Постанова

від 10.03.2020 по справі 522/7654/17

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1279/20

Номер справи місцевого суду: 522/7654/17

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Драгомерецького М.М., Черевка П.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03 травня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Малахіт", третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Спостереження-охорона" про стягнення заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку,

ВСТАНОВИВ:

02 травня 2019 року до суду надійшла заява позивача про забезпечення позову по справі, згідно якої просив накласти арешт на грошові кошти, що належить ТОВ Малахіт (код ЄДРПОУ 13913819) і знаходяться або поступають на його банківський рахунок № НОМЕР_1 в ПАТ Марфін Банк м. Чорноморськ, МФО 328168, та на рахунки в інших фінансових установах у межах позовних вимог на суму 393 357, 28 грн..

В обґрунтування поданої заяви позивач посилався на те, що в діях директора товариства - ОСОБА_2 , під керівництвом якого також є ще два підприємства ТОВ Муніципальна служба охорони та ТОВ Спостереження-охорона , присутня недобросовісна поведінка та вважає, що останній використовує свої правомочності з розпорядження майном товариства на шкоду майновим інтересам кредиторів.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 03 травня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати повністю і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким задовольнити заяву, посилаючись на порушення норм процесуального права

У судове засідання до суду апеляційної інстанції 27 лютого 2020 року сторони у справі не з`явилась, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 10 березня 2020 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду.

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

На спірні процесуальні правовідносини, які склалися навколо вжиття заходів забезпечення при вирішенні даного спору, поширюється дія ст. 149-158 ЦПК України.

Відповідно до ст. 149 ч. 2 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову так і на будь-якій стадії розгляду справи якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яким він звернувся або має намір звернутися.

За приписом ст. 158 ч. 1 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу, забороною вчиняти певні дії,забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі,або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання та інше.

Види забезпечення позову повинні бути співвідносними із заявленими позивачем вимогами.

Таким чином, метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення прав та охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи - позивача. Вжиття заходів до забезпечення позову сприяє запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді, а в разі задоволення позову забезпечує можливість відновлення його порушених прав. Натомість невжиття зазначених заходів забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яким він звернувся або має намір звернутися.

При цьому, заходи до забезпечення позову повинні бути співрозмірними із заявленими позовними вимогами. Співрозмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків забезпечення позову.

Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості. У позовному провадженні піддані арешту кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат.

Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову обраним заявником способом не обґрунтована, оскільки, повідомлені ним обставини не дають підстави вважати, що у разі невжиття заходів забезпечення позову і якщо такий буде задоволено, то виконання рішення суду може бути утрудненим або неможливим.

При цьому, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, що заходами забезпечення позову не повинні блокуватися господарська діяльність товариства, порушуватися права товариства. Проте, забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб може порушити права інших працівників підприємства, врахувавши, що спосіб, у який позивач просить забезпечити позов, фактично, є ухваленням рішення по суті.

Крім того, заявлені заходи забезпечення позову у виглядів арештів коштів у фінансових установах України на банківські рахунки може призвести до незворотних наслідків та руйнування господарських процесів підприємства.

Водночас, ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2018 року вже було накладено арешт на грошові кошти, що належать ТОВ Малатіт і знаходяться або поступають на його банківському рахунку № НОМЕР_1 в ПАТ Марфін Банк м. Чорноморськ. В цій частині ухвала суду є чинною та не скасована.

Отже, підстав для повторного забезпечення позову шляхом накладення арешт на той же самий рахунок банку відсутні.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до вмотивованого висновку, що заява позивача задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що роз`ясненнями п. 4-6 постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову визначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків. Суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які пов`язані із втручанням у внутрішню діяльність господарських товариств.

Скаржник в своїй апеляційній скарзі не довів обставини, на які посилалася як на підставу своєї апеляційної скарги.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що ухвала суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є такими, що не відповідають обставинами справи.

Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ Гірвісаарі проти Фінляндії , п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни ухвали суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 03 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 10 березня 2020 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко