Рішення

від 11.03.2020 по справі 120/3968/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

11 березня 2020 р. Справа № 120/3968/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Бошкової Ю.М.,

за участю:

секретаря судового засідання: Ковальова В.О.,

представника позивача: Корнійчука С.А.,

представника відповідача: Тиховського М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 )

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547)

про: визнання протиправним та скасування наказу

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області. У позовній заяві позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ від 18.03..2019 № 2-3340/15-19-СГ, про відмову у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності);

- зобов`язати відповідача надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що вона звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою подальшого передання її у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, за рахунок сформованих земельних ділянок, що перебувають в оренді ФГ ОЗЕРНЕ - 2015 . Однак відповідач систематично, незаконно відмовляв їй у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою. Протиправність відмов встановлена рішеннями Вінницького окружного адміністративного суду, що набрали законної сили. Зокрема рішеннями Вінницького окружного адміністративного суду від 14.12.2017 року у справі № 802/2144/17-а, від 29.11.2018 року у справі № 0240/3577/18-а, від 04.09.2018 року у справі №802/1128/18-а відмови ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на підставі клопотання, поданого у вересні 2017 року визнавалися протиправними, а на відповідача судом покладався обов`язок повторно розглянути його клопотання.

Проте, відповідач щоразу із інших підстав відмовляв у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, не звертаючи увагу на численні судові рішення, що були обов`язковими до виконання.

Зокрема оскаржуваним у цій справі наказом відповідача від 18.03.2019 № 2-3340/15-19-СГ, прийнятим на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду відмовлено у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, орієнтовною площею 3,3 в умовних кадастрових гектарах із земель державної форми власності сільськогосподарського призначення на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства (01.02).

Підставами відмови зазначено: ст. ст. 116, 118 ЗК України які, на думку відповідача, не передбачають можливість безоплатної приватизації земельних ділянок на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок; ст. 13 Закону України Про фермерське господарство якою передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування (тобто відповідач вважає, що передача у власність можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування, а земельна ділянка передана у користування ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 ).

Позивач вважає, що застосовані в оскаржуваному наказі підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою суперечать нормам земельного законодавства та не узгоджуються із висновками та мотивами рішень Вінницького окружного адміністративного суду, якими попередні відмови ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області у задоволенні її клопотання від вересня 2017 визнавалися протиправними. Тому, просить скасувати спірний наказ та зобов`язати відповідача прийняти чітко визначене судом рішення, з метою повного захисту його прав та запобігання подальшому їх порушенню.

Ухвалою суду від 04.12.2019 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, даною ухвалою поновлено пропущений строк звернення до суду та витребувано у Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області всі наявні матеріали, належним чином засвідчені, які стали підставою для винесення оскаржуваного наказу від 18.03.2019 року №2-3340/15-19-СГ.

20.12.2019 відповідачем подано відзив на позовну заяву та витребувані ухвалою суду від 04.12.2019 докази. У відзиві ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області заперечує підстави позовних вимог повністю та просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 . Обґрунтовуючи підстави відзиву відповідач зазначив, що відповідно до ч. 5 ст. 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Разом з тим, згідно договорів оренди землі № 174 та № 175 від 18.02.2015 року земельні ділянки площами 14,9155 га та 3,7844 га надавались у користування не гр. ОСОБА_1 а гр. ОСОБА_2 , а тому право на отримання земельної частки (паю) за рахунок відповідних ділянок, має їх землекористувач, а саме гр. ОСОБА_2 .

Свої висновки відповідач обґрунтовує із посиланням на норми ст. 13 Закону України Про фермерське господарство та ст. 32 Земельного кодексу України у яких йдеться про те, що члени фермерських господарств мають право на безоплатну приватизацію земельної ділянки раніше наданої їм у користування.

Тобто, на думку ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, законом визначено можливість отримання земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) виключно у випадку якщо вона була раніше надана безпосередньо громадянину у користування для створення фермерського господарства.

Стосовно посилань позивача, що судовими рішеннями було встановлено, що ОСОБА_1 має право як член фермерського господарства на отримання земельної ділянки у власність відповідач зазначив таке.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду по справі №802/2144/17-а було встановлено, що ОСОБА_1 є членом ФГ ОЗЕРНЕ-2015 .

Однак, право користування земельною ділянкою за ФГ ОЗЕРНЕ-2015 не є зареєстрованим відповідно до ст. 125 ЗК України та не внесено до Статуту вищезазначеного ФГ відповідно до вимог Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань . Як наслідок земельні ділянки, які перебувають в користуванні (оренді) ОСОБА_2 не можуть бути відчужені іншим членам ФГ ОЗЕРНЕ-2015

Також відповідач акцентує увагу на тому, що позивач у своєму позові обґрунтовуючи необхідність зобов`язання Головного управління видати наказ, яким надати йому дозвіл на розроблення документації із землеустрою посилається на положення ч. 2 та 5 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства. Однак відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Однак, відповідно до застосованих у відзиві положень земельного законодавства, в імперативній формі не встановлено обов`язку щодо надання дозволів на розроблення документації із землеустрою, що в свою чергу, на думку відповідача, спростовує доводи позивача у необхідності зобов`язання відповідача прийняти визначене судом рішення.

20.12.2019 року представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі.

20.12.2019 представником відповідача подано клопотання про розгляд адміністративної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

24.12.2019 судом задоволено клопотання про розгляд адміністративної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання на 17.01.2020 року та повідомлено, що клопотання про закриття провадження у справі буде вирішено у судовому засіданні.

Ухвалою суду від 17.01.2020 року відкладено судове засідання у зв`язку із клопотаннями сторін про відкладення розгляду справи на 10.02.2020 року.

Ухвалою суду від 10.02.2020 року відкладено судове засідання у зв`язку із клопотанням представника позивача на 21.02.2020 року.

Протокольною ухвалою суду від 21.02.2020 року відкладено розгляд справи на 11.03.2020 року у зв`язку із неявкою представника відповідача.

Ухвалою суду від 11.03.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлений позов та просив задовольнити його.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позову.

Надавши оцінку аргументам сторін, наявним у матеріалах справи письмовим доказам, суд встановив наступне.

У вересні 2017 року ОСОБА_1 , будучи членом Фермерського господарства ОЗЕРНЕ-2015 , звернулася до Держгеокадастру із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, та відведення її у власність у розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).

Подаючи клопотання позивач бажала отримати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу уже сформованої земельної ділянки, яка орендується головою ФГ ОЗЕРНЕ-2015 - ОСОБА_2 , та надана йому для створення фермерського господарства.

Листом ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області №КО-18932/0-9707/6-17 від 03 листопада 2017 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні клопотання та повідомлено, що ним не надано документів, які підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

ОСОБА_1 не погодилася із отриманою відмовою та оскаржила її у судовому порядку.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.12.2017 у справі № 802/2144/17-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано відмову ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області в не наданні дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, та відведення її у власність у розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності), оформленої у виді листа №КО-18932/0-9707/6-17 від 03 листопада 2017 року та зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, та відведення її у власність у розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Підставою для часткового задоволення позову стало те, що відповідач дійшов помилкових висновків про не надання документів, які підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, а відтак відмовив позивачу у наданні дозволу із непередбачених нормами Земельного кодексу України підстав.

На виконання рішення суду по справі № 802/2144/17-а, ГУ Держгеокадастру повторно розглянуто клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, та відведення її у власність у розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області та прийняло рішення у формі листа за № КО-18929/0-585/0/95-18 від 21.02.2018 року про відмову в наданні дозволу.

Відмова із посиланням на положення ч. 7 ст. 118 ЗК України, мотивована невідповідністю місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Невідповідність, на думку відповідача, полягала у тому, що земельні ділянки надавались у користування голові ТОВ Озерне-2015 ОСОБА_2 , а не позивачу.

Не погодившись із відмовою, що викладена у формі листа за № КО-18929/0-585/0/95-18 від 21.02.2018 року позивач оскаржив її до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.09.2018 року у справі № 802/1128/18-а адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною відмову ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області, оформлену листом за № КО-18929/0-585/0/95-18 від 21.02.2018 року та зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах для ведення фермерського господарства на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності) з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

21.09.2018 року ГУ Держгеокадастру на виконання рішення суду від 14.12.2017 року №802/2144/17-а, беручи до уваги висновки ВСУ, викладені у постанові від 19.06.2018 по справі №816/1920/17, а також враховуючи те, що бажана земельна ділянка, яка перебуває у користуванні гр. ОСОБА_2 на підставі договорів оренди землі від 18.02.2015 №174 та №175 для ведення фермерського господарства, укладених з Головним управлінням Держземагенства у Вінницькій області, а відтак у гр. ОСОБА_1 відсутнє право користування (власності) щодо бажаної земельної ділянки, тому остання не може надаватись у власність відповідно до ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" та частини 5 статті 116 Земельного кодексу України, прийнято наказ яким відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок орієнтовною площею 3,3 в умовних кадастрових гектарах із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства (код цільового призначення - 01.02).

