Постанова

від 16.03.2020 по справі 915/2026/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/2026/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Разюк Г.П., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від Фермерського господарства Фермерське господарство «ЕВЕРЕСТ» Осадченка Євгена Васильовича, с. Новоолександрівка Баштанського району Миколаївської області - Кіян О.В. за ордером від 27.12.2019 року серія МК № 139687;

від Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області, м.Миколаїв - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства Фермерське господарство «ЕВЕРЕСТ» Осадченка Євгена Васильовича, с.Новоолександрівка Баштанського району Миколаївської області

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2019 року, м. Миколаїв, суддя Ржепецький В.О., повний текст рішення складено 24.12.2019 року

у справі № 915/2026/19

за позовом Фермерського господарства Фермерське господарство «ЕВЕРЕСТ» Осадченка Євгена Васильовича, с.Новоолександрівка Баштанського району Миколаївської області

до відповідача Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області, м. Миколаїв

про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У вересні 2019 року Фермерське господарство Фермерське господарство «ЕВЕРЕСТ» Осадченка Євгена Васильовича, с. Новоолександрівка Баштанського району Миколаївської області звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області, м. Миколаїв, в якій просило суд визнати за Фермерським господарством Фермерське господарство «ЕВЕРЕСТ» Осадченка Євгена Васильовича, с. Новоолександрівка Баштанського району Миколаївської області право власності на врожай соняшника, вирощуваного у 2019 році на земельних ділянках загальною площею 490,16 га, розташованих в межах Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області з кадастровими номерами 4823380400:06:000:0045 площею 200,66 га, 4823380400:06:000:0046 площею 166,85 га та 4823380400:06:000:0047 площею 122,65 га.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем за відсутності правовстановлюючих документів на вищевказані земельні ділянки, здійснено посів соняшника на вказаних земельних ділянках, проте 13.09.2019 року, виїхавши для збору врожаю, позивач дізнався про заборону здійснення сільськогосподарських робіт у зв`язку з належністю оброблених земель до земель державної власності, а врожай соняшника було передано у власність держави за актом передачі безхазяйного майна. При цьому, позивач вважає, що на підставі ст. 5 Земельного кодексу України, має право власності на врожай.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2019 року у справі №915/2026/19 (суддя Ржепецький В.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач не набув майнових прав користування вищевказаними земельними ділянками, а тому не має права використовувати корисні властивості землі для виробництва на ній сільськогосподарської продукції. Дії позивача щодо посіву та вирощування сільськогосподарської культури соняшнику є неправомірними, а тому факт посіву та вирощування сільськогосподарської продукції не породжує у позивача майнових прав на отриману, в результаті незаконного використання земельних ділянок, сільськогосподарську продукцію - урожай насіння соняшника.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Фермерське господарство Фермерське господарство «ЕВЕРЕСТ» Осадченка Євгена Васильовича, с. Новоолександрівка Баштанського району Миколаївської області з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2019 року у справі № 915/2026/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, а також відшкодувати скаржнику за рахунок відповідача судові витрати.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що навесні 2019 року ним проведено комплекс сільськогосподарських робіт з вирощування соняшнику на земельних ділянках загальною площею 490,16 га, розташованих в межах Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, з кадастровими номерами 4823380400:06:000:0045 площею 200,66 га; 4823380400:06:000:0046 площею 166,85 га та 4823380400:06:000:0047 площею 122,65 га. З метою забезпечення можливості здійснення збору врожаю соняшника позивач звернувся до Головного управління ДПС у Миколаївській області та прокуратури Миколаївської області із листами від 16.09.2019 року та від 18.09.2019 року про надання господарству реквізитів для оплати орендної плати за користування державним майном, та подальшим наданням господарству можливості здійснити збір врожаю соняшника. При цьому, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не приділено належної уваги тій обставині, що вказані звернення позивача були залишені без належного реагування, реквізити для сплати суми орендної плати позивачеві не надані, натомість листом за вих. № 379/10/14-29- 10-22 від 19.09.2019 року ГУ ДПС у Миколаївській області повідомлено, що 10.09.2019 року ГУ ДПС у Миколаївській області отримано інформацію від Миколаївської місцевої прокуратури № 2 щодо виявлення майна - посівів соняшника на земельних ділянках площею 122,65 га за кадастровим номером 4823380400:06:000:0047; площею 200,66 га за кадастровим номером 4823380400:06:000:0045 та площею 166,85 га за кадастровим номером 4823380400:06:000:0046 із земель державної власності, не переданих у власність або користування. У зв`язку з цим, на підставі п. 1 ст. 90 Земельного кодексу України, після первинного огляду майна, комісією здійснено опис майна - посівів соняшника на вищевказаних земельних ділянках, для подальшої передачі його у власність держави згідно з Актом № 3/14-29-17-05-18, затвердженим в.о. начальника ГУ ДПС у Миколаївській області 12.09.2019 року.

