Постанова

від 10.03.2020 по справі 910/1547/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2020 р. Справа№ 910/1547/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Тищенко О.В.

Шаптали Є.Ю.

секретар судового засідання Кубей В.І.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Чопей Олександра Михайловича

на рішення Господарського суду міста Києва

від 07.08.2019 (повний текст складено 23.08.2019)

у справі № 910/1547/19 (суддя Зеленіна Н.І.)

за позовом Дочірнього підприємства ВМС-ВОТЕР КУІН Україна

до Фізичної особи-підприємця Чопей Олександра Михайловича

про стягнення 88 194,36 грн.

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство ВМС-ВОТЕР КУІН Україна (далі - ДП ВМС-ВОТЕР КУІН Україна , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Чопея Олександра Михайловича (далі - ФОП Чопея О.М., відповідача) про стягнення 88 194,36 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати товару, поставленого позивачем згідно видаткових накладних № 1178 від 31.08.2017 та № 1207 від 06.09.2017, відтак просило стягнути з відповідача 79 473, 51 грн. основного боргу, 2 240, 00 грн. 3% річних та 6 480, 85 грн. інфляційних втрат.

Заперечуючи проти позову, відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував, що поставка за вказаними накладними позивачем ніколи не здійснювалась, а підпис відповідача явно не відповідає його дійсному підпису. На переконання відповідача, відомість по взаєморозрахунках з контрагентом за період з 01.01.2015 по 12.11.2018 не може братись судом до уваги та не має доказової сили, оскільки не є первинним документом та не містить підпису відповідача. При цьому, відповідач підтвердив, що протягом 2016-2017 років позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 590 674, 32 грн., а останній сплатив на користь позивача грошові кошти на загальну суму 1 665 400, 00 грн., відтак відповідач вважав, що у позивача перед ним існує заборгованість в розмірі 74 725, 68 грн. З приводу запитів від 04.07.2017 на підтвердження заборгованості та запиту на підтвердження заборгованості для аудиту фінансової звітності відповідач зазначив, що дійсно отримував від позивача згадані документи, однак ніколи їх не підписував, оскільки ці документи, як і акт звірки, містять багато помилок. Крім цього, на переконання відповідача, ці запити не є первинними документами в розумінні приписів Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України , тому не можуть братись судом до уваги при ухваленні рішення у справі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.08.2019 у справі №910/1547/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи -підприємця Чопея Олександра Михайловича на користь Дочірнього підприємства ВМС-ВОТЕР КУІН Україна 79 473, 51 грн. заборгованості, 1 921, 00 грн. судового збору та 8 000, 00 грн. витрат на оплату послуг адвоката. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, ФОП Чопей О.М. оскаржив його в апеляційному порядку, просив скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, відмовивши в задоволенні клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції фактично позбавив відповідача можливості довести факт відсутності поставок, зокрема, за спірними накладними, тому був змушений звернутись до Незалежного інституту судових експертиз, за висновком якого підписи від імені відповідача, зображення яких міститься в рядку отримав у технічних копіях видаткових накладних № 1207 від 06.09.2017 та № 1178 від 31.08.2017, виконані не Чопеєм Олександром Михайловичем , а іншою особою (іншими особами) з наслідуванням підпису Чопея О.М. Апелянт стверджував, що судом першої інстанції цей висновок прийнято та долучено до матеріалів справи, однак жодним чино не враховано під час ухвалення оскаржуваного рішення. При цьому, апелянт звертав увагу, що місцевий суд визнав встановленим факт наявної заборгованості лише на підставі запитів на підтвердження заборгованості від 04.07.2017 та від 10.10.2017, хоча відповідач неодноразово наголошував, що не підписував таких документів. Разом з цим, позивач не заперечував імовірності проставлення підписів на спірних накладних не Чопеєм О.М . особисто, а іншою особою, вказуючи на те, що це не спростовує отримання відповідачем товару за такими накладними. Крім цього, апелянт стверджував, що заявляючи вимоги про стягнення з відповідача заборгованості саме на підставі видаткових накладних № 1178 від 31.08.2017 та № 1207 від 06.09.2017, позивач не довів поставки товару саме за ними, а навпаки допустив, що відповідач не підписував цих накладних, отже неможливо стверджувати, що останній отримав товар за цими документами тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що за період з вересня 2016 по вересень 2017 між сторонами існували господарські відносини на підставі договору поставки, укладеного у спрощеній формі, відповідно до якого позивачем поставлено відповідачу товару на загальну суму 1 942 566, 51 грн., а відповідачем сплачено лише 1 863 093, 00 грн., постачання товару відбувалось на умовах післяоплати на підставі виставлених рахунків та складених видаткових накладних. При цьому, позивач стверджував, що не перевіряв повноважень осіб, які отримували товар на складі для відповідача. Щодо неточностей у видаткових накладних, зокрема, зазначеної в них суми позивач зазначив, що надав відповідачу знижку на товар (вже безпосередньо перед оплатою - значно пізніше відвантаження) і відповідно могли виникнути ситуації, коли на одну партію товару є різні видаткові накладні. Проте, за твердженнями позивача, видаткові накладні не покладено в основу рішення суду для стягнення заборгованості, адже суд розглядав їх як додатковий доказ поставки товару, а стягуючи заборгованість виходив із звірки заборгованості від 04.07.2017 та від 10.10.2017, рахунків на оплату та банківської виписки за період з 30.09.2016 по 18.09.2018. Позивач наполягав, що підписанням акту звірки та запитів на підтвердження заборгованості відповідач визнав наявну у нього перед позивачем заборгованість. На переконання позивача, навіть не вдаючись до аналізу первинних документів, факт отримання та підписання звірок про наявність заборгованості, отримання претензій та її часткового виконання свідчить про визнання відповідачем всієї суми заборгованості. Встановлення факту наявної заборгованості ФОП Чопея О.М. перед позивачем, на думку останнього, також підтверджується рішенням у справі № 910/1856/19, згідно якого у ДП ВМС-ВОТЕР КУІН Україна відсутня заборгованість перед ФОП Чопеєм О.М., на підтвердження чого судом взято до уваги вищезазначені запити на підтвердження заборгованості тощо.

