Постанова

від 17.03.2020 по справі 495/9473/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 березня 2020 року

м. Київ

справа №495/9473/16-ц

провадження №61-32849св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , відділ Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області, про витребування майна з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 жовтня 2017 року у складі судді Прийомової О. Ю. та постанову апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2018 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Калараш А. А., Погорєлової С. О.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації ,

відповідач: - ОСОБА_1 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , відділ Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року заступник прокурора Одеської області, діючи в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, звернувся до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , відділ Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області, з позовом, у якому просив витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь Одеської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 0,1000 га, цільове призначення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту), вартістю 60 040 грн.

Позовна заява мотивована тим, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року у справі № 2а-7932/08/1570 зобов`язано відділ Держкомзему України в Білгород-Дністровському районі Одеської області, ДП Центр земельного кадастру при Державному комітеті України по земельним ресурсам в Одеській області видати особам, зазначених в списку громадян, учасникам судового процесу, вказаних в додатку до розпорядження голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області від 27 лютого 2008 року № 566-А-2008 державні акти на право приватної власності на земельні ділянки для індивідуального дачного будівництва, що розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, Шабівська сільська рада, Будацька коса.

На підставі вказаної постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року, ОСОБА_2 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 31 грудня 2010 року, на підставі якого у власність останнього передано земельну ділянку площею 0,1000 га, цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту).

У подальшому, 09 вересня 2015 року вказану земельну ділянку, на підставі договору купівлі-продажу, відчужено на користь відповідача ОСОБА_1 .

Заступник прокурора Одеської області вважає, що відповідно до статті 116, 122 Земельного Кодексу України єдиним власником земель, які передано для індивідуального дачного будівництва є Одеська обласна державна адміністрація, як орган уповноважений виконувати функції з розпорядження землею вказаної категорії, яка жодних рішень щодо передачі земель не приймала.

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулась з зустрічним позовом до Одеської обласної державної адміністрації, ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: відділ Держгеокадастру у Білгород-Дністровському районі Одеської області, заступник прокурора Одеської області в інтересах Одеської обласної державної адміністрації, в якому просила: визнати за нею право власності на земельну ділянку, загальною площею - 0,1000 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту), цільове призначення для - індивідуального дачного будівництва; визнати її добросовісним набувачем права власності на спірну земельну ділянку за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 09 вересня 2015 року.

Зустрічний позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 при укладанні договору купівлі-продажу землі від 09 вересня 2015 року були дотримані всі норми права. На час відчуження право власності ОСОБА_2 не було скасовано, будь-які заборони, арешти також були відсутні.

Право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 набула в установленому законом порядку, а відтак, вона є добросовісним набувачем.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 03 серпня 2017 року зустрічний позов ОСОБА_1 було прийнято до спільного провадження з позовом заступника прокурора.

Короткий зміст рішень суду першої інстанцій

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 жовтня 2017 року позов заступника прокурора Одеської області в інтересах держави, в особі Одеської обласної державної адміністрації, та ОСОБА_1 залишені без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що державний акт на право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 видано на підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня

2010 року. Вказаним судовим рішенням встановлена відповідність процедури приватизації спірної земельної ділянки діючому законодавству.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Заступник прокурора Одеської області оскаржив рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні первісного позову.

Постановою апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області залишено без задоволення. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 жовтня 2017 року в частині вирішення первісного позову залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в оскаженій частині є законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2018 року, заступник прокурора Одеської області просить скасувати ухвалені у справі рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог заступника прокурора Одеської області, та постанову апеляційного суду, у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок суду не узгоджується з позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 24 квітня

2013 року у справі № 6-14цс13, згідно із якою правовою підставою набуття права власності на землю згідно з статтею 116 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий без визначеної законом підстави з порушенням вимогам статей 116, 118 ЗК України.

У постанові від 23 жовтня 2013 року у справі № 6-83цс13 Верховного Суду України вказав, що державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади, тому вирішення питання про правомірність видачі державного акта безпосередньо залежить від законності рішення, на підставі якого такий акт видано, і дотримання вимог, передбачених земельним законодавством, зокрема статей 116, 118 ЗК України.

Заявник вважає невірним посилання суду першої інстанції на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року у справі № 2а-7932/08/1570, в рамках якої, начебто, встановлено відповідність процедури приватизації зазначеної спірної земельної ділянки вимогам законодавства, у зв`язку з тим, що у рамках вказаної справи не вивчалося питання правомірності набуття права власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_2 . Зі змісту вказаної постанови слідує, що відповідного розпорядження про передачу у власність земельних ділянок, про які йшла мова у постанові, Одеською обласною державною адміністрацією не приймалося, громадяни з відповідною заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу їх у власність до органів виконавчої влади не зверталися, позитивні висновки за проектами землеустрою щодо земельних ділянок, зазначених в оскаржуваному розпорядженні не надавалися, у зв`язку з відсутністю відповідних заяв громадян до відділу Держкомзему України у Білгород-Дністровському районі, чим не виконано вимоги процедури приватизації земельної ділянки, передбаченої статтею118 ЗК України.

Судом апеляційної інстанції не враховано, що постановою суду адміністративної юрисдикції не вивчалось питання правомірності набуття права власності на земельну ділянку.

Судами першої та апеляційної інстанцій не враховано правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 11 лютого 2015 року у справі

№ 6-1цс15, відповідно до якого не набувається право власності добросовісним набувачем на майно, яке було предметом судового розгляду та за рішенням суду право власності на нього визнано за іншою особою, проте відбулося примусове вилучення майна у дійсного власника із подальшим продажем в порядку виконання судового рішення, не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі статті 346 ЦК України.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи до суду не подано.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі постанови Одеського апеляційного адміністративного суду

від 29 квітня 2010 року, справа № 2а-7932/08/1570 та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2010 року, справа № 2а-7932/08/1570 за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га у межах згідно з планом, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту), та видано державний акт.

09 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шипікової Ю.А., відповідно до якого ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_1 земельну ділянку.

ОСОБА_1 зареєструвала право власності на спірну земельну ділянку, площею 0,1 га, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Предметом позову заступника прокурора Одеської області, діючого в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації, є витребування з володіння ОСОБА_1 на користь Одеської обласної державної адміністрації спірної земельної ділянки в порядку статті 388 ЦК України.

Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частиною другою статті 78 ЗК України та статтею 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною першої статті 153 ЗК України зазначено, що власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до вимоги статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Можливість витребування майна, придбаного за відплатним договором, із чужого незаконного володіння закон ставить у залежність насамперед від того, є володілець майна добросовісним чи недобросовісним його набувачем.

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

До спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Перший протокол до Конвенції ратифікований Законом України 17 липня 1997 року № 475/97-ВР й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23 вересня 1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21 лютого 1986 року, Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 07 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Трегубенко проти України від 02 листопада 2004 року та інші) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України та є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Прокуратурою Одеської області не оскаржувалась постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року, на підставі якої за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га у межах згідно з планом, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (за межами населеного пункту). Наразі постанова є чинною.

Установивши, що є таким, що набрало законної сили рішення суду, на підставі якого ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га з цільовим призначенням - для індивідуального дачного будівництва, яке прокурором оскаржено не було, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_1 придбала спірну земельну ділянку у особи, яка мала право її відчужувати, а тому відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положення статті 388 ЦК України.

Позбавлення відповідача власності, набутого за договором купівлі-продажу, укладеного із особою, якій на підставі судового рішення було видано державний акт на спірну земельну ділянку, є втручанням держави у право власника на мирне володіння його майном.

Суд касаційної інстанцій зауважує, що відповідач, як заінтересована особа при придбанні спірного майна не знала і не могла знати про те, що законність набуття нею у власність спірної земельної ділянки, з огляду на рішення суду, яке відповідно до статті 124 Конституції України є обов`язковими до виконання на всій території України, буде піддаватися сумніву.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 495/9786/16 (провадження № 61-27034св18).

Посилання в касаційній скарзі щодо незаконного вибуття спірної земельної ділянки з державної власності, якою уповноважена розпоряджатися Одеська обласна державна адміністрація, є безпідставними, оскільки судами було встановлено, а також з матеріалів цивільної справи вбачається, що постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року не скасовано, а тому посилання прокурора на те, що таке рішення суду є незаконним суперечить нормам ЦПК України.

Решта доводів касаційної скарги зводиться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

З огляду на вищевикладене доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

При вирішенні даної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області

від 19 жовтня 2017 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 22 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

І. В. Литвиненко

І. М. Фаловська