Рішення

від 11.03.2020 по справі 520/12028/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

11 березня 2020 р. № 520/12028/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Зінченко А.В.

при секретарі - Мурадли А.І.

за участі представників сторін:

позивача -Моногарової О.Я.

відповідача - Богодущенко Л.О., Клинцова І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Горизонт" (вул. Велика Панасівська, буд. 106,м. Харків,61017, код ЄДРПОУ 31233910) до Слобожанської митниці Держмитслужби (вул. Короленка, буд. 16-Б,м. Харків,61003, код ЄДРПОУ 43332958) про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови ,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Горизонт" з адміністративним позовом до Харківської митниці ДФС, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати рішення Харківської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UА807000/2019/003138/2 від 22.10.2019р. та картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА807170/2019/01511.

Протокольною ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09.01.2020 року замінено відповідача Харківську митницю ДФС (вул. Короленка, буд. 16-Б,м. Харків,61003, код ЄДРПОУ 39534151) на Слобожанську митницю Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43332958, 61003, м.Харків, вул.Короленка,б.16-Б).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, надав до суду відзив на позов, просили в задоволенні позовних вимог відмовити.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановив наступне.

22 жовтня 2019 року Харківською митницею ДФС винесено рішення про коригування митної вартості товарів №1ІА807000/2019/00313 8/2, а саме: ниті крученої, несплетеної, непросоченої, без покриття, без оболонки, 50% бавовни, 50% поліестера, не в обплетенні, лінійної щільності 45600dtех, для виготовлення моп-насадок для швабр та щіток: РW40 YARN ON МОР / нить на моп - 10000,00 кг; торговельна марка: buta plastic; країна виробництва: Туреччина; виробник: ВUTA PLASTIС КАLIР МАКINЕ VЕ ТЕСНIZАТ ІТНАLАТ ІНRАСАТ ТІСАRЕТ LIMITED) SІRКЕ.

На підставі вищезазначеного Рішення 22.10.2019р. Відповідачем було оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №ІІА807170/2019/01511, якою Товариство з обмеженою відповідальністю Горизонт було повідомлено про відмову у митному оформленні (випуску) товарів, зазначених у митній декларації UА807170/2019/056578 .

Відповідно до відомостей, зазначених у графі 31 Рішення, Відповідачем було застосовано метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо ідентичних товарів з кодом 2 .

Обґрунтування застосування саме цього методу наведене у графі 33 Рішення, відповідно до якої митна вартість, визначена декларантом, не була застосована через: використані декларантом відомості не підтверджені в повній мірі документально; документи, подані декларантом та зазначені у частині другій статті 53 МКУ, містять розбіжності; документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (зокрема відсутній рахунок на перевезення, значно зменшилась фактурна вартість товару, не надано митну декларацію країни відправлення тощо); ненадання декларантом додаткових документів, передбачених пунктом 3 статті 53 Митного кодексу України.

Позивач вважає Рішення та Картку відмови незаконними та протиправними , а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Суд вказує, що відповідно до частини 1 статті 53 Кодексу, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Судом встановлено, що на виконання частини 1 статті 53 Кодексу Позивачем було надано такі документи для підтвердження митної вартості товарів (перелік документів вбачається з Картки відмови): пакувальний лист від 08.10.2019р.;рахунок-проформа №7 від 19.09.2019р.;інвойс №061808 від 08.10.2019р.; коносамент від 13.10.2019р.; автотранспортну накладну №5874 від 18.10.2019р.;декларацію про походження товару №061808 від 08.10.2019р.; платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах №20 від 24.09.2019р.; довідку про вартість транспортування №211019/1 від 21.10.2019р.; зовнішньоекономічний контракт №2009-17 від 20.09.2017р.; додаткову угоду до контракту від 20.09.2017р.; технічну довідку від 08.10.2019р. про якісні характеристики Товару.

Згідно з частиною 1 статті 49 Кодексу, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частина 1 статті 57 Кодексу передбачає ряд методів визначення митної вартості товарів, при цьому основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший - за ціною договору (вартістю операції), а кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм Кодексу (частини 2, 3 статті 57 Кодексу).

Таким чином, декларант має обов`язок документально підтвердити визначену ним митну вартість, яка за загальним правилом відповідає ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за товари. Відповідно до частини 5 статті 58 Кодексу, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які буди здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

Окрім вищезазначеної суми до митної вартості товару можуть бути включені інші складові - додаткові витрати на страхування, транспортування, пакування товару та інше.

Відповідно до пункту 2.3 Контракту №2009-17 від 20.09.2017р., ціна на Товар також включає в себе вартість тари, пакування, маркування, навантаження та митні витрати на території Туреччини. Отже, вищезазначені показники не впливають на визначення митної вартості Товару.

Відповідно до довідки про вартість транспортування вих. №211019/1 від 21.10.2019р., вартість транспортування Товару склала 23'783,32 (двадцять три тисячі сімсот вісімдесят три) грн. 32 коп. У цій же довідці зазначено, що страхування вантажу не проводилося. Вищезазначена вартість транспортування була враховано декларантом під час визначення митної вартості Товару. А витрати на транспортування після ввезення не включаються до митної вартості згідно з частиною 11 статті 58 Кодексу.

Таким чином, складовими митної вартості Товару є ціна фактично сплачена або така, що підлягає сплаті, та витрати на транспортування Товару.

