Рішення

від 11.03.2020 по справі 200/13142/19-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2020 р. Справа№200/13142/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А., при секретарі - Оганянц О.В., за участю:

представника позивача - Стряпчої І.О.,

представника відповідача - Ярової С.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Авто-Експрес до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.09.2019 року № 0000640516, -

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Авто-Експрес звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.09.2019 року № 0000640516.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що на підставі акту № 890/05-99-14-17/33222009 від 29.08.2019 року Головного управління ДПС у Донецькій області Про результати позапланової виїзної документальної перевірки позивача з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником Товариством з обмеженою відповідальністю Регіональний будівельний союз за жовтень 2018 року, січень, лютий 2019 року відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 27.09.2019 року № 0000640516. Відповідно до вказаного податкового повідомлення-рішення позивачу було збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 177 750, 00 грн.

Позивач не погоджується з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням з наступних підстав.

Пунктом 4.1 Договору купівлі-продажу № 7/2018-Т від 31.07.2018 року, укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Регіональний будівельний союз передбачено перехід права власності на товар до покупця на складі покупця. Передачу пального позивачу та здійснення розрахунків за поставлене пальне підтверджують первинні документи, які оформлені належним чином та є достатніми доказами передачі товару за даним договором. Даний правочин обумовлений його виконанням: товар передано постачальником покупцеві, покупцем здійснено розрахунки за нього, до покупця перейшло право власності на товар (пальне).

Тому, на переконання позивача, у відповідача на час проведення перевірки були відсутні законодавчо визначені причини вважати правочин, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Регіональний будівельний союз нечинним, таким, що не відповідає вимогам законів України.

В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, вмотивований тим, що перевіркою встановлено нереальність (відсутність фактичного здійснення) господарської операції з придбання дизельного палива у Товариства з обмеженою відповідальністю Регіональний будівельний союз . Наведене підтверджується наступними фактами.

По-перше, відсутністю справжнього джерела походження цього товару, відтак, на переконання відповідача, не існувало дійсної можливості набуття її у власність, а тому відсутній факт володіння відповідним активом та розпорядження ним у суб`єкта господарювання.

По-друге, відсутністю декларування контрагентом постачальником витрат на транспортування товару.

Також , за інформацією відповідача, продавець не здійснює господарської діяльності та функціонує лише для формування неправомірної податкової вигоди у покупців та відсутність продавця Товариства з обмеженою відповідальністю Регіональний будівельний союз за місцем реєстрації.

Тому відповідач вказує, що наведеним спростовується факт реальності продажу-придбання дизельного пального між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю Регіональний будівельний союз 07.10.2018 року та просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою від 15.11.2019 року Донецький окружний адміністративний суд прийняв до розгляду позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Авто-Експрес до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.09.2019 року № 0000640516 та відкрив провадження по справі № 200/13142/19-а за правилами загального позовного провадження. Суд призначив підготовче засідання по справі на 12 год 30 хв 11.12.2019 року.

11.12.2019 року суд відклав підготовче засідання на 11 год 30 хв 22.01.2020 року та продовжив строк підготовчого провадження по справі на тридцять днів з власної ініціативи.

Проведення підготовчого засідання 22.01.2020 року перенесено на 10 год 30 хв 12.02.2020 року у зв`язку з перебуванням головуючої судді у справі на лікарняному.

Ухвалою від 12.02.2020 року суд закрив підготовче провадження по адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Авто-Експрес до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.09.2019 року № 0000640516 та призначив судовий розгляд на 14 год 00 хв 03.03.2020 року.

На судовому засіданні суд оголосив перерву до 13 год 15 хв 11.03.2020 року.

На судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позовні вимоги, а представник відповідача просив відмовити у їх задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Авто-Експрес (далі - ТОВ Авто-Експрес ) (код ЄДРПОУ 33222009, місце реєстрації: 85700, Донецька обл., Волноваський район, місто Волноваха, вулиця Шевцової, будинок 26) пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, зареєстрований у якості юридичної особи 14.10.2004 року (а.с.64-67), та згідно зі ст. 43 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.

Відповідач, Головне управління ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 43142826, місцезнаходження: 87515, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Італійська, будинок 59), є суб`єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження, згідно зі ст. 43 КАС України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки.

