Постанова від 17.03.2020 по справі 905/1956/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2020 р. Справа № 905/1956/19

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н.В. , суддя Медуниця О.Є.

за участю секретаря судового засідання Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м.Київ (вх. № 661 Д/3) на рішення Господарського суду Донецької області від 22.01.2020 (повний текст складено 03.02.2020, суддя Кротінова О.В.) у справі № 905/1956/19

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Новгородський комбінат комунального господарства , смт Новгородське м.Торецьк Донецької області,

про стягнення 286 465,18 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Донецької області від 22.01.2020 у справі № 905/1956/19 позовні вимоги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м.Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю Новгородський комбінат комунального господарства , смт Новгородське м.Торецьк Донецької області, про стягнення боргу у загальній сумі 286 465,18 грн., у тому числі основний борг у сумі 238 420,59грн. на підставі договору постачання природного газу №3225/1718-ТЕ-6 від 22.09.2017, пеня у сумі 18 342,73 грн. на підставі п.8.2 договору постачання природного газу №3225/1718-ТЕ-6 від 22.09.2017, три проценти річних у сумі 10 507,15 грн. та інфляційні витрати у сумі 19 194,71 грн. на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Новгородський комбінат комунального господарства на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 265 458,20 грн., у тому числі основний борг у сумі 238 420,59грн., три проценти річних у сумі 7 842,90 грн. та інфляційні витрати у сумі 19 194,71 грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 3 981,87 грн.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Донецької області від 22.01.2020 у справі № 905/1956/19 в частині відмови у стягненні пені в сумі 18 342,73 грн., 3% річних в сумі 2 664,25 грн. скасувати. Прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України задовольнити, а саме: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Новгородський комбінат комунального господарства на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України пеню в сумі 18 342,73 грн., 3% річних в сумі 2 664,25 грн.

Апеляційна скарга мотивована неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» , у зв`язку з чим позивач вважає, що судом першої інстанції надана неправильна правова оцінка фактичним обставинам справи. Позивач при цьому наголошує, що позивач не був і не є енергопостачальною компанією , а тому норми вказаного закону не можуть бути застосовані до нього.

Крім того, позивач зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що 30.04.2018 Президент України підписав Указ, яким припинено проведення антитерористичної операції на територіях Донецької та Луганської областей, а тому вважає, що вищевказаний Закон не міг бути застосований до спірних правовідносин (в частині стягнення пені) після 30 квітня 2018 року.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2020 у справі № 905/1956/19 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Білецька А.М., суддя Гребенюк Н.В., суддя Медуниця О.Є.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на рішення Господарського суду Донецької області від 22.01.2020 у справі № 905/1956/19, розгляд справи призначено на 17.03.2020.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, своїм правом на участь в судовому засіданні при розгляді апеляційної скарги не скористався, про час та місце судового розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином.

Позивач в призначене судове засідання не з`явився, але надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неможливістю забезпечити участь свого представника у зв`язку з великою завантаженістю працівників Юридичного департаменту НАК "Нафтогаз України", які здійснюють представництво інтересів позивача в судових органах.

Відповідно до частини 11 статті 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах « Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, « Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі « G. B. проти Франції» ), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Керуючись наведеними приписами процесуального законодавства, приймаючи до уваги викладені в листі Ради суддів України від 16 березня 2020 року № 9рс-186/20 рекомендації щодо запровадження особливого режиму роботи судів на період карантинних заходів, які передбачають у тому числі можливість здійснювати судовий розгляд справ без участі сторін, зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, враховуючи, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов`язковою, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представників сторін за наявними матеріалами.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає, зважаючи на нижченаведене.

Як свідчать матеріали справи, 22.09.2017 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства» (далі - споживач) укладено договір постачання природного газу №3225/1718-ТЕ-6, згідно з яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується сплатити його на умовах цього договору (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.2 договору, газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

За визначеннями п.2.1 договору, постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 139,0 тис.куб.метрів, у тому числі по місяцях (тис. куб.м.): жовтень - 13, листопад - 23, грудень - 28, січень - 30, лютий - 25, березень - 20.

Згідно п.п.2.3, 2.4 договору допускається відхилення фактично переданих обсягів газу від планових обсягів зазначених в п.2.1 договору. Узгодження обсягів газу, що передаються по даному договору у відповідному місяці підтверджується підписанням сторонами акту приймання-передачі газу відповідно до р.3 даного договору. При цьому споживач не позбавляється права на коригування за власною ініціативою планових обсягів газу, зазначених в п.2.1 цбого договору, шляхом підписання додаткової угоди; допускається відхилення споживання обсягу природного газу протягом відповідного місяця постачання газу в розмірі +-5% від підтвердженого постачальником планового обсягу (номінацій) без узгодження сторін. Підписаний сторонами акт приймання-передачі природного газу, відповідно до п.3.7 цього договору, вважається узгодженням сторонами загального обсягу переданого газу у відповідному місяці постачання газу.