В судове засідання апеляційної інстанції 10.03.2020 з`явились представники сторін, представник відповідача надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішенням скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник позивача надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначив, що починаючи з 30.09.2016 по 06.09.2017 ДП ВМС-ВОТЕР КУІН Україна поставляло відповідачу - ФОП Чопею О.М. товари риболовного походження, зокрема, за видатковими накладними №1178 від 31.08.2017 на суму 48 222,47 грн. та №1207 від 06.09.2017 на суму 72 675,00 грн., всього на загальну суму 120 897,47 грн. (з ПДВ). Проте видаткова накладна №1178 від 31.08.2017 на суму 48 222,47 грн. була оплачена відповідачем частково в сумі 41 423,96 грн., несплаченою за цією накладною являється сума в розмірі 6 798,51 грн., а видаткова накладна №1207 від 06.09.2017 р. на суму 72 675,00 грн. не була оплачена взагалі, відтак за вказаними накладними у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 79 473,51 грн.

Задовольняючи позов в частині стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів наявність заборгованості відповідача за поставлений товар в розмірі 79 473,51 грн., що підтверджується, зокрема, запитами на підтвердження заборгованості від 04.07.2017 та від 10.10.2017, підписаними відповідачем, які надавались в зв`язку із проведенням аудиторської перевірки фінансової звітності позивача, рахунками на оплату товару, які виставлялись позивачем, банківською випискою по розрахунках між сторонами за період з 30.09.2016 по 18.09.2018. При цьому, місцевий суд відхилив доводи відповідача про відсутність заборгованості перед позивачем, які ґрунтуються на фактах непідписання видаткових накладних №1178 від 31.08.2019 та №1207 від 06.09.2017, як таких, що суперечать встановленим обставинам справи та не спростовують отримання товару від позивача.

Апеляційний господарський суд не погоджується з такими висновками місцевого суду.

Положеннями ч. 1 ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, які передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ст. 206 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 181 ГК України договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору згідно ст. 628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Як встановлено матеріалами справи та визнається сторонами у справі, договір у формі єдиного документу між сторонами не укладався, разом з цим на підтвердження виникнення між сторонами договірних відносин позивачем до позовної заяви долучено видаткові накладні №1178 від 31.08.2017 на суму 48 222,47 грн. (а. с. 12, т. 1) та №1207 від 06.09.2017 на суму 72 675,00 грн. (а. с. 13, т. 1).

За приписами ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до п. 2.2 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, господарські операції визначено як факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні ж документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це не можливо, безпосередньо після її завершення.

Первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов`язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п. 2.4 вказаного Положення).

За змістом ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними згідно ст. 76 ГПК України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вище згадувалось, на підтвердження своїх позовних вимог про стягнення 79 473, 51 грн. основного боргу позивачем до позовної заяви долучено видаткові накладні №1178 від 31.08.2017 на суму 48 222,47 грн. (а. с. 12, т. 1) та №1207 від 06.09.2017 на суму 72 675,00 грн. (а. с. 13, т. 1), в яких постачальником зазначено: ДП ВМС-ВОТЕР КУІН Україна , а покупцем - СПД ФО Чопей Олександр Михайлович, а також наявне посилання на договір № 2129 від 01.01.2010. Зазначені видаткові накладні містять підпис постачальника із зазначенням прізвища Середа Р.А., від покупця - міститься підпис без ідентифікуючих даних особи, яка їх підписала.

На підставі вищезгаданих видаткових накладних позивачем виставлено відповідачу рахунки № 1178 від 31.08.2017 на суму 48 222, 47 грн. (а. с. 218-219, т. 1) та №1207 від 06.09.2017 на суму 72 675, 00 грн. (а. с. 220, т. 1), в яких постачальником також зазначено ДП ВМС-ВОТЕР КУІН Україна , а покупцем - СПД ФО Чопей Олександр Михайлович, а також наявне посилання на договір № 2129 від 01.01.2010.

На підтвердження своїх заперечень відповідачем суду першої інстанції надано, зокрема копію складеної російською мовою видаткової накладної № 1207 від 06.07.2017 на суму 74 119, 96 грн. (а. с. 89, т. 1), де постачальником також зазначено ДП ВМС-ВОТЕР КУІН Україна , а покупцем - СПД ФО Чопей Олександр Михайлович, а також наявне посилання на договір № 2129 від 01.01.2010. При цьому, зазначена видаткова накладна містить зовсім інший перелік та назви товару, іншу загальну суму поставки, а також підпис іншої особи від постачальника - Середа О.А., від покупця - підпис без ідентифікуючих даних особи, яка її підписала.

Підписання та наявність видаткової накладної № 1178 від 31.08.2017 на суму 48 222, 47 грн. відповідач взагалі заперечив, а також вказав, що не уповноважував на підписання цих накладних будь-яких осіб.

Крім цього, відповідачем до матеріалів справи долучено Висновок незалежного інституту судових експертиз № 9321 від 24.06.2019, згідно якого за результатами проведеної почеркознавчої експертизи за заявою Чопея Олександра Михайловича було встановлено, що підписи від імені відповідача, зображення яких міститься в рядку отримав у технічних копіях видаткових накладних № 1207 від 06.09.2017 та № 1178 від 31.08.2017, виконано не Чопеєм Олександром Михайловичем , а іншою особою (іншими особами) з наслідуванням підпису Чопея О.М.

Таким чином, як встановлено апеляційним судом, сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень будо надано, зокрема, копії (примірники) видаткової накладної №1207 від 06.09.2017, які різняться між собою за своїм оформленням (їх складено різними мовами) та змістом (кількість, асортимент та вартість товару). Оригінал вказаної накладної, її примірників, а також інших накладних, долучених сторонами до матеріалів справи, що не є предметом даного спору, було оглянуто апеляційним судом в судовому засіданні та встановлено, що частина з них також різняться за своїм оформленням та змістом, а також містять різні кінцеві суми вартості поставки.

Як раніше згадувалось, за змістом ч.2 ст.9 Закону України Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні неістотні недоліки в документах, які містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Разом з цим, за текстом наданих позивачем копій спірних видаткових накладних неможливо встановити, хто саме отримав поставлений товар (уповноважена особа), вони містять різні підписи, також не зазначено посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (отримувала поставлений товар). Крім цього, ці накладні, а саме №1178 від 31.08.2017 на суму 48 222,47 грн. та №1207 від 06.09.2017 на суму 72 675,00 грн. містять посилання на договір № 2129 від 01.01.2010, який відсутній в матеріалах справи.

Крім цього, позивач підтвердив, що не перевіряв повноважень осіб, які отримували товар на складі для відповідача, як і не заперечив імовірності проставлення підписів на спірних накладних не Чопеєм О.М. особисто, а іншою особою, не спростував він й отримання відповідачем товару за вищезгаданими накладними.