Головним управлінням ДФС у Донецькій області відповідно до підпункту 20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.78.1.4 п.78.1 ст.78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України, на підставі наказу ГУ ДФС у Донецькій області від 06.08.2019 року № 1439, проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ Авто-Експрес з питань достовірності віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ТОВ Регіональний будівельний союз (код ЄДРПОУ 33905295) за жовтень 2018 року, січень, лютий 2019 року, за результатами якої складено акт від 29.08.2019 року № 890/05-99-14-17/33222009 (а.с.12 - 22).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ Авто-Експрес :

- п.44.1 ст.44, п.198.1, пп.198.2, пп.198.3 ст. 198, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено позитивне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на суму 142 200, 00 грн, у тому числі - за жовтень 2018 року у сумі 142 200, 00 грн, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 142 200, 00 грн, у тому числі - за жовтень 2018 року у сумі 142 200, 00 грн.

У зв`язку із встановленими порушеннями відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми Р від 27.09.2019 року № 0000640516 за платежем податок на додану вартість на загальну суму 177 750, 00 грн., у т.ч. за податковими зобов`язаннями в сумі 142 200, 00 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 35 550, 00 грн. (а.с.23, 90).

Виходячи з вищевикладеного, спірним питанням у даній справі є саме реальність здійснення господарської операції з придбання дизельного палива позивача із контрагентом-постачальником ТОВ Регіональний будівельний союз , проведеною за первинними документами від 07.10.2008 року.

Відтак, суд зазначає, що між ТОВ Авто-Експрес та ТОВ Регіональний будівельний союз укладено договір купівлі-продажу № 7/2018-Т від 31.07.2018 року, предметом якого є продаж палива (а.с.51-54).

Постачальником ТОВ Регіональний будівельний союз позивачу був виписаний рахунок № 0510В від 05.10.2018 року на оплату палива дизельного у кількості 28 440,00 л всього на 853 200, 00 грн (а.с.39).

Відповідно до видаткової накладної № 0510 від 07.10.2018 року відбулось відвантаження товару, визначеного у договорі № 7/2018-Т від 31.07.2018 року (а.с.37).

Суд звертає увагу, що позивачем надано як до перевірки, так і до матеріалів справи Сертифікат відповідності серії АА № 000050 терміном дії до 02.04.2019 року та паспорт № 709 на паливо дизельне ДТ-Л-К5 сорт Є (а.с.40).

Транспортування дизельного пального на адресу позивача здійснювалось автотранспортом ТОВ ТИР автомобілем МАН № АЕ 6609, що відображено у товаро-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) № 0710/2018-Д від 07.10.2018 року (а.с.38).

Факт оплати за вказаним договором підтверджено платіжними дорученнями № 2595 від 09.10.2018 року, № 2617 від 12.10.2018 року, № 2624 від 16.10.2018 року, № 2649 від 19.10.2018 року, № 3817 від 11.10.2018 року, № 3802 від 09.10.2018 року, № 26 від 18.10.2018 року, № 27 від 19.10.2018 року, № 49 від 24.10.2018 року (а.с.42-50).

Рух придбаного дизельного палива відображений у товарній книзі кількісного руху нафтопродуктів (нафти) від 01.10.2018 року (а.с.59-61).

Позивачем надано список транспорту ТОВ Авто-Експрес , з якого вбачається, що в останнього у власності перебуває 119 транспортних засобів та 1 орендований (а.с.62-63).

Оскільки основним видом діяльності ТОВ Авто-Експрес є пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення, дизельне паливо було використано в господарській діяльності позивача.

Судом встановлено, що у податковій звітності належним чином відображено господарську операцію за договором купівлі-продажу № 7/2018-Т від 31.07.2018 року між ТОВ Регіональний будівельний союз та ТОВ Авто-Експрес , шляхом подання податкової накладної № 5 від 05.10.2018 року на загальну суму 853 200, 00 грн, у тому числі ПДВ - 142 200, 00 грн (а.с.35 зворотній бік), яка 26.10.2018 року внесена продавцем до Єдиного реєстру податкових накладних № 29183 (а.с.36). Зі змісту вказаної податкової накладної вбачається, що у графі Номенклатура товарів/послуг продавця вказаний товар - дизельне паливо ЄВРО срт Е (Дт-Е-К 5).

