Постанова

від 16.03.2020 по справі 915/297/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2020 року м. ОдесаСправа № 915/297/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Разюк Г.П., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Клименко О.В.

за участю представників учасників справи:

від Виконавчого комітету Первомайської міської ради, м. Первомайськ Миколаївської області - не з`явився;

від Приватного підприємства «Тана» , м. Миколаїв - Чабанюк В.С. за ордером від 16.03.2020 року серія ВЕ № 1011917.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Тана» , м. Миколаїв

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2018 року, м. Миколаїв, суддя Алексєєв А.П., повний текст рішення складено 11.07.2018 року

у справі № 915/297/18

за позовом Виконавчого комітету Первомайської міської ради, м. Первомайськ Миколаївської області

до відповідача Приватного підприємства «Тана» , м. Миколаїв

про стягнення 324 279 грн. 81 коп., -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В квітні 2018 року Виконавчий комітет Первомайської міської ради, м. Первомайськ Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Приватного підприємства «Тана» , м. Миколаїв, в якій просив суд стягнути з Приватного підприємства «Тана» , м. Миколаїв на користь Виконавчого комітету Первомайської міської ради, м. Первомайськ Миколаївської області збитки у сумі 324 279 грн. 81 коп., а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.06.2015 року відповідач у справі придбав у Приватного підприємства Панас комплекс нерухомих об`єктів, розташованих на земельній ділянці комунальної власності площею 3,0931 га по вул. Юрія Гагаріна, 1 в м.Первомайську, з яким Первомайською міською радою було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки. В подальшому відповідач звернувся до Первомайської міської ради з заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо передання вказаної земельної ділянки в оренду, яка рішенням ради була задоволена, проте відповідач відповідну технічну документацію не виготовив, договір оренди земельної ділянки не уклав, з того часу користується вказаною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів, в зв`язку з чим, позивачем було нараховано збитки у вигляді неодержаних доходів (орендної плати за землю) за час фактичного користування земельною ділянкою.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2018 року у справі №915/297/18 (суддя Алексєєв А.П.) позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Приватного підприємства «Тана» , м. Миколаїв на користь Виконавчого комітету Первомайської міської ради, м. Первомайськ Миколаївської області збитки у сумі 324 279 грн. 81 коп., а також суму сплаченого судового збору в розмірі 4 864 грн. 20 коп.

Рішення суду мотивоване тим, що у діях відповідача наявний повний склад цивільного правопорушення, що є підставою для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, при цьому, розрахунок збитків, нанесених Первомайській міській раді Приватним підприємством «Тана» , м. Миколаїв за час фактичного користування земельною ділянкою, відповідач в судовому порядку не оскаржував, збитки у розмірі 324279 грн. 81 коп. не відшкодував.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Приватне підприємство «Тана» , м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2018 року у справі № 915/297/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема скаржник зазначає, що він про розгляд справи повідомлений належним чином не був, не отримував поштою процесуальних документів у справі № 915/297/18, у зв`язку з чим підприємству не було відомо про існування зазначеної справи та результатів її розгляду, копію оскаржуваного судового рішення представник скаржника отримав лише 06.12.2019 року. Всі наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення листів на адресу скаржника містять відмітки про те, що поштові повідомлення не вручені з підстав закінчення терміну зберігання .

Щодо суті позовних вимог, скаржник зазначає, що ані в рішенні суду, ані в матеріалах судової справи не міститься жодних доказів на підтвердження того, що Приватне підприємство «Тана» , м. Миколаїв вдалось до протиправної поведінки щодо користування спірною земельною ділянкою, що наявний причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, а також про наявність вини Приватного підприємства «Тана» , м. Миколаїв. Більш того, у справі відсутні докази того, що саме Приватне підприємство «Тана» , м. Миколаїв є орендарем спірної земельної ділянки, натомість неодноразово згадується, що насправді орендарем спірної земельної ділянки є Приватне підприємство "Панас". Однак вказане Приватне підприємство "Панас" не було долучено до розгляду даної судової справи.

