Рішення

від 17.03.2020 по справі 904/545/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2020м. ДніпроСправа № 904/545/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Ільєнко Д.Ю.

та представників:

та представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смішер Нетворкс" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ідея Ліхт Україна" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за поставлений товар на підставі видаткової накладної № РН-0000004 від 26.02.2019 у загальному розмірі 92 899 грн. 22 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Смішер Нетворкс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ідея Ліхт Україна" (далі - відповідач) заборгованість за поставлений на підставі видаткової накладної № РН-0000004 від 26.02.2019 товар у загальному розмірі 92 899 грн. 22 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 88 290 грн. 00 коп. - основний борг;

- 2 207 грн. 25 коп. - інфляційні втрати;

- 2 401 грн. 97 коп. - 3% річних.

Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 102 грн. 40 коп. та витрат на правову допомогу у розмірі 5 000 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань щодо повного та своєчасного розрахунку за поставлений згідно з видатковою накладною № РН-0000004 від 26.02.2019 товар у встановлений строк, наявністю боргу у сумі 88 290 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період прострочення з березня по грудень 2019 року в сумі 2 207 грн. 25 коп., а також 3% річних за період прострочення з 27.02.2019 по 24.01.2020 у сумі 2 401 грн. 97 коп.

Ухвалою суду від 31.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 26.02.2020 .

У судове засідання 26.02.2020 з`явився представник позивача.

Представник відповідача у вказане судове засідання не з`явився; про дату, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення з ухвалою суду від 31.01.2020 відповідачу - 19.02.2020 (а.с.40).

В той же час, судом враховано, що ухвалою суду від 31.01.2020 відповідачу було запропоновано протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відповідно до вимог статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України відзив на позовну заяву. Оскільки вказаний строк на час проведення судового засідання 26.02.2020 не закінчився, суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви у судовому засіданні, з метою надання можливості відповідачу скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності.

Так, ухвалою суду від 26.02.2020 у судовому засіданні було оголошено перерву до 17.03.2020 .

Від позивача надійшла заява (вх. суду № 13279/20 від 17.03.2020), в якій він просив суд розглянути справу 17.03.2020 без участі представника позивача та зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі. Також у заяві позивачем надані пояснення щодо посилання у спірній видатковій накладній № РН-0000004 від 26.02.2019 та рахунку-фактурі № СФ-0000004 від 26.02.2019 на договір № 1 від 11.03.2013, а саме: позивач зазначив, що:

- вказані посилання є помилковими, оскільки договір № 1 від 11.03.2013 сторонами не укладався;

- відповідач зі свого боку зазначений договір також не надав, що підтверджує відсутність такого договору;

- поставка товару здійснювалась за видатковою накладною № РН-0000004 від 26.02.2019 та оплата мала бути здійснена відповідачем згідно із рахунком-фактурою № СФ-0000004 від 26.02.2019.

У судове засідання 17.03.2020 представник позивача не з`явився, але судом враховано наявність його клопотання про розгляд справи без участі представника позивача, яке було задоволено судом.

Представник відповідача у вказане судове засідання вдруге не з`явився , причин нез`явлення суду не повідомив.

При цьому, судом було враховано, що поштове відправлення на офіційну адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 26.02.2020 було повернуто за зворотною адресою з довідкою Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" форми 20 "За закінчення встановленого строку зберігання" (а.с. 48-51).

З цього приводу суд зазначає наступне.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 31.01.2020, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпро, вулиця Миронова, будинок 7А, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.33-36).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, для отримання поштових відправлень особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

При цьому суд зазначає, що відповідач, як учасник судового провадження , безвідносно до отримання/неотримання поштової кореспонденції, в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого йому судового провадження , про що наголошував Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 по справі "Пономарьов проти України".

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Для цих цілей існує Єдиний державний реєстр судових рішень.

Відповідно до частин 1, 3 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2020 про оголошення перерви у судовому засіданні (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87425255) надіслано судом 26.02.2020, зареєстровано в реєстрі 27.02.2020 та оприлюднено 28.02.2020. Отже, відповідач мав можливість цікавитись результатом та ходом розгляду справи за його участі.

Судом наголошено, що ухвала суду про відкриття провадження у даній справі від 31.01.2020 була отримана відповідачем ще 19.02.2020 (а.с. 40), отже у відповідача були всі дані, необхідні для пошуку та відстеження руху справи, та реальна можливість отримання такої інформації із вказаного відкритого джерела (у Єдиному державному реєстрі судових рішень).

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду від 26.02.2020 з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку .

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у даній справі відкрито 31.01.2020, отже строк на розгляд даної справи закінчується 31.03.2020 та нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості його продовження з будь-яких поважних причин.

Враховуючи, що строк вирішення даного спору закінчується 31.03.2020, суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на іншу дату та належним чином повідомити учасників справи про дату наступного судового засідання (враховуючи встановлений процесуальним законом строк на виготовлення повного тексту ухвали суду, строк на її направлення сторонам, а також строк на поштовий перебіг, визначений Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, оскільки відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

В даному випадку господарським судом здійснені всі можливі заходи задля повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, що підтверджується направленням інформації по справі на всі відомі суду засоби зв`язку з відповідачем.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на те, що розгляд даної справи відкладався у зв`язку з нез`явленням представника відповідача у судове засідання та неподанням відповідачем відзиву на позовну заяву, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників позивача та відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 1 та 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Стаття 181 Господарського кодексу України передбачає загальний порядок укладання господарських договорів. Частина 1 зазначеної статті визначає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд виходить із того, що для надання документам доказової сили при розгляді справ в суді необхідні повні дані про конкретні господарські відносини, що виникли за конкретним правочином, укладеним між сторонами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Смішер Нетворкс" та відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ідея Ліхт Україна" було досягнуто домовленості щодо поставки позивачем на адресу відповідача товару на суму 88 290 грн. 00 коп., що підтверджується наступним:

- позивачем було виставлено відповідачу рахунок № СФ-0000004 від 26.02.2019 на оплату товару, а саме: фільтру масляного, пластини охолоджувальної, ущільнюючої гуми пластин охолоджувача на загальну суму 88 290 грн. 00 коп. (а.с.13).

На виконання взятих на себе зобов`язань, позивачем 26.02.2019 було поставлено відповідачу товар - фільтр масляний, пластину охолоджувальну, ущільнюючу гуму пластин охолоджувача загальною вартістю 88 290 грн. 00 коп. , що підтверджується видатковою накладною № РН-0000004 від 26.02.2019 (а.с.12).

Вказаний товар було отримано представником відповідача на підставі довіреності № 1 від 01.01.2019, яка наявна в матеріалах справи (а.с.14).

Судом враховано, що у вказаних вище видатковій накладній № РН-0000004 від 26.02.2019 та рахунку-фактурі № СФ-0000004 від 26.02.2019 наявне посилання на договір №1 від 11.03.2013. Однак, вказаний договір суду надано не було, більше того, з приводу вказаного посилання позивачем були надані наступні пояснення:

- вказані посилання є помилковими, оскільки договір № 1 від 11.03.2013 сторонами не укладався;

- відповідач зі свого боку зазначений договір також не надав, що підтверджує відсутність такого договору;

- поставка товару здійснювалась за видатковою накладною № РН-0000004 від 26.02.2019 та оплата мала бути здійснена відповідачем згідно із рахунком-фактурою № СФ-0000004 від 26.02.2019.

З цього приводу суд зазначає слідуюче.

Відповідно до частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані, зокрема, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Згідно із частиною 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

У даному випадку, позивач посилається на те, що поставка за спірною видатковою накладною № РН-0000004 від 26.02.2019 була позадоговірною.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, враховуючи надані позивачем пояснення, а також відсутність з боку відповідача будь-яких заперечень з приводу викладених у позовній заяві обставин щодо позадоговірної поставки, а також не повідомлення суду обставин існування (чинності) договору № 1 від 11.03.2013, суд приходить до висновку, що поставка товару за спірною видатковою накладною від 26.02.2019 здійснювалась внаслідок укладення договору у спрощений спосіб.

При цьому, статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Обставина, яка пов`язана із поставкою товару 26.02.2019 на загальну суму 88 290 грн. 00 коп., свідчить про укладення між сторонами спору договору у спрощений спосіб, який за своєю правовою природою є договором поставки, а тому, права і обов`язки сторін визначаються, у тому числі, нормами § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

В силу статті 655 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору поставки є предмет (товар) та ціна, які узгоджені сторонами спору у вищевказаному рахунку № СФ-0000004 від 26.02.2019, а також відображені у видатковій накладній № РН-0000004 від 26.02.2019.