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі, з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, частиною 2 статті 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Податковий кодекс України).

Згідно зі ст. 14.1.181 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до ст. 14.1.156 Податкового кодексу України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 ПК України).

На дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін (п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України).

Згідно ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-ХIV (далі - Закон № 996-ХIV) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Це означає, що для віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідна господарська операція має дійсно відбутися, тобто бути реальною та спрямованою на досягнення певного економічного ефекту (в коротко- або довгостроковій перспективі).

Судом досліджені договір купівлі-продажу, рахунок, видаткову та товаро-транспортну накладну, платіжні доручення та інші докази, а тому суд дійшов висновку, що зазначені докази у їх сукупності вказують на наявність та рух товару (дизельне паливо) у встановленому порядку, який придбано позивачем у контрагента ТОВ Регіональний будівельний союз з метою подальшого використання у межах господарської діяльності.

Посилання податкового органу на відсутність належних документів, що підтверджують якість придбаного товару, а саме сертифікатів на той сорт палива, який визначено у податковій накладній, жодним чином не доводить факту відсутності господарської операції в момент її вчинення, оскільки ці документи жодним чином не впливають на право платника податків включати понесені у зв`язку із цим витрати до складу валових витрат. Більше того, вказані документи не містять відомостей про учасників та умови господарської операції, не можуть слугувати підтвердженням або спростуванням реальності господарської операції з поставки, оскільки вони не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку та в обов`язковому порядку законодавством не передбачені.

Крім того, суд зазначає, що частиною 1 статті 268 Господарського кодексу України встановлено, що якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.

Згідно з частиною 4 статті 268 Господарського кодексу України постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі.

Відповідно до статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За змістом аналізу вказаних норм слідує, що якість товару, який поставляється повинен засвідчити саме постачальник, а не покупець.

В контексті викладеного, суд не приймає до уваги твердження відповідача про безтоварність господарських операцій внаслідок відсутності належних доказів якості поставленого товару, з огляду на те, що сертифікати відповідності не являються первинними документами, на підставі яких платник формує витрати та податковий кредит.

Стосовно недоліків у первинних документах суд зазначає, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Позивач на підтвердження реального характеру господарської операції з контрагентом надав суду первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 802/1921/16-а (адміністративне провадження № К/9901/40808/18).

Посилання відповідача на те, що нереальність господарських операцій позивача підтверджена дослідженням ланцюга постачання між контрагентом позивача та його контрагентом, які не є контрагентами позивача, є неприйнятними, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку, внаслідок чого не є обов`язковою передумовою для визначення податковим органом грошових зобов`язань по господарським операціям, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд визнає, що у будь-якому випадку реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою, якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку, зокрема на додану вартість. Це в свою чергу у межах спірних відносин позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим.

Аналогічні висновки щодо застосування норм викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 11.12.2018 року в справі №803/2094/15, від 20.12.2018 року в справі №815/4992/16.

Крім того, суд звертає увагу, що правилами пп. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України встановлено, що контролюючі органи наділені правом звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Таким чином, відсутність реального характеру господарських операцій є ознакою фіктивного правочину, недійсність якого може бути встановлена лише судом.

Податкова інформація щодо контрагента позивача не може слугувати єдиною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання господарських операцій позивачем за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи та не може бути доказом вчинення позивачем незаконної господарської діяльності.

Також відповідач у своєму відзиві на позовну заяву та у судовому засіданні вказував, що до перевірки позивачем було надано контролюючому органу товаро-транспортну накладну від 07.10.2018 року № 0710/2018-Д на перевезення пального, в якій визначено, що замовником послуг є ТОВ Регіональний будівельний союз , автопідприємство - ТОВ ТИР . Проте перевіркою було встановлено, що відповідно до ЄРПН у жовтні - грудні 2018 року не було зареєстровано накладних на придбання автотранспортних послуг ТОВ Регіональний будівельний союз у ТОВ ТИР .