Також скаржник зауважує, що судом не встановлено, а матеріали судової справи не містять доказів/документів/інформації стосовно того, чи припинилось (а якщо припинилось - то коли) право Приватного підприємства "Панас" на вказану земельну ділянку. Більш того, наявні в матеріалах справи документи, зокрема, експлікація земельних угідь згідно форми №6-зем, акт про встановлення меж земельної ділянки в натурі від 12.04.2005 року, рішення 41 сесії 4 скликання Первомайської міської ради від 31.03.2005 року № 13, технічна документація із землеустрою, договір оренди землі від 15.09.2006 року містять інформацію стосовно того, що земельною ділянкою площею 3, 0931 га по вул. Гагаріна, 1, користується саме Приватне підприємство "Панас", а не відповідач.

При цьому посилання на наявність рішення Первомайської міської ради від 16.10.2015 року № 12 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, за яким Приватному підприємству «Тана» , м. Миколаїв було надано такий дозвіл, жодним чином не свідчить про те, що Приватне підприємство «Тана» , м. Миколаїв стало належним землекористувачем спірної земельної ділянки.

За твердженням скаржника, наявний в матеріалах справи акт № 10 про визначення збитків не може бути належний доказом на підтвердження вимог позивача з огляду на те, що вказаний акт складено за відсутності представника Приватного підприємства «Тана» , м.Миколаїв, "факти", викладені в акті дані не підтверджені жодними доказами.

Крім того, скаржник зазначає, що в даному випадку немає підстав для застосування до спірних правовідносин положень чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Тана» , м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2018 року у справі № 915/297/18, справу призначено до судового розгляду.

05.03.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Виконавчого комітету Первомайської міської ради, м. Первомайськ Миколаївської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Миколаївської області у справі № 915/297/18 від 04.07.2018 року в частині застосування до спірних правовідносин інших норм матеріального права, в іншій частині рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Тана" на рішення Господарського суду Миколаївської області у справі залишити без задоволення. Судовою колегією відзив долучено до матеріалів справи.

У відзиві позивач зазначає, що після придбання відповідачем комплексу нерухомого майна, що розміщені на земельній ділянці комунальної власності загальною площею 3,0931 га, яка перебувала у користуванні, до нього переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Підтвердженням використання відповідачем земельної ділянки площею 3,0931 га за вказаною адресою є саме договір купівлі-продажу нерухомого майна від 09.06.2015 року, де вказана площа земельної ділянки та її кадастровий номер. При цьому, виходячи з положень Земельного кодексу України відповідач, як новий власник нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці, належній позивачу на праві комунальної власності площею 3,0931 га, зобов`язаний був одразу після укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна звернутися до позивача із відповідною заявою про укладення договору оренди земельної ділянки, чого ним зроблено не було, що свідчить про користування ним спірною земельною ділянкою без достатніх правових підстав.

При цьому, позивач зауважує, що за період 2015-2018 років тривалий час судова практика йшла шляхом, що достатньо встановити особу фактичного користувача земельної ділянки без правовстановлюючих документів, тобто, без укладеного договору оренди земельної ділянки, та розрахувати завдану власнику земельної ділянки майнову шкоду відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, у формі неотриманої орендної плати за земельні ділянки комунальної власності відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою КМУ від 19 квітня 1993 року № 284, зокрема, вказує на Постанови Верховного суду України від 28.01.2015 року у справі № 5023/3939/12, справі № 922/1008/15 від 30.11.2016 року, рішення Верховного Суду України у справа № 916/3311/14 від 01.07.2015 року, рішення Верховного Суду України Судова Палата у господарських справах у справі №904/5857/14 від 17.02.2016 року, тощо.

