Постанова

від 04.03.2020 по справі 1.380.2019.001360

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.001360 пров. № 857/13000/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Пліша М.А.

за участі секретаря судового засідання: Марцинковської О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року (суддя - Сподарик Н.І., час ухвалення - 12:03 год., місце ухвалення - м.Львів, дата складання повного тексту - 04.11.2019 року),

в адміністративній справі №1.380.2019.001360 за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України,

про визнання протиправними дій,

встановив:

У березні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідача Державної архітектурно-будівельної інспекції України, в якому просила визнати протиправними дії відповідача в особі Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області щодо винесення відносно ТзОВ МС Імперіал постанови №1п/1пз/1013-6/201-17 від 16.01.2017р. про накладення штрафу у розмірі 1440000 грн. за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Відповідач Державна архітектурно-будівельна інспекція України позовних вимог не визнав, в суді першої інстанції подав відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, у зв`язку з безпідставністю.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року у задоволенні позовної заяви відмовлено.

З цим рішенням суду першої інстанції від 24.10.2019 року не погодилася позивач ОСОБА_1 та оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що оскаржене рішення суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивач є учасником ТзОВ МС Імперіал . З отриманих на запит документів позивачу стало відомо, що 01.11.2016 року Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Львівській області було проведено перевірку ТзОВ МС Імперіал щодо дотримання вимог законодавства в сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів та правил. За результатами перевірки складено Акт від 02.11.2016р. №1686/16, в якому встановлено порушення ТзОВ МС Імперіал , а саме: - виконання будівельних робіт на земельній ділянці, що не надана ТОВ МС Імперіал в користування/приватну власність; - виконання будівельних робіт проводиться без затвердженої у встановленому порядку проектної документації; - виконання будівельних робіт проводиться без проведення експертизи проектної документації; - здійснення будівельних робіт без дозволу на їх проведення. За наслідками перевірки посадові особи Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Львівській області винесли припис №1686/16/1 від 02.11.2016 року про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства та припис від 02.11.2016 року №1686/16/2 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил. Також, Державна архітектурно-будівельна інспекція України у Львівській області склала протокол про правопорушення у сфері містобудування від 02.11.2016 року №1686/16, за результатами розгляду якого було прийнято постанову від 16.01.2017 року №1п/1пз/1013-6/201-17 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, якою ТзОВ МС Імперіал визнано винним у вчиненні правопорушення у сфері містобудівної діяльності та накладено штраф у сумі 1440000 грн.. Звертає увагу апелянт на те, що 02.03.2015р. між ПП Бірюза та ТзОВ МС Імперіал було укладено Договір делегувань функцій забудовника, згідно якого ТзОВ МС Імперіал бере на себе функції забудовника об`єкту будівництва. Однак, ПП Бірюза свої договірні зобов`язання за Договором делегування функцій забудовника виконало частково: передало земельну ділянку, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 . Львів, вул. Б Хмельницького, 230-а у користування ТзОВ МС Імперіал , натомість зобов`язання щодо отримання усіх необхідних дозвільних документів для будівництва на об`єкті Будівництво багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення та підземною автостоянкою по вул.Б.Хмельницького, 230-а у м.Львові , з невідомих причин, залишилось невиконаним. Тому, на думку апелянта, станом на дату проведення перевірки ТзОВ МС Імперіал , складення акту перевірки та постанови про штраф, забудовником вищезгаданого об`єкта було ПП Бірюза , що свідчить про протиправність притягнення до відповідальності у сфері містобудування ТзОВ МС Імперіал . Однак, наведених обставин справи суд першої інстанції безпідставно не врахував.

За результатами апеляційного розгляду апелянт ОСОБА_1 просить скасувати повністю рішення суду від 24.10.2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Відповідач Державна архітектурно-будівельна інспекція України подала суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 24.10.2019 року - без змін.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 22.01.2020 року справу було призначено до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.02.2020 року.

