Постанова

від 10.03.2020 по справі 911/1857/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2020 р. Справа№ 911/1857/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Калатай Н.Ф.

секретар судового засідання : Пастернак О.С.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 10.03.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТЕРС ГРУП"

на рішення Господарського суду Київської області

від 03.10.2019 (повний текст складено 15.10.2019)

у справі №911/1857/19 (суддя - Лилак Т.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"АГРОМЕЛЬНИК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТЕРС ГРУП"

про стягнення 863 502, 51 грн

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОМЕЛЬНИК" (надалі - позивач, ТОВ "АГРОМЕЛЬНИК") звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТЕРС ГРУП" (надалі -відповідач, ТОВ "АСТЕРС ГРУП") про стягнення 863 502, 51 грн, з яких: 707 621, 20 грн основної заборгованості, 110 509, 37 грн пені, 18 165, 57 грн 3% річних, 27 206, 24 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в порушення умов договорів поставки №11038659 та №11038660 від 01.08.2018, відповідач не розрахувався за поставлений товар у повному обсязі, у зв`язку із чим у останнього перед позивачем виникла заборгованість.

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.10.2019 у справі №911/1857/19 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 707 621,20 грн основного боргу, 110 509,37 грн пені, 11 655,80 грн 3% річних, 25 849,63 грн. інфляційних втрат та 12 834,54 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджено існування основної заборгованості за договорами поставки №11038659 та №11038660. В свою чергу, відповідачем, належними та допустимими доказами не спростована вказана заборгованость у стягуваному розмірі.

Так як відповідач порушив строки виконання грошового зобов`язання за поставлений товар, факт порушення якого встановлений судом першої інстанції, вимога щодо стягнення пені визнана обгрунтованою, та такою, що відповідає вимогам чинного законодавства та умовам договорів. При цьому вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат місцевим господарським судом перераховано самостійно та в цій частині задоволено частково.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2019 у справі №911/1857/19 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Судові витрати покласти на позивача.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, а також наявна невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції. Відтак, оскаржуване судове рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу порушення відповідачем умов договорів щодо строків оплати за товар. Сторони при підписанні договорів чітко визначили строки оплати за товар, які розпочинаються, після отримання відповідачем через EDI-провайдера від позивача електронний документ "Накладна" (COMDOC), який завірений електронним цифровим підписом позивача. Відтак нараховані інфляційні втрати, 3% річних та пеня є безпідставними, оскільки не можуть нараховуватись на неіснуючий борг.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2019 апеляційну скаргу ТОВ "АСТЕРС ГРУП" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Зубець Л.П., суддів Калатай Н.Ф., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2019 апеляційну скаргу ТОВ "АСТЕРС ГРУП" на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2019 у справі №911/1857/19 - залишено без руху з причини несплати судового збору у визначеному законодавством розмірі.

11.12.2019 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, відповідно до якого останній просить долучити докази сплати судового збору в розмірі 19 428,80 грн (платіжне доручення №101538140 від 09.12.2019) та поновити строк для усунення недоліків апеляційної скарги, обґрунтовуючи тим, що з 25.11.2019 по 09.12.2019 повноважний представник ТОВ "АСТЕРС ГРУП" перебував у відпустці та не мав можливості виконати вимоги ухвали Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2019 у строк, встановлений пунктом 2 її резолютивної частини.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 поновлено пропущений процесуальний строк для усунення недоліків апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження у справі №911/1857/19 за апеляційною скаргою ТОВ "АСТЕРС ГРУП" на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2019 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 28.01.2020.

Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції.

Позивач у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подав до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Зокрема, у своєму відзиві, позивач зазначає, що в силу імперативної норми законодавства (ст. 692 ЦК України), відповідач мав сплатити кошти за товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на цей товар протягом строку, встановленого в договорах поставки №11038659 та №11038660 від 01.08.2018.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 виправлено допущену описку у пункті третьому резолютивної частини ухвали Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2019 у справі №911/1857/19, а саме вказано вірну дату та час розгляду справи 04.02.2020 об 11 год. 20 хв.

У зв`язку з перебуванням судді Алданової С.О., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2020, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуюча суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді Мартюк А.І., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 прийнято справу №911/1857/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТЕРС ГРУП" на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2019 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2020 розгляд справи №911/1857/19 відкладено на 10.03.2020.

У судове засідання 10.03.2020 з`явився представник позивача. Відповідач у судове засідання 10.03.2020 представників не направив, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача.

Так, у судовому засіданні 10.03.2020 представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У судовому засіданні 10.03.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 01.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОМЕЛЬНИК" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АСТЕРС ГРУП" (Покупець) був укладений договір №11038659, відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов`язувався поставити Товар Покупцю, а Покупець зобов`язувався прийняти товар і оплатити його вартість.

Згідно з п. 7.9. Договору - 1, Покупець здійснює оплату Постачальнику за поставлений товар через 14 днів з моменту отримання Покупцем через EDI-провайдера від Постачальника електронного документу "Накладна" (COMDOC) звіреного ЕЦП Постачальника, та за умови наявності зареєстрованої Постачальником "Податкової накладної" в Єдиному реєстрі податкових накладних не пізніше, ніж за 2 календарних днів до настання строку оплати за Товар.

В рамках даного договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2 229 717,00 грн (том 1, аркуші справи 72-82), по наступним видаткових накладним:

- Видаткова накладна № 6 від 14 вересня 2018 року на суму 249 600,00 грн з ПДВ;

- Видаткова накладна № 7 від 18 вересня 2018 року на суму 106 200,00 грн з ПДВ;

- Видаткова накладна №14 від 10 жовтня 2018 року на суму 246000,00грн з ПДВ;

- Видаткова накладна №15 від 19 жовтня 2018 року на суму 106200,00 грн з ПДВ;

- Видаткова накладна №17 від 23 жовтня 2018 року на суму 247 200,00 грн з ПДВ;

- Видаткова накладна № 42 від 19 грудня 2018 року на суму 261 240,00 грн з ПДВ;

- Видаткова накладна № 54 від 13 березня 2019 року на суму 285 789,00 грн з ПДВ. Дана накладна була виписана на 286 440,00 грн, однак під час приймання вантажу було виявлено його недовіз у розмірі 651,00 грн. з ПДВ;

- Видаткова накладна № 56 від 20 березня 2019 року на суму 286 440,00 грн з ПДВ;

- Видаткова накладна № 57 від 27 березня 2019 року на суму 166 800,00 грн з ПДВ;

- Видаткова накладна № 70 від 18 травня 2019 року на суму 274 248,00 грн з ПДВ.

Відповідач частково сплачував за поставлений товар по вищевказаним видатковим накладним, що підтверджується виписками по особовому рахунку позивача за 05.10.2018, 11.10.2018, 01.11.2018, 30.11.2018, 06.12.2018, 07.12.2018, 14.12.2018, 21.12.2018, 24.01.2019, 18.03.2019, 08.04.2019, 10.05.2019, 15.05.2019, 17.05.2019, 19.06.2019 (том 1, аркуші справи 83-100).

Здійснюючи оплати за поставки в рамках даного договору, відповідач у призначеннях платежів вказував "Оплата за ТНС зг. дог. 11038659 від 01.08.2018 року".

Позивач зараховував ці оплати в рахунок погашення заборгованості за найдавнішими поставками за Договором № 11038659, оскільки відповідач, здійснюючи перерахування коштів, не вказував конкретно за які поставки це були оплати.

Відповідач частково сплатив за товар по Договору №11038659 в сумі 1 780 000,00 грн, внаслідок чого у відповідача існує прострочена заборгованість по оплаті поставленого товару у розмірі 449 717,00 грн.

01.08.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АГРОМЕЛЬНИК" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АСТЕРС ГРУП" (Покупець) був укладений договір № 11038660, відповідно до п. 1.1. якого Постачальник зобов`язувався поставити Товар Покупцю, а Покупець зобов`язувався прийняти товар і оплатити його вартість.

Згідно з п. 7.9. даного Договору , Покупець здійснює оплату Постачальнику за поставлений товар через 21 днів з моменту отримання Покупцем через EDI-провайдера від Постачальника електронного документу "Накладна" (COMDOC) звіреного ЕЦП Постачальника, та за умови наявності зареєстрованої Постачальником "Податкової накладної" в Єдиному реєстрі податкових накладних не пізніше, ніж за 2 календарних днів до настання строку оплати за Товар.

В рамках договору № 11038660 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 405 060,00 грн. (том 1, аркуші справи 117-118) за наступними видатковими накладними:

- Видаткова накладна № 16 від 19 жовтня 2018 року на суму 137 760,00 грн з ПДВ;

- Видаткова накладна № 71 від 20 травня 2019 року на суму 267 300,00 грн з ПДВ.

