Рішення

від 17.03.2020 по справі 120/3864/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 березня 2020 р. Справа № 120/3864/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дончика В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання: Волинець В.М.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача Коваля Т.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги

в с т а н о в и в :

25.11.2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення та податкової вимоги.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що 06.06.2019 року отримав податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Вінницькій області №31790-5806-0223 від 16.05.2019 року про нарахування йому 20273,67 грн. орендної плати за землю.

Вважаючи, що вказане податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню, позивач 14.06.2019 року оскаржив його в адміністративному порядку, подавши відповідну скаргу до ДФС України.

16.08.2019 року рішенням ДФС України №6921/Г/99-99-11-05-01-25 залишено скаргу без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін.

Вказав, що незважаючи на те, що податкове зобов`язання за податковим повідомленням-рішенням №31790-5806-0223 про нарахування йому 20273,67 грн. орендної плати за землю є неузгодженим, відповідач, не чекаючи спливу терміну на його оскарження, 27.09.2019 року виніс податкову вимогу №91985-58 про стягнення з позивача 20273,67 грн. орендної плати за землю та накладення податкової застави на все майно, належне позивачу на праві власності з 26.09.2019 року.

На переконання позивача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято за відсутності правових підстав, внаслідок помилкового трактування фактичних обставин, оскільки позивач, в якості засновника Фермерського господарства "ВЕЛЕС ВРС", 28.08.2014 року передав право на володіння та користування земельною ділянкою площею 14,3318 га, кадастровий номер: 0524883400:02:000:0509 та земельною ділянкою площею 15,9213 га, кадастровий номер: 0524883400:02:000:0510, наданими йому в оренду для ведення фермерського господарства за Договорами оренди №433 та №432 від 08.07.2014 року, вказаному фермерському господарству, яке використовує зазначені ділянки відповідно до їх цільового призначення та своєчасно і в повному обсязі сплачує до бюджету плату за користування ними.

В даному випадку, об`єктом плати за землю в спірних правовідносинах є земельні ділянки, надані позивачу в оренду з метою створення фермерського господарства, фактичним користувачем яких є фермерське господарство ВЕЛЕС ВРС , яке реалізуючи права землекористувача, має обов`язок внесення плати за землю. При цьому, Фермерським господарством "ВЕЛЕС ВРС" за 2019 рік орендна плата за вказані земельні ділянки до бюджету сплачена в повному обсязі.

Вважаючи, що відповідачем безпідставно нарахована сума податкового зобов`язання з орендної плати за землю з фізичних осіб за 2019 рік, позивач звернувся з цим позовом до суду, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №31790-5806-0223 від 16 травня 2019 року про нарахування йому 20273,67 грн. орендної плати за землю;

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу №91985-58 від 27 вересня 2019 року про стягнення з нього 20273,67 грн. орендної плати за землю.

Ухвалою суду від 09.12.2019 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

08.01.2020 року до суду надійшли матеріали на усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 13.01.2020 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 28.01.2020 року.

28.01.2020 року на адресу суду надійшло клопотання Головного управління ДПС у Вінницькій області про заміну сторони правонаступником.

Ухвалою суду від 28.01.2020 року допущено заміну відповідача, а саме Головне управління ДФС у Вінницькій області на правонаступника - Головне управління ДПС у Вінницькій області. Цією ж ухвалою відкладено підготовче судове засідання на 18.02.2020 року.

03.02.2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказав, що згідно ч. 1 та 2 ст. 31 Земельного кодексу України, землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Питання справляння плати за землю, у тому числі орендної плати за земельну ділянку, регулюються Податковим кодексом України і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп. 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

Пунктом 288.1 ст. 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік. та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, об`єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду (п. 288.2 - 288.3 ст. 288 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 288.4. ст. 288 Податкового кодексу України розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Згідно із п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення - рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Оскільки відповідно до п. 288.2 ст. 288 Податкового кодексу України, платником орендної плати є орендар земельної ділянки, то фізична особа ОСОБА_1 , що уклав договори оренди на земельні ділянки, в яких визначено цільове призначення земельної ділянки для ведення фермерського господарства, сплачує орендну плату за вказану земельну ділянку. Фермерське господарство ВЕЛЕС ВPC не є стороною договору оренди землі, тому не є платником орендної плати.

Враховуючи вищевикладене, просили у задоволенні адміністративного позову відмовити.

18.02.2020 року адміністративна справа №120/3864/19-а, призначена до розгляду на 18.02.2020, знята з розгляду у зв`язку із перебуванням головуючого судді у відпустці відповідно до наказу № 017 в/к від 17.02.2020 року. Визначивши дату наступного судового засідання 04.03.2020 року.