Відповідно до п.3.1 договору право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі.

Згідно п.3.7 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі.

За визначенням п.3.10 договору споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий місяць означає повне виконання постачальником своїх зобов`язань в частині постачання природного газу за цим договором у відповідному місяці.

Пунктом 5.1 договору визначено, що ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до вартості природного газу, відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється Положенням. У разі зміни ціни на газ відповідно до умов чинного законодавства, вона є обов`язковою для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін.

Відповідно до п.5.2 договору ціна за 1000 куб.м. газу на дату укладання договору становить 4942,00 грн., крім того ПДВ - 20%. Усього до сплати разом з ПДВ - 5930,40 грн.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 договору).

У п.6.2 договору сторони обумовили обов`язковість посилання на номер договору у призначенні платежу під час перерахування коштів. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10-ти календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника.

Пунктом 6.3 договору визначений порядок здійснення розрахунків за договором.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2017 до 31.03.2018 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (р.12 договору).

Додатковою угоду №2 від 12.04.2018 до договору сторони погодили додати п.2.1 договору, визначили передачу постачальником споживачу природного газу у квітні 2018 в обсязі 3,0 тис.куб.м.

При цьому, додатковою угодою №2 від 12.04.2018 до означеного договору змінено строк дії останнього в частині реалізації природного газу та визначено з 01.10.2017 по 31.05.2018 (включно), в іншому договір залишено без змін.

Згідно актів приймання-передачі природного газу позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ за жовтень 2017 - квітень 2018 у загальному обсязі 103,221 тис.куб.м. на суму 612 141,80 грн.

Як зазначає позивач, оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов`язання у визначений договором строк, чим порушив вимоги п. 6.1 договору, в зв`язку з чим, сума простроченого та несплаченого основного боргу відповідача перед позивачем за договором складає 238 420,59 грн.

За несвоєчасну сплату основної заборгованості позивачем, з посиланням на п. 6.1, п. 8.2 договору та приписи ст. 625 ЦК України, нараховано пеню у розмірі 18 342,73 грн., 10 507,15 грн. 3% річних, 19 194,71 грн інфляційних втрат.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду.

Частково задовольняючи суму основного боргу, інфляційних та річних, судом першої інстанції встановлено факт несплати відповідачем частини поставленого у спірному періоді природного газу у розмірі 238420,59 грн., та відповідно задоволені вимоги в цій частині про стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 238420,59 грн, три проценти річних в сумі 7842,90 грн, інфляційні втрати в сумі 19194,71 грн (за результатом здійсненого судом перерахунку).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині пені, суд першої інстанції застосував приписи ч.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» , та вказав, що відсутні підстави для нарахування відповідачу пені з урахуванням приписів наведеного закону.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи, що доводи апеляційної скарги позивача стосуються лише непогодження з рішенням суду в частині відмови в позові в частині пені в сумі 18 34,73 грн. в контексті положень ст. 2 Закону України Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси , а також в частині відмови в стягненні 3% річних в сумі 2 664,25 грн., колегія суддів, враховуючи приписи статті 269 ГПК України, розглядає рішення Господарського суду Донецької області від 22.01.2020 у даній справі в зазначеній частині.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Частинами 2, 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.2 договору передбачено, що у разі невиконання споживачем пунктів 6.1. та 6.6. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та частини другої статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Відповідно до ст.1, ч.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» метою останнього є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2020 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного. Встановити мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Вказаний нормативно-правовий акт набрав чинності 07.02.2015.

Виходячи зі змісту приписів наведеного нормативно-правового акту, можливість застосування останнього до спірних правовідносин вимагає дотримання наступних умов: наявність визначеного законом кола суб`єктів такого спеціального права (енергопостачальні компанії та підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), існування між ними договірних відносин з постачання енергетичних ресурсів.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

У п.п.5, 6 статуту Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998р. №747 встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку. Предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.

Згідно з п.2 ст.1 постанови №705 від 25.07.2012 Кабінету Міністрів України «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» , що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

Законом України «Про енергозбереження» визначено, що «енергозбереження» - діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; «паливно-енергетичні ресурси» - це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

Відповідно до п.1.5 ст.1 Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» енергоносії - це кам`яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам`яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф`яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.

Тобто природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.

З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства Публічне акціонерне товариство «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» є енергопостачальною компанією в розумінні ст. 2 Закону «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» .

До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у справі № 913/66/18 від 18.01.2019, а також Верховний Суд в постановах від 03.03.2020 у справі № 913/408/19, від 10.05.2018 у справі № 905/3272/16, від 25.10.2018 у справі № 905/2949/17.

