Постанова

від 11.06.2020 по справі 905/79/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2020 р. Справа № 905/79/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є. , суддя Білецька А.М. , суддя Гребенюк Н.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Курібло В.А. (директор, згідно з витягом від 16.03.2016; протокол загальних зборів №10 від 23.01.2014),

відповідача - Рабко Т.О. (довіреність №09-18/7922 від 27.12.2019, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ДН №4984 від 28.02.2018),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.1186) на рішення Господарського суду Донецької області від 18.03.2020 (суддя Лейба М.О., повний текст складено 18.03.2020) у справі №905/79/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЗ «АЗОВ-СХІД» , м.Маріуполь, Донецька область

до Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» , м.Маріуполь, Донецька область

про стягнення 1 228 289,60 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЗ «АЗОВ-СХІД» , звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про стягнення 1 228 289,60 грн., з яких: 1 183 320 грн. - основний борг; 2 723,26 грн. - 3% річних; 42 246,34 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором суборенди земельної ділянки від 28.05.2002 в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів.

Відповідач подав суду першої інстанції заяву про зменшення штрафних санкцій на 90% (а.с.108).

Рішенням Господарського суду Донецької області від 18.03.2020 провадження у справі у справі №905/79/20 в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості в сумі 1 183 320 грн. закрито. Позовні вимоги про стягнення 2723,26 грн. - 3% річних та 42 246,34 грн. пені задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЗ «АЗОВ-СХІД» 3% річних в сумі 2674,62 грн., пеню в сумі 40933,35 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Господарський суд Донецької області закрив провадження в частині стягнення з відповідача 1 183 320 грн. основного боргу на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України у зв`язку із відсутністю предмету спору, оскільки після відкриття провадження у цій справі відповідач погасив основний борг.

Здійснивши власний розрахунок пені та 3% річних, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 40933,35 грн. та 3% річних в розмірі 2674,62 грн.

Місцевий господарський суд відмовив в задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру пені, пославшись на те, що скрутний фінансовий стан ПАТ Металургійний комбінат Азовсталь не є виключною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, а факт проведення операції об`єднаних сил на території Донецької області не звільняє відповідача від обов`язку належного виконання зобов`язань за договором відповідно до положень ст.526 Цивільного кодексу України.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, просить це рішення змінити в частині розміру задоволених позовних вимог про стягнення пені, а саме, зменшити розмір пені на 90%.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що внаслідок проведення з 2014 року на території м.Маріуполь антитерористичної операції значно ускладнилось ведення господарської діяльності підприємства. З метою забезпечення виробничого процесу та стабілізації обсягів виробництва він змушений нести додаткові витрати на купівлі імпортного вугілля, забезпечення доставки сировини крім залізничного також морським транспортом. Крім того, як зазначає відповідач, збільшились відстань маршруту перевезення залізничним транспортом, внаслідок чого він несе додаткові витрати на сплату залізничного тарифу в розмірі 20000000 грн. щомісячно. Вказані обставини, як зазначає відповідач, а також наявність заборгованості контрагентів перед ПАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» , негативно вплинули на фінансове становище підприємства, зокрема, станом на 31.10.2019 збитки складають 5032462 грн.

Також в апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що він визнав позовні вимоги в частині основного боргу, у зв`язку з чим, 50% суми судового збору за подання позову підлягали поверненню позивачу з Державного бюджету України на підставі ч.1 ст.130 ГПК України. Як зазначає відповідач, місцевий господарський суд, в порушення ч.1 ст.130 ГПК України та ч.3 ст.7 Закону України Про судовий збір , поклав витрати зі сплати судового збору за подання позову повністю на відповідача.

Позивач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів відповідача заперечує та зазначає, зокрема, про те, що останнім не доведено належними доказами наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру пені. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЗ «АЗОВ-СХІД» , звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» про стягнення заборгованості за договором суборенди земельної ділянки від 28.05.2002 в загальному розмірі 1 228 289,60 грн., з яких: 1 183 320 грн. - основний борг; 2 723,26 грн. - 3% річних; 42 246,34 грн. - пеня.

Відповідач звернувся до суду першої інстанції із заявою, яка викладена у відзиві на позов, в якій просив суд зменшити штрафні санкції на 90% (а.с.108).