Разом з тим, на думку скаржника, ст. 90 Земельного кодексу України не передбачає повноважень фіскальних органів щодо визнання майна безхазяйним та передачі його на реалізацію. Господарський суд Миколаївської області не приділив належної уваги вказаній обставині, внаслідок чого зробив помилковий висновок про правомірність дій відповідача.

Крім того, скаржник вважає, що в ході розгляду справи господарським судом невірно застосовано норми Цивільного кодексу України, що призвело до помилкового висновку про відсутність у позивача права власності на врожай соняшника, оскільки вказаний врожай соняшника визнано відповідачем безхазяйним майном. При цьому, скаржник зауважує, що судом першої інстанції не враховано, що станом на сьогоднішній день судовими органами не виносилось рішень про конфіскацію майна - врожаю соняшника, вирощуваного на вищевказаних земельних ділянках, в провадженні судових органів не перебуває справ про конфіскацію (вилучення) врожаю соняшника на користь держави; врожай соняшника не знаходиться під митним контролем та не вилучався правоохоронними органами; врожай соняшника не визнавався безхазяйним в порядку, визначеному чинним законодавством, з огляду на що та враховуючи, що у вказаному переліку відсутнє майно, визначення якого підпадало б під визначення врожаю, Порядок № 1340 не розповсюджує свою дію на майно, вирощене в результаті сільськогосподарської діяльності суб`єкта господарювання.

Також, на думку позивача, господарським судом не враховано, що п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16.04.2004 року № 7 передбачає передачу власникові земельної ділянки незібраного врожаю при умові (1) самостійного звернення власника до судових органів із позовними вимогами щодо захисту його порушених прав; (2) відсутності факту оплати фактичним користувачем землі грошових коштів за користування земельною ділянкою. Натомість, Білозірською сільською радою Вітовського району Миколаївської області не заявлялось позовних вимог про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння; позивачем сплачено грошові кошти за користування земельними ділянками.

Позивач підкреслює, що правомірність користування ним земельними ділянками підтверджується здійсненням позивачем оплати грошових коштів у визначеному Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області розмірі, а також відсутністю жодних майнових та немайнових претензій до нього з боку держави в особі Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області. Сплата грошових коштів за користування земельними ділянками свідчить про набуття позивачем статусу користувача земельних ділянок, з огляду на що останній у відповідності до положень ст. 95 Земельного кодексу України є власником посівів сільськогосподарських культур та виробленої продукції. Натомість, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про нібито ненабуття позивачем права користування земельними ділянками, що стало підставою для прийняття невірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Також скаржник вважає за необхідне зазначити, що наявність в провадженні СВ Вітовського ВП Корабельного ВП ГУНП в Миколаївській області кримінального провадження № 42019151020000037 від 03.09.2019 за фактом самовільного зайняття земельних ділянок не свідчить про неправомірність дій позивача щодо вирощування сільськогосподарської продукції, оскільки позивач здійснив оплату коштів за користування земельними ділянками з кадастровими номерами 4823380400:06:000:0045; 4823380400:06:000:0046; 4823380400:06:000:0047, у визначеному Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області розмірі в сумі 599 341 грн. Відомості про сплату цієї суми коштів за користування земельними ділянками надані Ф/Г ФГ Еверест Осадченка Є.В. відповідачеві та Білозірській сільській раді Вітовського району Миколаївської області. Сплата позивачем грошових коштів за користування земельними ділянками та неповернення сільською радою суми коштів в розмірі 599 341 грн. на рахунок позивача, як сплачених помилково та/або безпідставно, свідчить про підтвердження державою в особі Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області факту користування вищевказаними земельними ділянками саме позивачем. Вказані обставини також досліджувались в рамках кримінального провадження № 42019151020000037 від 03.09.2019 року при проведенні досудового розслідування, у якому останні не були спростовані.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства Фермерське господарство «ЕВЕРЕСТ» Осадченка Євгена Васильовича, с.Новоолександрівка Баштанського району Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2019 року у справі № 915/2026/19, справу призначено до судового розгляду.

05.03.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2019 року у справі № 915/2026/19 - без змін. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У відзиві відповідач, із посиланням на приписи чинного законодавства України, зазначає, що жодна фізична та/або юридична особа майнових прав користування спірними земельними ділянками не набувала, а тому не має права використовувати корисні властивості землі для виробництва на ній сільськогосподарської продукції. При цьому, дії позивача щодо посіву та вирощування сільськогосподарської культури соняшнику являються неправомірними, а тому факт посіву та вирощування сільськогосподарської продукції не породжує у останнього майнових прав на отриману, в результаті незаконного використання земельної ділянки, сільськогосподарську продукцію - урожай насіння соняшника.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, будь-яких клопотань до суду апеляційної інстанції не надав, про дату, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчить наявне у матеріалах справи поштове повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття та призначення справи до розгляду.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги , надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Фермерського господарства Фермерське господарство «ЕВЕРЕСТ» Осадченка Євгена Васильовича, с.Новоолександрівка Баштанського району Миколаївської області не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2019 року у справі №915/2026/19 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Під час огляду, який здійснювався 06.09.2019 року слідчим СВ Вітовського ВП Корабельного ВП ГУНП в Миколаївській області за участі спеціалістів - виконувача обов`язків начальника відділу здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру в області та інженера-геодезиста місця події, а саме: земельних ділянок з кадастровими номерами 4823380400-06-000:0047 площею 122,65 га, 4823380400:06:000:0045 площею 200,66 га, 4823380400:06:000:0046 площею 166,85 га, встановлено, що земельні ділянки засаджені соняшником. Після первинного огляду майна, членами комісії встановлено стан посіву соняшника 2019 року врожаю, яке на двох ділянках: 200,66 га за кадастровим номером 4823380400:06:000:0045 та 166,85 га за кадастровим номером 4823380400:06:000:0046 потребує негайного збору майбутнього врожаю, а на земельній ділянці 122,65 га за кадастровим номером 4823380400:06:000:0047 збір врожаю треба проводити не раніше жовтня місяця 2019 року.

Враховуючи стан посівів, який потребує негайного збору та витрати на його зберігання, які є непропорційно великими, з метою запобігання втрат бюджету ГУ ДПС у Миколаївській області було вирішено прийняти рішення щодо його реалізації у найкоротший термін відповідно до п. 3.15 та п. 3.17 Розділу III «Методичних рекомендацій з окремих питань організації роботи з безхазяйним майном та майном, що переходить у власність держави» ДФС України від 04.08.2015 року.

Миколаївська місцева прокуратура № 2 листом від 09.09.2019 року № 32/6-603вих-19 (а.с. 60-62), адресованим в.о. начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області повідомила, що у провадженні СВ Вітовського ВП Корабельного ВП ГУНП в Миколаївській області перебуває кримінальне провадження № 42019151020000037 від 03.09.2019 року за фактом самовільного зайняття земельних ділянок в межах території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області з кадастровими номерами 4823380400:06:000:0047 площею 122,65 га, 4823380400:06:000:0045 площею 200,66 га, 4823380400:06:000:0046 площею 166,85 га. Правова кваліфікація вказаного кримінального правопорушення визначена за ч. 1 ст. 197-1 Кримінального кодексу України.

До Миколаївської місцевої прокуратури № 2 надійшло звернення виконувача обов`язків Білозірського сільського голови Вітовського району про те, що невідомі особи самовільно засіяли соняшником земельні ділянки державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані в межах території Білозірської сільської ради Вітовського району з кадастровими номерами 4823380400:06:000:0047 площею 122,65 га, 4823380400:06:000:0045 площею 200,66 га, 4823380400:06:000:0046 площею 166,85 га.

В ході досудового розслідування встановлено, що згідно даних Публічної кадастрової карти України вищевказані земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва перебувають у власності держави.

Окрім того, згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вказані земельні ділянки перебувають у державній власності в особі Головного управління Держгеокадастру в області, відомості про інші речові права на дані земельні ділянки не зареєстровані.

Водночас, 06.09.2019 року слідчим СВ Вітовського ВП Корабельного ВП ГУНП в Миколаївській області за участі спеціалістів - виконувача обов`язків начальника відділу здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру в області та інженера-геодезиста проведений огляд місця події, а саме: земельних ділянок з кадастровими номерами 4823380400-06-000:0047 площею 122,65 га, 4823380400:06:000:0045 площею 200,66 га, 4823380400:06:000:0046 площею 166,85 га. В ході огляду встановлено, що земельні ділянки засаджені соняшником.

Таким чином встановлено, що земельні ділянки державної власності з кадастровими номерами 4823380400:06:000:0047 площею 122,65 га, 4823380400:06:000:0045 площею 200,66 га, 4823380400:06:000:0046 площею 166,85 га використовуються невідомими особами самовільно, без правовстановлюючих документів, що спричиняє збитки державі в особі Білозірської сільської ради Вітовського району.

У вказаному листі також зазначено, що відповідно до приписів ст. 189, 328 Цивільного кодексу України власником сільськогосподарської продукції, вирощеної на спірних земельних ділянках, є держава.

Враховуючи викладене, у вказаному листі прокуратура просила вжити заходів щодо визнання посівів соняшника, що знаходяться на земельних ділянках з кадастровими номерами 4823380400:06:000:0047 площею 122,65 га, 4823380400:06:000:0045 площею 200 66 га, 4823380400:06:000:0046 площею 166,85 га, із земель державної власності, не наданих у власність та користування, які розташовані в межах території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, безхазяйним майном та їх реалізації в дохід держави.

12.09.2019 року в.о. начальника ГУ ДПС у Миколаївській області затверджений акт опису №3/14-29-17-05-18, попередньої оцінки та передачі на відповідальне зберігання майна, що переходить у власність держави (а.с. 36, 84).

Згідно вказаного акту, майно у вигляді посівів соняшника на вищевказаних земельних ділянках передано на відповідальне зберігання ТОВ «Интернационалист» .

12.09.2019 року в.о. начальника ДПС у Миколаївській області було прийнято рішення №3 про розпорядження майном, що переходить у власність держави, яке швидко псується або витрати на його зберігання якого є непропорційно великими порівняно з його вартістю, відповідно до якого було вирішено передати майно на реалізацію (а.с. 87).

