Постанова

від 16.03.2020 по справі 640/23912/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/23912/19 Суддя (судді) першої інстанції: Патратій О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Парінова А.Б.,

суддів: Земляної Г.В.,

Ключковича В.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Державної служби геології та надр України, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю Стрийнафтогаз про визнання недійсним та анулювання спеціального дозволу від 26.12.2018р. № 4956,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Акціонерне товариство "Укртрансгаз" з позовом до Державної служби геології та надр України про про визнання недійсним та анулювання спеціального дозволу від 26.12.2018р. № 4956

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року відкрито провадження у даній справі, залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Стрийнафтогаз" та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Одночасно з позовною заявою позивачем було подано до суду заяву про забезпечення позову відповідно до змісту якої останній просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом:

- зупинення дії спеціального дозволу від 26.12.2018 № 4956, виданого Державною службою геології та надр України ТОВ Стрийнафтогаз на користування надрами;

- забороною ТОВ Стрийнафтогаз розпочинати провадження планованої діяльності на підставі спеціального дозволу на користування надрами від 26.12.2018 № 4956 на ділянці площа - Черницька до глибини 640 м, місцезнаходження: Львівська область, Стрийський район, між селами Яблунівка, Пукеничі, Добрівляни.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року у задоволенні заяви АТ Укртрансгаз про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою та посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а також невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву та вжити заходів забезпечення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує обставини аналогічні тим, що викладені у заяві про забезпечення позову від 04 квітня 2019 року та разом з цим, зауважує, що на його думку судом першої інстанції було неправильно надано оцінку цим обставинам. Крім того, позивач вважає, що суд першої інстанції зобов`язаний був визначити очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам АТ Укртрансгаз вчиненням третьою особою дій на підставі оскаржуваного рішення до вирішення даного спору по суті, а також встановити неможливість або значне ускладнення відновлення відповідних прав, свобод та інтересів позивача. Зокрема, на думку апелянта, судом першої інстанції не було прийнято до уваги очевидність протиправності оскаржуваного рішення, а також те, що на територія виділена відповідачем під Чернецьку площу ТОВ Стрийнафтогаз , де останній має намір буріння п`яти свердловин, фактично співпадає з територією Угерського підземного сховища газу АТ Укртрансгаз , а тому існує реальна загроза заподіяння шкоди позивачу до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі, а також неможливість або значне ускладнення відновлення порушених прав після ухвалення судового рішення. Позивач також зауважує, що зупинення дії оскаржуваного наказу не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а направлене на збереження існуючого становища до розгляду справи та жодним чином не впливає на можливість реалізації державним органом його контролюючих функцій після розгляду справи.

За наведених обставин, апелянт вважає, що ним було належним чином обґрунтовано необхідність вжиття заходів забезпечення позову, натомість суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення заяви та вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу відповідно до змісту якого останній зазначає, що категорично не погоджується з обставинами, викладеними в апеляційній скарзі, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства. Зокрема, відповідач звертає увагу суду, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, не стосуються предмету позову про визнання недійсним та анулювання спеціального дозволу ТОВ Стрийнафтонгаз від 26 грудня 2018 року № 4956, а отже не можуть бути застосовані судом.

На підставі викладеного відповідач стверджує, що судом першої інстанції було ухвалено законне та обґрунтоване рішення, у зв`язку з чим просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року - без змін.

У судове засідання учасники судового процесу, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, явку уповноважених представників до суду не забезпечили та про причини їх неявки суду не повідомили.

За наведених обставин та керуючись приписами ч. 1 ст. 311 та ч. 2 ст. 313 КАС України, колегія суддів ухвалила подальший розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову позивач, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову вказує про те, що рішення відповідача про надання спеціального дозволу ТОВ Стрийнафтогаз на користування надрами, геологічне вивчення надр, в тому числі дослідно-промислову розробку родовищ, корисних копалин загальнодержавного значення на ділянці площа Черницька до глибини 640 м., що фактично співпадає з територією Угерського підземного сховища газу АТ Укртрансгаз є очевидно протиправним та створює загрозу для життя та здоров`я населення, а також порушує права АТ Укртрансгаз , оскільки був виданий без робочого проекту господарської діяльності із розділом оцінки впливу на навколишнє середовище та висновку із оцінки впливу на довкілля, які передують початку здійснення господарської діяльності.