З огляду на наведене, в даному випадку порушення правил оформлення спірних видаткових накладних впливає на недоведеність позивачем обставин, на підтвердження яких він їх надав, тобто заявляючи вимоги про стягнення з відповідача заборгованості саме на підставі видаткових накладних № 1178 від 31.08.2017 та № 1207 від 06.09.2017, позивач не довів поставки товару саме за ними, а навпаки припустив, що відповідач не підписував цих накладних, отже неможливо впевнено стверджувати, що останній отримав товар за згаданими документами.

Доводи позивача з приводу того, що надані ним на оплату рахунки є первинними бухгалтерськими документами в розумінні приписів ч. 2. ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , не заслуговують на увагу, адже рахунки-фактури можуть мати силу первинного документу лише у разі фактичного здійснення господарської операції, якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів, передбачених законодавством, а для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З приводу наданих позивачем та прийнятих судом в якості доказів підтвердження факту наявної у відповідача заборгованості відомостей по взаєморозрахунках з контрагентом за період з 01.01.2015 по 12.11.2018, а також запитів на підтвердження заборгованості від 04.07.2017 та від 10.10.2017 слід зазначити, що лише первинні документи можуть підтверджувати факт здійснення господарської операції, яка відображається в бухгалтерському обліку підприємства, проте вказані відомості та запити не є первинними документами та не можуть підтверджувати факту поставки позивачем відповідачу товару, а також наявної у нього заборгованості саме за видатковими накладними №1178 та №1207, оскільки не містять жодної інформації щодо кількості та вартості поставленого товару, в них відображена лише сукупна заборгованість на відповідну дату.

З приводу інших видаткових накладених, долучених позивачем до матеріалів справи на вимогу суду першої інстанції, а також долучених відповідачем своїх примірників цих документів, слід зазначити, що вказані документи не є предметом спору, адже позивачем заявлено стягнення заборгованості лише за видатковими накладними №1178 та №1207, а тому решта не підлягають дослідженню апеляційним судом, оглянувши надані сторонами оригінали, суд встановив, що всі вони різняться між собою за своїм оформленням (складані різними мовами) та частина з них - за змістом (кількість, асортимент та вартість товару), з них неможливо встановити, хто саме отримав поставлений товар (уповноважена особа).

За таких обставин, недоведення позивачем факту поставки відповідачу товару за видатковими накладними №1178 від 31.08.2017 на суму 48 222,47 грн. та №1207 від 06.09.2017 на суму 72 675,00 грн. свідчить про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за цими видатковими накладними, відтак апеляційний суд дійшов висновку, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

В зв`язку з цим не підлягають задоволенню й заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 2 240, 00 грн. 3% річних та 6 480, 85 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму недоведеної заборгованості, як похідні від неї.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи сторін не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення справи по суті спору.

Відповідно до ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.ч. 1-2, 4 ст. 269 ГПК України).

За результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення на підставі п.п. 1-4 ч.1 ст.277 ГПК України є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування вимог матеріального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд не погоджується із висновками місцевого суду про часткове задоволення позову, оскаржене рішення вважає незаконним й таким, що підлягає скасуванню з прийняттям нового - про відмову в задоволенні позову в повному обсязі. Тому доводи відповідача по суті його апеляційної скарги заслуговують на увагу, а скарга - підлягає задоволенню.

В зв`язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача з позивача на його користь на підставі ст. 129 ГПК України підлягають стягненню 2 881, 50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. В зв`язку із відмовою у позову, витрати на оплату судового збору за подання позову та професійної правничої допомоги залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Чопея Олександра Михайловича задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 07.08.2019 у справі № 910/1547/19 - скасувати та прийняти нове рішення:

В задоволенні позову Дочірнього підприємства ВМС-ВОТЕР КУІН Україна до Фізичної особи-підприємця Чопея Олександра Михайловича про стягнення 88 194,36 грн. відмовити повністю .

Стягнути з Дочірнього підприємства ВМС-ВОТЕР КУІН Україна (79008, Львівська обл., місто Львів, вулиця Староєврейська, будинок 7-А, офіс 7, ідентифікаційний код 20074578) на користь Фізичної особи-підприємця Чопея Олександра Михайловича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 2 881, 50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/1547/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 16.03.2020

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді О.В. Тищенко

Є.Ю. Шаптала