Постанова

від 16.03.2020 по справі 634/338/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 634/338/19 Головуючий суддя І інстанції Єрьоміна О. В.

Провадження № 22-ц/818/1756/20 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: спори щодо права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2020 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: -Коваленко І.П., Хорошевського О.М.,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справиапеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу Україна на ухвалу Сахновщинського районного суду Харківської області від 18 грудня 2019 року, постановлену у складі головуючого судді Єрьоміної О.В., у цивільній справі за позовом Сільськогосподарського виробничого кооперативу Україна до ОСОБА_1 , СВК Всеукраїнський кооператив Надія про визнання договору емфітевзису недійсним,

встановив:

14 березня 2019 року Сільськогосподарський виробничий кооператив звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , СВК Всеукраїнський кооператив Надія про визнання договору емфітевзису недійсним.

Позивач просив визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) земельної ділянки площею 4,0925 га кадастровий номер 6324885500:02:000:0277, укладений 04 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом Всеукраїнський кооператив Надія , право оренди якого зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04 травня 2018 року, який укладено в момент дії попереднього договору оренди земельної ділянки, між СВК України та ОСОБА_1 , від 01.03.2007 року, який зареєстрований у Сахновщинському РВ ХРФ ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03.11. 2008 року за № 040870200417.

Ухвалою Сахновщинського районного суду Харківської області від 18 грудня 2019 року зупинено провадження по цивільній справі за позовом СВК Україна до ОСОБА_1 , СВК Всеукраїнський кооператив Надія про визнання договору емфітевзису недійсним до закінчення перегляду справи №322/1178/17 Великою Палатою Верховного Суду України.

Пунктом 10 ч. 1 ст 252 ЦПК України передбачено, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

В апеляційній скарзі СВК Україна просить ухвалу суду скасувати та справу направити до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Вказало, що предметом позовних вимог є - визнання недійсним договору про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) земельної ділянки площею 4,0925 га кадастровий номер 6324885500:02:000:0277, укладений 04 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом Всеукраїнський кооператив Надія право емфітевзису якого зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04 травня 2018 року, який укладено в момент дії попереднього договору оренди земельної ділянки, між СВК Україна та ОСОБА_1 від 01.03.2007 року, який зареєстрований у Сахновщинському РВ ХРФ ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03 листопада 2008 року за № 040870200417.

Звертає увагу, що підставою позовних вимог є те, що спірний договір емфітевзису від 04.04.2018 року, укладений між ОСОБА_1 та СВК Всеукраїнський кооператив Надія є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки укладений до закінчення строку дії попереднього договору оренди земельної ділянки між СВК України та ОСОБА_1 , від 01.03.2007 року, який зареєстрований у Сахновщинському РВ ХРФ ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03.11.2008 року за №040870200417, порушує права та інтереси первинного добросовісного орендаря, який належно виконує свої обов`язки і має переважне право на укладення договору оренди на новий строк, (продовження договору оренди) та при цьому одна й та ж сама ділянка не може бути об`єктом оренди двох договорів оренди землі, укладених з різними орендарями одночасно. Така правова позиція сформульована у висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленого у Постанові від 04 квітня 2018 року (справа № 594/376/17), Постанова ВС від 23.05.2018 року по справі № 379/672/16-ц.

Зазначив, що договір оренди земельної ділянки площею 4,0925 га кадастровий номер 6324885500:02:000:0277, між СВК Україна та ОСОБА_1 був підписаний (укладений) сторонами 01 березня 2007 року. На виконання вимог Закону України Про оренду землі та п.39 Договору, 03.11.2008 року вказаний Договір оренди був зареєстрований у Сахновщинському районному відділенні ХРФ ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03 листопада 2008року за №040870200417.Отже, строк дії спірного Договору починається після набрання ним чинності.

Посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у Постанові від 15.08.2018 року у справі № 532/384/16-ц , Постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 136/2211/15-ц, Постанові ВС від 29 січня 2019 року у справі № 917/108/18, Постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6- 2777цс16, Постанові ВСУ від 07 червня 2017 року у справі № 6-872цс в яких зроблено висновок, що строк дії договору оренди землі починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення. Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін .

Вказує, що наявність на розгляді Великої Палати Верховного Суду справи № 322/1178/17, провадження 14-338 цс19 щодо визначення правової позиції моменту, з якого договір оренди земельної ділянки вважається укладеним (з моменту підписання чи державної реєстрації), не може впливати на судовий розгляд вказаної справи за №634/338/19, оскільки сторони Договору оренди: СВК Україна та ОСОБА_2 чітко та однозначно зазначили в договорі оренди в п. 39 Договору момент, коли договір набуває чинності, а саме: після підписання сторонами та його державної реєстрації. У даній справі є всі докази, які дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, а зупинення провадження лише має наслідком затягування розгляду справи та порушення розумних строків для вирішення виниклого спору. Крім того, слід зазначити, що доки справа розглядається у суді першої інстанції, земельна ділянка для сільськогосподарських потреб площею 4,67 га кадастровий номер 6324885500:02:000:0360 одночасно перебуває у користуванні декількох користувачів: орендаря СВК Україна та СВК Всеукраїнський кооператив Надія , останній перешкоджає добросовісному орендарю обробляти земельну ділянку відповідно до плану сівозмін тощо, що в подальшому може призвести до погіршення стану земельної ділянки сільськогосподарського призначення.

У письмовому відзиві голова СВК ВК Надія Безрук В.В. просить ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вказав, що висновок суду першої інстанції про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 322/1178/17 щодо визначення моменту укладення договору оренди земельної ділянки, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи, оскільки наразі існують декілька рішень Верховного суду з протилежними висновками щодо моменту укладення договору оренди. Сахновщинський районний суд Харківської області зупинив провадження у справі не через обов`язок, а він скористався своїм правом, яке передбачено п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України, з метою подальшого ухвалення рішення суду з дотриманням принципу правової визначеності, законності. Отже, суд першої інстанції, з метою досягнення у схожих правовідносинах правової визначеності, та недопущення у будь-якому разі порушення прав та інтересів однієї зі сторін в разі винесення судового рішення до закінчення розгляду аналогічного питання Великою Палатою Верховного Суду у справі № 322/1178/17, на власний розсуд, в межах передбачених п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України зупинив провадження у справі, аби не зробити передчасний висновок у даній справі, чим уникне порушення завдань та принципів цивільного судочинства .

Посилається на практику Європейського суду з прав людини, який зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU V. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11. § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM. № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Чумаченко А.В. просить ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вказав, що суд першої інстанції, з метою досягнення у схожих правовідносинах правової визначеності, та недопущення у будь-якому разі порушення прав та інтересів однієї зі сторін в разі винесення судового рішення до закінчення розгляду аналогічного питання Великою Палатою Верховного Суду у справі № 322/1178/17, в межах повноважень передбачених п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України зупинив провадження у справі, аби не зробити передчасний висновок у даній справі та дотриматись завдань та принципів цивільного судочинства.

Зазначив, що Апелянт обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги фактично підтверджує правильність дій суду першої інстанції, оскільки роз`яснює, що відповідно до пункту 39 Договору оренди, договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Умови викладені у пункті 39 Договору, є аналогічними із умовами Договору, що є предметом спору у справі, яку передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Позивач також вказав, що висновки суду щодо відсутності правової визначеності з якого часу договір оренди земельної ділянки між СВК України та орендодавцем вважається укладеним не ґрунтуються на законі та матеріалах справи, натомість вказує на висновок Великої Палати Верховного Суду, яким зазначено, що право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Однак підстава зупинення провадження у справі № 634/338/19 є визначення моменту укладення договору оренди земельної ділянки, а не моменту набуття права оренди.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 2 ст. 369 ЦПК України, з огляду на те, що у даному випадку оскаржується ухвала про зупинення провадження у справі, що передбачено п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, без повідомленням учасників справи.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зупиняючи провадження по цивільній справі за позовом СВК Україна до ОСОБА_1 , СВК Всеукраїнський кооператив Надія про визнання договору емфітевзису недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що рішення у зазначеній справі буде мати значення для розгляду цієї справи, а тому є підстави для зупинення провадження у справі до закінчення перегляду справи №322/1178/17 Великою Палатою Верховного Суду України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду.

