Постанова

від 12.03.2020 по справі 375/2051/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 березня 2020 року

м. Київ

справа №375/2051/18

провадження № 61-11639ск19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петров Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Четвертий Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Київській області,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Четвертого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Київській області на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 15 січня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Литвина О. В., та на постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року, проголошену у складі суддів: Стрижеуса А. М., Кравець В. А., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Четвертого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Київській області про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом внаслідок нещасного випадку на виробництві.

В обґрунтування позову посилався на те, що 15 липня 2014 року під час виконання трудових обов`язків в Четвертому Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Київській області з ним стався нещасний випадок, а саме: детонування вибухонебезпечного предмету часів Великої Вітчизняної війни, який зберігався на території підприємства в підвальному приміщенні господарчої будівлі. Внаслідок вибуху позивач отримав тяжкі травми, а саме: ампутаційні культі обох нижніх кінцівок на рівні гомілки, гнійно-неротичні рани в ділянці ампутаційних культів, симптом фантомної болі обох нижніх кінцівок, субконьюктивальне стороннє тіло правого ока, посттравматична лівобічна нейросенсорна приглухуватість, атеросклеротичний кардіосклероз.

В подальшому позивачу були ампутовані обидві нижні кінцівки на рівні стегна, видалено субконьюктивальне стороннє тіло правого ока. Також були здійснені операції в зв`язку з виникненням фантомного больового синдрому в області стоп.

На підставі отриманих травм позивачу була присвоєна довічно перша група Б інвалідності, причиною якої стало трудове каліцтво. Позивач на час звернення до суду потребував стороннього догляду. Ступінь втрати працездатності позивачем становив 90%.

За результатами проведення спеціального розслідування нещасного випадку було встановлено, що вказана ситуація, яка сталася з позивачем на виробництві 15 липня 2014 року, є нещасним випадком на виробництві.

Позивачу була сплачена підприємством одноразова допомога потерпілому на виробництві у повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене, позивач просив стягнути з організації відповідача моральну шкоду у розмірі 900 000 грн, оскільки внаслідок отриманих травм позивач постійно страждає від фізичного болю, його постійно переслідують моральні страждання внаслідок зміни щоденного побуту, стосунків з рідними та близькими.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 15 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року, позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача 400 000 грн моральної шкоди.

В решті позовних вимог відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що актом проведення спеціального розслідування нещасного випадку встановлено, що причиною нещасного випадку стало несанкціоноване зберігання вибухонебезпечних матеріалів в підвальному приміщенні суб`єкта господарювання та незабезпечення належного утримання господарчої будівлі на території суб`єкта господарювання. Вказаним актом встановлено вину відповідача у настанні нещасного випадку на виробництві, внаслідок якого позивачу була завдана шкода здоров`ю. Позивач перебував на тривалому лікуванні через отримані травми. Описані події суттєво вплинули на повсякденне життя позивача, оскільки останній після отриманих травм потребує постійного лікування та нагляду, що вплинуло на відносини між рідними та близькими.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У червні 2019 року Четвертий Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Київській області надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 15 січня 2019 року та на постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просить суд скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не оцінив докази у справі належним чином, в зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями позивача та настанням нещасного випадку на виробництві. Вина позивача полягала в тому, що він без відома чи розпорядження безпосереднього керівника перебував у підвальному приміщенні, де знаходилися вибухонебезпечні предмети, та вступив у взаємодію з вказаним джерелом небезпеки, а відтак, його вина є прямою причиною настання нещасного випадку. Суди не врахували, що відповідач не втратив повністю працездатність та може працювати на посадах диспетчера або вахтера. Суди не надали оцінку тому, що в рамках кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 ОСОБА_1 заявив цивільний позов до обвинуваченого про стягнення моральної шкоди у розмірі 500 000 грн. Крім того, суди, визначаючи розмір моральної шкоди, не врахували принципу розумності, виваженості та справедливості.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу Четвертого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Київській області мотивований тим, що відповідач на час подання касаційної скарги виконав у добровільному порядку рішення суду першої інстанції шляхом перерахування суми грошових коштів на рахунок позивача у повному обсязі. В свою чергу доводи касаційної скарги дублюють доводи апеляційної скарги та зводяться до переоцінки доказів у справі.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 липня 2014 близько 10:50 год у 18-й Державній пожежно-рятувальній частині 4-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, що на вул. Телешівська, 2, в смт. Рокитне Київської області, стався нещасний випадок: вибухнув один із тринадцяти снарядів часів Великої вітчизняної війни, які без належних на те підстав (несанкціоновано) зберігалися у підвальному приміщенні господарської будівлі, до якого був вільний доступ.

Вибух стався під час перебування у підвалі двох працівників 18 ДПРЧ, в тому числі позивача у справі, який працював в установі на посаді водія автотранспортних засобів. Перебування останніх у підвалі було пов`язано із виконанням ними господарських робіт, проведення яких входило в їх обов`язки (відповідно до положень п.43 Тимчасового порядку організації внутрішньої, гарнізонної та караульної служби МНС України, затвердженого наказом МНС України від 31 жовтня 2008 № 794) і для проведення яких необхідні були допоміжні засоби (скребки), за якими вони і прийшли до підвального приміщення, доступ до якого був вільним для всіх працівників установи.

Під час вибуху позивач отримав тяжку травму, яка призвела до ампутації обох нижніх кінцівок на рівні в/3 гомілки. Також наслідком вибуху стали поява гнійно-неротичних ран в ділянці ампутаційних культів, симптому фантомного болю обох нижніх кінцівок, субконьюктивальне стороннє тіло правого ока, посттравматична лівобічна нейросенсорна приглухуватість, атеросклеротичний кардіосклероз.

Внаслідок отриманих травм позивач тривалий час перебував на лікуванні.

З 15 липня 2014 року до 16 липня 2014 року він перебував на стаціонарному лікуванні в КМЗ Рокитнянської районної ради Київської області Рокитнянська центральна районна лікарня , де йому було проведено протишокову терапію та виконано ампутацію обох нижніх кінцівок на рівні верхніх третин гомілок. Для проведення подальшого лікування позивач був госпіталізований до травматологічного відділення головного військового медичного клінічного центру Головний військовий клінічний госпіталь МО України, де перебував на стаціонарному лікуванні в період з 16 липня 2014 року до 23 липня 2014 року з приводу мінно-вибухової травми нижніх кінцівок, стану ампутацій на рівні верхніх третин обох гомілок з приводу травматичного відчленування обох нижніх кінцівок, постгеморагічної анемії середнього ступеня тяжкості. З 23 липня 2014 року до 22 серпня 2014 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні в ортопедо-травматологічному центрі КМЗ Київської обласної ради Київська обласна клінічна лікарня , де йому 28 липня 2014 було проведено реампутацію (операцію) правої нижньої кінцівки на рівні н/3 стегна, а 21 серпня 2014 року - операцію по видаленню субконьюктивального стороннього тіла правого ока.

Внаслідок погіршення стану здоров`я з 20 жовтня 2014 року до 31 жовтня 2014 року ОСОБА_1 перебував на обстеженні та лікуванні у інституті нейрохірургії ім. академіка П. Ромоданова Національної АМН України, де йому було проведено двобічну операцію - DREZ-томію L5-S1. Після виписки з останнього продовжував хворіти.

В період з 26 січня 2015 року до 17 липня 2015 року у зв`язку із нестерпними болями позивач повторно перебував на обстеженні та лікуванні в інституті нейрохірургії ім. академіка П. Ромоданова Національної АМН України. 09 липня 2015 року йому було повторно проведено двобічну операцію - DREZ-томію L3- L4. При виписці було констатовано деяке зменшення болю (больового синдрому) та те, що хворий продовжує хворіти.

