Постанова

від 05.03.2020 по справі 924/233/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 924/233/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2019 (судді: Олексюк Г. Є. - головуючий, Гудак А. В., Бучинська Г. Б.)

та рішення Господарського суду Хмельницької області від 02.07.2019 (суддя Вибодовський О. Д.)

за позовом керівника Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Кам`янець-Подільської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Далланс"

про стягнення 553 811,51 грн збитків за використання земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У березні 2017 року керівник Кам`янець-Подільської місцевої прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Кам`янець-Подільської міської ради звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Далланс" (далі - ТОВ "Далланс") про стягнення 553 811,51 грн збитків за користування земельною ділянкою площею 4,7955 га, розташованої за адресою: м. Кам`янець-Подільський, вул. Індустріальна, 4, за відсутності правовстановлюючих документів.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на положення статей 125, 126, 152, 156, 157 Земельного кодексу України, статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, зауважив, що рішенням другої сесії міської ради від 20.05.1998 №32 (далі - рішення №32) за ТОВ "Далланс" на праві постійного користування закріплено земельну ділянку площею 4,8 га, розташовану за адресою: вул. Індустріальна, 4, м. Кам`янець-Подільський. Проте відповідач право користування (оренди) зазначеною земельною ділянкою згідно з вимогами законодавства не оформив, хоча користується земельною ділянкою до цього часу.

Отже, внаслідок протиправної поведінки відповідача, що полягає у користуванні земельною ділянкою за відсутності правовстановлюючих документів, власник земельної ділянки позбавлений права отримувати дохід у розмірі орендної плати у зв`язку з чим до місцевого бюджету не надійшли кошти у сумі 553 811,51 грн.

2. Короткий зміст рішень господарських судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 02.07.2019 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що рішенням №32 за ТОВ "Далланс" на праві постійного користування закріплено земельну ділянку площею 4,8 га, розташовану за адресою: вул. Індустріальна, 4, м. Кам`янець-Подільський, для обслуговування виробничої бази. Крім цього, вказаним рішенням міська рада анулювала державний акт, виданий ТОВ "Бавовняна ткацька фабрика" від 25.10.1993 №10 про передачу спірної земельної ділянки у постійне користування та зобов`язала ТОВ "Далланс" сплатити борг по земельному податку з моменту виникнення у нього права користування земельною ділянкою.

При цьому місцевий господарський суд дійшов висновку, що право постійного користування перейшло до ТОВ "Далланс" в силу статті 30 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) у повному обсязі, в якому воно належало попередньому землекористувачу, зазначивши, що набуття ТОВ "Далланс" права власності на будівлі та споруди за адресою вул. Індустріальна, 4 м. Кам`янець-Подільський не означає виникнення права оренди земельної ділянки та не надає право позивачеві нараховувати втрати орендної плати. Неоформлення та відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою не є правопорушенням, а отже у зв`язку із цим не можуть виникати збитки у позивача, що виключає задоволення позову.

2.3. Також суд виходив ыз того, що умови виникнення кондикційних зобов`язань між сторонами спору (безпідставність набуття чи збереження майна відповідачем) позивачем не доводились; ані прокурором, ані позивачем не доведено зменшення майна позивача або приріст майна відповідача, предмет та підстави позову не змінювались, а отже застосування норм, які регулюють кондикційні зобов`язання, виключається.

Суд наголосив, що за змістом статті 30 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадку, якщо земельна ділянка перебувала у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

2.4. Додатково Господарський суд Хмельницької області дійшов висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів Кам`янець-Подільської міської ради у цій справі.

2.5. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2019 змінено мотивувальну частину рішення Господарського суду Хмельницької області від 02.07.2019.

2.6. Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що у цій справі позивач належним чином обґрунтував наявність правових підстав для звернення прокурора з позовною заявою у зв`язку з потребою захисту інтересів держави, яка уповноважила органи місцевого самоврядування правом розпорядження землями територіальних громад в порядку та спосіб, які передбачені Земельним кодексом України.

Крім того суд врахував, що ухвалою суду від 20.03.2017 відкрито провадження за позовом прокурора у даній справі, при цьому суд першої інстанції не скористався правом, передбаченим статтею 63 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі), не повернув позовну заяву прокурору, а визнав подані матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду.