Як вбачається з матеріалів справи, у березні 2019 року Сільськогосподарський виробничий кооператив звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , СВК Всеукраїнський кооператив Надія про визнання договору емфітевзису недійсним, у якому просив: визнати недійсним договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) земельної ділянки площею 4,0925 га кадастровий номер 6324885500:02:000:0277, укладений 04 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським виробничим кооперативом Всеукраїнський кооператив Надія , право оренди якого зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04 травня 2018 року, який укладено коли ще діяв попередній договір оренди земельної ділянки, між СВК України та ОСОБА_1 , від 01.03.2007 року, який зареєстрований у Сахновщинському РВ ХРФ ДЗК, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03.11.2008 року за № 040870200417, чим було порушено права позивача-орендаря за цим договором.

У частинах 1, 2 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно із ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Пунктом 10 ч. 1 ст 252 ЦПК України передбачено, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України ). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України .

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини, поняття якість закону означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах C.G. та інші проти Болгарії ( C. G. and Others v. Bulgaria , заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), Олександр Волков проти України ( Oleksandr Volkov v. Ukraine , заява № 21722/11, § 170)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах Кантоні проти Франції від 11 листопада 1996 року ( Cantoni v. France , заява № 17862/91, § 31-32), Вєренцов проти України від 11 квітня 2013 року ( Vyerentsov v. Ukraine , заява № 20372/11, § 65)).

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2019 року по справі № 322/1178/17 , на яку послався суд першої інстанції на обґрунтування своїх висновків, було прийнято для продовження розгляду цивільну справу за позовом до Селянського (фермерського) господарства Волна про витребування земельної ділянки за касаційною скаргою Селянського (фермерського) господарства Волна на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 06 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Запорізької області від 05 березня 2018 року з тих мотивів що є підстави для відступу від правової позиції Верховного Суду України, який впродовж незначного проміжку часу неодноразово змінював свій підхід щодо визначення моменту, з якого договір оренди земельної ділянки вважається укладеним.

Однак згадана ухвала Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2019 року у справі № 322/1178/17 не є релевантною до обставин цієї справи в контексті правил ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Як встановлено постановою Апеляційного суду Запорізької області від 05 березня 2018 року у справі № 322/1178/17, на відміну від п. 39 договору оренди земельної ділянки від 01.03.2007 у даній справі (а.с. 10-11), під час укладення договору оренди земельної ділянки від 01.11.2007 року, його сторонами не було погоджено умови, відповідно до якої строк цього договору має обчислюватися з моменту його державної реєстрації.

Тому колегія суддів відхиляє посилання у запереченнях проти скарги на практику Європейського суду з прав людини, яка не є релевантною та вважає за необхідне оскаржену ухвалу суду скасувати і справу направити для продовження розгляду по суті.

Отже, суд першої інстанції у даному випадку не мав передбачених у п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України підстав для зупинення провадження у справі, порушив вказані норми цивільного процесуального права, тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України оскаржена ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, підлягає скасуванню, із постановленням судового рішення про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції згідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України.

Крім того, суду першої інстанції слід взяти до уваги, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року було розглянуто касаційну скаргу по справі № 322/1178/17. Відмовляючи орендодавцеві у задоволенні позову про витребування земельної ділянки від орендаря касаційний суд відповідно до ст. 5 ЦПК України висловив правову позицію щодо ефективного захисту прав орендодавця у разі неналежного виконання орендарем свого обов`язку з державної реєстрації договору оренди та, як наслідок, протиправного збільшення строку оренди.

Оскільки наразі вирішується лише процесуальне питання, а не розглядається справа по суті спору, підстав для розподілу судового збору за розгляд справи апеляційним судом не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367,368, п. 2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376,381-384, 388-389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу Україна - задовольнити.

Ухвалу Сахновщинського районного суду Харківської області від 18 грудня 2019 року-скасувати , а справу направити до того ж суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 16 березня 2020 року.

Головуючий В.Б.Яцина.

Судді І.П.Коваленко.

О.М.Хорошевський.