В заяві відповідач посилається на те, що внаслідок проведення з 2014 року на території м.Маріуполь антитерористичної операції значно ускладнилось ведення господарської діяльності підприємства. Як зазначає відповідач, з метою забезпечення виробничого процесу та стабілізації обсягів виробництва він змушений нести додаткові витрати на купівлі імпортного вугілля, забезпечення доставки сировини крім залізничного також морським транспортом. Крім того, як зазначає відповідач, збільшились відстань маршруту перевезення залізничним транспортом, внаслідок чого він несе додаткові витрати на сплату залізничного тарифу в розмірі 20000000 грн. щомісячно. Вказані обставини, як зазначає відповідач, а також наявність заборгованості контрагентів перед ПАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» , негативно вплинули на фінансове становище підприємства, зокрема, станом на 31.10.2019 збитки складають 5032462 грн.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 18.03.2020 у справі №905/79/20 провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості в сумі 1 183 320 грн. закрито. Позовні вимоги про стягнення 2723,26 грн. - 3% річних та 42 246,34 грн. пені задоволено частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Металургійний комбінат «Азовсталь» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЗ «АЗОВ-СХІД» 3% річних в сумі 2674,62 грн., пеню в сумі 40933,35 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В наведеному рішенні суд першої інстанції відмовив в задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру пені, пославшись на те, що скрутний фінансовий стан ПАТ Металургійний комбінат Азовсталь не є виключною підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, а факт проведення операції об`єднаних сил на території Донецької області не звільняє відповідача від обов`язку належного виконання зобов`язань за договором відповідно до положень ст.526 Цивільного кодексу України.

Рішення місцевого господарського суду оскаржується відповідачем в частині відмови у задоволенні заяви відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та стягнення з відповідача пені в розмірі 40933,35 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить змінити рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру пені, що підлягає стягненню та зменшити її розмір на 90%.

Відповідно до ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та переглядаючи справу в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 4, 6 статті 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 вказаного Закону).

За положеннями ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом першої інстанції встановлено, що з урахуванням п.3.3 договору суборенди земельної ділянки, орендна плата сплачується відповідачем не пізніш 10 числа наступного за звітним місяця, а тому відповідач мав сплатити орендний платіж:

за грудень 2018 року - не пізніше 10.01.19р., проте оплата здійснена 31.01.19р.;

за січень 2019 року - не пізніше 11.02.19р., враховуючи положення ч.5 ст.254 ЦК України (оскільки 10.02.19р. є вихідним днем), проте оплата здійснена 14.02.19р.;

за березень 2019 року - не пізніше 10.04.19р., проте оплата здійснена 12.04.19р.;

за травень 2019 року - не пізніше 10.06.19р., проте оплата здійснена 14.06.19р.;

за липень 2019 року - не пізніше 12.08.19р., враховуючи положення ч.5 ст.254 ЦК України (оскільки день оплати 10.08.19р. та наступний за ним є вихідним днем), проте оплата здійснена 21.08.19р.;

за серпень 2019 року - не пізніше 10.09.19р., проте оплата здійснена 04.10.19р.;

за вересень 2019 року - не пізніше 10.10.19р., проте оплата здійснена 30.10.19р.;

за жовтень 2019 року - не пізніше 11.11.19р., враховуючи положення ч.5 ст.254 ЦК України (оскільки 10.11.19р. є вихідним днем), проте оплата здійснена 31.01.20р.;

за листопад 2019 року - не пізніше 10.12.19р., проте оплата здійснена 31.01.20р.

Таким чином, відповідачем прострочено виконання зобов`язання зі сплати орендних платежів.

Відповідно до п. 3.6. договору суборенди, на будь-яку суму орендної плати, яка не була сплачена у строки, визначені цим договором, нараховується пеня у розмірі 0,3 відсотки несплаченої суми, але не більше ніж 120 відсотків діючої на момент платежу облікової ставки Національного банку України за кожен наступний день, доки суму простроченої орендної плати не буде повністю сплачено.

Отже, в договорі сторони передбачили, що нарахування пені не обмежується строком, визначеним ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, а здійснюється до повного розрахунку сторін.

Позивачем нараховано пеню у визначеному договором розмірі - 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, що узгоджується з приписами ст.3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань .

Здійснивши власний розрахунок розміру пені за порушення строків виконання зобов`язання з оплати орендних платежів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що її розмір складає 40933,35 грн.

Розрахунок пені, здійснений судом першої інстанції, відповідачем не оскаржується.

Судова колегія враховує наступне.

Згідно частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З аналізу наведених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18).

Як свідчать матеріали справи, спір виник з вини відповідача, внаслідок порушення ним умов договору суборенди земельної ділянки в частині своєчасної та повної оплати орендних платежів.

Досліджуючи ступінь виконання зобов`язання боржником, судова колегія враховує, що на час звернення до суду з цим позовом основний борг відповідача складав 1 183 320 грн.

Розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача - 40933, 35 грн. складає 3,5% від суми невиконаного відповідачем грошового зобов`язання, а отже, він не є надмірно великим.

За наведеного, розмір неустойки не перевищує розміру збитків позивача, відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності, у зв`язку з чим відсутні визначені ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України умови для зменшення розміру пені.

З матеріалів справи вбачається та зазначено в дослідницькій частині цієї постанови, що відповідач порушує свої зобов`язання з орендних платежів щомісячно.

Судова колегія погоджується з доводами позивача про наявність системності порушення відповідачем обов`язку зі сплати орендних платежів за договором суборенди.

