Постанова

від 17.03.2020 по справі 826/15026/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 березня 2020 року

Київ

справа №826/15026/17

адміністративне провадження №К/9901/23975/19

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: суддя-доповідач - Гусак М. Б., судді - Васильєва І. А., Усенко Є. А., здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року (суддя Головань О. В.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року (судді Василенко Я.М., Кузьменко В.В., Файдюк В.В.) у справі № 826/15026/17 за позовом Державного територіально-галузевого об`єднання Південно-Західна залізниця до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИЛА:

20 листопада 2017 року Державне територіально-галузеве об`єднання Південно-Західна залізниця (далі - Об`єднання) звернулося до суду першої інстанції з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України (далі - Офіс великих платників) від 4 жовтня 2017 року № 0006941403 на суму 1 565 130, 00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що, на думку позивача, підпунктом 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 Податкового кодексу України (далі - ПК України) на дату існування спірних правовідносин не було передбачено обов`язку платника податків щодо подання уточнюючого звіту про контрольовані операції у випадку їх виявлення контролюючим органом за результатами проведення перевірки. Враховуючи викладене, на думку позивача, ПК України не передбачав відповідальності за неподання платником податків відповідного уточнюючого звіту, а відповідачем в порушення статті 58 Конституції України при прийнятті оскаржуваного рішення було застосовано відповідальність, передбачену пунктом 120.3 статті 120 ПК України в редакції, яка набрала чинності з 1 січня 2017 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року, позовні вимоги задоволено. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідальність платника податків у вигляді штрафу за неподання звіту про контрольовані операції після попереднього притягнення платника податків за відповідне порушення було встановлено лише з 1 січня 2017 року Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII, яким внесено зміни до ПК України. Станом на листопад 2016 року (на дату спливу 30 денного граничного строку з дня сплати позивачем штрафним санкцій за неподання звіту про контрольовані операції) відповідальність за неподання платником податків відповідного звіту як і склад такого порушення ПК України не передбачалась. Відтак, враховуючи приписи статті 58 Конституції України, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відсутність у 2016 році норми, яка б визначала обов`язок подання платником податків звіту про контрольовані операції, строків його подання, відповідальність за невиконання такого обов`язку, унеможливлює застосування податковим органом штрафних (фінансових) санкцій та свідчить про безпідставність та протиправність спірного податкового повідомлення-рішення.

Не погодившись із ухваленими судовими рішеннями, Офіс великих платників звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому, Офіс великих платників, посилаючись на рішення Конституційного суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), мотивував касаційну скаргу тим, що принцип зворотної дії законів та інших нормативно-правових актів в часі не поширюється на юридичних осіб. Враховуючи те, що згідно із приписами пункту 11 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу), на думку відповідача, до позивача мало бути застосовано податкове законодавство, чинне на час проведення податкової перевірки та прийняття оскаржуваного рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 2 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Позивачем відзив на касаційну скаргу не надано, що не перешкоджає її розгляду.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що суди при ухваленні оскаржуваних рішень діяли у відповідності із сталою практикою Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, та не допустили їх неправильного застосування або порушення.

Так, судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що відповідно до наказу Офісу великих платників від 5 вересня 2017 року № 1907 було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України в частині неподання уточнюючого звіту про здійснені ним контрольовані операції за 2014 рік після застосування штрафних санкцій за відповідне порушення. Такі штрафні санкції було нараховано позивачу контролюючим органом на підставі податкового повідомлення-рішення від 12 жовтня 2016 року № 0004331401у розмірі 365 400 грн та були сплачені позивачем у повному обсязі 25 жовтня 2016 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 15 вересня 2017 року № 3097/28-10-14-03/04713033, на підставі якого контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 4 жовтня 2017 року № 0006941403 про нарахування позивачу штрафних санкцій у розмірі 1 565 130 грн за порушення вимог підпункту 39.4.2 пункту 39.4 статті 39 ПК України.

Згідно з вказаним актом перевірки станом на 14 вересня 2017 року Об`єднання не подало уточнюючий звіт про контрольовані операції за 2014 рік та прострочило його подання на 257 днів після спливу 30 денного граничного строку з дня сплати штрафних санкцій (з 25 жовтня 2016 року).

Не погодившись із вказаним рішенням, Об`єднання звернулося до адміністративного суду з даним позовом.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права колегія суддів враховує таке.

Відповідно до пункту 120.3 статті 120 ПК України в редакції, чинній до 1 січня 2017 року (на дату спливу 30 денного граничного строку з дня сплати позивачем штрафних санкцій за неподання звіту про контрольовані операції), неподання платником податків звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення або невключення до такого звіту інформації про всі здійснені протягом звітного періоду контрольовані операції відповідно до вимог пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу тягне за собою накладення штрафу у розмірі: 300 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, - у разі неподання (несвоєчасного подання) звіту про контрольовані операції; 1 відсоток суми контрольованих операцій, незадекларованих у поданому звіті про контрольовані операції, але не більше 300 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, за всі незадекларовані контрольовані операції; 3 відсотки суми контрольованих операцій, щодо яких не була подана документація, визначена підпунктом 39.4.6 пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, але не більше 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, за всі контрольовані операції, здійснені у відповідному звітному році. Сплата таких фінансових санкцій (штрафів) не звільняє платника податку від обов`язку подання звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення.

З 1 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні", яким внесено зміни до ПК України.

Пункт 120.3 статті 120 ПК України доповнено новою нормою (абзаци 6, 7), яка встановила відповідальність платника податків у вигляді штрафу за неподання звіту про контрольовані операції після спливу 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати штрафу, передбаченого цим пунктом, у розмірі 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожен календарний день неподання звіту про контрольовані операції (уточнюючого звіту) та/або документації з трансфертного ціноутворення.

Отже, незважаючи на те, що згідно із приписами ПК України в редакції до 1 січня 2017 року платник податку не звільнявся від обов`язку подання звіту про контрольовані операції після сплати відповідних штрафних санкцій, проте, нормами ПК України у вказаній редакції не було встановлено строк такої подачі та відповідальність за зазначену бездіяльність платника податків, що було передбачено ПК України лише з 1 січня 2017 року.

Щодо порядку застосування вказаної норми права склалася стала практика Верховного Суду (постанови Верховного Суду від 25 травня 2018 року у справі № 804/5049/17, від 22 грудня 2018 року у справі № 826/364/18, від 19 лютого 2019 року у справі № 806/1277/17, від 19 березня 2019 року у справі №816/65/18, від 16 квітня 2019 року у справі № 804/2802/17).

Так, Верховним Судом висловлено правову позицію про те, що відсутність у 2016 році норми, яка б визначала обов`язок подання уточнюючого звіту платником податків, строків його подання, відповідальність за невиконання такого обов`язку, унеможливлює застосування податковим органом до такого платника податків штрафних (фінансових) санкцій, оскільки, це суперечило б принципу дії закону у часі , закріпленого у статті 58 Конституції України.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не вважає за необхідне відступати від зазначеного висновку Верховного Суду.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача в обґрунтування своїх доводів на рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) щодо порядку застосування до юридичних осіб положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційним Судом України у вказаному рішенні було надано офіційне тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, тоді як в справі, рішення в якій переглядаються, оскаржується рішення відповідача, яким він застосував закон, який навпаки встановлював відповідальність платника податків, а не скасовував або пом`якшував її.

Так, відповідно до вказаного рішення Конституційного суду України за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, правильно застосували норми матеріального права та діяли у відповідності з процесуальними нормами КАС України.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2018 року - без змін.

2. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. Б. Гусак

Судді І. А. Васильєва

Є. А. Усенко