Не погоджуючись з вказаним рішенням позивач звернулась до суду з вимогами про його скасування.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду у справі №0240/3577/18-а від 29.11.2018 року визнано протиправним та скасовано наказ від 21 вересня 2018 року виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та обєднання земельних ділянок орієнтовною площею 3,3 в умовних кадастрових гектарах із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області із цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) площею 3,3 в умовних кадастрових гектарах із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області як члену фермерського господарства "Озерне-2015" з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

На виконання судового рішення у справі №0240/3577/18-а за наслідком повторного розгляду клопотання позивача, управління наказом №2-3340/15-19-СГ від 18.03.2019 відмовило у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою з підстав, що не передбачена можливість безоплатної приватизації земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Також вказано, що враховуючи постанову ВС від 14.08.2018 №818/1530/17-9, відповідно до якої фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства. При цьому, статтею 13 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Не погоджуючись із винесеним наказом 10.07.2019 року до суду, в порядку статті 383 КАС України, надійшла заява позивача про визнання протиправним наказу №23340/1519-СГ від 18.03.2019, прийнятого відповідачем на виконання рішення суду та винесення окремої ухвали.

Ухвалою суду від 23.07.2019 року, яка залишена без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду, в задоволенні заяви про визнання протиправним наказу від 18.03.2019 року №2-3340/15/19-СГ в порядку ст. 383 КАС України, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу відмовлено.

Не погодившись із наказом від 18.03.2019 року №2-3340/15/19-СГ позивач звернувся до суду із позовом у цій справі з метою визнання його протиправним та скасування.

Надаючи правову оцінку наказу який оскаржується у справі, суд зазначає, що підставою для вирішення питання про надання позивачу дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок стало клопотання від 28.09.2017 року із яким ОСОБА_1 , будучи членом фермерського господарства ОЗЕРНЕ-2015 , звернувся до Держгеокадастру та просив: надати дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю) 3,3 умовних кадастрових гектара, за межами населеного пункту Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, кадастрові номера: 0523981400:03:000:0234 та 0523981400:03:000:0232, яка орендується ОСОБА_2 , який є головою фермерського господарства ОЗЕРНЕ - 2015 .

До клопотання позивачем долучено такі документи: копія паспорта та ідентифікаційного номеру; копія нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_2 від 01.09.2017 року на вилучення земельної ділянки; копія договору оренди № 174 від 18.02.2015 року; копія договору оренди № 175 від 18.02.2015 року; копія інформації із Держгеокадастру від 18.09.2017 року; копія протоколу загальних зборів № 4 від 01.09.2017 року ФГ Озерне-2015 ; копії листів Вербівської сільської ради; копії довідок Вербівської сільської ради від 11.09.2017 року (щодо родинних стосунків); копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; копія статуту ФГ Озерне-2015 ; копія викопіювання з Публічної кадастрової карти України із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

Оцінюючи правомірність оскаржуваного у справі наказу, суд враховує, що однією із підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою, відповідачем вказано ст. 13 Закону України Про фермерське господарство , якою передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування. Із цих мотивів відповідач вважає, що передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Щодо застосованої підстави прийняття наказу від 18.03.2019 року № 2-3340/15-19-СГ, суд при її аналізі враховує наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту (стаття 3 Закону України Про фермерське господарство ).

Згідно зі статтями 7, 8 вказаного Закону надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Статтею 12 Закону України Про фермерське господарство визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до статті 13 Закону України Про фермерське господарство члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. (ч. 2 ст. 13 Закону України Про фермерське господарство ).

При цьому статтями 31, 32 ЗК України встановлені аналогічні норми.

З аналізу наведених правових норм слідує, що громадяни можуть отримати землі державної та комунальної власності для ведення фермерського господарства у загальному порядку, визначеному Земельним кодексом України.

Фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства.

При цьому, статтею 13 Закону України Про фермерське господарство передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Із досліджених судом доказів встановлено, що бажані для позивача земельні ділянки (щодо яких подано клопотання про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання) знаходяться за межами населеного пункту Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, їм присвоєно кадастрові номера: 0523981400:03:000:0234 та 0523981400:03:000:0232. Ці земельні ділянки орендуються на підставі договору оренди № 174 від 18.02.2015 та договору оренди № 175 від 18.02.2015 року ОСОБА_2 , який є головою Фермерського господарства ОЗЕРНЕ - 2015 .

Відтак, відповідач дійшов правильного висновку, що членом фермерського господарства який наділений нормою ч. 2 ст. 13 Закону України Про фермерське господарство правом на передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки є особа, якій надано земельні ділянки у користування ( ОСОБА_2 ), а не позивач у справі.