Аналізуючи причини неналежного виконання зобов`язання боржником, судова колегія враховує, що відповідачем не надано доказів наявності виняткових обставин, що призвели до неналежного виконання відповідачем обов`язку зі сплати орендних платежів.

Відповідач зазначає про те, що здійснення ним господарської діяльності на території м.Маріуполь, де триває операція об`єднаних сил, негативно відображається на фінансовому стані підприємства. Позивач посилається на збитковість підприємства, на підтвердження чого надав суду звіт про фінансовий стан станом на 31.10.2019 та звіт про фінансові результати за січень-жовтень 2019 (а.с.119, 120).

Втім, судова колегія приймає до уваги, що підприємство позивача також знаходиться в м.Маріуполь.

Отже, обставини здійснення господарської діяльності в умовах проведення з 2014 антитерористичної операції та на теперішній час операції об`єднаних сил однаково впливають на фінансовий стан як позивача, так і відповідача.

Окрім того, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Отже, збитковість підприємницької діяльності відповідача не є винятковою обставиною у розумінні приписів ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, адже, укладаючи господарський договір, кожна зі сторін приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому та, при цьому, учасник договору не має відповідати за негативні наслідки підприємницької діяльності контрагента.

Таким чином, тяжке фінансове становище відповідача не може вважатися безумовною підставою для застосування положень статті 331 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на вказані вище обставини.

Судова колегія зазначає, що невиконання відповідачем зобов`язань з оплати товару негативно відбивається на підприємстві позивача, суттєво зачіпає його інтереси і завдає йому матеріальної шкоди.

При цьому, як позивач так і відповідач є комерційними підприємствами, та несуть економічну відповідальність за свої дії та однаковий тягар і економічні ризики.

Судова колегія приймає до уваги пояснення позивача про те, що він сплачує санкції за несвоєчасну сплату ним орендних платежів, що пов`язано із несвоєчасним виконанням відповідачем як суборендарем своїх зобов`язань за договором суборенди земельної ділянки.

Відповідачем не надано суду доказів настання для нього негативних наслідків у зв`язку зі сплатою неустойки у встановленому договором розмірі.

Загальний розмір неустойки складає 40933,35 грн., що становить 3,5% від суми невиконаного відповідачем зобов`язання, у зв`язку з чим, судом не вбачається порушення балансу інтересів кредитора і боржника.

З огляду на наведене, колегія суддів, за наслідками дослідження обставин справи та оцінки доводів відповідача, погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача та зменшення розміру неустойки.

Враховуючи відсутність підстав для застосування ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, місцевий господарський правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині частково та стягнув з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 40933, 35 грн.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про те, що він визнав позовні вимоги в частині основного боргу, у зв`язку з чим, 50% суми судового збору за подання позову підлягали поверненню позивачу з Державного бюджету України на підставі ч.1 ст.130 ГПК України. Як зазначає відповідач, місцевий господарський суд, в порушення ч.1 ст.130 ГПК України та ч.3 ст.7 Закону України Про судовий збір , поклав витрати зі сплати судового збору за подання позову повністю на відповідача.

Судова колегія не погоджується з доводами відповідача, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.191 ГПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, вказаною процесуальною нормою визначено порядок реалізації відповідачем права на визнання позову та його правові наслідки.

В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до суду першої інстанції із заявою про визнання позову.

У відзиві на позов відповідач проти позовних вимог заперечував та в прохальній частині відзиву просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Сплата відповідачем суми основного боргу не є визнанням позову в розумінні ст.191 ГПК України, а свідчить лише про відсутність предмету спору та є підставою для закриття провадження на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, що і було зроблено судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.

Натомість, при визнанні позову відповідачем за наявності законних підстав суд на підставі ч.4 ст.191 ГПК України ухвалює рішення про задоволення позовних вимог.

Необґрунтованість доводів відповідача стосовно визнання ним позову підтверджується також тим, що під час розгляду справи судом першої інстанції у відзиві на позов він заперечував проти задоволення позову в частині стягнення з нього 3% річних та пені.

Не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Східного апеляційного господарського суду, в якій просить змінити рішення суду в частині розміру стягнутої пені.

Вказані обставини спростовують доводи відповідача про визнання ним позовних вимог.

З огляду на наведене, у суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування ч.1 ст.130 ГПК України щодо повернення позивачу з Державного бюджету України судового збору в розмірі 50%.

Отже, доводи відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права є безпідставними та не приймаються судом.

Доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків суду першої інстанції.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги відповідача без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 18.03.2020 року у справі №905/79/20 - без змін.

З урахуванням приписів статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.270, п.1 ч.1 ст. 275, ст.ст.276, 282, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення

Рішення господарського суду Донецької області від 18.03.2020 року у справі №905/79/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 16.06.2020р.

Головуючий суддя О.Є. Медуниця

Суддя А.М. Білецька

Суддя Н.В. Гребенюк