Разом з тим, зі зміною судової практики, відсутні підстави застосовувати до спірних правовідносин приписи чинного законодавства України про відшкодування збитків власникам земельних ділянок, зокрема, вказані правовідносини відтепер регулюються нормою ст. 1212 Цивільного кодексу України у вигляді неодержаної орендної плати за земельну ділянку та стягнення з відповідача суми коштів як безпідставно отриманого майна. До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташовано цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренду та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Також позивач зауважує, що у разі прийняття Південно-Західним апеляційним господарським судом рішення про відмову у позові на підставі застосування Господарським судом Миколаївської області норм права, які не підлягали застосуванню до спірних правовідносин, Первомайська міська рада втратить дохід у вигляді орендної плати у розмірі 324279,81 гри., та не зможе по причині вже пропуску позовної давності звернутися з позовною заявою про стягнення з відповідача цих коштів відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Що стосується неповідомлення відповідача про розгляд справи, позивач зазначає, що неотримання поштової кореспонденції, яку суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав за належною адресою, та яка поверталася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, свідчить про те, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, зокрема ухвала суду про відкриття провадження у справі, інші процесуальні документи, а також оскаржуване рішення суду були направлені відповідачу на його адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вул. Велика Морська, 45, м. Миколаїв, однак лист повернувся до суду з відміткою повернуто за закінченням терміну зберігання . При цьому, повернення судового рішення із проставленням у поштовому повідомленні відмітки про закінчення строку зберігання поштового відправлення, є підтвердженням відсутності особи адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні, слід вважати днем вручення судового рішення в порядку п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово. Представник позивача в судове засідання не з`явився, будь-яких клопотань до суду апеляційної інстанції не надав, про дату, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчить наявне у матеріалах справи поштове повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття та призначення справи до розгляду.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «Тана» , м. Миколаїв підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2018 року у справі № 915/297/18 скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову в повному обсязі, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

15.09.2006 року між Первомайською міською радою (Орендодавець) та Приватним підприємством Панас (Орендар) було укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування на умовах оренди земельну ділянку для обслуговування комплексу нежитлових будівель по виробництву пива, яка знаходиться за адресою: Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Гагаріна, 1 (п.1.1. Договору).

В оренду передавалась земельна ділянка загальною площею 3,0931 га, у тому числі під капітальними будівлями - 0,7571 га, під спорудами - 0,4183 га, під проїздами, проходами, площадками - 1,8108 га, під зеленим насадженням - 0,1069га. На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: комплекс нежитлових будівель (п. 2.1, 2.3. Договору).

За актом приймання передачі від 15.09.2006 року вищезазначена земельна ділянка була передана в оренду Приватного підприємства Панас .

Строк дії договору - 3 роки.

В подальшому, власником комплексу нежитлових будівель площею 9769,5 кв.м. за адресою: Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Гагаріна, 1 став відповідач у справі - Приватне підприємство «Тана» , м. Миколаїв, що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка 124481825 від 18.05.2018 року) (а.с. 89-92). Право власності було зареєстровано 09.06.2015 року на підставі Свідоцтва про право власності за № 40173422, виданого 06.07.2015 року Реєстраційною службою Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області.

Рішенням Первомайської міської ради Миколаївської області від 16.10.2015 року №12 (а.с. 40) Приватному підприємству «Тана» , м. Миколаїв був наданий дозвіл на розроблення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) з метою її подальшої передачі у користування на умовах оренди, а саме: земельної ділянки площею 3,0931 га для обслуговування комплексу нежитлових будівель по вул. Юрія Гагаріна, 1 за рахунок земель, які раніше були надані Приватному підприємству «Панас» у зв`язку із переходом права власності на об`єкт нерухомого майна. Пунктом 4 вказаного рішення запропоновано Приватному підприємству «Тана» , м. Миколаїв після розроблення технічної документації звернутися до Первомайської міської ради для затвердження документації у встановленому порядку.

Сторонами по справі не заперечується, що відповідач за затвердженням відповідної технічної документації та подальшого оформлення відносин по користуванню земельною ділянкою комунальної форми власності до Первомайської міської ради Миколаївської області не звертався.

Згідно листа Первомайської об`єднаної ДПІ ГУ ДФС України у Миколаївській області від 05.08.2016 року № 1810/9/14-08-20-231 (а.с. 35) надходження по оплаті орендної плати від відповідача станом на перше півріччя 2016 року відсутні.

В зв`язку із тим, що пропозиції укласти з відповідачем договір оренди земельної ділянки від нового власника нерухомого майна (відповідача) не надходило, 14.12.2016 року комісією, створеною при Первомайській міській раді, були нараховані збитки за період з 01.07.2015 року по 01.08.2016 року на загальну суму 324279,81 грн., яка фактично дорівнювала орендній платі, обрахованій згідно положень ст. 288.5.1 Податкового кодексу України.

Позивач своїми листами від 26.07.2016 року та 23.11.2016 року запрошував відповідача на засідання комісії по визначенню та відшкодуванню збитків власникам землі та землекористувачам за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, на які відповідач не прибув. Факт надсилання вказаних листів підтверджується наявними у матеріалах справи копіями поштових повідомлень (а.с. 22-25).

Рішенням позивача від 13.01.2017 року № 19 було затверджено акт № 10 по визначенню розміру збитків від недоотримання коштів Первомайською міською радою за фактичне користування Приватним підприємством «Тана» , м. Миколаїв земельною ділянкою (а.с. 30-31).

Листами від 18.01.2017 року за № 33/04.04.1-15 та від 24.04.2017 року за № 2858/03.1-22 повторно вищезазначений акт та рішення були направлені на адресу відповідача з вимогою в десятиденний термін розглянути акт та рішення та в добровільному порядку оплатити нараховані збитки (а.с. 26-29).

Рішення позивача, яким було затверджено акт комісії № 10, відповідачем оскаржене не було.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

За змістом ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин; судочинство к господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 46 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, серед іншого, мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою ст. 271 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

До того ж, ст. 80 Господарського процесуального кодексу України в попередній редакції також було визначено, що повне рішення та ухвали надсилаються сторонам, прокурору та третім особам, які брали участь в судовому процесі, але не були присутні у судовому засіданні, рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше трьох днів з дня їх прийняття або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо у суді.

Отже, аналіз наведених вище норм свідчить, що належне повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду справи є обов`язком суду.

Розгляд справи судом за відсутності сторони або інших учасників справи є можливим лише у разі наявності у суду відомостей щодо належного повідомлення сторони, учасника справи про дату, час та місце судового засідання (аналогічний висновок викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2019 року у справі № 915/1471/19, від 10.10.2019 року у справі № 904/3835/18).

Право бути належним чином повідомленим про дату та час слухання справи не може бути формальним, оскільки протилежне не відповідає ідеї справедливого судового розгляду, яка включає основоположне право на змагальні провадження.

Крім того, судова колегія зазначає, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ у справі "Дія 97" проти України" № 19164/04, § 47, від 21.10.2010).

Так, колегією суддів Південно-західного апеляційного суду встановлено, що під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач по справі належним чином не був повідомлений про розгляд справи, ухвали суду першої інстанції не отримував, що підтверджується наявними у матеріалах справи поштовими повідомленнями, які повертались до суду не врученими, в судових засіданнях відповідач участі не вбрав.

Рішення суду також скаржнику вручено не було, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про невручення поштового відправлення, в якому оскаржуване рішення надсилалось на адресу скаржника. Зазначені обставини свідчать про те, що розгляд справи в суді першої інстанції було здійснено за відсутності належним чином повідомленої сторони, а тому оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2018 року у справі № 915/297/18 підлягає скасуванню повністю у відповідності до приписів п. 3 ч. 3 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, оскільки справу розглянуто господарським судом за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, при умові, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі Надточій проти України (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Оскільки існують безумовні підстави для скасування рішення суду з прийняттям нового рішення, здійснивши перегляд даної справи по суті в суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України , цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень ст . 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом ст. 122, 123, 124 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. До обов`язків землекористувачів згідно зі статтею 96 Земельного кодексу України віднесено своєчасну сплату земельного податку або орендної плати.

Відповідно до ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом д частини першої ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Згідно зі ст. 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

За змістом п. 3 вищезазначеного Порядку відшкодуванню підлягають, зокрема, збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані.

Неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення, викупу, або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розміщене це нерухоме майно, в зв`язку з чим немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Так, кондикційними зобов`язаннями є зобов`язання, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, які є предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість , для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.07.2015 року Приватне підприємство «Тана» , м.Миколаїв за договором купівлі-продажу набуло у приватну власність нерухоме майно, а саме: комплекс нежитлових будівель площею 9769,5 кв.м. за адресою: Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Гагаріна, 1, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка 124481825 від 18.05.2018 року). Право власності зареєстровано 09.06.2015 року на підставі Свідоцтва про право власності за № 40173422, виданого 06.07.2015 року Реєстраційною службою Первомайського міськрайонного управління юстиції Миколаївської області.

Частиною 1 ст. 377 Цивільного кодексу України визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно з ч. 1, 2 с. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналіз положень наведених норм дає підстави для висновку про те, що у разі переходу права власності на майно, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, до нового власника з моменту набуття права власності на це майно переходить право оренди земельної ділянки, на якій вказане майно розміщене у тому самому обсязі та умовах, які були у попереднього власника. Отже, з моменту набуття права власності на нерухоме майно особа, яка стала новим власником такого майна, одночасно набуває права оренди земельної ділянки, на якій розміщене це майно у зв`язку з припиненням права власності на нього та, відповідно, припиненням права користування попереднього власника земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, згідно з ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України. Тобто, особа, яка набула право власності на це майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене у тому ж обсязі та на умовах, як і у попереднього власника.

Разом з тим, виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Проте, доказів оформлення права оренди спірної земельної ділянки під отриманим у власність відповідачем майном, у відповідача по справі відсутні.

При цьому, 16.10.2015 року Рішенням Первомайської міської ради Миколаївської області № 12 Приватному підприємству «Тана» , м. Миколаїв був наданий дозвіл на розроблення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) з метою її подальшої передачі у користування на умовах оренди, а саме земельної ділянки площею 3,0931 га для обслуговування комплексу нежитлових будівель по вул. Юрія Гагаріна, 1 за рахунок земель, які раніше були надані Приватному підприємству «Панас» у зв`язку із переходом права власності на об`єкт нерухомого майна. Пунктом 4 вказаного рішення запропоновано Приватному підприємству «Тана» , м. Миколаїв після розроблення технічної документації звернутися до Первомайської міської ради для затвердження документації у встановленому порядку.

Проте, відповідачем правовстановлюючі документи так і не було приведено у відповідність, а земельна ділянка використовується Приватним підприємством «Тана» , м.Миколаїв без належного оформлення права оренди, орендну плату відповідач не сплачує, хоча земельна ділянка використовується для розміщення об`єкта нерухомого майна, яке належить йому на праві власності.

Таким чином, предметом позову у цій справі є стягнення з власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.

З огляду на викладене, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Разом з тим для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України).

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18).

З огляду на зазначене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є за своїм змістом кондикційними, а не деліктними, тому підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні.

Така правова позиція відповідає висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.01.2019 року у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 року у справі № 902/794/17, від 06.02.2019 року у справі № 922/587/18 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.04.2019 року у справі № 686/18993/17-ц (провадження № 61-48870св18).

Враховуючи викладене, судова колегія зазначає, що збитки за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та безпідставно набуте майно мають різну правову природу і підпадають під різне нормативно-правове регулювання. Втім, на відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження майна за рахунок іншої особи (потерпілого) та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Отже, у разі коли особа користувалася земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв`язку з чим зберегла кошти, вона зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої ст. 1212 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене колегія суддів апеляційного господарського суду вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог Виконавчого комітету Первомайської міської ради, м. Первомайськ Миколаївської області про стягнення збитків за час фактичного користування земельною ділянкою у розмірі 324 279 грн. 81 коп., оскільки спірні правовідносини кваліфіковані помилково - як такі, що виникли із завданням збитків у зв`язку з використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Згідно із ч. 1 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19)).