Листом від 16.09.2019 року (а.с. 13-14) позивач звернувся до в.о. начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області (копія прокурору Миколаївської області), в якому зазначив, що в травні 2019 року Фермерським господарством Фермерське господарство «ЕВЕРЕСТ» Осадченка Євгена Васильовича, с. Новоолександрівка Баштанського району Миколаївської області здійснено посів сільськогосподарської культури - соняшника на земельних ділянках державної форми власності, розташованих в межах Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, загальною площею 490,16 га. В ході проведення посівних робіт господарством проведено культивацію полів, посів соняшника та каткування посівів, внесення мінеральних добрив. Загальна сума витрат господарства на проведення посівної кампанії склала 835800,00 грн. 13.09.2019 року позивач, виїхавши на земельні ділянки для проведення збору врожаю соняшника, дізнався про заборону здійснення сільськогосподарських робіт у зв`язку з належністю оброблених земель до земель державної власності. Сільськогосподарські роботи з посіву соняшника та посівна кампанія були проведені при відсутності у нього документів, підтверджуючих право користування земельними ділянками загальною площею 490,16 га, розташованими в межах Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, з кадастровими номерами 4823380400:06:000:0045 площею 200,66 га; 4823380400:06:000:0046 площею 166,85 га та 4823380400:06:000:0047 площею 122,65 га.

У вказаному листі, із посиланням на викладене та приписи ст. 95, 96 Земельного кодексу України, ст. 269-271, 288 Податкового кодексу України, ст. 410 Цивільного кодексу України, позивач просив надати господарству можливість: здійснення оплати встановлених чинним законодавством платежів, для чого надати господарству відповідний рахунок на оплату; провести збір врожаю соняшника на земельних ділянках з кадастровими номерами 4823380400:06:000:0045, 4823380400:06:000:0046 та 4823380400:06:000:0047.

До зазначеного листа позивачем долучено зокрема: копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААБ №236474 щодо фермерського господарства Фермерського господарства Фермерське господарство «ЕВЕРЕСТ» Осадченка Євгена Васильовича (код ЄДРПОУ 37893818); копію довідки №790/788/11 від 08.11.2011 року про взяття на облік платника податків; копію свідоцтва платника єдиного податку серії А № 029441; копію довідки АБ № 592314 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ); копію паспорту на ім`я Осадченка Є.В.; копію накладної № 1 від 03.04.2019 року, згідно якої Фермерське господарство «Зерноград-в» поставило позивачу насіння соняшника кількістю 3 т, вартістю 40 000,00 грн. за тону, загальною вартістю 120000,00 грн.; копії свідоцтв про реєстрацію машин: культиватора, сівалки, тракторів; копію договору поставки № 16/04-1-2019 від 16.04.2019 року (з Додатком №1), укладеного між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «АТК «Віалант» як постачальником, згідно якого сторони домовились про поставку дизельного палива в кількості 6500 літрів за ціною 30,738 грн., з доставкою згідно заявки на загальну суму 199800,00 грн.; копії видаткових накладних на поставку позивачу від постачальника ТОВ «ФРЕЯ ТРЕЙД» товару «Добриво органомінеральне універсальне рідке «КАС-актив» марка А» : № 136 від 04.02.2019 року, кількість 20 т, вартість 172000,00 грн., № 152 від 11.02.2019 року, кількість 20 т, вартість 172000,00 грн., № 171 від 14.02.2019 року, кількість 10 т, вартість 86 000,00 грн.; №151 від 08.02.2019 року, кількість 10 т, вартість 86 000,00 грн. (а.с. 15-30).

Листом від 18.09.2019 року (а.с. 31), адресованим в.о. начальника Головного управління ДПС у Миколаївській області (копія прокурору Миколаївської області), позивач, в доповнення до листа від 16.09.2019 року, просив прийняти документи, що підтверджують факт понесення позивачем витрат на придбання добрив, надання позивачу відстрочки до 31.12.2019 року в оплаті поставленого дизельного пального та посівного матеріалу (насіння соняшника): копію Додаткової угоди № 2 від 16.04.2019 року до договору поставки №16/04-1-2019, згідно якої покупець проводить оплату за товар до 31.12.2019 року; копію договору поставки № 1 від 01.04.2019 року, укладеного між позивачем як покупцем та Фермерським господарством «ЗЕРНОГРАД V» ; копію квитанції № 0.0.1251274904.1 від 25.01.2019 року на суму 299000,00 грн., призначення платежу: оплата за добриво; копію квитанції № 0.0.1252817632.1 від 28.01.01.2019 року на суму 217000,00 грн., призначення платежу: оплата за добриво (а.с. 32-34).

Головне управління ДПС у Миколаївській області листом від 19.09.2019 року №379/10/14-29-10-22 (а.с. 35), адресованим позивачу, зазначило, що ним розглянуто лист без дати та номера, вхідний 18.09.2019 року, стосовно надання рішення, відповідно до якого посіви соняшника визнанні безхазяйним, та повідомило наступне:

10.09.2019 року до ГУ ДПС у Миколаївській області надійшла інформація, лист від 09.09.2019 року № 32/6-603 вих.-19 від Миколаївської місцевої прокуратури № 2 щодо виявлення майна, а саме: посіви соняшника 2019 року, що знаходяться на земельних ділянках 122,65 га за кадастровим номером: 4823380400:06:000:0047, 200,66 га за кадастровим номером 4823380400:06:000:0045 та 166,85 га за кадастровим номером 4823380400:06:000:0046, загальною площею 490,16 га із земель державної власності непереданих у власність або не наданих у користування.

Відповідно до п. 1 ст. 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських культур, на вироблену продукцію.

Враховуючи вищезазначене, після первинного огляду майна, членами комісії встановлено посіви соняшника 2019 року врожаю на ділянках 200,66 га за кадастровим номером 4823380400:06:000:0045; 166,85 га за кадастровим номером 4823380400:06:000:0046; 122,65 га за кадастровим номером: 4823380400:06:000:0047 про що було складено відповідний Акт опису, попередньої оцінки та передачі майна на відповідальне зберігання майна, що переходить у власність держави від 12.09.2019 року №3/14-29-17-05-18 .

Згідно Акту опису, попередньої оцінки та передачі на відповідальне зберігання майна, що переходить у власність держави від 12.09.2019 року № 3/14-29-17-05-18, воно передано на відповідальне зберігання ТОВ «Интернационалист» (а.с. 36).

20.09.2019 року листом №10-14-0.16-6345/2-19 (а.с. 46-47) Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, адресованим слідчому СУ ГУНП в Миколаївській області, повідомило наступне:

За результатами розгляду листа від 19.09.2019 року № 7835/24-19 Головне управління Держгеокадастру у Миколаївської області повідомляє, що на виконання постанови Миколаївської місцевої прокуратури № 2 від 04.09.2018 року про залучення спеціаліста Держгеокадастру у Миколаївській області для участі в проведенні огляду місця події у кримінальному проваджені від 03.09.2019 року № 42019151020000037 було погоджено кандидатуру в.о. начальника відділу контролю за використанням та охороною земель у Березнегуватському, Вітовському та Снігурівському районах управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області Валешинського О.С.

В ході огляду 06.09.2019 року земельних ділянок з кадастровим номером 4823380400:06:000:0045, фактична площа якої встановлювалася сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_1 , відповідно до якої самовільно зайнято земельну ділянку площею 198,2426 га, розмір шкоди заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок становить 245181,848 грн.; кадастровим номером 4823380400:06:000:0046, фактична площа якої встановлювалася сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_1 , відповідно до якої самовільно зайнято земельну ділянку площею 165,0609 га, розмір шкоди заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок становить 204143,491 грн.; кадастровим номером 4823380400:06:000:0047, фактична площа якої встановлювалася сертифікованим інженером-геодезистом ОСОБА_1 , відповідно до якої самовільно зайнято земельну ділянку площею 121,2956 га, розмір шкоди заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок становить 150015,584 грн.

Зазначений розрахунок здійснено відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 року № 963.

Шкоду, заподіяну внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок має бути внесено через установу банку України на рахунок: Вітовське УК/с.Білозірка/24062200; ЄДРПОУ 37992601; ДКСУ Казначейство України (ЕАП); МФО 899998; р/р 31415611014175; ККД 24062200. .

23.09.2019 року ОСОБА_2 оплатив зазначену шкоду, що підтверджується квитанцією № 0.0.1474282418.1 від 23.09.2019 року на суму 599 341 грн. (а.с. 48).

З наявних в матеріалах справи витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 69-74) вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 4823380400:06:000:0045 площею 200,66 га, 4823380400:06:000:0046 площею 166,85 га та 4823380400:06:000:0047 площею 122,65 га перебувають у власності держави, відомості про реєстрацію інших речових прав відсутні.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.

Так, в даному випадку позивач звернувся із позовною заявою про визнання права власності на врожай соняшника, вирощуваного у 2019 році на земельних ділянках загальною площею 490,16 га, розташованих в межах Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області з кадастровими номерами 4823380400:06:000:0045 площею 200,66 га, 4823380400:06:000:0046 площею 166,85 га та 4823380400:06:000:0047 площею 122,65 га.

При цьому, звертаючись із позовом у справі, позивач як на підставу набуття права власності на врожай кукурудзи, вказав на понесення ним витрат на придбання добрив, обробіток та посів цієї зернової культури.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. Метою використання вказаного позову є усунення невизначеності відносин права власності щодо індивідуально-визначеної речі, власником якої є позивач.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст . 179 Цивільного кодексу України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

За приписами ч . 2 ст . 184 Цивільного кодексу України, річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Пунктом 11 ч . 1 ст. 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" закріплено визначення поняття зерно - плоди зернових, зернобобових та олійних культур, які використовуються для харчових, насіннєвих, кормових та технічних цілей.

Частиною 1 ст . 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.

З аналізу ст . 179 та ч . 1 ст. 331 Цивільного кодексу України слід зробити висновок, що для рухомих речей право власності виникає з моменту закінчення відповідної діяльності щодо її створення (виготовлення, збирання, переробки).

Особливості виникнення права власності на посіви і насадження визначені Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України і пов`язуються з правомірним користуванням земельною ділянкою.

Відповідно до ст . 775 Цивільного кодексу України наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм.

Згідно з п . б ч . 1 ст . 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у класифікації об`єктів права власності посіви та врожай є речами, а по відношенню до земельної ділянки вони є плодами.

Отже, виникнення права власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результаті користування річчю пов`язується із користуванням річчю, а на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур - із користуванням земельною ділянкою. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 911/1779/17.

З аналізу вищезазначених приписів чинного законодавства України випливає, що право власності на врожай має лише особа, яка за достатніх правових підстав використовує певну земельну ділянку, чи то на умова оренди, або постійного користування, або за на явності інших, визначених цивільним законодавством, речових прав на землю.

При цьому, право власності можна визнати лише на посіви, які знаходяться на певній земельній ділянці, але не на зібраний, перероблений чи вже реалізований врожай, адже після зібрання врожаю він стає сільськогосподарською продукцією і втрачає ознаки індивідуально-визначеного майна. Тому визнання права власності на врожай нерозривно пов`язане з правом вчиняти дії по збору такого врожаю (посівів).

Тобто, на момент подачі позову позивач повинен мати належний статус, а саме, певне речове право на засіяні ними земельні ділянки, однак , виходячи із принципу справедливості , саме право на посіви (а не на готовий врожай) повинна мати особа, яка зазнала витрат на підготовку ґрунту, внесення добрив, посівний матеріал, крім випадку недобросовісної поведінки такої особи (відсутність будь-якого речового права на засіяні земельні ділянки), що ж до права на врожай , то його повинні мати виключно законні землекористувачі в силу вимог діючого законодавства України.

Відповідно до норм ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Поряд з цим, як встановлено у ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України), а згідно зі ст. 126 того ж Кодексу право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» .