Відповідно до пункту З додатку №7 від 19.09.2019р. до контракту №2009-17 від 20.09.2017р., умовою поставки Товару є здійснення Позивачем передоплати у розмірі 100%. Таким чином, ціна, що підлягає сплаті за Товар, співпадає із ціною, що фактично сплачена (ціна, визначена контрактом, фактично сплачена у повному обсязі до моменту перевезення Товару через митний кордон України та визначення митної вартості). Тож для визначення митної вартості Товару необхідно враховувати фактично сплачену за Товар ціну та транспортні витрати Позивача.

Судом також встановлено, що відповідно до додатку №7 від 19.09.2019р. до контракту №2009-17 від 20.09.2017р., загальна вартість Товару складає 13000,00 (тринадцять тисяч) доларів США.

19 вересня 2019 року, відповідно до вищезазначеного додатку, постачальник надав Позивачу проформа-інвойс №7, на підставі якого 24.09.2019р. Позивачем було сплачено повну вартість поставки - 13000,00 доларів США.

Згідно з положеннями статті 53 Кодексу, декларант для підтвердження заявленої митної вартості товарів надає: зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, додатки до нього; рахунок-фактуру (інвойс); банківські платіжні документи; документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, а також ряд інших документів за наявності визначених Кодексом умов.

Таким чином, ціна, що підлягала сплаті за Товар і фактично була сплачена підтверджується: додатком №7 від 19.09.2019р. до контракту №2009-17 віл 20.09.2017р.: платіжним дорученням №20 від 24.09.2019р.. інвойсом №061808 від 08.10.2019р.

Транспортні витрати Позивача підтверджуються довідкою про вартість транспортування вих. №211019/1 від 21.10.2019р.

В судовому засіданні також знайшло своє підтвердження, що усі вказані документи були надані декларантом для митного оформлення товару, що вбачається з Картки відмови.

Проаналізувавши наведене, суд вказує, що засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються Митним кодексом України №4495-УІ від 13.03.2012 року та іншими законами України.

Розділ III Кодексу регулює питання митної вартості товарів та методи її визначення.

В ст.49 Кодексу встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно із ч. І ст.51 Кодексу митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.51 Кодексу митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно із ч. 1 ст.57 Кодексу визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч.2 ст.57 Кодексу).

Відповідно до ч.3 ст.57 Кодексу кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із ч.4 ст.57 Кодексу застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Відповідно до ч.1 ст.58 Кодексу метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною 2 статті 58 Кодексу визначено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу (ч.3 ст.58 Кодексу).

Відповідно до ч.1 ст.52 Кодексу заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Згідно із ч.2 ст.52 Кодексу декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

В ст.53 Кодексу закріплено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (ч. 1 ст.53 Кодексу).

У частині другій цієї статті наведений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Частиною четвертою вказаної статті встановлено, що у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу, крім документів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, подає (за наявності) визначені в ній документи.

Згідно з частиною п`ятою цієї статті забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. При цьому, положеннями частини 6 цієї статті передбачено, що декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Відповідно до частини першої статті 54 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає суду підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Згідно з положеннями статті 57 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Згідно з пунктом 5 частини десятої статті 58 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Відповідно до частини одинадцятої статті 264 Митного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) орган доходів і зборів відмовляє у прийнятті митної декларації виключно з таких підстав: 1) митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу; 2) електронна митна декларація не містить встановлених законодавством обов`язкових реквізитів; 3) митну декларацію подано з порушенням інших вимог, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено судом, підставою для витребування додаткових документів був висновок Відповідача про те, що документи, подані для підтвердження митної вартості товару, відповідно до статті 53 Митного кодексу України, містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Декларантом не надано банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, що підтверджується відомостями із графи 44 митної декларації.

Згідно п.4 ч.2 ст.53 Митного кодексу України до основних (не додаткових) документів, що підтверджують митну вартість належать: якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару.

В свою чергу , на думку суду, відповідачем не доведено, що подані декларантом Позивача документи для визначення митної вартості товару містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значенні складових вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

документів, а також не обґрунтовано необхідність перевірки спірних відомостей.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що картка відмови та рішення Харківської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів є такими, що прийняті не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а отже є протиправними та підлягають скасуванню.

Частиною 2 ст. 2 КАСУ передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.77 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків. У цьому пункті закріплене право на суд разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Ґолдер проти Сполученого Королівства ( Golder v. the United Kingdom ) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Станєв проти Болгарії ( Stanev v. Bulgaria ) від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У Рішенні Конституційного Суду України в справі №1-4/2015 від 31.03.2015 року зазначено, що Україну проголошено правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8 Основного Закону України). Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Таким чином, проаналізувавши наведене, суд вважає за необхідне вказати, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені нормативно та документально, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Горизонт" (вул. Велика Панасівська, буд. 106,м. Харків,61017, код ЄДРПОУ31233910) до Слобожанської митниці Держмитслужби (вул. Короленка, буд. 16-Б,м. Харків,61003, код ЄДРПОУ 43332958) про визнання протиправними та скасування рішення і картки відмови - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Харківської митниці ДФС про коригування митної вартості товарів №UА807000/2019/003138/2 від 22.10.2019р.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UА807170/2019/01511.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Слобожанської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43332958, 61003, м.Харків, вул.Короленка,б.16-Б) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Горизонт" (вул. Велика Панасівська, буд. 106,м. Харків,61017, код ЄДРПОУ 31233910) сплачений судовий збір в сумі 3842 (три тисячі вісімсот сорок дві) грн.00 коп.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення у повному обсязі складено 13 березня 2020 року.

Суддя Зінченко А.В.