Рішення

від 17.03.2020 по справі 926/389/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Чернівці

17 березня 2020 року Справа № 926/389/20

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Гурина М.О., за участю помічника судді (за дорученням судді) Лунгул І.О., розглянув справу за позовом

акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Івасюка,6А"

про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов`язання у сумі 2753,38 грн

Представники сторін:

від позивача - не з`явився;

від відповідача - Федоренко К.М., ордер серія ЧЦ № 34956 від 10.03.2020 року.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Івасюка, 6А" про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та штрафних санкцій за неналежне виконання грошового зобов`язання у сумі 2753,38 грн.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 24.02.2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження, судове засідання призначено на 17.03.2020 року.

11.03.2020 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позову в повному обсязі, зазначивши, що розрахувався за природний газ, поставлений позивачем на підставі договору № 3394/15-ТЕ-38 від 31.12.2014 року, в повному обсязі станом на 02.11.2016 року, що також не заперечує позивач. Відповідач зазначає про те, що 30 листопада 2016 року набув чинності Закон України Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії , згідно частини 3 статті 7 якого на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Позивач у судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про день та час розгляду справи, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач у судовому засіданні 17.03.2020 року просив відмовити у задоволенні позову з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд

ВСТАНОВИВ:

31.12.2014 року між ПАТ НАК Нафтогаз України (продавець) та ОСББ Івасюка, 6А (покупець) було укладено договір № 3394/15-ТЕ-38 (далі Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця у 2015 році природний газ, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Продавець передає покупцеві з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року (включно) газ, обсягом до 16,0 тис. куб.м.

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця (пункт 3.3. договору).

Згідно пункту 5.2. договору (остаточна редакція згідно додаткової угоди №4 від 21.10.2015 року) ціна за 1000 куб. м. газу становить 1770,74 гривень без урахуванням податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування і розподіл природного газу, крім того: збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ - 2%; податок на додану вартість за ставкою - 20%. Крім того, тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 698,10 грн, крім того ПДВ - 20% - 137,82 грн, всього з ПДВ - 826,925 грн. В структурі тарифу на транспортування природного газу розподільними газопроводами, затвердженого постановою НКРЕП, враховано вартість газу на виробничо-технологічні витрати та власні потреби газорозподільного підприємства. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 2495,25 грн, крім того ПДВ - 20% - 499,05 грн, всього з ПДВ -2994,30 грн.

Відповідно до пунктів 6.1., 6.2. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. При невиконання покупцем вимог, передбачених у п.6.1. цього договору, продавець має право обмежити передачу газу покупцеві або припинити передачу газу до повного погашення заборгованості за переданий газ по цьому договору.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. У разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцеві або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (пункти 7.1., 7.2. договору).

Відповідно до розділу 11 договору, договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації природного газу до 31.12.2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору позивачем відповідачу було поставлено газ за актами приймання-передачі від 31.01.2015 року, від 28.02.2015 року, від 31.03.2015 року, від 31.10.2015 року, від 30.11.2015 року, від 31.12.2015 року на суму 20853,57 грн.

На підтвердження проведення повної, але несвоєчасної оплати відповідачем за поставлений газ позивач подав до справи виписку по особовому рахунку ОСББ Івасюка, 6А за період з 27.02.2015 року по 02.11.2016 року.

Позивач вказав, що Відповідач за поставлений природний газ у спірному періоді розрахувався в повному обсязі станом на 02.11.2016 року.

Разом з тим, заборгованість відповідачем сплачувалась з порушенням строків, встановлених умовами договору (п.6.1 Договору).

Враховуючи вищевикладене, акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до Господарського суду Чернівецької області про стягнення з відповідача 2753,38 грн, з яких 1892,46 грн пені, 134,90 грн - 3% річних, 726,02 грн - інфляційних втрат.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами договір став належною підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пунктів 6.1., 6.2. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. При невиконання покупцем вимог, передбачених у п.6.1. цього договору, продавець має право обмежити передачу газу покупцеві або припинити передачу газу до повного погашення заборгованості за переданий газ по цьому договору.

Як зазначалося вище, на виконання договору публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" протягом січня-грудня 2015 року передало, а об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Івасюка, 6А" прийняло природний газ на загальну суму 20853,57 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу.

Як встановлено судом, за газ, отриманий у січні-грудні 2015 року, відповідач повністю розрахувався 02.11.2016 року, тобто з порушенням строків проведення оплати, що визначені пунктом 6.1 договору.

В силу пункту 7.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Згідно з приписами статтей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За умовами частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пункту 7.2 договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцеві або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

За таких обставин позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню, інфляційні втрати та 3% річних в загальній сумі 2753,38 грн за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором з оплати за поставлений у січні-грудні 2015 року природний газ.

Однак, господарський суд враховує, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону є, зокрема, кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Статтею 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Постановою Кабінету Міністрів України №93 від 21.02.2017 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

За умовами пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії"; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань зі сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Частиною третьою статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", якою врегульовано питання списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що частина третя статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії; цією нормою законодавець передбачив можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань.

Водночас застосування положень частини третьої статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Зокрема, виконання цієї норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.12.2019 у справі №925/83/19.

Судом встановлено, що відповідач погасив заборгованість за отриманий останнім на підставі договору природний газ 02.11.2016 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (набрав чинності 30.11.2016), тому господарський суд застосовує до спірних правовідносин приписи частини третьої статті 7 вказаного Закону та, як наслідок, відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно з частиною другою статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" всі терміни вживаються в цьому Законі у значеннях, наведених у Законах України "Про житлово-комунальні послуги", Про теплопостачання", Про питну воду та питне водопостачання", Про електроенергетику" та інших законах України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація - суб`єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.

При цьому наявність або відсутність ліцензії не змінює статусу відповідача як теплогенеруючої організації, а лише свідчить про дотримання чи недотримання останнім правил ведення господарської діяльності з виробництва теплової енергії.

Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У відповідності до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, а також вимоги статті 74 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 232, 233, 236-238, 240, 241 247-252, Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Суддя М.О. Гурин

Повне судове рішення складено 18.03.2020 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів до Львівського апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.