Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 березня 2020 р. № 520/11666/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бабаєва А.І.
при секретарі судового засідання Муравської І.Ю.,
за участі:
позивача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року;
-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно;
-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року;
-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток, виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, на думку позивача, допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року.
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 , подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.
В судове засідання позивач прибув, позовну заяву підтримав та просив її задовольнити.
В судове засідання представник відповідача не прибув, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином.
Суд, заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідно до наказу Військової частини НОМЕР_1 № 213 від 30.09.2019 року ОСОБА_1 було звільнено з військової служби.
Позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 06.09.2017 року.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 року витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені докази прийняття на військову службу та звільнення з військової служби ОСОБА_1 , інформацію щодо нарахованих та виплачених або невиплачених сум грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 .
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 року витребувано повторно у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені докази (документи) прийняття на військову службу та звільнення з військової служби ОСОБА_1 , інформацію щодо нарахованих та виплачених або невиплачених сум грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 .
Військовою частиною НОМЕР_1 надано до суду наказ командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) №264 від 28.11.2016 року, згідно якого військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_1 , призначеного, наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 23.11.2016 року №334-РС радіотелефоністом відділення зв`язку взводу управління протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, який прибув для подальшого проходження служби із військової частини польова пошта НОМЕР_4 м. Полтава, з 28 листопада 2016 року зарахувати до списків особового .складу частини на всі види забезпечення та призначеного наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 (по особовому складу) від 28.11.2016 року № 204-РС на посаду радіотелефоніста відділення управління командира батальйону взводу зв`язку 2 механізованого батальйону, вважати таким, що з 28 листопада 2016 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.
Також, відповідачем надано до суду довідку про виплату позивачу грошового забезпечення з 01.08.2019 року по 30.09.2019 року, а саме грошове забезпечення у сумі 25309,45 грн., винагорода за ООС у сумі 15096,77 грн., премія у сумі 2000,00 грн., всього 42406,22 грн.
За таких обставин, позивачу при звільненні не було виплачено компенсацію за неотримане речове майно та компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Вважаючи, протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Таким чином, суд вирішує дану типову справу з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21.08.2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (далі Закон України № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (далі по тексту Закон України № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР Про відпустки (далі по тексту Закон України № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону України № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року (далі по тексту Закон України №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України Про відпустки. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України Про відпустки або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII Про оборону України (далі Закони України № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За визначенням статті 1 Закону України № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону України № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР Про відпустки.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України № 3551-ХІІ.
Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі Тимошенко проти України (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19) від 21.08.2019 року.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, Військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року.
Враховуючи висновки суду щодо протиправної бездіяльності відповідача та для належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16 березня 2016 року затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі по тексту - Порядок №178).
Пунктом 4 Порядку №178 встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Відповідно до п. 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.
Пунктом 4 Порядку №178 встановлено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Наказом Міністерства оборони України №232 від 29.04.2016 року затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, згідно з п. 4 розділу ІІІ військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
Відповідно до вимог ст. 2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Тобто, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовця, який звільняється зі Збройних Сил України, отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього.
Щодо посилань відповідача на те, що позивач не подав рапорт до військової частини та не має вислуги 5 років, суд зазначає наступне.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 року витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені докази прийняття на військову службу та звільнення з військової служби ОСОБА_1 , інформацію щодо нарахованих та виплачених або невиплачених сум грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 .
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 року витребувано повторно у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені докази (документи) прийняття на військову службу та звільнення з військової служби ОСОБА_1 , інформацію щодо нарахованих та виплачених або невиплачених сум грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 .
Військовою частиною НОМЕР_1 надано до суду наказ командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) №264 від 28.11.2016 року, згідно якого військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_1 , призначеного, наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 23.11.2016 року №334-РС радіотелефоністом відділення зв`язку взводу управління протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, який прибув для подальшого проходження служби із військової частини польова пошта НОМЕР_4 м. Полтава, з 28 листопада 2016 року зарахувати до списків особового складу частини на всі види забезпечення та призначеного наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 (по особовому складу) від 28.11.2016 року № 204-РС на посаду радіотелефоніста відділення управління командира батальйону взводу зв`язку 2 механізованого батальйону, вважати таким, що з 28 листопада 2016 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.
Також, відповідачем надано до суду довідку про виплату позивачу грошового забезпечення з 01.08.2019 року по 30.09.2019 року, а саме грошове забезпечення у сумі 25309,45 грн., винагорода за ООС у сумі 15096,77 грн., премія у сумі 2000,00 грн., всього 42406,22 грн.
З наданого відповідачем наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) №264 від 28.11.2016 року вбачається, що позивач прибув для подальшого проходження служби із військової частини польова пошта НОМЕР_4 м. Полтава. Тобто, до 28.11.2016 року позивач вже знаходився на військовій службі.
Крім того, відповідно до наказу Військової частини НОМЕР_1 № 213 від 30.09.2019 року загальна вислуга ОСОБА_1 станом на 28.09.2019 року складала 05 років 09 місяців 02 дня.
Отже, суд не може прийти до висновку про відсутність у позивача вислуги років менше ніж 5 років, а відповідачем вказаної обставини не доведено.
При цьому, позивачем зазначено, що він звертався до Військової частини НОМЕР_1 за отриманням компенсації за неотримане речове майно.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин відповідачем, як суб`єктом владних повноважень не доведено відсутність у позивача права на отримання компенсації за неотримане речове майно.
Таким чином, суд приходить до висновку про необґрунтованість вищевказаних посилань відповідача.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно.
Щодо позовних вимог в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток, виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.
Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Так, рішенням по даній справі визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року.
Отже, вищевказані компенсації на час розгляду даної справи по суті відповідачем нараховано та виплачено не було.
Суд зауважує, що наразі відсутні підстави вважати, що після нарахування та виплати відповідачем компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій позивачу не буде виплачено середній заробіток, виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Так, позовні вимоги у вказаній частині звернені на майбутнє, в даній частині позовних вимог права позивача не є порушеними.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток, виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В И Р І Ш И В:
Адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Бабаєв А.І.
Повний текст рішення складено 23.03.2020 року.
Суд | Харківський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 11.03.2020 |
Оприлюднено | 13.09.2022 |
Номер документу | 88352368 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо проходження служби, з них |
Адміністративне
Харківський окружний адміністративний суд
Бабаєв А.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні