Постанова

від 17.03.2020 по справі 904/2629/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2020 м. Дніпро Справа № 904/2629/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Орєшкіної Е.В. (доповідач),

суддів Широбокової Л.П., Чус О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр побутового обслуговування" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2019 (суддя Васильєв О.Ю.) у справі №904/2629/19

за позовом: Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр побутового обслуговування", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення 18 685 грн. 99 коп., -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр побутового обслуговування" на свою користь 15 124 грн. 05 коп. інфляційних втрат та 3 561 грн. 94 коп. 3% річних.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2019 у справі №904/2629/19 позов задоволено: з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр побутового обслуговування" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" стягнуто 15 124,05 грн. інфляційних втрат, 3 561,94 грн. 3% річних та 1 921,00 грн. судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором поставки природного газу №23/4 від 29.12.1998 в частині своєчасної сплати заборгованості у сумі 39 596,62 грн., стягнутої рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2002 у справі №5/130.

Враховуючи наявність прострочення виконання грошового зобов`язання, перевіривши розрахунок позивача, місцевий господарський суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в повному обсязі.

Також, місцевим господарським судом зазначено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр побутового обслуговування" подало апеляційну скаргу, в якій просить Центральний апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2019 у справі №904/2629/19, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевий господарський суд дійшов до помилкового висновку про непогашення відповідачем заборгованості, яка стягнута за рішенням суду від 19.02.2002, оскільки позивачем не надано жодного доказу, крім копії самого рішення, на підтвердження наявності боргу. Так, на теперішній час відсутні виконавчі провадження з приводу стягнення цієї заборгованості. Апелянт зазначає, що не має змоги надати докази сплати боргу у зв`язку із закінченням строків зберігання бухгалтерських документів, однак враховуючи тривалий час після прийняття рішення у справі допускає, що заборгованість вже стягнута державним виконавцем.

Апелянт вважає, що борг за рішенням суду від 19.02.2002 у справі №5/130 є стягнутим, оскільки строк пред`явлення наказу до виконання та строк виконавчого провадження закінчилися, тому 3% та інфляційні втрати заявлені з пропуском позовної давності.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.12.2019 (у складі колегії суддів: головуючого судді (доповідача) Орєшкіної Е.В., суддів Широбокової Л.П., Подобєда І.М.) відкрито апеляційне провадження з розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр побутового обслуговування" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2019 у справі №904/2629/19, розгляд скарги призначений у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, в порядку письмового провадження.

19.12.2019 від Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач апеляційну скаргу вважає безпідставною та просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін.

Позивач вважає правильним висновок місцевого господарського суду про задоволення позову, оскільки має місце неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором в частині сплати заборгованості за поставлений газ. Позивач не погоджується із доводами апелянта про неможливість підтвердити сплату боргу у зв`язку із незбереженням бухгалтерських документів, оскільки відповідач може отримати банківську виписку про погашення заборгованості.

Також позивач не погоджується із доводами апелянта про пропуск позовної давності, з посиланням на те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання ні з прийняттям рішення у справі, ні з відкриттям виконавчого провадження.

02.01.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр побутового обслуговування" надійшла відповідь на відзив, в якій відповідач зазначає про неможливість отримання банківської виписки у зв`язку із закінченням строків зберігання таких документів. Апелянт посилається на розумність строків виконавчого провадження та вважає, що борг є погашеним, а заявлені вимоги позивача безпідставними.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді Подобєда І.М. відбулась автоматична зміна складу колегії суддів. Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2020 визначено для розгляду справи №904/2629/19 колегію суддів у складі: головуючий суддя Орєшкіна Е.В. (доповідач), судді: Широбокова Л.П., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2020 справу №904/2629/19 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Орєшкіної Е.В (доповідача), суддів: Чус О.В., Широбокової Л.П.

Апеляційний господарський суд, дослідивши наявні у справі докази, перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 29.12.1998 між Державним комунальним підприємством побутового обслуговування "Сервіс центр", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр побутового обслуговування" та Дочірньою компанією "Торговий дім "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", правонаступником якого Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" був укладений договір поставки природного газу №23/4, за умовами якого позивач зобов`язався передати у власність відповідача природний газ, а відповідач зобов`язався його прийняти та сплатити.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.02.2002 у справі №5/130 позовні вимоги з Відкритого акціонерного товариства побутового обслуговування "Сервіс-центр" (яке в подальшому реорганізоване у Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр побутового обслуговування") стягнуто на користь на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 39 596,62 грн. - основного боргу, 560,69 грн. - пені , 401,57 грн. державного мита та 69,00 грн. судових витрат.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" посилається на те, що станом на звернення до суду з цим позовом відповідач заборгованість в розмірі 40 157,31 грн. (39 596,62 грн. - основна заборгованість та 560,69 грн. -пеня) не погасив.

Предметом спору є стягнення 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасну сплату заборгованості за договором поставки природного газу №23/4 від 29.12.1998 у сумі 39 596,62 грн., яка стягнута за рішенням суду у справі №5/130 від 19.02.2002.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з приписами частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов`язання позивачем нараховані та заявлені до стягнення 3% річних у розмірі 3 561,94 грн. за період з 18.06.2016 по 17.06.2019 та інфляційні втрати у розмірі 15 124,05 грн. за період з липня 2016 року по квітень 2019 року.

Місцевий господарський суд не виявив помилок у здійсненому розрахунку позивача та дійшов до висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Апелянт не погоджується із такими висновками місцевого господарського суду, посилаючись на недоведеність позивачем наявності боргу, із зазначенням того, що на теперішній час відсутні виконавчі провадження з приводу стягнення цієї заборгованості. Апелянт вважає, що не має змоги надати докази сплати боргу у зв`язку із закінченням строків зберігання бухгалтерських документів, однак враховуючи тривалий час після прийняття рішення у справі допускає, що заборгованість вже стягнута державним виконавцем.

Між тим, апеляційний господарський суд не погоджується із такими доводами апелянта.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, на підтвердження заборгованості відповідача за договором поставки природного газу №23/4 від 29.12.1998 у сумі 39 596,62 грн. позивачем надано копію рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №5/130 від 19.02.2002.

Апелянт посилається на неможливість надати докази погашення заборгованості у зв`язку із закінченням строку зберігання бухгалтерських документів, однак зазначає, що борг сплачено (за його припущенням) у процесі примусового виконання рішення державним виконавцем, однак доказів закінчення виконавчого провадження (звернення до виконавчої служби із запитом про надання інформації щодо виконавчого провадження з примусового виконання рішення у справі №5/130) апелянт не надає.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується із доводами позивача про недоведеність позивачем погашення боргу за договором поставки природного газу №23/4 від 29.12.1998 у сумі 39 596,62 грн., стягнутого за рішенням суду у справі №5/130 від 19.02.2002.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а становлять спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу належить до складу грошового зобов`язання і вважається особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ними утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за час прострочення.

Разом із тим, главою 19 цього Кодексу визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 Цивільного кодексу України.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Слід зауважити, що у постанові Верховного Суду (у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду) від 26.10.2018 у справі №922/4099/17 з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, не є додатковими вимогами у розумінні положень статті 266 Цивільного кодексу України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Аналогічні за змістом правові висновки виклали Верховний Суд в постановах від 10.04.2018 у справі №910/16945/14, від 27.04.2018 у справі № 908/1394/17, від 21.11.2018 у справі №642/493/17-ц та Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц.

Враховуючи викладене позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 561,94 грн. за період з 18.06.2016 по 17.06.2019 та інфляційних втрат у розмірі 15 124,05 грн. за період з липня 2016 року по квітень 2019 року є заявленими у межах позовної давності.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр побутового обслуговування" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2019 у справі №904/2629/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.08.2019 у справі №904/2629/19 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Сервіс-Центр побутового обслуговування".

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений - 17.03.2020.

Головуючий суддя Е.В. Орєшкіна

Суддя Л.П. Широбокова

Суддя О.В. Чус