У зв`язку із заявленим клопотанням представника позивача Бідуляк С.П. - адвоката Цимбали І.З. про відкладення розгляду справи, таке клопотання було задоволено, апеляційний розгляд справи було відкладено на 04.03.2020 року і продовжено процесуальний строк розгляду справи.

У засідання суду апеляційної інстанції на 04.03.2020 року учасники справи (їх представники) повторно не з`явились, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

03.03.2020 р. судом апеляційної інстанції отримано заяву (клопотання) представника позивача Бідуляк С.П. - адвоката Цимбали І.З. про відкладення розгляду справи, у зв`язку із тим, що представник позивача буде зайнятий 04.03.2020 року в іншому судовому засіданні, а саме у Тернопільському окружному адміністративному суді.

Протокольною ухвалою суду від 04.03.2020 року відмовлено в задоволенні заяви (клопотання) представника позивача про відкладення розгляду справи, у зв`язку із його необґрунтованістю та відсутністю підтверджень (доказів) про об`єктивну неможливість прибуття позивача чи його представника в засідання суду апеляційної інстанції на 04.03.2020 року. Також судом враховано, що позивач та її представник були належним чином та своєчасно (ще 20.02.2020 року) повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду цієї справи, і відповідно мали достатньо часу для організації прибуття в засідання суду на 04.03.2020 року. Така неявка позивача (представника позивача) в засідання суду апеляційної інстанції по цій справі є повторною, а строку розгляду апеляційної скарги визначеного статтею 309 КАС України необхідно дотримуватись.

Відповідно до статті 313 КАС України суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість апеляційного розгляду справи у відсутності сторін (їх представників).

Згідно з ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що дану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з врахуванням наступного.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 02.11.2016 року посадовими особами Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області було проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів та правил ТзОВ МС Імперіал , за результатами якої складено акт від 02.11.2016 року №1686/16 (а.с. 9-11).

У цьому акті перевірки від 02.11.2016р. вказано, що за результатами перевірки встановлено: - виконання ТзОВ МС Імперіал будівельних робіт з будівництва багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення та підземною автостоянкою, за адресою м.Львів, вул. Б.Хмельницького, 230а, на земельній ділянці кадастровий номер 4610137200, яка не надана ТзОВ МС Імперіал в користування та приватну власність; - виконання будівельних робіт проводиться без затвердженої у встановленому порядку проектної документації; - виконання будівельних робіт проводиться без проведення експертизи проектної документації; - здійснення ТзОВ МС Імперіал будівельних робіт без дозволу на їх проведення.

За результатами перевірки посадові особи Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Львівській області винесли: припис №1686/16/1 від 02.11.2016 року про зупинення підготовчих та будівельних робіт, які не відповідають вимогам законодавства; припис від 02.11.2016 року №1686/16/2 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил; а також склали протокол про правопорушення у сфері містобудування від 02.11.2016 року №1686/16.

За результатами розгляду протоколу від 02.11.2016 року №1686/16 винесено постанову від 16.01.2017 року №1п/1пз/1013-6/201-17 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, якою ТОВ МС Імперіал визнано винним у вчиненні правопорушення у сфері містобудівної діяльності та накладено штраф у сумі 1440000 грн. (а.с. 12).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2018 р. у справі №813/1496/17 відмовлено в задоволенні позовних вимог ТзОВ МС Імперіал про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 16.01.2017р. №1п/1пз/1013-6/201-17 (а.с. 62-65).

Також судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником ТзОВ МС Імперіал згідно з протоколом загальних зборів №02/18 від 06.06.2018 року та договором купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі ТзОВ МС Імперіал від 06.06.2018р. (а.с. 19-27).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову про визнання протиправними дій відповідача щодо винесення постанови №1п/1пз/1013-6/201-17 від 16.01.2017 р. про накладення на ТзОВ МС Імперіал штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правові основи здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду регламентовані Законом України Про регулювання містобудівної діяльності , Порядком здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затв. пост. КМ України №553 від 23.05.2011р., Порядком накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затв. пост. КМ України №244 від 06.04.1995р..

Водночас, колегія суддів враховує, що згідно ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З цього приводу, у Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч.2 ст.3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до положень статей 2, 5 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Таким чином, позивач звертається до адміністративного суду з позовом у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносинах. При цьому, дійсне (фактичне) порушення відповідачем своїх прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Право на судовий захист має та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 щодо порушеного права , за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Тому судом першої інстанції вірно зазначено, що гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Так, з матеріалів справи та змісту позовної заяви видно, що предметом позову у цій справі є правомірність чи протиправність дій Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області щодо винесення відносно ТзОВ МС Імперіал постанови №1п/1пз/1013-6/201-17 від 16.01.2017 року про накладення штрафу у розмірі 1440000 грн. за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Тобто, постанова №1п/1пз/1013-6/201-17 від 16.01.2017 року, стосується прав та інтересів визначених у ній осіб, а саме юридичної особи ТзОВ МС Імперіал .

Колегія суддів апеляційного суду враховує, що Європейський суд з прав людини, зокрема, у п.33 рішення від 21.12.2010 року (справа Перетяка та Шереметьев проти України ) наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Пунктом 11 частини 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (п.18 ч.1 ст.4 КАС України).

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (п.19 ч.1 ст.4 КАС України).

Колегія суддів також зазначає, що за владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.

Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається, як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

Тобто, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку припиненням існування конкретних правовідносин.

Судом першої інстанції також вірно зазначено, що вирішуючи спір щодо встановлення незаконності акту суб`єкта владних повноважень слід з`ясувати юридичну природу цього акта управління, визначитися щодо належності його до нормативно-правових актів чи до правових актів індивідуальної дії та навести у своєму рішенні відповідні доводи.

З`ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних) яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами щодо яких цей акт прийнятий, або права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Ураховуючи наведені вище положення КАС України та загальновідомі ознаки властивості нормативно-правового й індивідуального актів, оскаржена постанова №1п/1пз/1013-6/201-17 від 16.01.2017 року про накладення штрафу є актом індивідуальної дії, оскільки: видана відповідачем в межах своєї компетенції в результаті застосування профільних норм права; не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачає індивідуалізовані приписи щодо відповідальності за правопорушення у сфері містобудівної діяльності та адресований конкретній юридичній особі; не регулює певних суспільних відносин; не розрахована на багаторазове застосування й вичерпує дію після її реалізації (виконання).

Судом першої інстанції вірно враховано, що у правовідносинах щодо притягнення ТзОВ МС Імперіал до відповідальності Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, позивач ОСОБА_1 не є учасником (суб`єктом) правовідносин, передбачених в постанові №1л/1пз/1013-6/201-17 від 16.01.2017р., як акта індивідуальної дії, така постанова та дії відповідача щодо її винесення не породжують для позивача жодних прав та обов`язків, а тому і не надає права на захист.

Крім цього, згідно протоколу №02/18 загальних зборів та на підставі договору купівлі-продажу частини частки у статутному капіталі ТзОВ МС Імперіал від 06.06.2018 р. позивач стала учасником ТзОВ МС Імперіал лише 06.06.2018р., а постанова №1л/1пз/1013-6/201-17 про накладення штрафу винесена 16.01.2017 року.

Законодавчі обмеження стосовно можливості оскарження актів індивідуальної дії не шкодять самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені у суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Однією з цілей таких обмежень є недопущення розгляду у судах позовів третіх осіб в інтересах (або всупереч інтересам) адресатів індивідуальних актів і така мета досягається законодавчо встановленим обмеженням, тобто останнє є пропорційним| переслідуваній меті.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 18.12.2018 року (справа № 9901/657/18), від 22.03.2018 року (справа №800/559/17), від 03.04.2018 року (справа № 9901/152/18) та від 30.05.2018 року (справа №9901/497/18).