Крім того, позивач зазначає, що як йому стало відомо з мережі інтернет, ТОВ Стрийнафтогаз планує буріння п`яти свердловин на зазначеній території, у звязку з чим існує реальна загроза заподіяння АТ Укртрансгаз негативних наслідків до вирішення справи по суті.

Таким чином, позивач вважає, що оскільки, на момент розгляду даної справи про визнання протиправним та скасування рішення відповідача не зупиняється дія цього рішення, то існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні заяви позивача, суд першої інстанції виходив з того, що з наведених позивачем у клопотанні обставин не вбачається очевидної протиправності оскаржуваного рішення, що є одним із критеріїв забезпечення позову в силу положень ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, а правомірність його прийняття підлягає дослідженню під час судового розгляду справи по суті заявлених позовних вимог. Крім того, Окружним адміністративним судом м.Києва зазначено про те, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить заявник, не стосуються предмету позову, з яким він звернувся до суду.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову та відсутність підстав для її задоволення.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Разом з цим, частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

У свою чергу, відповідно до вимог пункту 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 року "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. Суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятий Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

З наведеного вбачається, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні.

Отже, згідно з вимогами чинного законодавства, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Водночас, як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підтвердження доводів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову позивачем взагалі не було надано будь-яких доказів, а доводи позивача про те, що з мережі інтернет йому стало відомо про те, що третя особа планує буріння п`яти свердловин на площі, що фактично співпадає з територією сховища газу АТ Укртрансгаз не приймається судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки вказана інформація є лише припущенням заявника та не є належним, достатнім та допустимим доказом у визначенні приписів КАС України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності обставин за яких невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому. За встановлених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідні доводи апелянта (позивача) є лише припущеннями останнього, оскільки жодних доказів на підтвердження обставин щодо реального обмеження (порушення) його законних прав, свобод та інтересів оскаржуваним рішенням відповідача суду не надано.

Отже, позивачем не доведено, що невжиття відповідних заходів забезпечення позову призведе до невідворотних наслідків та у разі встановлення судом порушення його прав, для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Крім того, як вже зазначалось вище, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен врахувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У свою чергу, як вбачається з прохальної частини заяви, позивач просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони третій особі розпочинати провадження планованої діяльності на підставі оскаржуваного рішення. Тобто фактично позивач просить суд заборонити третій особі здійснювати ним господарську діяльність, що не узгоджується з завданнями адміністративного судочинства та не відповідає меті інституту забезпечення позову. Зокрема, колегія суддів зауважує, що обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів третіх осіб є неприпустимим та може завдати значно більшої шкоди ніж та про яку позивач зазначає у заяві.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем обрано неналежний спосіб забезпечення позову в частині заборони третій особі розпочинати провадження планованої діяльності на підставі оскаржуваного рішення.

Також, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскаржуване рішення не містить очевидних ознак протиправності з огляду на те, що очевидна протиправність рішень суб`єкта владних повноважень, це прийняття ним таких рішень, які взагалі не передбачені законодавством України, або прийняття рішень суб`єктами, які не наділені компетенцією у відповідній сфері. При цьому, Окружний адміністративний суд м. Києва також правильно зауважив, на етапі вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову (тобто до початку розгляду справи по суті позовних вимог) суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, що є однією з обов`язкових умов для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки в даному випадку такі ознаки можуть бути виявлені судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

За наведених обставин та враховуючи, що позивач не довів необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням приписів частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, заявлений позивачем.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва про відмову у вжитті заходів забезпечення позову є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями ст.ст. 150-154, 311-313, 315-316, 321-322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: Г.В. Земляна

В.Ю. Ключкович