В період з 09 листопада 2015 року до 07 грудня 2015 року позивач був госпіталізований до Державної установи Інститут травматології та ортопедії НАМН України , де було підтверджено попередньо встановлений діагноз - фантомний больовий синдром, стан після ампутації нижніх кінцівок. Повторно у вказаній установі позивач перебував на лікуванні з 08 грудня 2015 року до 15 грудня 2015 року.

У зв`язку із продовженням наслідків отриманих травм та погіршенням стану здоров`я позивач перебував на стаціонарному лікуванні в інституті нейрохірургії ім. академіка П. Ромоданова Національної АМН України в період з 22серпня 2017 до 07 вересня 2017 року, з 03 січня 2018 року до 14 січня 2018 року. Окрім того, перебував також на стаціонарному лікуванні з 01 до 04 жовтня 2018 в клінічній лікарні Феофанія .

В усіх названих вище випадках перебування позивача на лікуванні було спричинено наявністю в нього постійного больового синдрому. В період між перебуванням на стаціонарному лікуванні позивач постійно лікувався амбулаторно за місцем свого проживання.

28 березня 2016 року ОСОБА_1 встановлено довічно з 03 листопада 2014 року першу (підгрупа Б ) групу інвалідності у зв`язку з трудовим каліцтвом та втратою з 03 листопада 2014 року ступеня професійної працездатності в розмірі 90%. Відповідно до висновку МСЕК визначено його потребу у: лікуванні ортопедом, травматологом, неврологом; медикаментозному лікуванні; протезуванні; побутовому обслуговуванні; постійному сторонньому догляді; санаторно-курортному лікуванні із супроводом; забезпеченні кріслом-коляскою та іншими допоміжними засобами для інвалідів із пошкодженими нижніми кінцівками.

За результатами проведеного спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 15 липня 2014 року о 10:50 год у 18-й Державній пожежно-рятувальній частині 4-го Державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Київській області, що на вул. Телешівська, 2, в смт. Рокитне Київської області, складено акти за формою Н-5 від 20 березня 2015 року та Н-1 від 23 березня 2015 року. Нещасний випадок визнано пов`язаним з виробництвом.

Відповідно до п. 7 Акту № 1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 23 березня 2015 року (акту форми Н-1), основною причиною нещасного випадку визнано несанкціоноване зберігання вибухонебезпечних предметів, супутніми причинами - незабезпечення належного утримання господарської будівлі на території суб`єкту господарювання, використання підвального приміщення для зберігання вибухонебезпечних предметів; порушення трудової і виробничої дисципліни.

Відповідно до розділу 4 Акту проведення спеціального розслідування нещасного випадку, причинами останнього є:

- несанкціоноване зберігання вибухонебезпечних предметів (снарядів, мін часів ВВВ загальною кількістю 13 одиниць) в підвальному приміщенні господарської будівлі суб`єкта господарювання (структурного підрозділу ГУ ДСНС України у Київській області), чим порушено вимоги п.2.7 Інструкції з організації та проведення робіт з розмінування місцевості на території України підрозділами та спеціалізованими підприємствами МНС, затвердженої наказом МНС України від 20 вересня 2010 №791. Відповідно до положень останньої з отриманням заявки про виявлення ВНП керівник територіального (районного, міського) органу управління МНС повинен організувати заходи щодо уточнення місця знаходження ВНП, забезпечити його маркування у встановленому порядку, по можливості провести дистанційну попередню ідентифікацію виявленого ВНП візуальним шляхом та спільно з органами МВС організувати його охорону та обмежений доступ населення у зону небезпеки. Охорона та обмежений доступ сторонніх осіб повинні здійснюватися до моменту повного закінчення особовим складом піротехнічного підрозділу робіт з розмінування місцевості;

-незабезпечення належного утримання господарчої будівлі на території суб`єкту господарювання, використання підвального приміщення для зберігання вибухонебезпечних предметів, що призвело до їх вибуху і травмування працівників, чим порушено вимоги ст.13 Закону України Про охорону праці ; розділ З Положення 4-ДПРЗ ГУ ДСНС України у Київській області, затвердженого наказом ДСНС України від 24 травня 2013 року № 298.