Крім того, відповідно до товаро-транспортної накладної від 07.10.2018 року перевезення здійснювалось на транспортних засобах: автомобіль МАН державний № НОМЕР_1 , зареєстрованому у базі даних автомобільного транспорту за ОСОБА_1 , причіп державний № НОМЕР_2 , зареєстрований за ОСОБА_2 . Відповідно до звіту 1ДФ Податковий розрахунок сум доходу нарахованого, сплаченого на користь фізичної особи , поданого ТОВ ТИР за 4 квартал 2018 року до податкового органу, взаємовідносини з вищезазначеними фізичного особами не декларувались. Тому представник відповідача робить висновок, що не підтверджено оренду автомобільного транспорту у жовтні 2018 року ТОВ ТИР у вищезазначених осіб.

Суд з приводу наведеного вважає за необхідне зазначити, що відповідальність за неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов`язаними нараховувати та сплачувати податки, збори, податкових декларацій (розрахунків) передбачена п. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України та тягне за собою накладення штрафу на винну особу. Проте порушення автопідприємством ТОВ ТИР податкового законодавства, у разі виявлення цього порушення, не може свідчити про безумовне не підтвердження факту перевезення товару (дизельного палива) у жовтні 2018 року ТОВ ТИР для замовника ТОВ Регіональний будівельний союз на користь покупця - ТОВ Авто-Експрес .

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов`язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов`язаннями.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат позивача не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Крім зазначеного, податковим органом не надано доказів щодо фіктивності контрагента позивача, який знаходиться на контрольованій території України, що надає можливість його фактичної перевірки.

У постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року у справі № 0870/9721/12 зазначено, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, придбання товарів з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, правильного обчислення податкового кредиту, наявності первинних документів, у тому числі податкових накладних, виданих особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, платник податку на додану вартість має право на податковий кредит.

Висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податків товару мають підтверджуватися належними та допустимими доказами і не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв`язку з невиконанням своїх обов`язків його контрагентом, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року (далі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Зокрема, стаття 1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права .

Частиною 1 статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 8 КАС України до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також ЄСПЛ).

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

При цьому, суд наголошує на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України, відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом. Так, наведені ДПІ аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , Суд звертав увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 КАС України.

Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Суд зазначає, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Отже, дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку, що позивачем обґрунтовані та доведені позовні вимоги щодо протиправності прийнятого контролюючим органом оскаржуваного рішення.

З огляду на наведене, прийняте контролюючим органом податкове повідомлення-рішення від 27.09.2019 року № 0000640516 підлягає визнанню протиправними та скасуванню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року (заява № 4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 666, 25 грн, відповідно до платіжного доручення № 3133 від 08.11.2019 року (а.с.3).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача суми сплаченого судового збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Разом з тим, стосовно відшкодування витрат на правову допомогу, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На виконання вимог вказаної статті КАС України представниця позивача зробила відповідну заяву до закінчення судових дебатів. А саме зазначила, що позивачем сплачено 7 200, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Також представниця позивача додала, що нею додатково ще буде заявлено після ухвалення рішення по цій справі клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат за представництво інтересів позивача в суді.

Отже питання щодо розподілу витрат, здійснених позивачем на професійну правничу допомогу, буде вирішено судом після отримання відповідних доказів від позивача у порядку ст.ст. 139, 143 КАС України.

Згідно з ч. 3 ст. 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2, 5-10, 72-80, 159, 160, 171, 199-204, 205, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Авто-Експрес (код ЄДРПОУ 33222009, місце реєстрації: 85700, Донецька обл., Волноваський район, м. Волноваха, вул. Шевцової, буд. 26) до Головного управління ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 43142826, місцезнаходження: 87500, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, буд. 59) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.09.2019 року № 0000640516, - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Донецькій області від 27.09.2019 року № 0000640516 за платежем податок на додану вартість на загальну суму 177 750, 00 грн. (сто сімдесят сім тисяч сімсот п`ятдесят гривень), у тому числі за податковим зобов`язанням в сумі 142 200, 00 грн (сто сорок дві тисячі двісті гривень), та штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 35 550, 00 грн (тридцять п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят гривень), яке винесено відносно Товариства з обмеженою відповідальністю Авто-Експрес .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Донецькій області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Авто-Експрес судовий збір у розмірі 2 666, 25 грн (дві тисячі шістсот шістдесят шість гривень двадцять п`ять копійок).

Повний текст рішення складено 23.03.2020 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Голуб