З огляду на наведен, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані доводи позивача про те, що норми Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» не підлягають застосуванню в зв`язку з тим, що НАК «Нафтогаз України» не є енергопостачальною компанією відповідно до визначення, яке міститься в пункті 27 статті Закону України Про ринок природного газу , а природний газ не є предметом договору постачання енергоресурсів відповідно до положень ст. 275 ГК України та статті 714 ЦК України.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 913/65/18 колегія суддів відхиляє, оскільки даною постановою скасовано рішення місцевого та апеляційного суду і справу передано на новий розгляд, а передача справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору в ній, тому й відповідний висновок про те, чи є позивач енергопостачальною компанією в розумінні статті 2 Закону, міг бути зроблений лише в судовому акті, яким спір зі справи вирішується по суті.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 03.03.2020 у справі № 913/408/19.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо; пункт 1 частини першої ст.13 названого Закону в зазначеній редакції).

Як вже зазначалося, згідно п.1.2 договору газ, який постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1005875547 станом на 22.10.2019 вбачається, що видом діяльності відповідача, окрім іншого, є постачання пари, гарячої води кондиційованого повітря.

Місцезнаходженням відповідача є смт.Новгородське м.Торецьк Донецької області, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України №1275-р від 02.12.2015.

Одночасно, смт.Новгородське м.Торецьк Донецької області віднесено до Переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085 (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.02.2018 № 79-р).

Доказів, що спростовують здійснення господарської діяльності відповідачем у місці, що не входить до означених Переліків суду не надано, з матеріалів справи не вбачається.

Отже, в даному спірному випадку Товариство з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства» підприємство - виконавець житлово-комунальних послуг, які надає у районі проведення антитерористичної операції у розумінні означеного Закону, з огляду на що є суб`єктом, на якого розповсюджуються вищенаведені приписи ч.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» №85-VІІІ від 13.01.2015.

Відтак, у спірних господарських правовідносинах між позивачем та відповідачем встановлено мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій.

Закон України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» №85-VІІІ прийнято 13.01.2015.

Статтею 3 цього Закону передбачено набрання ним чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Офіційне опублікування відбулось у офіційному виданні газета «Голос України» №21 від 06.02.2015. Отже, початком строку дії означеного нормативного акту є 07.02.2015. Таким чином, мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій в силу Закону встановлено з 07.02.2015.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду перщої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 18342,73 грн. за період, починаючи з 07.02.2015, з урахуванням поширення на спірні правовідносини, повязані із стягненням пені, мораторію, встановленого частиною другою статті 2 Закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що 30.04.2018 Президент України підписав Указ, яким припинено проведення антитерористичної операції на територіях Донецької та Луганської областей, а тому вищевказаний Закон не міг бути застосований до спірних правовідносин (в частині стягнення пені) після 30 квітня 2018 року, колегія суддів відхиляє, оскільки згідно зі статтею 2 Закону мораторій на нарахування та стягнення пені встановлено на час, визначений у статті 1 цього Закону, тобто до 31 грудня 2020 року.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування пені на основну суму заборгованості.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідальність у вигляді сплати річних та інфляційних наступає у випадку прострочення оплати переданого товару.

В зв`язку з чим у позивача є всі правові підстави застосування до відповідача відповідальності згідно ст. 625 ЦК України за несвоєчасну оплату поставленого газу, виходячи з встановленого п. 6.1 договору обов`язку відповідача здійснити розрахунок до 25-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як вбачається з розрахунку позивача, 3% річних у загальному розмірі 10507,15грн. - нарахування здійснено за зобов`язанням жовтня 2017 на суму 15025,72грн. за період з 28.11.2017 по 05.02.2018; за зобов`язанням листопада 2017 на суму 92081,32грн. за період з 26.12.2017 по 05.02.2018; за зобов`язанням грудня 2017 на суму 106308,35грн. за період з 26.01.2018 по 27.02.2018, на суму 6308,35грн. за період з 28.02.2018 по 30.10.2018; за зобов`язанням січня 2018 на суму 123708,14грн. з 27.02.2018 по 30.10.2018, на суму 80016,49грн. з 31.10.2018 по 29.11.2018, за зобов`язанням лютого 2018 на суму 118145,42грн. з 27.03.2018 по 29.11.2018 та на суму 24531,25грн. за період з 30.11.2018 по 20.05.2019, за зобов`язанням березня 2018 на суму 110590,10грн. з 26.04.2018 по 20.05.2019 та за зобов`язанням квітня 2018 на суму 23282,75грн. за період з 26.05.2018 по 20.05.2019;

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила, що позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ за жовтень 2017 - квітень 2018 у загальному обсязі 103,221 тис.куб.м. на суму 612 141,80грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Беручи до уваги місяці поставок природного газу, у розглядуваних правовідносинах, та викладені умови оплати, остаточний розрахунок повинен бути здійснений не пізніше: за жовтень 2017 - 25.11.2017; за листопад 2017 - 25.12.2017; за грудень 2017 - 25.01.2018; за січень 2018 - 25.02.2018; за лютий 2018 - 25.03.2018; за березень 2018 - 25.04.2018; за квітень 2018 - 25.05.2018.

