у межах даної справи, господарський суд дійшов висновку про наявність у останнього права на звернення до суду із даним позовом.

Підсумовуючи викладене вище, враховуючи перебування спірної будівлі в управлінні Департаменту згідно рішення виконавчого комітету Одеської міської ради №112 від 14.02.2008р., господарський суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позивачем до релігійної організації Релігійна громада церкви євангельських християн-баптистів „Алілуйя" м. Одеса позовних вимог шляхом виселення останньої із нежитлової двохповерхової будівлі, загальною площею 289,3 кв. м., яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8 (колишній кінотеатр „Генуя") на користь позивача.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Окрім того, господарський суд, при вирішення даної справи враховує висновки, наведені Європейським судом з прав людини у справі "Проніна проти України", яким було вказано, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору, суду не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених учасниками судового процесу в обґрунтування власних правових позицій.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності задоволення заявленого Департаментом комунальної власності Одеської міської ради позову до релігійної організації Релігійна громада церкви євангельських християн-баптистів „Алілуйя" м. Одеса шляхом виселення відповідача із нежитлової двохповерхової будівлі, загальною площею 289,3 кв. м., яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8 (колишній кінотеатр „Генуя").

Судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення покладаються судом на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236 - 238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Виселити релігійну організацію Релігійна громада церкви євангельських християн-баптистів „Алілуйя" м. Одеса /65023, Одеська обл., місто Одеса, вул. Водопровідна, буд. 22, ідентифікаційний код 22515644/ з нежитлової двохповерхової будівлі, загальною площею 289,3 кв. м., яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, 1/8 (колишній кінотеатр „Генуя") на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради /65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, ідентифікаційний код 26302595/.

3. Стягнути з релігійної організації Релігійна громада церкви євангельських християн-баптистів „Алілуйя" м. Одеса /65023, Одеська обл., місто Одеса, вул. Водопровідна, буд. 22, ідентифікаційний код 22515644/ на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради /65039, Одеська обл., м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, ідентифікаційний код 26302595/ судові витрати у розмірі 203,00 грн. /двісті три грн. 00 коп./.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 12 березня 2020 р.

Суддя С.П. Желєзна