Рішення

від 16.03.2020 по справі 761/15715/19

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/15715/19

Провадження № 2/761/1175/2020

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2020 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Рибака М.А.

за участю секретаря Савенко О.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю МОТТОС про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -

ВСТАНОВИВ:

В квітні 2019 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_3 (далі по тексту - відповідач), стягнення коштів за договором позики, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 29.07.2016 року між сторонами було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав в борг кошти в сумі 1020294,82 грн. в еквіваленті 37100,00 Євро та зобов`язався їх повернути до 29.09.2016 року.

Разом із тим, відповідач виконав свої зобов`язання частково, при цьому неповернутими лишились 940249,66 грн. позики, що складає 29216,93 Євро за курсом НБУ станом на 06.12.2017 року.

Посилаючись на викладене позивач просив суд стягнути з відповідача 940249,66 грн. боргу, 79697,84 грн. інфляційних втрат та 99541,07 грн. трьох процентів річних за період з 06.12.2017 року по 13.11.2018 року.

Окрім того, відповідно до п. 4.1. договору позики, виконання зобов`язань за цим договором забезпечується іпотекою квартири АДРЕСА_1 .

29.07.2016 року між сторонами було укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотека забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором позики від 29.07.2016 року.

В пунктах 15 та 19 іпотечного договору, сторони погодились, що у разі невиконання іпотекодавцем у строк до 29.09.2016 року зобов`язання іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет застави шляхом його реалізації на прилюдних торгах.

Позивач зазначав, що він 15.11.2018 року направив відповідачу вимогу про виконання зобов`язання та про виселення, проте відповідач добровільно не виконала вимогу.

Посилаючись на викладене позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 940249,66 грн. боргу за договором позики, 26430,00 грн. трьох процентів річних та 79697,84 грн. інфляційних втрат за період з 06.12.2017 року по 13.11.2018 року. У межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України про виконавче провадження , з дотриманням вимог Закону України Про іпотеку , звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України про виконавче провадження , з дотриманням вимог Закону України Про іпотеку , якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя ОСОБА_1 , решту суми стягнути з іншого майна боржника ОСОБА_3 у порядку, встановленому законом. Виселити ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 19.04.2019 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою суду від 17.05.2019 року було відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 03.07.2019 року.

10.06.2019 року від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

03.07.2019 року розгляд справи було відкладено на 14.08.2019 року у зв`язку із надходженням повідомлення про замінування суду.

14.08.2019 року розгляд справи було відкладено на 15.10.2019 року у зв`язку із необхідністю витребування доказів за клопотанням представника позивача.

Ухвалою суду від 15.10.2019 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.12.2019 року. Витребувано у Міністерства юстиції України висновок постійно діючої комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації від 24.09.2018 року, оформлений за результатом розгляду скарги ОСОБА_3 від 08.08.2018 року наказом Про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.09.2018 року.

03.12.2019 року розгляд справи відкладено на 29.01.2019 року у зв`язку із необхідністю повторного виклику відповідача в судове засідання по суті.

27.11.2019 року від Міністерства юстиції України надійшли документи, витребувані ухвалою суду від 15.10.2019 року.

Ухвалою суду від 29.01.2020 року за клопотанням позивача було залучено до участі у справі ТОВ МОТТОС як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, оскільки останнє є власником майна, звернути стягнення на яке просить позивач.

Розгляд справи відкладено на 16.03.2020 року.

В судовому засіданні 16.03.2020 року позивач та його представник позов підтримали та просили суд про його задоволення.

В судове засідання 16.03.2020 року відповідач не з`явилась, про причини неявки суд не повідомила, про дату та час судового засідання була повідомлена належним чином. Відзиву або заперечень на позов не надавала.

Відповідно до ст.ст. 280, 281 ЦПК України, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з частково наступних підстав.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором позики позикодавець передає позичальникові у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду і якості. Договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей.

Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 29.07.2016 року між сторонами було укладено договір позики, за яким позивач надав відповідачу позику у сумі 1020294,82 грн., що є еквівалентом суми 37100,00 Євро.

Факт укладення договору позики між позивачем та відповідачем, отримання останнім від позивача вищезазначених сум, а також волевиявлення відповідача повернути отримані в борг грошові кошти не пізніше 29 вересня 2016 року підтверджується самим договором та відповідною розпискою, підписаною відповідачем.

Проте, у зазначений в розписці строк відповідач борг в повному обсязі не повернув, доказів зворотного суду не надано.

Згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має права вимагати його виконання у будь який час.

При цьому, відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до Правової позиції, висловленої Верховним Судом України під час розгляду справи у справі № 6-79цс14, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Аналіз норм ст. 99 Конституції України, ст. ст.192, 533 ЦК України дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов`язання) валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і його виконання є національна валюта України - гривня.

Згідно із Постановою Великої Палати Верховного суду від 04.07.2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження 14-134цс18), суд встановлює, чи визначено зобов`язання в іноземній валюті, чи у національній валюті України з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. У разі визначення зобов`язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов`язання і у резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.

Таким чином, оскільки в судовому засіданні знайшла своє підтвердження та обставина, що відповідач не виконав своїх зобов`язань за договором позики від 29.07.2016 року щодо повернення в повному обсязі позивачеві суми позики, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про стягнення на його користь з відповідача суми заборгованості в сумі 940249,66 грн., що станом на 06.12.2017 року за офіційним курсом НБУ є еквівалентом 29216,923 ЄВРО, є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідачем в процесі розгляду справи не спростовано вимог позивача.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 26430,00 грн. трьох процентів річних та 79697,84 грн. інфляційних втрат за період з 06.12.2017 року по 13.11.2018 року.

Виходячи із документально підтвердженої суми боргу в розмірі 940249,66 грн., що станом на 06.12.2017 року за офіційним курсом НБУ є еквівалентом 29216,923 ЄВРО та в межах заявлених позовних вимог, судом визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення 26430,00 грн. трьох процентів річних, за розрахунком, перевіреним судом.

Стосовно вимог про стягнення інфляційних втрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до постанови Верховного Суду України від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17 зроблено висновок, що: згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом НБУ, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом статті 1 Закону України від 3 липня 1991 року № 1282-ХІІ Про індексацію грошових доходів населення індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти. Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях. Разом з тим у випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти .

Крім того цей висновок Верховного Суду України був неодноразово застосований Верховним Судом, зокрема: у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду: від 25 листопада 2019 року у справі № 130/1058/16 (провадження № 61-23789св18); від 23 жовтня 2019 року у справі № 369/661/15-ц (провадження № 61-31485св18); від 23 вересня 2019 року у справі № 638/4106/16-ц (провадження № 61-26034св18); від 20 лютого 2019 року у справі № 638/10417/15-ц (провадження № 61-21851св18).

Таким чином, оскільки в даному випадку порушення грошового зобов`язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

А тому вимоги про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

Стосовно вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, суд виходить з наступного.

Так, 29.07.2016 року між сторонами було укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотека забезпечує вимоги іпотекодержателя щодо виконання іпотекодавцем зобов`язань за договором позики від 29.07.2016 року.

Також відповідно до п. 4.1. договору позики, виконання зобов`язань за цим договором забезпечується іпотекою квартири

АДРЕСА_1 пунктах 15 та 18 іпотечного договору, сторони погодились, що у разі невиконання іпотекодавцем у строк до 29.09.2016 року зобов`язання іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом, передбаченим Закону України Про іпотеку , на підставі ст..ст. 36, 37, 38, 39.

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України Про іпотеку у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон), одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підставами звернення стягнення на предмет іпотеки є: рішення суду, виконавчий напис нотаріуса або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону).

З огляду на вказане Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду (стаття 39 Закону) є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 41-47 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону).

Судом встановлено, що відповідач не виконав в повному обсязі свої зобов`язання за договором позики, а тому наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки, який був переданий позивачу в забезпечення виконання зобов`язання.

Разом із тим, судом також встановлено, що з 27.12.2018 року право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за товариством з обмеженою відповідальністю МОТТОС .

Відповідно до ст. 23 Закону України Про іпотеку у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Таким чином, оскільки до ТОВ МОТТОС перейшло право власності на предмет іпотеки за договором 29.07.2016 року, така іпотека є дійсною для набувача квартири та він набув статусу іпотекодавця і несе всі обов`язки за іпотечним договором, а тому саме до нього має бути заявлено вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із положеннями ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Разом із тим, в процесі судового розгляду позивач, дізнавшись про те, що власником предмета іпотеки є ТОВ МОТТОС , вимог до останнього не заявляв та клопотань про залучення вказаної особи до участі у справі як відповідача не подавав.

Окрім того, право власності ТОВ МОТТОС на квартиру було зареєстровано ще до подання позовної заяви ОСОБА_1 .

Перехід права власності на квартиру до ТОВ МОТТОС позивачем також не оспорювалось.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки заявлені до неналежного відповідача, а тому задоволенню не підлягають.

Задоволенню також не підлягають вимоги позивача про виселення ОСОБА_3 як передчасні, оскільки в задоволенні вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки було відмовлено.

Окрім того, за змістом ч. 2 ст. 40 Закону України Про іпотеку та ч. 3 ст. 109 ЖК України після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Таким чином, на вимогу іпотекодержателя або нового власника квартири відповідачі мають можливість в добровільному порядку звільнити квартиру. Проте докази, що відповідач отримав вимогу позивача та є обізнаним про необхідність виселення, позивачем суду не надано.

Надана позивачем копія вимоги про порушення від 05.12.2017 року не була доставлена відповідачеві, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення із відміткою про повернення за закінченням встановленого строку зберігання на поштовому відділенні.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 8781,97 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265, 268, 272, 280 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю МОТТОС про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 940249,66 грн. боргу за договором позики, та 26430,00 грн. трьох процентів річних.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 8781,97 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

ОСОБА_3 : АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 .

товариство з обмеженою відповідальністю МОТТОС : м. Київ, вул. Саксаганського, 102, кв. 69, код ЄДРПОУ 42586545.

СУДДЯ М.А. РИБАК

Повний текст рішення суду складено: 18.03.2020 року.