Постанова

від 19.03.2020 по справі 695/123/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/546/20Головуючий по 1 інстанції Справа № 695/123/20 Категорія: на ухвалу Середа Л. В. Доповідач в апеляційній інстанції Храпко В. Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2020 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :

Храпка В.Д., Бондаренка С.І., Вініченка Б.Б., за участю секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 21 січня 2020 року, постановленої під головуванням судді Середи Л.В., по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання права на земельну ділянку в порядку спадкування, -

в с т а н о в и в :

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання права на земельну ділянку в порядку спадкування .

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 21 січня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання права на земельну ділянку в порядку спадкування, задоволено та накладено арешт на земельну ділянку площею 20,0054 га, з кадастровим номером 7121585800:05:005:0544, яка розташована в адміністративних межах Ковтунівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області;

заборонено Головному управлінню Держгеокадастру у Черкаській області вчиняти будь-які дії, пов`язані з розпорядженням (користуванням, володінням), у тому числі продажем права (оренди, власності чи іншого права володіння) на земельних торгах (аукціонах), передачі у власність земельної ділянки площею 20,0054 га з кадастровим номером 7121585800:05:005:0544, яка розташована в адміністративних межах Ковтунівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області, а також надання (затвердження) дозвільних документів будь-яким особам на виготовлення будь-якої землевпорядної документації відносно зазначеної земельної ділянки.

В апеляційній скарзі Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області просить ухвалу суду першої інстанції скасувати як необгрнутовану та таку, що не ґрунтується на нормам матеріального права.

В обгрунтування апеляційної скарги посилається на те, що згідно рішення господарського суду вказана земельна ділянка повернута у власність держави, тому у позивача відсутні підстави на вказану земельну ділянку і його права на за земельну ділянку ніяким чином не порушені.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Міщенко С.В. просить апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області залишити без задоволення, а ухвалу суду - залишити без змін, вважаючи, що апелянт в апеляційній скарзі не спростував висновків суду належними і допустимими доказами, не зазначив жодного порушення, а тому відсутні підстави для її задоволення, а ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія проходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги по наступних підставах.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що згоди між сторонами не досягнуто, існує спір і існує реальна загроза невиконання судового рішення у випадку задоволення позову.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною другою статті 149 ЦПК України визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це вжиття судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом про присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення. Такий інститут цивільно-процесуального законодавства передбачений з метою попередження несумлінних дій відповідача, який може, наприклад, сховати або продати майно, тобто з метою усунення утруднення або неможливості виконання рішення.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Частиною третьою статті 150 ЦПК України передбачено, що заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі №381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. [...] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. [...] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову .

Судом встановлено, що 20 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову і того ж дня, 20 січня 2020 року, звернувся до суду першої інстанції із позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання права на земельну ділянку в порядку спадкування, предметом вказаного спору являється земельна ділянка площею 20,0054 га з кадастровим номером 7121585800:05:005:0544, яка розташована в адміністративних межах Ковтунівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області та яка перебуває у розпорядженні відповідача.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову ОСОБА_1 вказував, що відповідач не визнає його права , як спадкоємця, на вказану земельну ділянку, незважаючи на те, що спадкодавець на день смерті мала це право і це право постійного користування земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані. Враховуючи, що до повноважень відповідача належить розпорядження земельними ділянками, які належать до категорії земель сільськогосподарського призначення державної форми власності, тому відповідач може вчинити дії щодо передачі земельної ділянки ( або її частини) третім особам у власність чи в оренду.

Забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Тобто, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

Враховуючи наведене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову і накладення арешту на земельну ділянку та заборонено Головному управлінню Держгеокадастру у Черкаській області вчиняти будь-які дії, пов`язані з розпорядженням земельною ділянкою, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може в подальшому ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення цього позову

Посилання в апеляційній скарзі на те, що земельна ділянка, яка перебувала у користуванні позивача перебуває у власності держави, тому у позивача відсутні права на земельну ділянку, не може бути взято до уваги, оскільки вказаний спір стосується саме оспорюваного майна, а саме земельної ділянки, яка є предметом розгляду спору між ОСОБА_1 і Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу оскільки зводяться до незгоди із позовними вимогами ОСОБА_1 .

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Таким чином судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області на ухвалу Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 21 січня 2020 року залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до суду касаційної інстанції.

Судді: