Постанова

від 12.03.2020 по справі 525/1554/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 525/1554/18 Номер провадження 22-ц/814/759/20Головуючий у 1-й інстанції Хоролець В. В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Одринської Т.В., Пікуль В.П., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 20 листопада 2019 року (ухвалене суддею Хоролець В.В., повний текст рішення складено 05 грудня 2019 року) у справі за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Широкодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області та Селянське (фермерське) господарство Оберіг про визнання в порядку спадкування права постійного користування по 1/2 частці земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства,-

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з вищевказаним позовом. В обгрунтування позовної заяви зазначили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Широка Долина Великобагачанського району Полтавської області помер їхній батько ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається, в тому числі, із земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства площею 35,45 га, що була йому надана на праві постійного користування землею та посвідчена Державним актом серії І-ПЛ №009442, виданим Великобагагачанською районною радою народних депутатів 19 лютого 2001 року, місцезнаходженням якої є територія Широкодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області. За життя ОСОБА_3 був засновником СФГ Оберіг , позивачі у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як спадкоємці першої черги за законом після смерті батька, ОСОБА_3 , звернулися до нотаріуса для подання заяви та прийняття спадкового майна у встановленому законодавством порядку. Постановою від 16 жовтня 2018 року виконуючою обов`язки в порядку заміщення завідувача Великобагачанської державної нотаріальної контори Полтавської області, державним нотаріусом Решетилівської державної нотаріальної контори Кириченко Т.М. їм було відмовлено у видачі свідоцтв про право на спадщину на належне спадкодавцю, ОСОБА_3 майно. Підставою, на якій їм було відмовлено у видачі свідоцтв на право на спадщину, було зазначено припинення права на користування земельною ділянкою в зв`язку зі смертю особи, якій належало таке право.

Позивачі вказують, що відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 03.10.2018 року №53540575, після померлого ОСОБА_3 було заведено спадкову справу №62831939, номер у нотаріуса 116/2018, тому ОСОБА_1 прийняв та належним чином оформив право на належне спадкодавцю ОСОБА_3 майно.

Посилаючись на вищевикладені обставини, положення ряду статей ЦК України та ЗК України, те, що Державний акт серії І-ПЛ №009442, виданий Великобагагачанською районною радою народних депутатів 19 лютого 2001 року, не було скасовано, а позивачі є спадкоємцями майна першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з цивільним позовом до Широкодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, в якому просили визнати в порядку спадкування за ними (по одній другій частці за кожним з позивачів) в порядку спадкування за законом право користування земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства площею 35,45 га, що була надана на праві постійного користування землею та посвідчена Державним актом серія І-ПЛ №0094412, виданим Великобагачанською районною радою народних депутатів 19.02.2001 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №63, місцезнаходженням якої є територія Широкодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, що належала на праві постійного користування померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 .

Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 20 листопада 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Широкодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області та Селянське (фермерське) господарство Оберіг про визнання за позивачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом права користування по одній другій частці земельної ділянки (за кожним з них) для ведення селянського (фермерського) господарства площею 35,45 га, що була надана на праві постійного користування землею та посвідчена Державним актом серія І-ПЛ №0094412, виданим Великобагачанською районною радою народних депутатів 19.02.2001 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №63, місцезнаходженням якої є територія Широкодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області, що належала на праві постійного користування померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 - відмовлено.

З вказаним рішенням суду не погодилися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та подали на нього апеляційну скаргу, в якій прохають рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 20 листопада 2019 року скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апелянти вважають, що рішення суду першої інстнації є незаконним, необгрунтованим, а також таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Посилаються на те, що висновки судупершої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходив.

Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи сторони по справі та інші особи будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з`явилися.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку , що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав .

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено , що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України,суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України , суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, щозгідно Державного акту на право постійного користування землею серія І-ПЛ №009442 від 19.02.2001 року, виданого Великобагачанською районною радою народних депутатів Полтавської області, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №63, ОСОБА_3 , жителю села Широка Долина Великобагачанського району Полтавської області належало право постійного користування земельною ділянкою площею 35,45 га в межах згідно з планом (на підставі рішення 16 сесії 23 скликання Великобагачанської районної ради народних депутатів від 20.12.2000 року), яка розташована на території Широкодолинської сільської ради та призначена для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с.6).

На підставі розпорядження голови Великобагачанської районної державної адміністрації Полтавської області №73 від 05.03.2001 року було зареєстровано селянське (фермерське) господарство Оберіг , власником якого в п.1.10 витягу зі статуту даного господарства вказаний ОСОБА_3 , житель с. Широка Долина Великобагачанського району Полтавської області (а.с.7).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 (батько позивачів у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ), що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим виконавчим комітетом Широкодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області (а.с.5).

Виконуюча обов`язки в порядку заміщення завідувача Великобагачанської державної нотаріальної контори - державний нотаріус Решетилівської державної нотаріальної контори Кириченко Т.М. постановою від 16.10.2018 року за вих.№02-31/1008 від 16.10.2018 року відмовила ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 у видачі їм свідоцтва про право на спадщину на майнове право - право постійного користування земельною ділянкою після померлого ОСОБА_3 у зв`язку з тим, що право постійного користування землею (без укладення договору про право користування земельною ділянкою) припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини (а.с.8).

З повідомлення виконуючої обов`язки в порядку заміщення завідувача Великобагачанської державної нотаріальної контори - державного нотаріуса Решетилівської державної нотаріальної контори Кириченко Т.М. №01-09/1206 від 13.12.2018 року, з Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) та Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) та копій документів зі спадкової справи №116/2018 вбачається, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , останнє місце проживання якого було с. Широка Долина Великобагачанського району Полтавської області, Великобагачанською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа №116/2018; спадщину після нього згідно закону прийняли діти померлого - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Дружина померлого - ОСОБА_4 від прийняття спадщини відмовилась, заповіт не посвідчувався. 03.10.2018 року на ім`я ОСОБА_1 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом на земельні ділянки площею 0,4042 га, площею 0,0150 га, площею 3,8656 га та легковий автомобіль марки ВАЗ-21214. 03.10.2018 року на ім`я ОСОБА_2 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 та на земельні ділянки площею 0,2500 га, площею 0,1821 га, площею 3,8661 га (а.с.27-38).

Тобто, згідно вищевказаних свідоцтв про право на спадщину за законом вбачається, що зазначені у цих свідоцтвах земельні ділянки не стосуються земельної ділянки площею 35,45 га, що призначена для ведення селянського (фермерського) господарства та надавалася за життя ОСОБА_3 згідно Державного акту на право постійного користування землею серія І-ПЛ №009442 від 19.02.2001 року.

Отже, з вищевказаних матеріалів вбачається, що діти померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як спадкоємці першої черги за законом згідно ст.1261 ЦК України у встановленому порядку прийняли спадщину після смерті батька та отримали ряд свідоцтв про право на спадщину за законом на інше майно, яке входило до складу спадщини.

Таким чином, предметом спірних правовідносин у вказаній справі, з урахуванням змісту позовних вимог, а також наявності постанови відповідного нотаріуса про відмову у вчиненні певної нотаріальної дії, є спадкування за законом права постійного користування земельною ділянкою площею 35,45 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Широкодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області (яка була надана за життя ОСОБА_3 в постійне користування (помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) для ведення селянського (фермерського) господарства, а не спір про встановлення чи припинення права постійного користування відповідною спірною земельною ділянкою, яка надавалася у постійне користування ОСОБА_3 під час дії ЗК України в редакції 1990 року.

З Витягу зі Статуту СФГ Оберіг вбачається, що дане господарство розташоване в с. Бехтерщина Великобагачанського району Полтавської області, його власником зазначений ОСОБА_3 (а.с.7).

Із досліджених матеріалів справи вбачається, що від учасників справи не надходило заперечень в частині того, що земельна ділянка площею 35,45 га (яка вказана у позовних вимогах позивачів) розташована за межами населених пунктів на території Широкодолинської сільської ради Великобагачанського району Полтавської області. При цьому, будь-яких договорів про право користування цією земельною ділянкою або оренди не укладалося із власником землі на час смерті власника (засновника) та голови СФГ Оберіг .

Так, з листа Відділу у Великобагачанському районі ГУ ДГК у Полтавській області від 10.07.2019 року, на підставі рішення 16 сесії 23 скликання Великобагачанської районної ради від 20.12.2000 року вбачається, що ОСОБА_3 надана у постійне користування земельна ділянка площею 35,45 га для ведення селянського (фермерського) господарства, право користування посвідчене Державним актом на право постійного користування землею І-ПЛ №009442, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №63 від 19.02.2001 року. Вказана земельна ділянка зареєстрована у Державному земельному кадастрі 22.03.2016 року з присвоєнням кадастрового номера 5320285700:00:002:0616 як земельна ділянка державної форми власності. Право ОСОБА_3 на постійне користування було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.05.2018 року №26305950; Звернення від фізичних та юридичних осіб щодо надання вказаних земельних ділянок у власність чи користування (оренду) до відділу не надходили (а.с.а.с.119-120).

Відповідач у справі Широкодолинська сільська рада Великобагачанського району на ухвалу суду від 11.06.2019 року, не надав документи про те, в якому фактичному розмірі згідно облікових документів сільської ради на даний час СФГ Оберіг фактично здійснює користування земельною ділянкою, яка згідно державного акту на право постійного користування землею І-ПЛ №009442 від 19.02.2001 року передавалася за життя ОСОБА_3 для ведення селянського(фермерського) господарства та знаходиться (а.с.103-104).

Відмовляючи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що право користування земельною ділянкою площею 35,45 га, виникло ОСОБА_5 , (який був власником СФГ Оберіг і помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) лише на підставі Державного акта на право постійного користування земельною ділянкоюІ-ПЛ №009442 від 19.02.2001 року, без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, тому припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини. З огляду на викладене суд дійшов до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Разом з цим, місцевий суд зазначив, що як позивачі, так і СФГ Оберіг не позбавлені права звернутися до органів державної влади чи місцевого самоврядування з заявою про надання спірної земельної ділянки, яка використовувалася для фермерського господарства, в оренду для ведення фермерського господарства. Крім цього, позивачі у справі мають можливість реалізувати своє право на спадкування частки їхнього батька у майні конкретного селянського (фермерського) господарства.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 1216 , 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

Згідно з ч.1 ст.92 ЗК України (у редакції чинній на час виникнення спірних відносин), право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановленого строку. Зі змісту частини другої статті 92 ЗК України вбачається, що передача земельної ділянки у постійне користування громадянам не передбачена.

Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Отже, земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування. Відповідно до ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116,118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно положень ч.1 ст.125 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Згідно із ч.1 ст.126 ЗК України, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Як встановлено положеннями ст.131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦK України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.14 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Відповідно до ст.19 Закону України Про фермерське господарство до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із ч.1 ст.20 даного Закону, майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства. Статтею 23 Закону України Про фермерське господарство передбачено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Поряд з цим, відповідно до ст.182 ЦК України, до складу спадщини входить лише те нерухоме майно, право на яке зареєстровано в органах, що здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. За нормою ст.191 ЦК України, підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об`єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

Отже, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації, проводиться після подання правовстановлюючих документів про належність цього майна спадкодавцеві.

Згідно із ч.1 ст.407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

У відповідності до ч.2 ст.407 ЦК України (у редакції, що діяла на час відкриття спадщини) та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до ст.1225 ЦK України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Таким чином, зважаючи на те, що у ОСОБА_3 , (який був власником СФГ Оберіг і помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ) право користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства площею 35,45 га, виникло лише на підставі Державного акта серії І-ПЛ №009442 виданого Великобагачанською районною радою народних депутатів 19 лютого 2001 року місцезнаходженням якої є територія Широкодолинської сільської ради, Великобагачанського району, Полтавської області на право постійного користування земельною ділянкою, без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, а тому в позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виникло права на це майно, оскільки воно не увійшло до спадкової маси, а відтак не може бути успадковане позивачами.

Такий висновок суду викладений у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 року у справі №6-2329цс16 та від 22.11.2016 року у справі №6-3113цс15, а також у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 року у справі №532/1150/17, які у відповідності до вимог п.6 ст.13 Закону України Про судоустрій і статус суддів , враховується іншими судами при застосуванні таких норм права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачі, як і СФГ Оберіг не позбавлені права звернутися до органів державної влади чи місцевого самоврядування з заявою про надання спірної земельної ділянки, яка використовувалася для фермерського господарства, в оренду для ведення фермерського господарства. Крім цього, позивачі у справі мають можливість реалізувати своє право на спадкування частки їхнього батька у майні конкретного селянського (фермерського) господарства.

Доводи апеляційної скарги щодо визнання відповідачем у справі Широкодолинською сільською радою Великобагачанського району Полтавської області позовних вимог позивачів є безпідставними, оскільки таке визнання позову відповідачем не є безумовною підставою для його задоволення, враховуючи, що вирішуючи спір по суті справи, суд повинен дослідити матеріали справи, надати належну оцінку наявним у справі доказам та ухвалити судове рішення з урахуванням вимог законності та обґрунтованості, а не виходити виключно з факту визнання позову відповідачем. Про це також вказав Верховний Суд у своїй постанові від 16.07.2018 року.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Положеннями статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу .

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Однак, приведені в апеляційній скарзі доводи, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно братидо уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - залишити без задоволення .

Рішення Великобагачанського районного суду Полтавської області від 20 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Повний текст постанови виготовлено 12 березня 2020 року.

Головуючий суддя :

---

Г.Л. Карпушин

Судді:

---

Т.В. Одринська

---

В.П. Пікуль