Рішення

від 18.03.2020 по справі 905/79/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

18.03.2020 Справа № 905/79/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор`євій М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЗ "АЗОВ-СХІД", м.Маріуполь, Донецька область

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь", м.Маріуполь, Донецька область

про стягнення 1 228 289,60грн.

за участю представників :

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Суть справи:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕЗ "АЗОВ-СХІД", м.Маріуполь, Донецька область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь", м.Маріуполь, Донецька область про стягнення 1 228 289,60грн., з яких: 1 183 320,00грн. - основний борг; 2 723,26грн. - 3% річних; 42 246,34грн. - пеня.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору суборенди земельної ділянки від 28.05.2002р. в частині сплати орендних платежів.

Ухвалою суду від 27.01.20р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №905/79/20р., дану справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 25.02.20р.

11.02.20р. до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Не погоджуючись із доводами позивача, викладеними у позовній заяві, відповідач посилається на обставини того, що у позивача відсутнє право на судовий захист, оскільки зобов`язання за жовтень-листопад 2019 року є виконаними відповідачем в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 31.01.20р. №4500008924 та №4500008925.

Разом з тим, відповідач, зазначаючи, що у разі якщо суд дійде висновку про задоволення позову, просить суд зменшити суму штрафних санкцій на 90% на підставі ст.233 Господарського кодексу України.

Ухвалою суду від 25.02.20р. за результатами підготовчого засідання закрито підготовче

провадження та справу призначено до розгляду по суті на 18.03.20р.

Після проведення підготовчого засідання 25.02.20р. до канцелярії суду надійшло клопотання позивача №430/4 від 24.02.20р. про проведення судового засідання 25.02.20р. без участі його представника. При цьому, у поданому клопотання позивач зазначив, що позов підтримує у повному обсязі та наполягає на його задоволенні.

17.03.20р. на адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

У судове засідання 18.03.20р. представники сторін не з`явились, про місце, час та дату судового засідання з розгляду справи по суті сторони були повідомлені належним чином та своєчасно.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи неявку представників сторін, належним чином повідомлених про дату, час та місце судового засідання, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд

ВСТАНОВИВ:

28.05.2002р. між ТОВ ВЕЗ Азов-Схід (орендар, позивач) і Відкритим акціонерним товариством Металургійний комбінат Азовсталь (суборендар, відповідач) (наразі - ПрАТ Металургійний комбінат Азовсталь ) укладено договір суборенди земельної ділянки, за умовами якого орендар надає, а суборендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку на території Міськострова в Орджонікідзевському районі міста Маріуполя.

Земельну ділянку виділено в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку.

У суборенду передається земельна ділянка площею 32,2433 га у Орджонікідзевському районі міста Маріуполя.

На земельній ділянці розташований цех морських перевезень, вугільний склад ВАТ Металургійний комбінат Азовсталь і нежитлові приміщення згідно із затвердженою технічною документацією.

На земельній ділянці прокладено інженерні комунікації: лінії електромереж 220 В, 110 кВ; залізничні колії; автомобільні проїзди без твердого покриття.

Пунктом 2.1 цього договору суборенди передбачено, що земельну ділянку надано орендареві за договором оренди, 23.05.2002р. зареєстрованим у Маріупольській міській раді за № 461, на підставі рішення Маріупольської міської ради від 28.12.2001р. №1381.

За умовами п.3.1. договору (в редакції додаткової угоди від 26.03.14р.), орендна плата вноситься суборендарем щорічно у розмірі 7,772157 за квадратний метр (без урахування ПДВ. ПДВ справляється згідно до діючого законодавства) на рахунок ТОВ ВЕЗ Азов-Схід . Загальна сума договору складає 3007200,00грн. на рік (з урахуванням ПДВ), та може бути змінена згідно умов цього договору.

Пунктом 3.2. договору, визначено, що розмір орендної плати за земельну ділянку змінюється у разі індексації у встановленому законом порядку грошової оцінки. У разі індексації грошової оцінки земель м.Маріуполя, суборендар зобов`язаний вносити орендну плату у новому розмірі з дня індексації на підставі документально підтвердженого письмового повідомлення орендаря.

Періодичність внесення орендної плати - щомісячно рівними частинами. Згідно зі статтями 2, 17, 19 Закону України від 03.07.92р. №2535-ХІІ Про плату за землю (у редакції від 19.09.97р. №535/97-ВР), плата за землю справляється у вигляді орендної плати не пізніш 10 числа наступного за звітним місяця (п.3.3. договору).

Згідно п.3.5. договору, у разі зміни або індексації грошової оцінки суборендар зобов`язаний пропорційно корегувати орендну плату земельної ділянки.

Відповідно до п.3.6. договору, на будь-яку суму орендної плати, яка не була сплачена у строки, визначені цим договором, нараховується пеня у розмірі 0,3 відсотки несплаченої суми, але не більше ніж 120 відсотків діючої на момент платежу облікової ставки Національного банку України за кожен наступний день, доки суму простроченої орендної плати не буде повністю сплачено.

За змістом п.5.2.3 договору суборендар зобов`язаний, зокрема, відповідно до п.3.3 цього договору своєчасно вносити орендну плату.

Договір набуває чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації у Маріупольській міській раді (п.10.1 договору).

Договір підписаний представниками сторін, скріплений печатками юридичний осіб та зареєстрований у Маріупольському міському управлінні земельних ресурсів, про що у книзі записів реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №8 від 28.05.2002р.

Доказів розірвання договору чи визнання його недійсним суду не надано, тому він є обов`язковим для виконання сторонами.

За твердженнями позивача відповідач визначеного договором обов`язку зі сплати орендних платежів не виконує, або виконує не своєчасно. У зв`язку з чим станом на 23.12.19р. сума боргу відповідача зі сплати орендних платежах за період жовтень-листопад 2019 року становить 1 183 320,00грн.

Відповідачу виставлялись рахунки-фактури на оплату оренди (копії яких наявні в матеріалах справи). Факт отримання виставлених позивачем рахунків-фактури на оплату орендних платежів відповідачем не заперечується.

06.12.19р. претензією №430/18 від 06.12.19р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про погашення заборгованості у вказаній сумі. Проте, претензія позивача про сплату заборгованості відповідачем залишена без задоволення.

Таким чином, у зв`язку з порушенням виконання відповідачем своїх зобов`язань з орендної плати за договором від 28.05.2002р. та наявністю непогашеної заборгованості за вказаним договором по орендним платежам за жовтень-листопад 2019 року, позивач звернувся з позовом у цій справі про стягнення з ПрАТ Металургійний комбінат Азовсталь заборгованості по орендних платежах за вказаний період в розмірі 1 183 320,00грн.

Крім того, позивачем на підставі ст.625 ЦК України нараховані та пред`явлені до стягнення 3% річних в сумі 2723,26грн., а також на підставі п.3.6. договору - пеня в сумі 42246,34грн.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Відносини пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним, Податковим та Цивільним кодексами України, іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про оренду землі" орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

На підставі ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

В силу положень ч.1 п.1, ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Договором, відповідно до ст.626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до ст.792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Статтею 774 ЦК України передбачено, що передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму (ч.3 ст.774 ЦК України).

Згідно зі ст.21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Положеннями ст.24 Закону закріплено право орендодавця вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України (далі - ГК України). Так, відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, в силу положень ЦК України договірні зобов`язання є обов`язковими для виконання сторонами у порядку та у строк, визначений відповідним договором або законом.

За приписами ст.ст.3, 629 ЦК України цивільне законодавство ґрунтується на принципах справедливості, добросовісності та розумності та передбачає обов`язковість виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до положень ст.ст.610, 611 зазначеного Кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як встановлено судом предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога про стягнення орендної плати за користування земельною ділянкою у жовтні та листопаді 2019 року, що передана у користування відповідачеві на підставі договору суборенди земельної ділянки від 28.05.2002р.

Матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем свого зобов`язання зі сплати орендних платежів, тому у позивача виникло право вимагати стягнення з відповідача простроченого грошового зобов`язання.

Разом з тим, під час розгляду справи судом встановлено та не заперечується позивачем, що заборгованість з основного боргу зі сплати орендних платежів за жовтень-листопад 2019 року в сумі 1 183 320,00грн. була сплачена відповідачем 31.01.20р. після відкриття провадження у справі - 27.01.18р., що підтверджується наданими суду та наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями №4500008924 та №4500008925 від 31.01.20р.

Платіжні доручення містять відомості про те, яка саме господарська операція оплачується платником. Згідно призначення платежу сплачені ПрАТ МК Азовсталь кошти в загальній сумі 1 183 320,00грн. були перераховані на погашення боргу по суборендній платі згідно договору від 28.05.2002р. по рахункам від 31.10.19р. та від 30.11.19р.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, зокрема, у разі якщо відсутній предмет спору. Суд зазначає, що закриття провадження у справі можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Таким чином, сплативши заборгованість у вказаній сумі під час розгляду справи, відповідач припинив відповідне грошове зобов`язання, у зв`язку з чим провадження у частині позовних вимог про стягнення заборгованості у сумі 1 183 320,00грн. підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України за відсутністю предмету спору.

За вказаних обставин судом встановлено, що у відповідача відсутня основна заборгованість зі сплати орендних платежів, проте, мало місце прострочення зобов`язання відповідачем зі сплати орендних платежів за грудень 2018 року, січень, березень, травень, липень-листопад 2019 року, що відповідачем не оспорюється, у зв`язку із чим позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення пеню у сумі 42246,34грн. та 3 % річних у сумі 2723,26грн.

Так, з матеріалів справи вбачається, що оскільки плата за землю справляється у вигляді орендної плати не пізніш 10 числа наступного за звітним місяця (п.3.3. договору), відповідач мав сплатити орендний платіж не пізніше:

за грудень 2018 року - 10.01.19р., проте оплата здійснена 31.01.19р.;

за січень 2019 року - 11.02.19р., враховуючи положення ч.5 ст.254 ЦК України (оскільки 10.02.19р. є вихідним днем), проте оплата здійснена 14.02.19р.;

за березень 2019 року - 10.04.19р., проте оплата здійснена 12.04.19р.;

за травень 2019 року - 10.06.19р., проте оплата здійснена 14.06.19р.;

за липень 2019 року - 12.08.19р., враховуючи положення ч.5 ст.254 ЦК України (оскільки день оплати 10.08.19р. та наступний за ним є вихідним днем), проте оплата здійснена 21.08.19р.;

за серпень 2019 року - 10.09.19р., проте оплата здійснена 04.10.19р.;

за вересень 2019 року - 10.10.19р., проте оплата здійснена 30.10.19р.;

за жовтень 2019 року - 11.11.19р., враховуючи положення ч.5 ст.254 ЦК України (оскільки 10.11.19р. є вихідним днем), проте оплата здійснена 31.01.20р.;

за листопад 2019 року - 10.12.19р., проте оплата здійснена 31.01.20р.

Згідно з ч.1 ст.216 ГК України за порушення господарського зобов`язання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Ч.2 ст.343 ГК України обумовлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня .

Згідно ст.4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалася пеня.

Згідно з положеннями ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У пункті 3.6. договору сторони погодили, що на будь-яку суму орендної плати, яка не була сплачена у строки, визначені цим договором, нараховується пеня у розмірі 0,3 відсотки несплаченої суми, але не більше ніж 120 відсотків діючої на момент платежу облікової ставки Національного банку України за кожен наступний день, доки суму простроченої орендної плати не буде повністю сплачено.

Згідно наданого позивачем розрахунку, пеня нарахована за несвоєчасну сплату орендних платежів за користування земельною ділянкою за період грудень 2018р., січень, березень, травень, липень-листопад 2019р. Відповідні нарахування здійснені окремо по кожному простроченому платежу.

Перевіривши розрахунок заявленої до стягнення пені за порушення строків виконання зобов`язання з оплати орендних платежів, судом встановлено, що при нарахуванні пені за прострочення виконання зобов`язань з оплати орендних платежів за січень, липень та жовтень 2019 року, позивачем не були враховані вимоги ч.5 ст.254 ЦК України, відповідно до яких, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Тому, беручи до уваги, п.3.3. договору, згідно якого плата за землю справляється у вигляді орендної плати не пізніш 10 числа наступного за звітним місяця та враховуючи положення ч.5 ст.254 ЦК України початок періоду прострочення зобов`язань за січень 2019 року починається у лютому 2019 року з 12 числа місяця, за липень 2019 року - у серпні 2019 року з 13 числа місяця, за жовтень 2019 року - у листопаді 2019 року з 12 числа місяця.

Провівши перерахунок заявленої до стягнення пені за порушення строків виконання зобов`язання з оплати орендних платежів, судом встановлено, що розмір цих вимог становить 40933,35грн.

Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в загальній сумі 40933,35грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач не заперечував факту прострочення сплати орендних платежів, однак, просив зменшити заявлену до стягнення суму штрафних санкцій на 90% від суми, що підлягає стягненню.

Відповідно до ст.233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.18р. у справі №916/65/18, від 03.07.19р. у справі №917/791/18, від 22.10.19р. у справі №904/5830/18, від 13.01.20р. у справі №902/855/18.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити і з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі ст.3 ЦК України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

За змістом статей 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 ст.86 цього Кодексу).

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення суми пені, відповідач посилається на погіршення свого фінансово-економічного стану, наявність заборгованості підприємств-контрагентів, проведення бойових дій на території Донецької області, що негативно вплинуло на господарську діяльність відповідача.

Відповідно до ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Тобто, підприємство організовує свою господарську діяльність на власний ризик, що як наслідок покладає на останнє нести тягар несприятливих наслідків такої діяльності.

Скрутний фінансовий стан ПрАТ Металургійний комбінат Азовсталь не є виключною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Факт проведення операції об`єднаних сил на території Донецької області не звільняє відповідача від обов`язку належного виконання взятих на себе зобов`язань в силу положень ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України.

За переконанням суду, відповідач не довів належними та допустимими доказами наявності передумов для зменшення заявленого до стягнення розміру пені, винятковості ситуації, що призвела до неналежного виконання зобов`язань.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що відповідачем протягом тривалого часу порушувалися строки сплати орендної плати за користування земельною ділянкою за договором суборенди, а також беручи до уваги, що сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача є меншою ніж заявлена сума пені, дотримуючись балансу інтересів сторін та принципу справедливості, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені.

Також, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 2723,26грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно розрахунку позивача доданого до позовної заяви, 3% річних нараховані останнім окремо по кожному простроченому платежу з орендної плати.

3% річних в сумі 2091,07грн. нараховані на суму простроченої заборгованості з орендної плати за жовтень 2019 року в розмірі 591600,00грн. за період 11.11.19р. - 23.12.19р.

3% річних в сумі 632,19грн. нараховані на суму простроченої заборгованості з орендної плати за листопад 2019 року в розмірі 591600,00грн. за період 11.12.19р. - 23.12.19р.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних за порушення строків виконання зобов`язання з оплати орендних платежів, судом встановлено, що при нарахуванні 3% річних за період з 11.11.19 по 23.12.19р. за порушення строків виконання зобов`язання з оплати орендного платежу за жовтень 2019 року, позивачем не були враховані вимоги ч.5 ст.254 ЦК України, відповідно до яких, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день. Тому у даному випадку початок періоду прострочення платежу починається з 12.11.19р. оскільки останнім днем оплати є 11.11.19р. (враховуючи, що 10.11.19р. є вихідним днем).

Таким чином, стягненню підлягають 3% річних в сумі 2042,44грн., розрахованої за період прострочення оплати за жовтень 2019 року, та в сумі 632,19грн., розрахованої за період прострочення оплати за листопад 2019 року.

Отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в загальній сумі 2674,62грн.

Крім цього, у позові позивач просить покласти на відповідача витрати на правову допомогу, які згідно доданого до позовної заяви попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат складають 10000,00грн.

Відповідно до ч.1, п.п.1, 4 ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом до ч.1 ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 цього Кодексу).

За змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.126 цього Кодексу).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.19р. у справі №922/445/19 та від 22.11.19р. у справі №910/906/18.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, станом на час прийняття судового рішення, позивачем доказів на підтвердження обсягу наданих послуг з правничої правої допомоги та їх вартості, суду не надано.

За вказаних обставин, вимога позивача про віднесення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00грн. задоволенню не підлягає, оскільки цей розмір судових витрат відповідно до ст.74 ГПК України не доведений та документально не підтверджений.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 123, 126, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЗ "АЗОВ-СХІД", м.Маріуполь, Донецька область до відповідача Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь", м.Маріуполь, Донецька область в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості в сумі 1 183 320,00грн. закрити.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЗ "АЗОВ-СХІД", м.Маріуполь, Донецька область до відповідача Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь", м.Маріуполь, Донецька область про стягнення 2 723,26грн. - 3% річних; 42 246,34грн. - пеня, задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Металургійний комбінат Азовсталь (вул.Лепорського, 1, м.Маріуполь, Донецька область, 87500; код ЄДРПОУ 00191158) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ВЕЗ АЗОВ-СХІД (проспект Миру, 68-А, м.Маріуполь, Донецька область, 87500; код ЄДРПОУ 31674430) 3% річних в сумі 2674,62грн., пеню в сумі 40933,35грн., судовий збір в сумі 18403,93грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

В задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00грн. відмовити.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області.

Рішення складено та підписано 18.03.20р.

Суддя М.О. Лейба