Враховуючи зазначене, суд Північно-західний апеляційний господарський суд не погодився із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість підстав для звернення прокурора з даним позовом і відповідно до вимог частини четвертої статті 277 Господарського процесуального кодексу України в цій частині змінив мотивувальну частину рішення.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі заступник прокурора Рівненської області просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2019 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 02.07.2019 і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

3.2. Скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано до спірних правовідносин статтю 30 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення правовідносин), оскільки на момент виникнення у відповідача права власності на будівлю у попереднього землекористувача не було права постійного користування земельною ділянкою під будівлею, а тому воно не могло автоматично перейти до відповідача.

Скаржник вважає, що на момент введення в дію нового Земельного кодексу України, який набув чинність з 01.01.2002, ТОВ "Далланс" не мало права постійного користування спірною земельною ділянкою, оскільки воно не перейшло до нього від попереднього землекористувача та не посвідчено державним актом.

3.3. Також, на думку скаржника, суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторони в обґрунтування своїх вимог застосували неправильні норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, не здійснили правильну правову кваліфікацію та не застосували для прийняття обґрунтованого рішення ті норми матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

3.4. До Верховного Суду надійшли пояснення Кам`янець-Подільської міської ради в яких вона підтримала доводи касаційної скарги в повному обсязі.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Далланс" просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, наголошуючи на їх прийнятті із дотриманням норм матеріального та процесуального права із врахуванням усіх фактичних обставин справи.

4. Обставини встановлені судами

4.1. Суди попередніх інстанцій установили, що ТОВ "Далланс" є власником нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, що знаходиться по вул. Індустріальній, 4, м. Кам`янець-Подільський, на підставі свідоцтва від 14.04.2000 про право власності на приміщення, площею 11 914,4 кв. м.

4.2. Рішенням другої сесії міськради від 20.05.1998 №32 за ТОВ "Далланс" на праві постійного користування закріплено земельну ділянку площею 4,8 га, розташовану за адресою: вул. Індустріальна, 4, м. Кам`янець-Подільський, для обслуговування виробничої бази.

4.3. Згідно з пунктами 3 та 4 зазначеного рішення №32 державним проектним та іншим землевпорядним організаціям дозволено виготовити ТОВ "Далланс" державний акт на право постійного користування цією земельною ділянкою, а відповідача зобов`язано сплатити борг із земельного податку з моменту виникнення у нього права користування такою земельною ділянкою.

4.4. У подальшому рішенням виконавчого комітету міськради від 13.10.2016 №1291 "Про затвердження актів засідання комісії по визначенню та відшкодуванню збитків власникам землі та землекористувачам від 30.09.2016" затверджено акти засідання комісії із визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 30.09.2016.

4.5. За змістом акта від 30.09.2016 ТОВ "Далланс" нараховано розрахункові втрати з орендної плати за землю у сумі 553 811,51 грн за вирахуванням сплачених ТОВ "Далланс" коштів у сумі 393 956,69 грн за період з 01.01.2014 по 01.09.2016 (за наданою податковою інспекцією довідкою).

У цьому акті також було зазначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки на 2014 рік складає 9 178 107,45 грн, на 2015 рік - 11 463 163,20 грн, на 2016 рік - 16 426 505,70 грн. Розгляд матеріалів по ТОВ "Далланс" проводився в присутності представника товариства.

4.6. 20.10.2016 виконавчим комітетом міськради на адресу ТОВ "Далланс" направлено претензію із вимогою у місячний термін сплатити 553 811,51 грн збитків, завданих міськраді.

4.7. У листі, надісланому на адресу позивача 25.11.2016, ТОВ "Далланс" заперечило підстави пред`явлених вимог щодо сплати 553 811,51 грн збитків, посилаючись на факт відсутності між ТОВ "Далланс" та міськрадою будь-яких відносин зобов`язального характеру.

4.8. Разом з цим суди також установили, що 23.06.2017 ТОВ "Далланс" подало заяву міському голові Кам`янець-Подільської міської ради, у якій просило надати згоду на відновлення меж земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ТОВ "Далланс", згідно до Рішенням Кам`янець-Подільської міської ради II сесії ХХІІІ скликання від 20.05.1998 №32, зазначаючи, що цим рішенням за ТОВ "Далланс" закріплено у постійне користування спірну земельну ділянку для обслуговування виробничої бази.

