Постанова

від 11.03.2020 по справі 420/5168/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/5168/19 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Косцової І.П. та Осіпова Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Цандура М.Р.,

представника апелянта/позивача Волочнюка О.С., представника відповідача Пасніченко Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року, (суддя Балан Я.В., м. Одеса, повний текст рішення складений 24 грудня 2019 року ) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

02 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області про визнання протиправним та скасування Рішення Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №152-VІІ від 29 серпня 2019 року Про скасування Рішення Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 20 грудня 2018 року №137-VІІ .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити його адміністративний позов.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що судом першої інстанції не було враховано, що у відповідача або його посадових чи службових осіб не було законних підстав для скасування рішення Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 20 грудня 2018 року №137-VІІ Про надання згоди на добровільне приєднання Краснокосянської територіальної громади до Мологівської об`єднаної територіальної громади , оскільки з в наслідок цього скасованого рішення вже виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією позивачем його законних прав. При цьому апелянт, як член територіальної громади, носій права на місцеве самоврядування, заперечує проти припинення цих правовідносин з приводу приєднання Краснокосянської територіальної громади до Мологівської об`єднаної територіальної громади. Таке рішення відповідача суперечить порядку визначення незаконними Актів органів місцевого самоврядування, встановленому частиною 10 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та офіційному тлумаченню Конституційного Суду України №7-рп/2009 від 16.04.2009 року.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не надано.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї представника апелянта/позивача Волочнюка О.С., представника відповідача Пасніченко Т.С., вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №43-VІІ від 26 травня 2016 року, відповідно до частини 1 статті 6 Закону України Про добровільне об`єднання територіальних громад , розглянувши пропозицію Мологівської сільської ради щодо об`єднання сільського голови, депутатів, членів територіальної громадин, результати громадських обговорень, вирішено надати згоду на добровільне об`єднання територіальних громад сіл Молога, Садове, Бикоза, Нове Мологівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, села Красна Коса Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, сіл Андрїївка та Розкішне Андріївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, у Мологівську територіальну громаду з адміністративний центром у селі Молога (а.с. 12).

Рішенням Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області Про надання згоди на добровільне приєднання Краснокосянської територіальної громади до Мологівської об`єднаної територіальної громади №137-VІІ від 20 грудня 2018 року, відповідно до частини 5 статті 8-1 Закону України Про добровільне об`єднання територіальних громад , розглянувши пропозицію депутатів сільської ради щодо приєднання, вирішено надати згоду на добровільне приєднання територіальної громади села Красна Коса Краснокосянської сільської ради до Мологівської об`єднаної територіальної громади з центром у селі Молога (а.с. 11).

Листом від 11 червня 2019 року Краснокосянський сільський голова Т.С. Пасніченко, звернулась до Одеської обласної ради з проханням внесення змін до пунктів 10, 11, 19 Додатку до Рішення обласної ради зі змінами, запланованими проектом рішення Про внесення змін до рішення обласної ради №1392-VІ Про схвалення перспективного плану формування територій громад Одеської області , визначивши приєднання Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району до Мологівської ОТГ з центром у селі Молога, разом із Семенівською сільською радою (а.с. 13-14).

Листом №02-24/819 від 12 червня 2019 року Голова Мологівської ОТГ звернувся до Одеської обласної ради з проханням внесення змін до пунктів 10,11, 19 Додатку до Рішення обласної ради зі змінами, запланованими проектом рішення Про внесення змін до рішення обласної ради №1392-VІ Про схвалення перспективного плану формування територій громад Одеської області , визначивши приєднання Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району до Мологівської ОТГ з центром у селі Молога, разом із Семенівською сільською радою (а.с. 15).

Рішенням №152-VІІ від 29 серпня 2019 року, керуючись статтями 25, 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , відповідно до частини 4 статті 5 Закону України Про добровільне об`єднання територіальних громад , враховуючи пропозиції депутата Краснокосянської сільської ради ОСОБА_2 , вирішено скасувати рішення Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області Про надання згоди на добровільне приєднання Краснокосянської територіальної громади до Мологівської об`єднаної територіальної громади №137-VІІ від 20 грудня 2018 року (а.с. 10).

Не погоджуючись зі скасуванням Краснокосянською сільською радою Білгород-Дністровського району Одеської області рішення №137-VІІ від 20 грудня 2018 року, вважаючи рішення №152-VІІ від 29 серпня 2019 року протиправним та нечинним, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №152-VІІ від 29 серпня 2019 року Про скасування Рішення Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 20 грудня 2018 року №137-VІІ винесено правомірно, оскільки не було дотримано умов та порядку добровільного об`єднання громадян Краснокосянської територіальної громади до Мологівської об`єднаної територіальної громади, самого об`єднання не відбулося, тобто мав місце лише намір об`єднання, то жодних правовідносин на підставі скасованого рішення не виникло.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є вирішення питання щодо правомірності дій Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області щодо скасування раніше прийнятого рішення при прийнятті спірного рішення №152-VІІ від 29 серпня 2019 року, оскільки на думку позивача таке скасування є протиправним та порушує його право на участь у місцевому самоврядуванні.