Так, як вбачається з матеріалів справи та позивачем не заперечується, земельні ділянки загальною площею 490,16 га, розташовані в межах Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області з кадастровими номерами 4823380400:06:000:0045 площею 200,66 га, 4823380400:06:000:0046 площею 166,85 га та 4823380400:06:000:0047 площею 122,65 га, на яких позивачем було вирощено спірний врожай, перебувають у власності держави, у користування на правах оренди чи інших речових прав ані позивачу, ані третім особам надані не були.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Тобто, здійснивши засів вищезазначених земельних ділянок, позивач фактично самовільно зайняв вказані земельні ділянки.

Факт самовільного зайняття земельної ділянки також підтверджується як наявним в матеріалах справи протоколом огляду місця події від 06.09.2019 року, так і фактом відкриття кримінального провадження № 42019151020000037 від 03.09.2019 року за фактом самовільного зайняття земельних ділянок в межах території Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області з кадастровими номерами 4823380400:06:000:0047 площею 122,65 га, 4823380400:06:000:0045 площею 200,66 га, 4823380400:06:000:0046 площею 166,85 га.

При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 № 7, відповідно до ст. 90, 95, 212 Земельного кодексу самовільно зайняті земельні ділянки повертаються їх власникам або землекористувачам з передачею останнім незібраного врожаю без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

З урахуванням зазначеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки позивачем у справі належним доказами не доведено підстави виникнення у нього будь-якого речового права на врожай, вирощений ним на чужій земельній ділянці, оскільки така земельна ділянка перебуває у власності держави, та саме держава має право на врожай, який на ній вирощено.

Крім того, судова колегія зауважує, що в даному випадку позивач в даній справі поставив у пріоритет право на похідну річ - посіви (незважаючи уже на засіяння ним земельних ділянок, по відношенню до яких він не має жодного речового права), над правом на первинний об`єкт - земельну ділянку (котре у даній справі має держава).

Що стосується посилань скаржника на те, що він сплатив грошові кошти за шкоду, заподіяну внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, у визначеному Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області розмірі, а також відсутністю жодних майнових та немайнових претензій до нього з боку держави в особі Білозірської сільської ради Вітовського району Миколаївської області, що начебто на думку скаржника свідчить про правомірність користування ним земельними ділянками, судова колегія зазначає наступне.

Згідно із п. ґ ч. 1 ст . 90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

При цьому згідно із п. г та д ч . 1 ст . 156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки та погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

У відповідності до ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами (ст . 157 Земельного кодексу України).

Відповідно до п . б ч . 1 ст . 211 Земельного кодексу України за самовільне зайняття земельних ділянок юридичні особи несуть відповідальність відповідно до законодавства.

Тобто, відшкодування позивачем шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, у визначеному Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області розмірі, є способом захисту порушеного права власника земельної ділянки, в даному випадку держави, та в будь-якому випадку не свідчить про те, що позивач, в добровільному порядку оплативши вказану шкоду, набув будь-яких прав на таку земельну ділянку, оскільки порядок набуття особами прав на земельну ділянку чітко визначений чинним законодавством України, при цьому доказів оформлення належним чином вказаних земельних ділянок позивачем в порядку та спосіб, передбачений законодавством, матеріали справи не містять.

Інші доводи скаржника щодо порядку визначення врожаю як безхазяйного майна та порядку його передачі у власність держави в даному випадку, з огляду на предмет спору, судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки не впливають на обставини, з якими законом пов`язує можливість визнати за особою право власності на річ.

Виходячи з вищевикладеного, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі , судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п . 1 ст . 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Фермерського господарства Фермерське господарство «ЕВЕРЕСТ» Осадченка Євгена Васильовича, с.Новоолександрівка Баштанського району Миколаївської області не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2019 року у справі №915/2026/19 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Фермерське господарство «ЕВЕРЕСТ» Осадченка Євгена Васильовича, с. Новоолександрівка Баштанського району Миколаївської області на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2019 року у справі № 915/2026/19 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2019 року у справі № 915/2026/19 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України .

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 16.03.2020 року.

Повний текст постанови складено 17 березня 2020 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Г.П. Разюк А.І. Ярош