4.9. У відповідь листом від 08.09.2017 виконавчий комітет Кам`янець-Подільської міської ради повідомив ТОВ "Далланс", що на пленарному засіданні сесії Кам`янець-Подільської міської ради розглядався проект рішення з порушеного питання, але при голосуванні не набрав необхідної кількості голосів.

4.10. 26.09.2017 ТОВ "Далланс" повторно подало заяву міському голові Кам`янець-Подільської міської ради, в якій просило надати згоду на відновлення меж земельної ділянки, яка перебуває у користуванні ТОВ "Далланс" згідно з рішенням Кам`янець-Подільської міської ради II сесії ХХІІІ скликання від 20.05.1998 №32.

4.11. Крім того суди зазначили, що у матеріалах справи наявний договір на розроблення документації з землеустрою від 07.11.2016, укладений між ТОВ "Далланс" та ФОП Никитенко О.Г. щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що розташована вул. Індустріальна, 4 в м. Кам`янець-Подільський; технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості).

4.12. Відповідно до листа від 14.12.2016 №2/02-14-6334 виконавчий комітет Кам`янець-Подільської міської ради повідомив ТОВ "Далланс", що в місті ставка земельного податку встановлена в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі, а за інформацією податкової інспекції товариством подано декларацію щодо сплати за землю на 2016 рік із застосуванням ставки у розмірі 1,5% від нормативної грошової оцінки землі.

4.13. Відповідно до довідок про грошову оцінку земельної ділянки за 2003, 2004, 2005 роки, витягів з технічної документації нормативної грошової оцінки земель міста Кам`янця-Подільського на 2007, 2008 Кам`янець-Подільського міського управління земельних ресурсів, за ТОВ "Далланс" зареєстрована земельна ділянка площею 47955,0 кв. м, розміщена за адресою: вул. Індустріальна, 4, м. Кам`янець-Подільський.

4.14. ТОВ "Далланс" у добровільному порядку збитки не відшкодувало, що й стало підставою для звернення прокурора з позовом про стягнення 553 811,51 грн збитків за використання земельної ділянки площею 4,7955 га, яка розташована за адресою: м. Кам`янець-Подільський, вул. Індустріальна, 4, без правовстановлюючих документів.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Переглянувши у порядку письмового провадження оскаржувані судові рішення, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

5.2. Справа №924/233/17 розглядалась судами неодноразово. Зважаючи на це, а також з огляду на складність справи та необхідність опрацювання значної кількості правових позицій для прийняття законного та обґрунтованого рішення, з метою недопущення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах, справа розглядається Верховним Судом у розумний строк.

5.3. При цьому Суд враховує, що колегією суддів Верховного Суду в постанові від 01.04.2019, при направленні справи на новий розгляд до Господарського суду Хмельницької області було наголошено, що в порушення статей 86, 236, 269, 282 ГПК України, розглядаючи позов, суди попередніх інстанцій не звернули уваги та не надали належної оцінки змісту рішення № 32, а отже суди не дослідили та не встановили:

- чи були у попередніх власників вищевказаної нерухомості (виробничої бази) права на земельну ділянку під нею, які саме, в якому обсязі та на яких умовах;

- якщо так, чи перейшли ці права на земельну ділянку під нерухомістю до відповідача, які саме, в якому обсязі та на яких умовах.

Відповідно до частини п`ятої статті 310 Господарського процесуального кодексу України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

5.4. В такий спосіб справа переглядається судом касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи щодо перевірки правильності застосування судами першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та врахування ними висновків суду касаційної інстанції.

5.5. Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

5.6. За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

5.7. Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

5.8. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України Про оренду землі визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

5.9. Відповідно до частини другої статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом д частини першої статті 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

5.10. Як вбачається з позовної заяви позивач звернувся до господарського суду з вимогою про стягнення збитків, завданих внаслідок використання земельної ділянки без належної правової підстави.

При цьому відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

5.11 За змістом указаних приписів Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

5.12. Частина перша статті 1166 Цивільного кодексу України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

5.13. Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина друга статті 1166 Цивільного кодексу України).