Однак, відповідач приймаючи наказ від 18.03.2019 року № 2-3340/15-19-СГ не врахував, що у клопотанні позивач просила надати йому дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок на підставі норм ст. ст. 118, 121, ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, тобто у загальному порядку, а не виключно на підставі ч. 2 ст. 13 Закону України Про фермерське господарство .

При цьому, ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області в обґрунтування підстав для прийняття Наказу від 18.03.2019 року № 2-3340/15-19-СГ, зіслався і на такий аргумент: 1) з урахуванням положень ст. ст. 116, 118 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III, згідно з яким не передбачено можливість безоплатної приватизації земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок .

Надаючи оцінку вказаній підставі для прийняття наказу від 18.03.2019 року № 2-3340/15-19-СГ, суд зазначає, що громадяни які є членами фермерського господарства можуть набувати право на безоплатне отримання земельної ділянки державної чи комунальної форми власності у розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства як у порядку передбаченому ч. 2 ст. 13 Закону України Про фермерське господарство (за умови, що бажана земельна ділянка раніше надана їм у користування), а також з огляду на приписи ч. 5 ст. 116 ЗК України (висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 07.06.2019 у справі № 1140/2695/18).

За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III. Відповідно до частини першої цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Частиною четвертою статті 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з частиною п`ятою статті 116 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини першої статті 117 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 у справі № 21-358а13 та в постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 545/808/17 та від 07.06.2019 у справі № 1140/2695/18.

Враховуючи, що позивачем вимоги ч. 6 ст. 118 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III виконано, та подано до ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області разом із клопотанням передбачений Кодексом перелік документів (зокрема: копію паспорта та ідентифікаційного номеру; копію нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_2 від 01.09.2017 на вилучення земельної ділянки; копію договору оренди № 174 від 18.02.2015; копію договору оренди № 175 від 18.02.2015; копія інформації із Держгеокадастру від 18.09.2017; копію протоколу загальних зборів № 4 від 01.09.2017 ФГ Озерне-2015 ; копії листів Вербівської сільської ради; копії довідок Вербівської сільської ради від 11.09.2017 (щодо родинних стосунків); копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань; копія статуту ФГ Озерне-2015 ; копію викопіювання з Публічної кадастрової карти України із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки), суд доходить висновку про відсутність у відповідача підстав для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).

При цьому, враховуючи, що земельна ділянка на підставі договорів оренди № 174 від 18.02.2015 року та № 175 від 18.02.2015 року перебуває у користуванні ОСОБА_2 , позивачем одним із долучених до клопотання документів подано нотаріально посвідчену згоду Більмака В.М. від 01.09.2017 року на вилучення земельної ділянки. Така згода може в подальшому бути підставою для припинення речового права орендаря, що узгоджується із нормами ст. 118 ЗК України.

Щодо аргументів відповідача із посиланням на ст. ст. 116, 118 Земельного кодексу України, згідно з яким не передбачено можливість безоплатної приватизації земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, то судом вони оцінюються критично із таких мотивів.

Як зазначалося, згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 5 - 6 ст. 79-1 ЗК України, формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Стаття 118 ЗК України не містить застережень, а тому встановлена нею процедура одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності громадянами поширюється як на земельні ділянки які на момент подання клопотання не є сформованими як об`єкти земельних правовідносин, так і на земельні ділянки, які в процесі набуття прав на них формуються шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Останні теж можуть бути надані громадянам у власність у встановленому ст. 118 ЗК України порядку.

При цьому, таке правове регулювання не виключає право громадян на звернення із клопотанням для отримання згоди на розроблення відповідної документації із землеустрою з метою безоплатного набуття у власність земельних ділянок державної чи комунальної власності як тих, що сформовані (шляхом їх поділу чи об`єднання) так і не сформованих, оскільки жодною нормою Земельного кодексу України таких обмежень не встановлено.

Отже, враховуючи, що оскаржуване рішення обґрунтовано із помилковим застосуванням норм ст. 116, ст. 118 ЗК України, підлягає задоволенню позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу від 18.03.2019 року № 2-3340/15-19-СГ, про відмову у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти чітко визначене судом рішення яким надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності), то суд розглядаючи її керується такими мотивами.

Згідно із ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У багатьох рішеннях Європейський суд дійшов висновку, що захист, який пропонується в статті 13, має поширюватись на всі випадки обґрунтованих заяв про порушення прав і свобод, які гарантуються Конвенцією (наприклад, рішення у справі Класс та інші проти Федеративної Республіки Німеччини ).

В пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005).

Крім того, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції, Суд вказує на те, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути:

- незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 6 вересня 2005 року у справі Гурепка проти України , п. 59);

- спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі Кудла проти Польщі , п. 158; рішення від 16 серпня 2013 року у справі Гарнага проти України , п. 29).

Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Водночас винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає зазначеній міжнародній нормі.

За обставин які склалися у спірних правовідносинах, суд встановив, що відповідач систематично відмовляє позивачу у задоволенні клопотання від 28.09.2017 року про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства.

Зокрема відмови у задоволенні клопотання позивача оформлені численними листами та наказами, які визнавалися протиправними на підставі рішень судів. При цьому, у кожному наступному випадку відповідач обирав інші підстави для відмови у наданні бажаного для позивача дозволу, що ставить під сумнів добросовісність дій відповідача по відношенню до права позивача. Як встановлено, саме собою визнання протиправними та скасування судами відмов (листів та наказів) з покладенням на відповідача обов`язку повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу не мало наслідком бажаного для позивача ефекту, а судовий захист виявлявся неповним.

Тому беручи до уваги повторюваний характер протиправних відмов, а також те, що позивач у кожному наступному випадку вимушений звертатися за захистом своїх прав до суду з одного й того ж питання, суд доходить висновку про необхідність врахування положень ст. 13 Конвенції з метою захисту прав позивачки, гарантованих ст. 6 Конвенції та зобов`язання відповідача прийняти рішення, яке б забезпечило повний захист порушених прав.

Крім того, враховується, що згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В силу вимог п.п. 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення: про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (ч. 4 ст. 245 КАС України).

При цьому, суд за встановлених у справі обставин вважає, що всі умови для прийняття рішення у формі наказу про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства виконані, оскільки згідно п. 3. ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень полягає в дослідженні усіх обставин, що є істотними у процесі його прийняття, аналізі таких обставин та їх правової оцінки. Усі мотиви якими керується суб`єкт у процесі оцінки та аналізу обставин повинні бути чітко та повно відображені у рішенні. В такий спосіб зацікавленій особі створюються гарантії того, що навіть у випадку якщо рішення прийнято не на її користь, вона зможе оскаржити його, та обґрунтувати свою незгоду із одним чи декількома аргументами які чітко зазначені в рішенні.

Висновок узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Так, у справі Рисовський проти України ЄСПЛ зазначив про особливу важливість принципу належного урядування , який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, Онер`їлдіз проти Туреччини [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.comS.r.l. проти Молдови , заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі , заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року).

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії , заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії , заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини , п. 128, та Беєлер проти Італії , п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі Лелас проти Хорватії , п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки , п. 58, а також рішення у справі Ґаші проти Хорватії , заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі Трґо проти Хорватії , заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Натомість у спорі між сторонами судом встановлено недотримання відповідачем принципу належного урядування в розумінні практики ЄСПЛ.

Так, проаналізувавши оскаржувані позивачем систематичні відмови у наданні йому дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства суд встановив, що відповідачем у кожній із відмов (листах та наказах) застосовано різні підстави. Тим самим відповідач створює для позивача ситуацію за якої той позбавлений можливості оперативного та ефективного судового захисту. Висновок обумовлено тим, що за умови належного обґрунтування свого першого рішення та зазначення у ньому усіх вичерпних підстав для відмови у наданні дозволу, які існують на думку відповідача, позивач мав би можливість оскаржити його у судовому порядку та обґрунтувати перед судом свою незгоду із усіма аргументами які чітко зазначені в рішенні. Натомість, застосування відповідачем у кожному випадку інших підстав зумовило ситуацію, за якої питання позивача залишається невирішеним із вересня 2017 року. Тому, скасування судом спірного наказу та зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу може призвести до чергової неправомірної відмови у наданні бажаного для позивача дозволу.

Отже, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині шляхом зобов`язання відповідача прийняти рішення у формі наказу, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).

Щодо клопотання позивача про постановлення окремої ухвали, то суд при його розгляді враховує, що згідно ст. 249 КАС України основною метою її постановлення є усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону та носять системний характер для того, щоб не допустити таких порушень у майбутньому. У спірних правовідносинах задоволення позову ОСОБА_1 у спосіб зобов`язання відповідача прийняти чітке рішення, на переконання суду виключатиме подальші порушення закону при розгляді його клопотання. Враховуючи зазначене, та беручи до уваги, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керується ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 18.03.2019 року № 2-3340/15-19-СГ, про відмову у наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області прийняти, на підставі поданого ОСОБА_1 клопотання від 28.09.2017 року, рішення у формі наказу, яким надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з метою подальшого передання у власність для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) 3,3 в умовних кадастрових гектарах на території Вербівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області сплачений при звернені до суду судовий збір у розмірі 768,80 грн.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іден. код НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547).

Рішення у повному обсязі виготовлено 17.03.2020 року.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна