Ухвала

від 19.03.2020 по справі 916/713/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"19" березня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/713/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М., розглянувши матеріали вх. № 742/20

за позовом: Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю „Дунай-Транзіт» (65005, м. Одеса, вул. Бугаївська, 21, офіс 301);

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Імпекстранс груп» (67400, м. Черкаси, вул. Пушкіна, 100, офіс 1);

про стягнення 80215,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю „Дунай-Транзіт» звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Імпекстранс груп» , в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 80215,00 грн., а також судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору перевезення вантажів №04022019/3-11 від 04.02.2019р. в частині сплати вартості наданих послуг з перевезення вантажу, що стало підставою для звернення з відповідним позовом.

Разом з тим, обґрунтовуючи звернення з даним позовом саме до Господарського суду Одеської області позивач зазначає, що згідно заявок №2-2 та №341-2 місцем завантаження, тобто здавання товару перевізнику в розумінні ст. 532 Цивільного кодексу України - в обох випадках є Одеська область, що за думкою позивача, вказує на наявність юридичних підстав для подання даного позову до Господарського суду Одеської області на підставі ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України.

Однак, суд не погоджується з позицією позивача при виборі підсудності та зверненні з даним позовом до Господарського суду Одеської області, в зв`язку з чим вважає її хибною, з огляду на таке:

За загальним правилом, у відповідності до ч. 1 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом..

Частиною 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як вбачається з відомостей, що містяться у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого судом станом на 19.03.2020р., місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю „Імпекстранс груп» є: 67400, м. Черкаси, вул. Пушкіна, 100, офіс 1.

Приписами ст. 29 Господарського процесуального кодексу України передбачено підсудність справ за вибором позивача.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України, позови у спорах, що виникають з договорів, в яких визначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Отже, правила цієї статті застосовуються до зобов`язань, виконання яких з урахуванням їх особливостей можливе лише у певному місці. У разі якщо така особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, то підсудність справи визначається за загальними правилами підсудності.

При цьому, за загальним правилом, місце виконання зобов`язання є договірною умовою та узгоджується сторонами у договорі, та у даному випадку сторони можуть передбачити будь-яке місце виконання, яке буде зручне для сторін. Місце виконання договору, у випадку його визначення сторонами у договорі, є однією з умов договору, що зумовлює обов`язок виконання договору саме у погодженому сторонами місці.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 532 Цивільного кодексу України, якщо місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання провадиться за зобов`язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові.

Однак, предметом позову у даному спорі є вимога саме про стягнення грошових коштів, як вартості наданих послуг, у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору № 04022019/3-11 від 04.02.2019 року. При цьому, умовами зазначеного договору та відповідних заявок сторонами не врегульовано питання щодо місця виконання грошового зобов`язання. Спір про стягнення заборгованості безпосередньо не пов`язаний з місцем виконання угоди, оскільки предметом спору є вимога про стягнення коштів, а не спір про про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення.

При цьому, зобов`язання з оплати за отримані послуги по договору не є такими, які належить, через їх особливість, виконувати тільки в певному місці. Враховуючи викладене та те, що особливість не визначена і не вбачається зі специфіки спірних відносин, відсутні відомості щодо узгодження сторонами місця виконання щодо здійснення оплати за отримані послуги, передбаченої договором № 04022019/3-11 від 04.02.2019 року, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування положення ч. 5 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України та необхідність визначення підсудності за загальними правилами.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду» , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом» , національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду» , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Виходячи із вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що Спільне підприємство у формі Товариства з обмеженою відповідальністю „Дунай-Транзіт» , скориставшись своїм правом на пред`явлення позову, не дотрималось правил визначення підсудності, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

За приписами глави 2 "Юрисдикція" Розділу І „Загальні положення» Господарського процесуального кодексу України юрисдикція справ визначається за предметними і суб`єктними ознаками та за територіальними ознаками. Виняток з цього правила становить виключна підсудність справ (ст. 30 ГПК України).

Згідно до п. 1 ч.1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

За таких обставин, враховуючи, що зобов`язання зі сплати вартості наданих послуг не є такими, що можуть виконуватись лише в певному місці, а також враховуючи те, що місцезнаходженням юридичної особи відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Імпекстранс груп» , згідно відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: 67400, м. Черкаси, вул. Пушкіна, 100, офіс 1, суд дійшов висновку про наявність підстав для передачі матеріалів позовної заяви з додатками за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Господарського суду Черкаської області.

У відповідності до ч. 9 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього кодексу.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд вважає за необхідне позовні матеріали Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю „Дунай-Транзіт» надіслати за встановленою підсудністю до Господарського суду Черкаської області.

Керуючись ст. 27, п. 1 ч.1 ст.31, ст.ст. 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позовну заяву Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю „Дунай-Транзіт» (вх. ГСОО №742/20 від 16.03.2020р.) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Імпекстранс груп» і додані до неї документи - передати на розгляд до Господарського суду Черкаської області (18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307) за підсудністю.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її постановлення.

Суддя Ю.М. Невінгловська