5.14. При цьому, Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

5.15. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

5.16. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

5.17. За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

5.18. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

5.19. Оскільки предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено, то, з огляду на фактичні обставини справи встановлені судами, правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

5.20. Подібні правові висновки сформовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.218 у справі № 922/3412/17, від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 тощо.

5.21. В такий спосіб збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. На відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

5.22. Таким чином, вирішення питання щодо наявності або відсутності правових підстав для здійснення користування земельною ділянкою є визначальним для стягнення безпідставно набутих коштів за правилами статті 1212 Цивільного кодексу України, на що вже звертав увагу Верховний Суд у цій справі у постанові від 01.04.2019.

5.23. При цьому суд погоджується із доводами скаржника про те, що саме по собі неправильне визначення предмету позову не може бути формальною причиною для відмови у його задоволенні.

5.24. Зокрема Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 висловлено позицію, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

5.25. Разом з тим, приймаючи рішення суди про відмову у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій посилались на статтю 30 Земельного кодексу України від 18.12.1990 за N561-XII (в редакції чинній на час виникнення правовідносин), якою передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об`єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди.

Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

5.26. Статтею 23 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.

Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

5.27. При цьому в статті 22 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) закріплено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

5.28. Земельні відносини, які формуються з приводу переходу земельних прав при набутті майнових прав на об`єкти нерухомості, розташовані на конкретній земельній ділянці, регламентуються нормами Земельного Кодексу України, які є спеціальними відносно до цивільно-правових норм.

Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, в разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права.

5.29. Отже, земельне та цивільне законодавство імперативно передбачали перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди.

5.30. Суд враховує те, що судами першої та апеляційної інстанції з огляду на прийняття рішення другої сесії міськради від 20.05.1998 №32 про закріплення за ТОВ "Далланс" на праві постійного користування спірної земельної ділянки, фактичного визнання такого користування позивачем відповідно до довідок про грошову оцінку земельної ділянки за 2003, 2004, 2005 роки, витягів з технічної документації нормативної грошової оцінки земель міста Кам`янця-Подільського на 2007, 2008 Кам`янець-Подільського міського управління земельних ресурсів її реєстрації за ТОВ "Далланс" встановлено факт набуття відповідного права відповідачем.

5.31. Одночасно суд наголошує, що Україна як демократична і правова держава закріпила принцип поваги і непорушності прав та свобод людини, утвердження і забезпечення яких є головним обов`язком держави. Конституційний принцип правової держави вимагає від неї утримуватися від обмеження загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина, в тому числі майнових прав (стаття 1, частина друга статті 3, статті 21, 22, 64 Конституції України).

Інститут постійного користування земельною ділянкою - право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку перебуває у стані трансформації.

5.32. Конституційний суд України у своєму рішенні від 22.09.2005 у справі № 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками) наголосив, що конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод. Конституція України закріпила рівність суб`єктів права власності перед законом, гарантії права власності та обов`язки власників, положення про те, що сама власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (статті 13, 41 Конституції України).

Із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.

5.33. Також Конституційний суд України зазначив, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

5.34. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що саме по собі право постійного користування належить до майнових прав, а отже його реалізація повинна відбуватись на підставі національного законодавства та з урахуванням загальновизнаних міжнародних стандартів прав людини, зокрема, статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

5.35. В такий спосіб встановлення судами наявності у відповідача правових підстав щодо переходу права постійного користування на земельну ділянку свідчить про правомірність користування нею.

Подібна позиція висловлювалась Верховним Судом у постанові від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18. Зокрема суд зазначив, що у вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.

При цьому, відсутність у особи правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна.

5.36. Таким чином, з урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 цього Кодексу (в редакції чинній на час подання касаційної скарги), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. Відповідно до частини першої статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

При цьому, судом касаційної інстанції не встановлено порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині відмови у витребуванні доказів та надання оцінки доказам, про що зазначав скаржник у касаційній скарзі.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.

6.6. Доводи, викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження та не спростовують обставин справи, на які посилався суд як на підставу для відмови у позові, ґрунтуються на переоцінці доказів, зібраних у справі, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень у справі не вбачається.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2019 у справі №924/233/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді Н. О. Багай

Ю.Я. Чумак