Також матеріалами справи підтверджується, що ТзОВ МС Імперіал скористався своїм правом на захист інтересів та оскаржував постанову №1л/1пз/10136/201-17 від 16.01.2017 р. у судовому порядку.

Як уже було зазначено, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.05.2018р. у справі №813/1496/17 відмовлено в задоволенні позовних вимог ТзОВ МС Імперіал про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 16.01.2017р. №1п/1пз/1013-6/201-17.

Таким чином, права та інтереси безпосереднього суб`єкта містобудування ТзОВ МС Імперіал у тому числі і щодо судового захисту є дотриманими у повному обсязі.

Відносно доводів апеляційної скарги про те, що ПП Бірюза не виконало свої договірні зобов`язання за Договором делегування функцій забудовиника від 02.03.2015р. в частині щодо отримання усіх необхідних дозвільних документів для будівництва на об`єкті Будівництво багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення та підземною автостоянкою по вул.Б Хмельницького, 230-а у м.Львові , а тому станом на дату проведення перевірки ТзОВ МС Імперіал , складення акту перевірки та постанови про штраф, забудовником вищезгаданого об`єкта було ПП Бірюза , то колегія суддів враховує наступне.

Так, згідно інформації з державного реєстру речових прав №164508098 від 22.04.2019р. власником земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:08:007:0068 є Львівська міська рада, яка набула таке право тільки 01.02.2017р. та 09.06.2017р. передала в оренду, вказану земельну ділянку ТзОВ МС Імперіал .

Згідно з ч.2 ст.8 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування (ч.4, ч.5 ст.26 Закону).

Відповідно до ст.102-1 ЗК України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно ст.125, ст.126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013року (п.8 ч.1 ст.27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень ).

Відповідно до ст.413 ЦК України, власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може відчужуватися або передаватися землекористувачем у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для забудови не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди, що розміщені на такій земельній ділянці), внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк, крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.

Крім цього, колегія суддів апеляційного суду враховує, що виконання ТзОВ МС Імперіал будівельних робіт без отримання відповідного дозволу підтверджено обставинами встановленими у рішенні Господарського суду Львівської області від 08.02.2017 р. у справі №914/2746/16, яким зобов`язано ТзОВ МС Імперіал звільнити займану земельну ділянку, загальною площею 1,885 га., кадастровий №4610137200:08:007:0068, яка знаходиться у АДРЕСА_2 . АДРЕСА_3 вул. Б.Хмельницького, АДРЕСА_4 , на якій розміщено багатоквартирний житловий будинок з приміщеннями громадського призначення та підземною автостоянкою та привести її в попередній стан, шляхом знесення багатоквартирного житлового будинку з приміщеннями громадського призначення та підземною автостоянкою за власні кошти (а.с. 66-71).

Рішення Господарського суду Львівської області від 08.02.2017р. у справі №914/2746/16 набрало законної сили 10.04.2017 р. на підставі постанови Львівського апеляційного господарського суду (а.с. 72-75).

Згідно ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем підтверджено правомірність його дій щодо винесення відносно ТзОВ МС Імперіал постанови №1п/1пз/1013-6/201-17 від 16.01.2017 р. про накладення штрафу у розмірі 1440000 грн. за правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

Крім того, як уже було вказано вище, постанова №1л/1пз/1013-6/201-17 від 16.01.2017 р., жодним чином не порушує право позивача ОСОБА_1 , оскільки винесена щодо юридичної особи МС Імперіал , що не перешкоджає позивачу ОСОБА_1 здійснювати діяльність учасника товариства.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду від 24.10.2019 року винесене з дотриманням норм матеріального права та процесуального права, а тому немає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2019 року в адміністративній справі №1.380.2019.001360 за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання протиправними дій - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення - протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: В. В. Гуляк Судді: Р. Й. Коваль М. А. Пліш Повний текст постанови складено 12.03.2020 року