Розділом 6 акту форми Н-5 особами, дії або бездіяльність яких призвели до настання нещасного випадку визнані:

1. начальник Рокитнянського РС ГУ ДСНС України у Київській області підполковник служби цивільного захисту Сук О.М.;

2. начальник 18-ДПРЧ смт. Рокитне 4-ДПРЗ (м. Обухів) ГУ ДСНС України у Київській області старший лейтенант служби цивільного захисту Даниленко Є А.;

3. начальник 4-ДПРЗ (м. Обухів) ГУ ДСНС України у Київській області підполковник служби цивільного захисту Горовецький В.Б .

Також актом форми Н-5 було встановлено, що і ОСОБА_1 порушив трудову і виробничу дисципліну, а саме, без виробничої необхідності та дозволу керівника робіт перебував у підвальному приміщенні господарської будівлі, де зберігалися вибухонебезпечні предмети, та не доповів керівництву про виявлену небезпечну ситуацію, яка могла призвести до аварії або нещасного випадку. Але, з матеріалів спеціального розслідування нещасного випадку вбачалося, що дії позивача не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку з нещасним випадком.

Крім того, матеріалами спеціального розслідування нещасного випадку, що стався 15 липня 2014 року, а також актом службового розслідування вказаного нещасного випадку від 12 вересня 2014 року, у 18-ДПРЧ смт. Рокитне 4-ДПРЗ (м. Обухів) ГУ ДСНС України у Київській області контроль за знешкодженням та знищенням виявлених вибухонебезпечних предметів відсутній, жодного акту виконаних робіт з розмінування місцевості не зберігається.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року №460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Даний закон набрав чинності 08 лютого 2020 року. Касаційна скарга надіслана засобами поштового зв`язку 20 травня 2019 року, тобто, до набрання чинності вказаним законом, а відтак під час вирішення питання про прийняття даної касаційної скарги до розгляду суду слід керуватися положеннями процесуального законодавства, чинного станом на день подання касаційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що вина відповідача у настанні нещасного випадку підтверджується матеріалами справи, наявність моральних страждань позивача була встановлена судом, що свідчить про наявність підстав для стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на такі обставини.

Загальні положення про стягнення моральної шкоди передбачені статтями 23 та 1167 ЦК України.

Зокрема, за змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

За приписами статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Частинами 1 та 2 статті 153 КЗпП України визначено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

Таким чином, суди, вирішуючи позовну вимогу про стягнення моральної шкоди з роботодавця, мають перш за все встановити ступінь вини роботодавця у завданні моральної шкоди позивачу.

Судами встановлено, що пунктом 7 Акту № 1 про нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом від 23 березня 2015 року (акту форми Н-1), основною причиною нещасного випадку визнано: незабезпечення належного утримання господарської будівлі на території суб`єкту господарювання, використання підвального приміщення для зберігання вибухонебезпечних предметів; несанкціоноване зберігання вибухонебезпечних предметів. Супутньою причиною нещасного випадку визнано порушення трудової та виробничої дисципліни (а.с.32-34).