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Так, у постанові від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

З урахуванням зазначеного, судова колегія Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що оскільки до спірних правовідносин мають бути застосованими приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України, для вирішення спору про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за земельну ділянку, необхідно з`ясувати, зокрема, чи є земельна ділянка об`єктом цивільних прав, а також установити обґрунтованість порядку та підстав нарахування орендної плати за користування земельною ділянкою (аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 11.02.2019 року у справі № 922/391/18, від 11.06.2019 року у справі №922/551/18).

За змістом ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок комунальної власності громадянам у разі розташування на цих ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у їх власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 123 цього Кодексу, відповідно до ч. 2 якої особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки, зокрема із земель комунальної власності, за проектом землеустрою щодо її відведення звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної ради.

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок є різновидом документації із землеустрою (п. "ґ" ч. 2 ст. 25 Закону України "Про землеустрій").

Відповідно до ч. 1 ст. 26 цього Закону замовниками документації із землеустрою можуть бути, зокрема, органи місцевого самоврядування, землевласники та землекористувачі.

При цьому, згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, із визначеними щодо неї правами.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Законом України "Про Державний земельний кадастр" визначено правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.

За змістом ст. 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону).

Частиною 1 ст. 11 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

При цьому у ст. 15 зазначеного Закону наведено перелік відомостей про земельні ділянки, за змістом якого до Державного земельного кадастру включаються такі відомості: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині 2 статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч. 2 ст. 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Зазначені обставини, з урахуванням вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, з матеріалів справи вбачається, що грошові кошти, заявлені до стягнення з Приватного підприємства «Тана» , м. Миколаїв були розраховані комісією, створеною при Первомайській міській раді за використання земельної ділянки під об`єктами нерухомого майна, а саме: комплексу нежитлових будівель площею 9769,5 кв.м. за адресою: Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Гагаріна, 1, за період з 01.07.2015 року по 01.08.2016 року, враховуючи нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка міститься у відповідних витягах за 2015-2016 роки та прийнятого для розрахунку відсотку від нормативної грошової оцінки землі, згідно ст. 288.5.1 Податкового кодексу України - 3 % (а.с. 33-34).

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка за адресою: Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Гагаріна, 1, за безпідставне користування якою позивачем було здійснено відповідні нарахування, має кадастровий номер 4810400000:06:006:0002 (а.с.98).

З урахуванням зазначеного, спірна земельна ділянка є сформованим об`єктом цивільних прав у розумінні положень ст. 791 Земельного кодексу України.

Крім того, за змістом п. 289.1 ст. 289 Податкового кодексу України і ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель", для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (ст. 1 Закону України "Про оцінку земель").

Тобто, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 року по справі №920/739/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5-7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років (ст. 18 Закону України "Про оцінку земель").

Частинами 1, 2 ст. 20 цього Закону передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За змістом ч. 4 ст. 23 цього Закону рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до п. 271.2 ст. 271 Податкового кодексу України, якою, в свою чергу, передбачено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з Порядком нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 25.11.2016 року № 489, за результатами нормативної грошової оцінки земель укладається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються за заявою зацікавленої особи як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Відповідно до п. 34, 35 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно з п. 288.4, пп. 288.5.1, 288.5.2 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 01.01.2017) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 % нормативної грошової оцінки і не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки. З 01.01.2017 року у зв`язку із внесенням змін до зазначених положень Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою від розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки.

З урахуванням зазначених положень законодавства, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що, оскільки нормативна грошова оцінка землі проводиться в обов`язковому порядку для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності, наявність витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки для розрахунку заявленої до стягнення суми безпідставно збережених відповідачем грошових коштів у виді орендної плати за землю є обов`язковою.

Розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 2303.1995 року № 213, згідно з п. 21 якої нормативна грошова оцінка земель населених пунктів визначається за спеціальною формулою з урахуванням, зокрема, коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо).

Судова колегія зазначає, що оскільки в даному випадку предметом розгляду фактично є стягнення безпідставно збереженого майна у вигляді орендної плати, нарахування мають здійснюватись саме на підставі технічної документації та витягу з нормативної грошової оцінки землі сформованої земельної ділянки.