Ухвалою суду занесеною до протоколу судового засідання від 04.03.2020 року закінчено підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 17.03.2020 року.

17.03.2020 року на адресу суду надійшло клопотання представника відповідача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів. Також, відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи.

Водночас, 17.03.2020 року на адресу суду надійшло клопотання позивача про долучення додаткових доказів.

Ухвалою суду від 17.03.2020 року занесеною до протоколу судового засідання у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відмовлено, розгляд справи вирішено здійснювати за встановленою явкою.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали заявлені позовні вимоги та просили адміністративний позов задовольнити з мотивів наведених у позовній заяві. Додатково представник позивача вказав на порушення на ст.1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини.

08.07.2014 року між ОСОБА_1 - "Орендарем" та Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області - "Орендодавцем" укладені договори оренди землі №432 та 433, згідно яких, земельна ділянка площею 14,3318 га, кадастровий номер: 0524883400:02:000:0509 та земельна ділянка площею 15,9213 га, кадастровий номер: 0524883400:02:000:0510 передані на 7 років у користування ОСОБА_1 .

В подальшому, 26.08.2014 року позивачем створено та 28.08.2014 року зареєстровано Фермерське господарство "ВЕЛЕС ВРС" в с. Куманівці, Хмільницький район, Вінницька області, що підтверджується Статутом Фермерського господарства та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно рішення засновника ФГ "Велес ВРС" №2/14 від 26.08.2014 року позивачем передано право фактичного використання та обов`язки зі сплати орендної плати на вищезазначені земельні ділянки ФГ "Велес ВРС".

Відповідно до акту приймання передачі права користування земельними ділянками, ОСОБА_1 передає, а ФГ "Велес ВРС" в особі голови Гончаренка В.О. приймає у фактичне користування земельну ділянку площею 14,3318 га, кадастровий номер: 0524883400:02:000:0509 та земельну ділянку площею 15,9213 га, кадастровий номер: 0524883400:02:000:0510. Крім того, ФГ "Велес ВРС" бере на себе обов`язок своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

16.05.2019 Головним управлінням ДФС у Вінницькій області винесено податкове повідомлення-рішення №31790-5806-0223 про нарахування позивачу 20273,67 грн. орендної плати за землю.

14.06.2019 року позивач подав скаргу до Державної фіскальної служби України на податкове повідомлення - рішення.

16.08.2019 року рішенням ДФС України №6921/Г/99-99-11-05-01-25 залишено скаргу без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін.

27.09.2019 року Головним управлінням ДПС у Вінницькій області винесено податкову вимогу про стягнення з позивача 20273,67 грн. орендної плати за землю та накладення податкової застави на все майно, належне позивачу на праві власності з 26.09.2019 року.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням та податковою вимогою, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовано Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до ст. 7 ПК України будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.

Відповідно до пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 ПК України земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

За змістом пп. 14.1.73 п. 14.1 ст. 14 даного Кодексу землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Положеннями ст. 54 ПК України визначено обов`язок нарахування суми податку фізичній особі контролюючим органом шляхом направлення податкового повідомлення - рішення, яке підлягає сплаті протягом 60 днів з дня вручення.

За приписами ст. 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з пп. 270.1.1 п. 270.1 ст. 270 ПК України об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Положеннями п. 288.1 ст. 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Пунктами 288.2 та 288.3 ст. 288 ПК визначено, що платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об`єктом оподаткування - земельна ділянка, надана в оренду.

Відповідно до п. 288.4 ст. 288 ПК України розмір та умови внесення її плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Пунктом 288.5 ст. 288 ПК передбачено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки (пп. 288.5.1); не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (пп. 288.5.2); може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у пп. 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах (пп. 288.5.3).

Згідно з п. 288.7 ст. 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу.

У відповідності до п. 287.2 ст. 287 ПК України облік фізичних осіб-платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня. Згідно з п. 286.5 ст. 286 даного Кодексу нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Положеннями п. 286.1 ст. 286 ПК України закріплено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до п. 287.1 ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Статтею 125 Земельного кодексу України від 25.10.2001 передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме та їх обтяжень".

Згідно зі ст. 18 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Аналіз вищевказаних вимог дає підстави для висновку, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується орендарем з дня виникнення права користування земельною ділянкою, а саме, з дня реєстрації договору оренди земельної ділянки в порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

В силу вимог ст. 8 Закону України "Про фермерське господарство" після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Як вже встановлено судом, на підставі Договорів №432 та 433 від 08.07.2014 року, укладених з Головним управлінням Держземагентства у Вінницькій області, ОСОБА_1 отримав в оренду на 7 років земельну ділянку площею 14,3318 га, кадастровий номер: 0524883400:02:000:0509 та земельну ділянку площею 15,9213 га, кадастровий номер: 0524883400:02:000:0510 для ведення фермерського господарства.

Згідно акту приймання-передачі права користування земельними ділянками від 26.08.2014 року, позивач передав вищевказані земельні ділянки у фактичне користування ФГ "Велес ВРС".

Разом з тим, обґрунтовуючи протиправність оскаржуваного рішення, позивач вказує на те, що орендовані земельні ділянки фактично використовує юридична особа - ФГ "Велес ВРС" яка, за 2019 рік вже внесла плату за вищевказані земельні ділянки.

При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право користування землею, так само як і суміжні права та обов`язки землекористувача, виникають з моменту реєстрації права оренди або право власності на землю.

Водночас, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, судом встановлено, що згідно договорів оренди землі №432 та №433 від 08.07.2014 року на ОСОБА_1 зареєстровано інше речове право оренди вищевказаних земельних ділянок.

Таким чином, акт приймання-передачі права користування земельними ділянками від 26.08.2014 року не є документом, який підтверджує право користування в розумінні ст. 125 Земельного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що орендарем земельних ділянок є фізична особа ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що саме на нього покладено обов`язок сплати орендної плати, відповідно до укладених ним договорів оренди землі.

Факт використання земельних ділянок через створене позивачем ФГ Велес ВРС не змінює статусу позивача як орендаря земельних ділянок та не звільняє його від визначеного чинним законодавством обов`язку сплачувати орендну плату за земельні ділянки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі №808/3798/16 від 28.08.2018 та постанові Верховного Суду у справі №120/4362/18-а від 13.09.2019.

Стосовно тверджень позивача, що ФГ "Велес ВРС" уже сплачені відповідні податкові зобов`язання за дані земельні ділянки, то суд їх оцінює критично з огляду на те, що ст. 43 ПК України передбачає можливість повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань за заявою платника.

За сукупністю викладених обставин, суд приходить до переконання, що податкове повідомлення-рішення від 16.05.2019 року №31790-5806-0223 про нарахування ОСОБА_1 20273,67 грн. орендної плати за землю винесено правомірно, а відтак не підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про визнання протиправною та скасування податкової вимоги №91985-58 від 27.09.2019 року, суд зазначає наступне.

Згідно пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений ним Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно пунктів 56.1, 56.3 статті 56 Податкового кодексу України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Водночас, процедура адміністративного оскарження закінчується днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк (підпункт 56.17.1 пункту 56.17. статті 56 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом 56.17.5 пункту 56.17 статті 56 Податкового кодексу України встановлено, що день закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов`язання платника податків.

За змістом пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання недійсним рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Отже, відповідно до статті 56 Податкового кодексу України грошове зобов`язання визначене податковими повідомленням-рішенням вважається узгодженим після закінчення процедури оскарження рішення контролюючого органу.

Зі змісту оскаржуваного податкового-повідомлення рішення судом встановлено, що сума нарахованого податкового зобов`язання підлягає сплаті протягом 60 днів з дня його вручення. При цьому, як вбачається із матеріалів справи, оскаржуване рішення позивачем отримано 04.06.2019 року.

16.08.2019 року рішенням ДФС України №6921/Г/99-99-11-05-01-25 залишено скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення без змін.

Оскільки відповідач скористався своїм правом на адміністративне оскарження податкового повідомлення-рішення від 16.05.2019 року №31790-5806, грошове зобов`язання платника податків вважається узгодженим з моменту прийняття контролюючим органом рішення за результатом розгляду скарги.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що у зв`язку з наявністю у позивача узгодженого податкового зобов`язання станом на 27.09.2019 року, відповідачем правомірно сформовано та направлено на адресу позивача оскаржувану податкову вимогу.

Що ж до посилання позивача на порушення його права на мирне володіння майном, та як наслідок порушення статті 1 Першого протоколу Європейська Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), суд зазначає наступне.

Так, право власності має фундаментальний характер та захищається згідно з нормами законодавства України (ст. 41 Конституції України) з урахуванням принципів статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції`від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес`АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення пункту 1 передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності та не було свавільним.

В даному ж випадку, суд не вбачає втручання держави у право на мирне володіння майном, оскільки стаття 43 Податкового кодексу України передбачає можливість повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань за заявою платника.

Враховуючи вищевикладене, втручання Держави в даному випадку є виправданим, законним та пропорційним, оскільки відповідно до п. 287.1 ст.287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною першою статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, відтак підстави для задоволення позову відсутні.

В силу положень ст. 139 КАС України, судові витрати на користь позивача у даній справі не присуджуються.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 43142454).

Рішення у повному обсязі виготовлено 20.03.2020 року.

Суддя Дончик Віталій Володимирович