Постанова

від 12.03.2020 по справі 524/725/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/725/19 Номер провадження 22-ц/814/571/20Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О. С. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів: Одринської Т.В., Панченка О.О.,

при секретарі Філоненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 листопада 2019 року у справі за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області до ОСОБА_1 про відшкодування збитків,

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

Кременчуцька міська рада Полтавської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просила стягнути із відповідача на свою користь 36 212,94 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 30 вересня 2016 року по 31 грудня 2018 року відповідач користувалася земельною ділянкою площею 1141 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , проте плату за користування такою ділянкою у встановленому порядку не вносила, чим завдала позивачу збитків на суму 39 344,36 грн.

Кроткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Автозаводського районного суду Полтавської області від 26 листопада 2020 року позов Кременчуцької міської ради Полтавської області до ОСОБА_1 про відшкодування збитків задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 грошові кошти за фактичне користування земельною ділянкою у розмірі 36 212 грн. 94 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тобто орендну плату, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду його в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 , яка просила рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове про відмову у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Відповідач зазначає, що окрім її об`єктів нерухомого майна на землях комунальної власності, кадастрові номери 5310436100:05:001:0326 та 5310436100:05:001:0055, розташовані також об`єкти, що належать ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Розподіл даних земельних ділянок не проводився.

Вказує, що суд без звернення позивача самостійно змінив предмет позову з деліктних зобов`язань на кондикційні. Також посилається на те, що судом першої інстанції не взято до уваги, що між нею та ПП Міжгосподарська пересувна механізована шляхобудівельна колона № 11 було укладено договір згідно умов якого юридична особа взяла на себе зобов`язання продовжувати сплачувати земельний податок за земельну ділянку по АДРЕСА_2 , за ОСОБА_1 та виконувала даний обов`язок належним чином.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Позиція сторін в суді апеляційної інстанції

Представник позивача та відповідач в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, пославшись на аргументи викладені в апеляційній скарзі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.

Встановлені обставини справи

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 29 вересня 2016 року є власником нежитлових будівель та споруд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 і в цілому складається з: адміністративної будівлі літ. А,А1 площею 396,2 кв.м; будівлі гуртожитку літ. Б.Б1 , площею 194,4 кв.м.; будівлі котельні літ. Г площею 103,3 кв.м.; будівлі газової котельні літ. Е площею 14,8 кв.м.; будівлі побутового корпусу літ. Ж площею 129,2 кв.м.; будівлі майстерні літ. М.М1,М2 площею 246,5 кв.м., що зареєстровано в Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 3078221 згідно Витягу реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації , 25 липня 2007 року за № 15365866 розташовані на землях комунальної власності, кадастрові номери 5310436100:05:001:0326 та 5310436100:05:001:0055, що підтверджується договором дарування нежитлових будівель та споруд від 29 вересня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Григоренко Г.І., реєстровий № 724.

23 червня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Кременчуцької міської ради Полтавської області з заявою про видачу рішення про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо становлення (відновлення) меж земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_2 .

Так, у період з 30 вересня 2016 року по 31 грудня 2018 року відповідач використовувала земельну ділянку без правовстановлюючих документів, орендну плату за договором не сплачувала, хоча земельна ділянка використовувалась для розміщення об`єкту нерухомого майна, що призвело до неотримання Кременчуцькою міською радою Полтавської області доходу від орендної плати за землю, який остання отримала б у разі оформлення відповідачем згідно вимог статей 125, 126 ЗК України правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Фактично розмір доходу, розрахований Кременчуцькою міською радою Полтавської області, як розмір плати за користування безпідставно набутим майном (земельною ділянкою комунальної форми власності без оформлення правовстановлюючих документів) у виді орендної плати за землю з 30 вересня 2016 року по 31 грудня 2018 року та заборгованість становить 36 212,94 грн.

Позиція суду апеляційної інстанції

Щодо застосування судом першої інстанції норм матеріального права

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом приписів Глави 83 ЦК України (висновок Верховного Суду України у постанові від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13).

За змістом глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

До моменту оформлення власником об`єктів нерухомості права оренди земельних ділянок, на яких ці об`єкти розташовані, відносини з фактичного користування земельними ділянками без укладених договорів їх оренди та недоотримання їхнім власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17).

При цьому, стосовно посилання відповідача на те, що суд самостійно змінив підстави позовних вимог чим допустив порушення норм процесуального права колегія суддів звертає увагу на наступне.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц) та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №917/1739/17 постанова від 04 грудня 2019 року.

Отже, суд першої інстанції вірно визначився з характером позову та застосував належні норми матеріального прав.

Щодо доведеності позовних вимог

Проте, колегія суддів не може погодитися з висновками викладеними в оскаржуваному рішенні щодо доведеності обставин справи.

Так, у частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Обґрунтовуючи суму неотриманого розміру орендної плати, позивач в позовній заяві зазначив, що при обрахунку розміру завданих збитків Кременчуцькою міською радою Полтавської області була взята площа згідно з кадастрових планів земельної ділянки відповідно до площі земельної ділянки, що знаходиться безпосередньо під нерухомим майном, яке належало відповідачу, а саме у період з 30 вересня 2016 року по 31 грудня 2018 року.

Разом з тим, наявні в матеріалах справи докази не містять даних про розмір земельних ділянок, які знаходяться під об`єктами нерухомості.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме копій кадастрового плану земельної ділянки з кадастровим номером 5310436100:05:001:0055 (а.с.84) та кадастровим номером 5310436100:05:001:0326 (а.с. 100), схем земельної ділянки, що знаходиться по АДРЕСА_2 (а.с. 9, 83, 99) зробити висновок щодо площі земельної ділянки, яка знаходиться під будівлями не вбачається можливим.

З інформаційних довідок, та наявних в справі копій договорів купівлі продажу, дарування, рішення суду можливо зробити висновок лише щодо загальної площі об`єктів нерухомості, однак ці докази не свідчать про розмір площі земельних ділянок на яких знаходяться вказані об`єкти та, що ці площі є рівними.

Тобто, жодної деталізації чи конкретизації об`єктів нерухомості, площі земельної ділянки з відповідним кадастровим номером, яку вони займають не наведено, не підтверджено розмір земельної ділянки, яку використовує ОСОБА_1 без належного оформлення.

Зважаючи на наведене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального права, проте не надано належної оцінки доказам, оскільки з матеріалів справи неможливо встановити розмір земельної ділянки який використовувався без належних правових підстав та відповідно дійсний розмір грошового зобов`язання.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи .

Враховуючи зазначене, те що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам щодо встановлення розміру ділянки, яку без належного оформлення використовує відповідач, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 листопада 2019 року слід скасувати та ухвалити в цій частині нове про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 26 листопада 2019 року - скасувати, та ухвалити в цій частині нове про відмову у задоволенні позову.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текс постанови виготовлено 17 березня 2020 року

Головуючий В.П. Пікуль

Судді Т.В. Одринська

О.О. Панченко