Відповідач частково сплатив за поставлений товар в розмірі 130 000,00 грн, що підтверджується випискою по особовому рахунку Позивача за 30.11.2018, 24.01.2019 та за 06.03.2019 (том 1, аркуші справи 119-122).

Здійснюючи оплати за поставки в рамках даного Договору, відповідач у призначеннях платежів вказував "Оплата за ТНС зг. дог. 11038660 від 01.08.2018 року".

Враховуючи те, що відповідач, здійснюючи оплати, не вказував конкретно за які поставки це були оплати Позивач зараховував ці оплати в рахунок погашення заборгованості за найдавнішими поставками за Договором № 11038660.

Також, в рамках Договору № 11038660 між позивачем та відповідачем були підписані:

Акт № 3900026921 прийому - передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31.10.2018, відповідно до якого відповідач надав позивачу комплекс логістичних послуг за жовтень 2018 року на суму 4 132,80 грн;

Акт № 3900029660 прийому - передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31.03.2019 року, відповідно до якого відповідач надав позивачу комплекс логістичних послуг за березень 2019 року на суму 5 004,00 грн;

Акт № 3900030548 прийому - передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31.05.2019 року, відповідно до якого відповідач надав позивачу комплекс логістичних послуг за травень 2019 року на суму 8 019,00 грн;

За таких обставин, основна заборгованість за товар відповідача перед позивачем за Договором № 11038660 зменшується на суму вищевказаних Актів прийому - передачі виконаних робіт (наданих послуг) і складає 257 904,20 грн.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань з оплати отриманого товару, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача

- 449 717,00 грн. основної заборгованості за поставлений товар за Договором № 11038659.

- 257 904,20 грн. основної заборгованості за поставлений товар за Договором № 11038660.

- 91 980,43 грн. неустойки за порушення термінів оплати за Договором № 11038659.

- 18 528,94 грн. неустойки за порушення термінів оплати за Договором № 11038660.

- 15 119,83 грн. - 3 % річних за порушення термінів оплати за Договором № 11038659.

- 3 045,87 грн. - 3 % річних за порушення термінів оплати за Договором № 11038660.

- 20 968,69 грн. інфляційного збільшення боргу за порушення термінів оплати за Договором № 11038659.

- 6 237,55 грн. інфляційного збільшення боргу за порушення термінів оплати за Договором № 11038660.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов про стягнення з відповідача заборгованості за укладеними договорами є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо задоволення позову, а твердження скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою договірні відносини, що склалися між сторонами у справі мають ознаки договору поставки, за яким, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення ТОВ "АГРОМЕЛЬНИК" та ТОВ "АСТЕРС ГРУП" договорів поставки №11038659 та №11038660 від 01.08.2018 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати.

Статтею 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно із ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦКУкраїни).

У відповідності до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тобто, за приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає, що факт здійснення господарської операції з передачі товару підтверджується, зокрема, первинними бухгалтерськими документами.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції Закону України № 1724-VIII від 03.11.2016) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 2.5 пункту 2 згаданого Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Разом з тим, у відповідності до п. 65 Постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27 листопада 1998 року "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію" особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи із зазначеного, особи, які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства, призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач заперечує проти автентичності відтиску штампу, здійсненого на видаткових накладних, також матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату зазначених штампів, їх підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі ТОВ "Астерс Груп".

При цьому апеляційний господарський суд звертає увагу, що відсутність у видатковій накладній назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності її підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки/штампу самої юридичної особи, відсутність реквізитів довіреності на цю особу не може свідчить про те, що така особа є неуповноваженою чи що така видаткова накладна є неналежним доказом у справі. Відтиск печатки/штампу на видатковій накладній є свідченням участі юридичної особи, у здійсненні господарської операції за цією накладною.

Таким чином, підписання та завірення печаткою покупця видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідають вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Слід зазначити, що відповідно до п. 3.7. договорів, після приймання товару Покупець направляє Постачальнику через EDI-провайдера електронний документ "Накладна" (COMDOC). Документ COMDOC відображає факт приймання товару Покупцем, завіряється ЄЦП Покупця (підпис відповідальної особи та печатка підприємства) і відправляється Постачальнику через EDI-провайдера. Дата електронного документу "Накладна" (COMDOC) повинна відповідати даті фактичної поставки товару. Постачальник після отримання від Покупця через EDI-провайдера електронний документ "Накладна" (COMDOC), зі свого боку завіряє "Накладна" ЕЦП (підпис відповідальної особи за передачу товару та печатку підприємства) і, не пізніше ніж протягом п`яти робочих днів відправляє Покупцю через EDI-провайдера.

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач належним чином виконав умови п. 3.7., у зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідно до приписів ст. ст. 212 та 692 ЦК України та умов п. 7.9. Договорів строк оплати у відповідача настав, зокрема:

- За видатковою накладною № 6 від 14 вересня 2018 року на суму 249 600,00 грн. з ПДВ - до 28 вересня 2018 року включно;

- За видатковою накладною № 7 від 18 вересня 2018 року на суму 106 200,00 грн. з ПДВ - до 02 жовтня 2018 року включно;

- За видатковою накладною № 14 від 10 жовтня 2018 року на суму 246 000,00 грн. з ПДВ - до 24 жовтня 2018року включно;

- За видатковою накладною № 15 від 19 жовтня 2018 року на суму 106 200,00 грн. з ПДВ - до 02 листопада 2018 року включно;

- За видатковою накладною № 17 від 23 жовтня 2018 року на суму 247 200,00 грн. з ПДВ - до 06 листопада 2018 року включно;

- За видатковою накладною № 42 від 19 грудня 2018 року на суму 261 240,00 грн. з ПДВ - до 02 січня 2019року включно.

- За видатковою накладною № 54 від 13 березня 2019 року на суму 285 789,00 грн. з ПДВ - до 27 березня 2019 року включно.

- За видатковою накладною № 56 від 20 березня 2019 року на суму 286 440,00 грн. з ПДВ - до 03 квітня 2019 року включно.

- За видатковою накладною № 57 від 27 березня 2019 року на суму 166 800,00 грн. з ПДВ - до 10 квітня 2019 року включно.

- За видатковою накладною № 70 від 18 травня 2019 року на суму 274 248,00 грн. з ПДВ - до 01 червня 2019 року включно.

- За видатковою накладною № 16 від 19 жовтня 2018 року на суму 137 760,00 грн. з ПДВ - до 09 листопада 2018 року включно;

- За видатковою накладною № 71 від 20 травня 2019 року на суму 267 300,00 грн. з ПДВ - до 10 червня 2019 року включно.

Враховуючи те, що сума боргу в розмірі 707 621,20 грн (449 717,00 грн основної заборгованості за поставлений товар за Договором № 11038659 та 257 904,20 грн основної заборгованості за поставлений товар за Договором № 11038660) за поставлений товар підтверджується належними доказами, зокрема актом звірки розрахунків за період з 01.06.2019 по 30.06.2019, відповідачем існування заборгованості у стягуваному розмірі належними та допустимими доказами не спростованою, суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім суми основного боргу, посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов`язання, позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 110 509,37 грн пені, з яких 91 980,43 грн пені за порушення термінів оплати за договором № 11038659 та 18 528,94 грн пені за порушення термінів оплати за договором № 11038660.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п.п. 8.11. договору № 11038659 та договору № 11038660, у випадку порушення термінів оплати товару Покупець сплачує на користь Постачальника виключну неустойку в розмірі 0,05% від простроченої суми оплати за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Згідно з частиною 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 552 ЦК України визначено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 ст. 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

При цьому, норми Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", на які також посилається у позові позивач, не встановлюють такого розміру, а лише обмежують розмір неустойки, яка встановлюється за домовленістю сторін, на рівні подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, вказаний Закон не визначає конкретного розміру пені, що нараховується, а лише обмежує її максимальний розмір подвійною обліковою ставкою НБУ.

Законодавчо кредитор має право вимагати від боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, повернення не тільки основного боргу, а й сплати встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, які є фактично платою за користування боржником грошовими коштами кредитора за весь період прострочки виконання грошового зобов`язання, а також пені. Зазначені норми не обмежують права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується і після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наданий позивачем розрахунок вказаних нарахувань відповідає фактичним обставинам справи, а тому вимога про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню, а також 3% річних та інфляційних нарахувань частковому задоволенню, а саме за розрахунком суду.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині повної оплати коштів за отриманий товар порушило право позивача на отримання прибутку за поставлений товар.

Згідно з ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2019 у справі №911/1857/19 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ТОВ "АСТЕРС ГРУП" - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника (ТОВ "АСТЕРС ГРУП").

Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТЕРС ГРУП" на рішення Господарського суду Київської області від 03.10.2019 у справі №911/1857/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду суду Київської області від 03.10.2019 у справі №911/1857/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "АСТЕРС ГРУП".

4. Матеріали справи №911/1857/19 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено - 17.03.2020.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

Н.Ф. Калатай