Разом з тим, зважаючи на дані, які містить сальдо та витяг по операціям щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Новгородський комбінат комунального господарства» , та не спростовано у порядку встановленому господарським процесуальним законодавством, розрахунки за спірними зобов`язаннями проводились по 30.11.2018.

Так, поряд із даними, що містить представлений суду розрахунок позовних вимог, позивачем оплату проведену 26.10.2017 у розмірі 23000,00грн. з призначенням платежу за природний газ згідно договору №3225/1718-ТЕ-6 від 22.09.2017 враховано в погашення зобов`язання жовтня 2017;

перераховані кошти 06.02.2018 за природний газ за жовтень-листопад 2017 згідно постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 за договором №3225/1718-ТЕ-6 від 22.09.2017 у сумі 107107,04грн. розподілено: 15025,72грн. у погашення зобов`язання жовтня 2017, залишок у сумі 92081,32грн. в рахунок оплати за зобов`язанням листопада 2017;

перераховані кошти за природний газ за грудень 2017 - січень 2018 згідно постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 за договором №3226/1718-БО-6 від 22.09.2017 у сумі 100000,00грн. згідно листа №22 від 28.02.2018 віднесено за договором №3225/1718-ТЕ-6 від 22.09.2017 та розподілено, як часткова оплата 28.02.2018 за зобов`язанням грудня 2017;

31.10.2018 перенесено оплату у сумі 50000,00грн. з договору №3537/18-ТЕ-6 на договір №3225/1718-ТЕ-6 від 22.09.2017 згідно листа від 31.10.2018, що була проведена, як вказує позивач, на виконання постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002, та розподілено: 6308,35грн. в рахунок остаточного погашення за зобов`язанням грудня 2017 та залишок 43691,65грн. - в рахунок оплати за зобов`язанням січня 2018;

перерахування, проведене 30.11.2018, за природний газ за березень 2018 згідно постанови Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 за договором №3225/1718-ТЕ-6 від 22.09.2017 у сумі 93614,17грн. розподілено: 80016,49грн. в рахунок остаточної оплати за зобов`язанням січня 2018 та залишок у сумі 13597,68грн. у рахунок часткового погашення зобов`язання лютого 2018.

Доказів наявності інших оплат за спірними зобов`язаннями суду не представлено, з матеріалів справи не вбачається.

Як слідує з викладених вище обставин та вірно встановлено судом першої інстанції, оплату за зобов`язаннями жовтня 2017 у сумі 15025,72грн., листопада 2017 - січня 2018 у повному обсязі та за зобов`язанням лютого 2018 у сумі 13597,68грн. проведено за рахунок коштів, перерахованих на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 №256.

В зв`язку з чим, та з огляду на організацію розрахунку наведеним Порядком іншого, ніж встановлений за домовленістю сторін у договорі, відсутні підстави для застосування ч.2 ст. 625 ЦК України за зобов`язаннями жовтня 2017 - лютого 2018 (обсяг, який оплачено за рахунок коштів державного бюджету).

Аналогічні висновки щодо запровадження механізму взаємних розрахунків із забезпеченням державою відшкодування частини витрат наведено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі №924/296/18 з посиланням на висновки Верховного Суду, зокрема, у справах №906/790/16, № 905/1100/18.

За результатами проведеного судом апеляційної інстанції перерахунку, з урахуванням кожної окремої поставки природного газу та проведеної відповідачем оплати наданих позивачем послуг за кожним актом окремо за період лютий - квітень 2018 року, колегія суддів погоджується з висновками суду першоїх інстанції про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 7842,90 грн. та відмову в задоволенні позовних вмиог в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2 664,25 грн.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується з тим, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 18342,73 грн. пені за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати природного газу, та 3% річних в сумі 2 664,25 грн. є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Отже, доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в цій частині під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

У справі Устименко проти України (заява № 32053/13) Європейський суд з прав людини констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом першим статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Процедура розгляду справи судами повинна відповідати вимогам статті 6 Конвенції та положенням законодавства України та має бути збалансована з реальністю правового захисту та ефективністю рішень судів усіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

Керуючись практикою Європейського Суду з прав людини, колегія суддів зазначає, що у Рішенні Серявін та інші проти України (№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року) Високий Суд вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Понесені позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції судові витрати згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 22.01.2020 у справі № 905/1956/19 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачені ст. ст. 286- 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 18.03.2020.

Головуючий суддя А.М. Білецька

Суддя Н.В. Гребенюк

Суддя О.Є. Медуниця