Забезпечення належного утримання будівлі на території суб`єкта господарювання покладено на роботодавця, тобто, на відповідача - Четвертий Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Київській області.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, правильно встановив, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди з відповідача підлягає частковому задоволенню на підставі того, що матеріалами справи підтвердилася вина підприємства, яке не створило належні умови праці, внаслідок яких настав нещасний випадок, який спричинив тілесні ушкодження та в подальшому моральні страждання позивачу.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового

характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших

негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі

незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Суди надали оцінку тим обставинам, які ОСОБА_1 наводив у позовній заяві, а саме тому, що заподіяна йому моральна шкода полягала в порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, обмеження в пересуванні в будинку та по вулиці в зв`язку з ампутацією нижніх кінцівок, що створило потребу в сторонньому догляді. Внаслідок наведеного погіршилися стосунки з рідними та близькими. Крім того, після отриманих травм та процесу реабілітації позивач потребує постійної підтримуючої терапії, медикаментів, ортопедичних засобів, збільшення витрат на придбання ліків, що негативно позначається на сімейному бюджеті та завдає додаткових моральних страждань позивачу.

На підставі вищенаведеного суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшли правильного висновку, що оскільки вина відповідача доведена належним чином, внаслідок чого сталися вищеописані події, після яких у позивача кардинально змінився спосіб життя через обмеження у пересуванні та інших можливостях, властивих звичайній людині без травм та наслідків для фізичного та духовного здоров`я, які набув позивач, а тому є всі підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди у розмірі 400 000 грн.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги стосовно того, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відсутності причинно-наслідкового зв`язку між діями позивача та нещасним випадком, оскільки останній без відома або розпорядження свого безпосереднього керівника перебував у підвальному приміщенні, де стався нещасний випадок, та в порушення трудового законодавства не попередив керівництво про небезпечні предмети в згаданому підвальному приміщенні суб`єкта господарювання. Крім того, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що визначаючи розмір моральної шкоди, який є значно завищеним, суди не виходили з принципу розумності, справедливості та виваженості, з підстав, .

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на день подання касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегія суддів акцентує увагу скаржника на тому, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду.

Аналогічний висновок висловив Європейський суд з прав людини у своїй постанові від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України .

Вказані доводи зводяться до формальної незгоди скаржника з висновками судів попередніх інстанцій в цій частині, що не є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень,, та до переоцінки доказів у справі, що не входить до компетенції суду касаційної інстанції в контексті статті 400 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги стосовно того, що позивач не втратив працездатність у повній мірі, а відтак не позбавлений можливості працювати на посаді вахтера чи диспетчера не заслуговують на увагу, з огляду на такі факти.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Верховний Суд зауважує, що судами попередніх інстанцій встановлено пряму вину роботодавця у незабезпеченні належних та безпечних умов праці для свого працівника, внаслідок чого стався нещасний випадок, за результатами якого працівнику були нанесені численні травми, які потягли за собою негативні наслідки для життєвого устрою позивача, стану його фізичного та морального здоров`я. Вказаний довід касаційної скарги свідчить про небажання відповідача відшкодувати моральну шкоду, яка була заподіяна позивачу з вини підприємства, та про переоцінку обставин справи скаржником, що не може бути безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Крім того, в касаційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у справі, не врахував того, що в рамках кримінального провадження №12014110250000326 від 15 липня 2014 року щодо обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого статтею 367 КК України, а саме у службовій недбалості, тобто неналежному виконанні особою посадових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки інтересам окремих громадян, зокрема, потерпілим ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , які отримали відповідно тяжкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження, потерпілим ОСОБА_1 заявлено цивільний позов про стягнення моральної шкоди у розмірі 500 000 грн з ОСОБА_2 .

Суд касаційної інстанції не приймає дані доводи касаційної скарги до уваги, оскільки цивільний позов в кримінальному провадженні заявлено до посадової особи, а у даній справі, яка переглядається, позов заявлено до підприємства відповідача. Таким чином, вказані правовідносини не є тотожними, а тому не є помилкою суду першої інстанції те, що останній не взяв до уваги вказані обставини під час ухвалення рішення у даній справі.

Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, оскільки неправильність вирішення спору полягає лише в незгоді скаржника з результатом розгляду справи та небажанням виконувати рішення суду.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами порушено норми процесуального права чи неправильно застосовані норми матеріального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Четвертого Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Київській області залишити без задоволення

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 15 січня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

С. П. Штелик