Ухвала

від 24.02.2020 по справі 910/2181/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

25.02.2020Справа № 910/2181/18

За заявою Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк"

про забезпечення позову

у справі № 910/2181/18

за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк"

до Крестон Есоушиітс Лтд

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1

про звернення стягнення на предмет іпотеки

Суддя Удалова О.Г.

Секретар судового засідання Дьогтяр О.О.

представники учасників справи:

від позивача Прудка О.В. (адвокат)

від відповідача не з`явились

від третьої особи ОСОБА_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/2181/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" (далі - позивач до Крестон Есоушиітс Лтд (далі - відповідач) про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру, загальною площею 64,80 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитними договорами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позичальник ( ОСОБА_1 ) за кредитними договорами не виконав належним чином свої зобов`язання по поверненню кредитних коштів та процентів за користування кредитними коштами, внаслідок чого виникли підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, яке на даний час належить згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідачу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/2181/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2018 залучено до участі у справі ОСОБА_1 як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача (далі - третя особа).

24.02.2020 позивач звернувся до суду з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно.

Зокрема, позивач просить до набрання законної сили рішенням Господарського суду м. Києва у справі № 910/2181/18 накласти арешт на майно - квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка складається з трьох жилих кімнат загальною площею 64,8 кв. м.

Обґрунтовуючи вказане клопотання позивач зазначив, що на даний час предмет іпотеки (вказану вище квартиру) третьою особою було відчужено на користь відповідача без згоди іпотекодержателя, кошти на погашення заборгованості за кредитом не отримано, що свідчить про ухилення від виконання зобов`язань та унеможливлення стягнення боргу за кредитним договором. На переконання заявника, арешт унеможливить відчуження спірної нерухомості та не вплине на отримання відповідачем доходу в разі використання нерухомості у комерційних цілях.

Представник третьої особи проти задоволення вказаного вище клопотання заперечив.

Дослідивши мотиви, викладені у клопотанні, суд не вбачає підстав для його задоволення з огляду на таке.

Положеннями ст. 136 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що Господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Поряд з цим, за приписами ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Проте, судом встановлено, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального обґрунтування наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Суд зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов`язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов`язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.

При цьому вирішуючи питання забезпечення позову суд, не вдаючись до оцінки підставності позову та вирогідності його задоволення, має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, у разі задоволення позову.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, посиланням на суттєвість завданих відповідачем збитків та небажання останнього добровільно сплачувати заборгованість.

У порушення наведених вимог закону позивачем в обґрунтування поданої ним заяви не надано суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження наявності підстав для забезпечення позову, а обставини, наведені позивачем в обґрунтування заяви про забезпечення позову, не є такими, що в розумінні ст. 136 Господарського процесуального кодексу України свідчать про можливе істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або позбавлення позивача можливості ефективно захистити його порушені чи оспорювані права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду, у разі невжиття таких заходів забезпечення позову про які просить позивач.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої позивачем заяви про забезпечення позову та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись ст.ст. 74, 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" про забезпечення позову.

Ухвала підписана та набрала законної сили 16.03.2020. Ухвала підлягає оскарженню в порядку, встановленому чинним законодавством України.

Суддя О.Г. Удалова