Отже, з урахуванням вищенаведених обставин та норм права, суд відзначає, що між сторонами спору укладено договір поставки у спрощений спосіб , що відповідає вимогам чинного законодавства України, оскільки правочин між сторонами може бути укладений в будь-який спосіб і сторони вільні у виборі форми правочину.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Суд зауважує, що товар, визначений у виставленому рахунку № СФ-0000004 від 26.02.2019, у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно з вказаною накладною, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаній видатковій накладній, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до її оформлення, вказана накладна підписана представником відповідача на підставі довіреності та скріплена відтиском печатки підприємства.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості поставленого позивачем товару.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеною видатковою накладною відповідачем також не заявлено.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем видаткової накладної № РН-0000004 від 26.02.2019 без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого товару свідчить про прийняття відповідачем цього товару та, відповідно, породжує в останнього обов`язок з його своєчасної оплати.

В той же час, згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, відповідачем поставлений позивачем 26.02.2019 товар не було оплачено у строки, визначені частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України.

У зв`язку з вказаним, позивачем на адресу відповідача 24.12.2019 було направлено претензію від 24.12.2019 на суму 88 290 грн. 00 коп., в якій позивач вимагав протягом 10 банківських днів, але не пізніше 10.01.2020, сплатити суму боргу у розмірі 88 290 грн. 00 коп. (а.с. 15-16). Докази направлення вказаної претензії відповідачу наявні в матеріалах справи (а.с.17-18).

Вказана претензія була отримана відповідачем 10.01.2020, але залишена останнім без відповіді та задоволення.

Отже, отриманий 26.02.2019 товар відповідачем не був оплачений у повному обсязі, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 88 290 грн. 00 коп. Вказане і є причиною спору.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього , якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Слід відзначити, що положення частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов`язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права (частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України) та визначає, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Враховуючи викладене, а також визначені в частині 1 статті 692 Цивільного кодексу України порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару за спірною накладною № РН-0000004 від 26.02.2019 настав 26.02.2019.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В той же час, відповідачем поставлений позивачем 26.02.2019 товар оплачено не було; доказів протилежного матеріали справи не містить.

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів оплати поставленого позивачем 26.02.2019 товару відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу в сумі 88 290 грн. 00 коп., шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 88 290 грн. 00 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до вказаних норм, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з березня по грудень 2019 року в сумі 2 207 грн. 25 коп.

З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем у позовній заяві (а.с.2-3), та встановлено, що під час його проведення позивачем були враховані наведені вимоги, не здійснювалось нарахування інфляційних втрат в місяці, в якому мав бути здійснений платіж та заборгованість існувала неповний місяць (лютий 2019 року), отже вірно визначений період нарахування інфляційних втрат, також правильно визначено суму заборгованості, але арифметично розрахунок проведено невірно.

Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем (а.с.2-3), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи правові позиції вищевказаних постанов Верховного Суду, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаним періодом, судом було встановлено, що граничний строк оплати товару - 26.02.2020; заборгованість складає 88 290 грн. 00 коп., отже інфляційні втрати слід нараховувати за період з березня по грудень 2019 року, які в цей період складають 2 216 грн. 90 коп.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді інфляційні втрати, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 2 207 грн. 25 коп.

У зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого товару, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були також розраховані та заявлені до стягнення 3% річних за період прострочення з 27.02.2019 по 24.01.2020 у сумі 2 401 грн. 97 коп., які він просив стягнути з відповідача відповідно до здійсненого розрахунку (а.с.2).

Господарським судом також здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період нарахування 3% річних, але арифметично розрахунок проведено також невірно. Отже, розрахунок 3% річних визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаним періодом, судом було встановлено, що граничний строк оплати товару - 26.02.2020; заборгованість складає 88 290 грн. 00 коп., отже 3% річних підлягають нарахуванню в період з 27.02.2019 по 24.01.2020 та в цей період складають 2 408 грн. 75 коп.

Враховуючи вказане, а також те, що позивачем розраховано та заявлено до стягнення у вказаному вище періоді 3% річних, розмір яких є менший ніж розрахований судом, суд, у відповідності до положень частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, вважає, що саме такий їх розмір підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 2 401 грн. 97 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 2 102 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Смішер Нетворкс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ідея Ліхт Україна" про стягнення заборгованості за поставлений товар на підставі видаткової накладної № РН-0000004 від 26.02.2019 у загальному розмірі 92 899 грн. 22 коп. - задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Ідея Ліхт Україна" (49000, м. Дніпро, вулиця Миронова, будинок 7 А; ідентифікаційний код 36093812) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Смішер Нетворкс" (49000, м.Дніпро, вулиця Стартова, будинок 20, кімната 407; ідентифікаційний код 33160207) 88 290 грн. 00 коп. - основного боргу, 2 207 грн. 25 коп. - інфляційних втрат, 2 401 грн. 97 коп. - 3% річних, 2 102 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 17.03.2020.

Суддя Ю.В. Фещенко