Постанова

від 16.03.2020 по справі 916/3333/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3333/19 Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Головея В.М.

Суддів: Разюк Г.П., Савицького Я.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

на рішення Господарського суду Одеської області від 13.01.2020 проголошене о 10:40:24 суддею Степановою Л.В., в м. Одесі, повний текст якого складено 15.01.2020

у справі № 916/3333/19

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

до Товариства з обмеженою відповідальністю Скат

про стягнення 11 280,13 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2019 року Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (далі - АТ, позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Скат (далі - ТОВ, відповідач) про стягнення пені 7 285,07 грн., 3% річних - 1 076,50 грн. та інфляційних втрат в сумі 2 918,56 грн.

Позов обґрунтований тим, що на виконання умов договору №3631/1617-ТЕ-23 від 19.10.2016 позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 536 541,08 грн., що підтверджується актами при ймення-передачі, однак оплату за переданий газ відповідач здійснив несвоєчасно та не виконав зобов`язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов`язання, зокрема вимоги п. 6.1. Договору, у зв`язку з чим, позивач звернувся з даним позовом до господарського суду про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.01.2020 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 7 285,07 грн. пені, 1 076,50 грн. 3% річних, 2 838,69 грн. інфляційних втрат, 1 921,00 грн. судового збору.

Рішення мотивоване тим, що відповідач виконав свої зобов`язання з порушенням умов договору, не своєчасно, у зв`язку з чим, позивач правомірно нарахував відповідачу пеню, 3% річних та інфляційні втрати, проте перевіривши розрахунки даних сум, суд першої інстанції встановив, що розрахунки індексу інфляції містять помилки, які судом були виправлені, у зв`язку з чим, сума інфляційних втрат зменшилась на 79,87 грн.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням , АТ НАК Нафтогаз України звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 79,87 грн. інфляційних витрат скасувати, прийняти в цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі .

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема, ст. 625 ЦК України, та процесуального, зокрема, ст. 238 ГПК України, без дослідження усіх істотних обставин справи та підлягає скасуванню в частині відмовлених позовних вимог з наступних підстав. На думку позивача, рішення не містить обґрунтованих підстав щодо відмовлення стягнення інфляційних втрат в частині.

Скаржник вважає, що висновок суду не підкріплений нормативно-правовою базою та спростовується правовою позицією Верховного суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, яка викладена в постанові від 05.07.2019 року по справі №905/600/18.

Апелянт зазначає, що нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, відповідно, нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, а тому позиція про те, то інфляційні втрати слід нараховувати виключно на суму боргу не відповідає нормам чинного законодавства.

Так скаржник вважає, що, судом першої інстанції не враховано вказаних норм матеріального права, що призвело до винесення рішення, яке не узгоджується із нормами законодавства.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.02.2020 відкрито апеляційне провадження та визначено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Встановлено ТОВ Скат строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання даної ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

В ході апеляційного розгляду справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, учасникам справи було створено умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України, однак відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 19.10.2016 між ПАТ НАК Нафтогаз України (постачальник) та ТОВ Скат (споживач) було укладено договір №3631/1617-ТЕ-23, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність споживачу у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. Постачальник передає споживачу з 01.10.2016 по 31.03.2017 (включно) газ, обсягом до 100 тис. куб.м. (п.п.1.1., 1.2., 2.1. Договору).

Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу (п.3.4. договору).

Згідно п.5.2. Договору ціна за 1000 куб.м. за цим договором на дату укладання договору становить 4 942,00грн., крім того податок на додану вартість - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40грн.

Відповідно до п.п.6.1., 6.2. Договору оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення (п.п.8.1., 8.2. Договору).

Згідно п.10.3. Договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору позивачем відповідачу було поставлено газ за актами приймання-передачі від 31.10.2016, 30.11.2016, 31.12.2016, 31.01.2017, 28.02.2017, 31.03.2017.

На підтвердження проведення неповної та несвоєчасної оплати відповідачем за поставлений газ позивач подав до справи виписку по особовому рахунку ТОВ Скат за період з 01.10.2016 по 31.07.2019.

Враховуючи, що позивач не погоджується із оскаржуваними рішенням виключно у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 79,87 грн. інфляційних втрат, колегія суддів переглядає зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Згідно з наявним у матеріалах справи розрахунком позивач здійснив нарахування індексу інфляції за зобов`язаннями з 01.04.2017 по 30.11.2017 в сумі 2 918,56 грн.

При цьому місцевий господарський суд, перевіривши правильність здійсненого позивачем нарахування інфляційних втрат, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні витрати у сумі 2 838,69 грн.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частин 1, 5 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Отже, системний аналіз положень статей 11, 509, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що обов`язок відшкодувати інфляційні втрати за невиконання зобов`язання не є зобов`язанням у розумінні статті 509 цього Кодексу.

Враховуючи положення статей 3, 509, 625 ЦК України, за змістом яких передбачається правомірне нарахування інфляційних втрат і 3% річних на суму основного боргу, а не на інфляційні втрати і 3% річних, нараховані за попередній період, апеляційна інстанція відхиляє безпідставне твердження скаржника про те, що під час нарахування інфляційних втрат урахуванню (обчисленню) підлягає не тільки основний борг, а й сума, на яку збільшився цей борг за попередні періоди внаслідок інфляційних процесів.

Наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13.

Таким чином, місцевий господарський суд, здійснивши детальний перерахунок розміру інфляційних втрат, достеменно встановив, що їх дійсний розмір за зобов`язаннями ТОВ Скат з оплати вартості газу, поставленого з 01.10.2016 до 31.03.2017, становить 2 838,69 грн. втрат від інфляції, а у стягненні решти інфляційних втрат, тобто у сумі 79,87 грн., правомірно відмовив.

Колегія суддів відхиляє посилання скаржника в апеляційній скарзі на неврахування місцевим господарським судом викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 та в постанові Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 висновку про те, що нарахування інфляційних втрат за наступний період обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, позаяк інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов`язання, оскільки предметом позову у всіх зазначених справах є зокрема стягнення з відповідача інфляційних втрат, нарахованих на заборгованість за поставлений природний газ (з урахуванням сум інфляційних втрат і 3% річних за попередній період включно), яка (заборгованість) стягувалася за судовим рішенням у іншій справі , тобто підставою позову у вказаних справах є невиконанням боржником судового рішення у іншій справі.

Натомість у справі № 916/3333/19, яка розглядається, серед підстав стягнення інфляційних втрат немає будь-якого рішення суду щодо стягнення з ТОВ Скат заборгованості за газ, переданий з з 01.10.2016 до 31.03.2017 за договором купівлі - продажу природного газу від 19.10.2016 за № 3631/1617-ТЕ-23.

Отже, предмет і підстави позову, а також фактичні обставини у справах №№ 916/190/18 та 905/600/18 та цій справі є різними, що виключає застосування викладеної у зазначених постановах правової позиції Верховного Суду під час вирішення цього спору, що виник не з подібних правовідносин.

З огляду на наведене колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про порушення місцевим господарським судом положень статті 238 ГПК України.

За таких обставин, враховуючи, що доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог в порядку ч. 4 ст. 269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга АТ НАК Нафтогаз України залишається без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області - без змін.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом підлягають віднесенню на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 13.01.2020 - залишити без змін.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя: Головей В.М.

Судді: Разюк Г.П.

Савицький Я.Ф.