Дотримання умов та порядку добровільного об`єднання громадян Краснокосянської територіальної громади до Мологівської об`єднаної територіальної громади позивачем не оскаржуються на не являються предметом розгляду даної адміністративної справи.

Крім того апелянт/позивач зазначає, що після винесення рішення Про надання згоди на добровільне приєднання Краснокосянської територіальної громади до Мологівської об`єднаної територіальної громади №137-VІІ від 20 грудня 2018 року виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і позивач, як суб`єкт цих правовідносин, заперечує проти їх зміни чи припинення.

Згідно приписів статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законам України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Основи місцевого самоврядування, зокрема, територіальних громад визначені у Конституції України.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає, згідно преамбули, Закон України Про місцеве самоврядування в Україні від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (далі Закон України Про місцеве самоврядування в Україні ).

Частиною 3 статті 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їх компетенції.

Конституцією України закріплено основні принципи місцевого самоврядування в Україні, до яких відносяться, зокрема: принцип народовладдя (ст. 5 Конституції України), тобто носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, що здійснює її безпосередньо та через органи державної влади і місцевого самоврядування. Це означає, що народ, не поділяючи ні з ким своєї влади, здійснює її самостійно і незалежно, виключно у своїх інтересах. Право народу на встановлення і здійснення влади є його природним правом, а народний суверенітет невідчужуваний і недоторканий; принцип законності, тобто, система місцевого самоврядування функціонує у точній відповідності із законодавством України; принцип гласності, а саме, відкритий (публічний) характер діяльності органів місцевого самоврядування і систематичне інформування населення про цю діяльність для залучення широких народних мас до активної діяльності територіальних сільських, селищних, міських громад та їх виконавчих органів.

Статтею 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та Розділом ХІ Конституції України визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ, міст.

Згідно статті 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Частинами першою-третьою статті 6 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста. Територіальні громади у порядку, встановленому законом, можуть об`єднуватися в одну сільську, селищну, міську територіальну громаду, утворювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати відповідно сільського, селищного, міського голову. Територіальні громади села, селища, міста, що добровільно об`єдналися в одну територіальну громаду, можуть вийти із складу об`єднаної територіальної громади в порядку, визначеному законом.

Отже, саме територіальна громада (тобто жителі села, селища, міста) є первинним суб`єктом місцевого самоврядування, інші ж суб`єкти місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише в інтересах територіальної громади.

У свою чергу, відносини, що виникають у процесі добровільного об`єднання територіальних громад сіл, селищ, міст врегульовано Законом України Про добровільне об`єднання територіальних громад №157-VIII від 05 лютого 2015 року (далі - Закон №157-VIII).

Приписами статті 2 Закону №157-VIII встановлено, що добровільне об`єднання територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюється з дотриманням таких принципів: конституційності та законності; добровільності; економічної ефективності; державної підтримки; повсюдності місцевого самоврядування; прозорості та відкритості; відповідальності.

Статтями розділу другого Закону №157-VIII визначено умови та порядок добровільного об`єднання громадян, а також чітка послідовність дій, які тісно взаємопов`язані між собою. Так, кожен наступний етап добровільного об`єднання громадян може бути розпочато виключно після закінчення попереднього.

Саме дотримання послідовності всіх етапів є обов`язковою передумовою для добровільного об`єднання громадян на підставі чинного законодавства України з дотриманням Конституції України.

Частинами 3, 4 ст. 5 Закону №157-VIII від 05 лютого 2015 року, передбачено, що сільський, селищний, міський голова забезпечує вивчення пропозиції щодо ініціювання добровільного об`єднання територіальних громад та її громадське обговорення, яке проводиться протягом 30 днів з дня надходження такої пропозиції. Після завершення громадського обговорення пропозиція подається до відповідної ради на наступну сесію для прийняття рішення про надання згоди на добровільне об`єднання територіальних громад та делегування представника (представників) до спільної робочої групи.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Згідно з ч. 2 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Частиною 3 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визначено, що рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України Про доступ до публічної інформації . На офіційному веб-сайті ради розміщуються у день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Згідно з ч. 10 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними у судовому порядку.

Саме на порушенні ч. 10 статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні наголошує апелянт ОСОБА_1 , оскаржуючи Рішення Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №152-УІІ від 29 серпня 2019 року Про скасування Рішення Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 20 грудня 2018 року №137-VІІ .

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильно виходив з того, що аналіз наведених положень Закону України Про місцеве самоврядування в Україні дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.