В даному випадку, розрахунок розміру збитків, нанесених Приватним підприємством «Тана» , м. Миколаїв Первомайській міській раді, у вигляді неодержаних доходів (орендної плати) за час фактичного користування земельної ділянки під об`єктами нерухомого майна, а саме: комплексу нежитлових будівель площею 9769,5 кв.м. за адресою: Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Гагаріна, 1, за період з 01.07.2015 року по 01.08.2016 року, на підставі якого позивач просить стягнути з відповідача кошти за безпідставне користування земельною ділянкою, зроблено на підставі нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка міститься у відповідних витягах за 2015-2016 роки з урахуванням прийнятого для розрахунку відсотку від нормативної грошової оцінки землі, згідно ст.288.5.1 Податкового кодексу України - 3 %.

З огляду на зазначене, судова колегія зазначає, що розрахунок, здійснений позивачем, зроблено на підставі належної технічної документації та витягу з нормативної грошової оцінки землі сформованої земельної ділянки, а тому судова колегія зазначає, що позивачем належними та допустимими доказами по справі було доведено розрахунок розміру заявлених до стягнення коштів, що в свою чергу свідчить про обґрунтованість позовних вимог, та як наслідок, задоволення їх у повному обсязі.

Заперечення відповідача стосовно відсутності даних в Електронному витягу з Державного кадастру щодо спірної земельної ділянки та дат на витягах з нормативної оцінки, що викликає у нього сумніви, судовою колегією розглянуті та відхилені, оскільки відповідачем не надані належні докази на спростування наявних у письмовому вигляді належних доказів, датованих 2005 роком, тобто, коли був відсутній реєстр Державного кадастру в електронному вигляді, зокрема, технічна документація спірної земельної ділянки із зазначенням всіх необхідних даних: кадастрового номеру, її меж, тощо, а також належним чином оформлених витягів з нормативної грошової оцінки за періоди, які були враховані комісією при розрахунку суми несплаченої орендної плати.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі, частково знайшли свої підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, яке є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, оскільки справу розглянуто господарським судом за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, при цьому скаржник в даному випадку обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Разом з тим всі істотні обставини справи судом апеляційної інстанції встановлені, однак спірні правовідносини кваліфіковані позивачем помилково як такі, що виникли із завдання збитків, що, однак, не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки суд самостійно здійснює правову кваліфікацію правовідносин сторін у даній справі.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «Тана» , м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2018 року у справі № 915/297/18 підлягає частковому задоволенню, рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог Виконавчого комітету Первомайської міської ради, м. Первомайськ Миколаївської області до Приватного підприємства «Тана» , м.Миколаїв в повному обсязі з мотивів, викладених в постанові суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Тана» , м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2018 року у справі № 915/297/18 - задовольнити частково .

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 04.07.2018 року у справі №915/297/18 - скасувати .

Позовні вимоги Виконавчого комітету Первомайської міської ради, м. Первомайськ Миколаївської області до Приватного підприємства «Тана» , м. Миколаїв про стягнення 324279 грн. 81 коп. - задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства «Тана» , м. Миколаїв (54030, м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 45, код ЄДРПОУ 19292761) на користь Виконавчого комітету Первомайської міської ради, м. Первомайськ Миколаївської області (55213, Миколаївська область, м.Первомайськ, вул. Михайла Грушевського, 3, код ЄДРПОУ 04056575) 324 279 грн. 81 коп., судовий збір в розмірі 4 864 грн. 20 коп.

Стягнути з Виконавчого комітету Первомайської міської ради, м. Первомайськ Миколаївської області (55213, Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. Михайла Грушевського, 3, код ЄДРПОУ 04056575) на користь Приватного підприємства «Тана» , м.Миколаїв (54030, м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 45, код ЄДРПОУ 19292761) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 648 грн. 15 коп.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати накази.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України .

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 16.03.2020 року.

Повний текст постанови складено 17 березня 2020 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Г.П. Разюк А.І. Ярош