Дана правова позиція підкріплена також і Рішенням Конституційного Суду України, по справі №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року щодо офіційного тлумачення положень зокрема, частини десятої статті 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування), яким визначено, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Стосовно визнання актів незаконними у судовому порядку, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що системний аналіз конституційних і законодавчих положень та положень пункту 5 статті 121, пункту 9 розділу XV Перехідні положення Конституції України дає підстави для висновку, що на прокуратуру України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами місцевого самоврядування. Закон України Про прокуратуру , прийнятий до набуття чинності Конституцією України, є чинним у частині, що не суперечить Основному Закону України, і передбачає порядок зупинення рішень органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України. Цим Законом установлено, що при виявленні порушень закону прокурор у межах своєї компетенції має право опротестовувати акти виконавчих органів місцевих рад та вносити подання або протести на рішення місцевих рад залежно від характеру порушень. Протест прокурора приноситься до органу, який видав цей акт і зупиняє його дію, прокурору надається право звернутися із заявою до суду про визнання акта незаконним, і подача такої заяви зупиняє дію правового акта (частини перша, третя, четверта статті 21 Закону України Про прокуратуру ).

У зв`язку з наведеним, Конституційний Суд України у рішенні по справі №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року дійшов висновку, що за змістом частини другої статті 144 Конституції України, частини десятої статті 59 Закону рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються прокурором у встановленому Законом України Про прокуратуру порядку з одночасним зверненням до суду. При цьому Конституційний Суд України зазначив, що право прокурора оскаржувати до суду рішення органів місцевого самоврядування не є абсолютним, оскільки у Конституції України закріплено, що її норми є нормами прямої дії, а отже, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, як і право на оскарження в суді рішень органів місцевого самоврядування гарантується безпосередньо на підставі Конституції України кожному (частина третя статті 8, частина друга статті 55).

Статтею 5 КАС України закріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Стосовно порушених прав, свобод або законних інтересів апелянта ОСОБА_1 , як умови звернення до суду з позовом про визнання незаконним (протиправним) рішення органу місцевого самоврядування, Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №152-VІІ від 29 серпня 2019 року Про скасування Рішення Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 20 грудня 2018 року №137-VІІ , апеляційний суд, як і суд першої інстанції виходить з того, що позивач звернувся за захистом законних інтересів, пов`язаних із здійсненням місцевого самоврядування.

За своїм смисловим навантаженням термін законний інтерес є тотожним охоронюваному законом інтересу , оскільки саме законність обумовлює надання інтересу правової охорони.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі № 1-10/2004, згідно з яким поняття охоронюваний законом інтерес у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права , треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 по справі №522/3665/17 вказав, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її"); суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові по справі №826/14642/15 від 11 липня 2019 року.

Також, у Рішенні №7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їх існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Отже, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Такі рішення можуть бути скасовані або змінені у судовому порядку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки предметом спору у даній справі є вирішення питання щодо правомірності Рішення Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №152-VІІ від 29 серпня 2019 року Про скасування Рішення Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 20 грудня 2018 року №137-VІІ , та оскільки не було дотримано умов та порядку добровільного об`єднання громадян Краснокосянської територіальної громади до Мологівської об`єднаної територіальної громади, самого об`єднання не відбулося, тобто мав місце лише намір об`єднання, то, відповідно, жодних правовідносин на підставі скасованого рішення не виникло.

До того ж апеляційний суд бере до уваги пояснення представника відповідача, яка зазначила, що на сьогоднішній день територія Краснокосянська сільської ради ніяким чином не межує з Мологівською об`єднаною територіальною громадою, оскільки Семенівська сільська рада також відмовилася від такого об`єднання. Крім того, у грудні 2019 року Краснокосянська сільської ради прийняла нове рішення щодо об`єднання з Маяківською об`єднаною територіальною громадою.

Відповідно до норм ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Разом з тим апелянт/позивач жодним чином не зазначив, які його права, свободи чи інтереси, окрім участі у місцевому самоврядуванні, було порушено відповідачем.

Згідно ст. 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так, у п. 29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа Руїз Торіха проти Іспанії (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, свою позицію довів та обґрунтував.

У зв`язку з цим, за результатом апеляційного розгляду даної справи колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення Рішення Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області №152-VІІ від 29 серпня 2019 року Про скасування Рішення Краснокосянської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 20 грудня 2018 року №137-VІІ ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та прийняте з урахуванням усіх фактичних обставин, без порушенням прав позивача.

Підсумовуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, оскаржуване рішення прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду першої інстанції не мається.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 292, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційного суду, або з дня вручення учаснику справи повного судового рішення.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя І.П.Косцова

Суддя Ю.В.Осіпов

Повне судове рішення складено 13 березня 2020 року