Постанова

від 21.09.2020 по справі 520/11666/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2020 р.Справа № 520/11666/19Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Григорова А.М.,

Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Олійник А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., м. Харків, повний текст складено 23.03.20 року по справі № 520/11666/19

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

04.11.2019 ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просив суд:

-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток, виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Позивач, ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду по справі №520/11666/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку скасувати. Прийняти постанову, якою задовольнити його позовні вимоги до відповідача військової частини НОМЕР_1 в повному обсязі.

В обґрунтування вимог скарги посилається на те, що ухвалюючи рішення по справі №520/11666/19 в частині відмови в нарахуванні та виплати середнього заробітку за весь час затримки виплат компенсації за невикористану додаткову відпустку та компенсації за неотримане речове майно, суд першої інстанції не застосував наступні норми діючого законодавства. Так, посилається на приписи ст.12 Конвенції Міжнародної організації праці « Про захист заробітної плати «№95», ратифікованої Україною 30.06.1991, Рішення Конституційного суду України від 07.05. 2002 №8-рп/2002, статті 116 Кодексу законів про працю України , приписів частини першої статті 117 КЗпП. Вказує, що встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Також, вказує, що таке ж роз`яснення вказаної норми права надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу. Вказана правова позиція також висловлена і Верховним судом України у постанові від 21.01.2015 № 6-195цс14. Посилається, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Вказує на приписи абз.3 п.242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008. Зазначає, що на час розгляду справи йому не були виплачені грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та компенсація за неотримане речове майно, тобто відповідач не виконав обов`язку щодо повного розрахунку з ним при звільненні з військової служби, а тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає відшкодуванню.

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року по справі №520/11666/19, в якому зазначаючи про те, що невчасний розрахунок за неотриману індексацію грошового забезпечення в грошовому еквіваленті, не може вважатись як невчасним розрахунком по заробітній платі, оскільки до складу заробітної плати - грошового забезпечення така компенсація не входить, просив відмовити позивачу в задоволенні вимог скарги в повному обсязі, скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року по справі №520/11666/19 та постановити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Учасники справи про дату час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, що підтверджується наявними в матеріалами справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ч.4 ст. 229 КАС України.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що відповідно до наказу Військової частини НОМЕР_1 № 213 від 30.09.2019 року ОСОБА_1 було звільнено з військової служби.

Позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 06.09.2017 року.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 року витребувано у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені докази прийняття на військову службу та звільнення з військової служби ОСОБА_1 , інформацію щодо нарахованих та виплачених або невиплачених сум грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 .

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2019 року витребувано повторно у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені докази (документи) прийняття на військову службу та звільнення з військової служби ОСОБА_1 , інформацію щодо нарахованих та виплачених або невиплачених сум грошового забезпечення станом на день звільнення ОСОБА_1 .

Військовою частиною НОМЕР_1 надано до суду наказ командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) №264 від 28.11.2016 року, згідно якого військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_1 , призначеного наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 23.11.2016 року №334-РС радіотелефоністом відділення зв`язку взводу управління протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, який прибув для подальшого проходження служби із військової частини польова пошта НОМЕР_4 м. Полтава, з 28 листопада 2016 року зарахувати до списків особового складу частини на всі види забезпечення та призначеного наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_3 (по особовому складу) від 28.11.2016 року № 204-РС на посаду радіотелефоніста відділення управління командира батальйону взводу зв`язку 2 механізованого батальйону, вважати таким, що з 28 листопада 2016 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Також, відповідачем було надано до суду довідку про виплату позивачу грошового забезпечення з 01.08.2019 року по 30.09.2019 року, а саме грошове забезпечення у сумі 25309,45 грн., винагорода за ООС у сумі 15096,77 грн., премія у сумі 2000,00 грн., всього 42406,22 грн.

За таких обставин, позивачу при звільненні не було виплачено компенсацію за неотримане речове майно та компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Вважаючи, протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року, позивач звернувся до суду із даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року.

Відмовляючи у задоволенні вимог позову про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток, виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги у вказаній частині звернені на майбутнє, в даній частині позовних вимог права позивача не є порушеними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, суд апеляційної інстанції зауважує, що з урахуванням приписів ст.308 КАС України рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог не оскаржується скаржником.

Предметом апеляційного оскарження є відмова суду першої інстанції у задоволенні вимог про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток, виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Колегія суддів зазначає, що порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством.

Разом з тим, відповідними спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку при звільненні і відповідальності роботодавців за несвоєчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Колегія суддів наголошує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Вказаний вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 04.12.2019 по справі №825/66/16.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює спірні відносини, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах,колегія суддів вважає за можливе застосування норм ст.ст.116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частинами 1,2 ст.117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За змістом п. 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 За статтею 47 Кодексу (КЗпП прим.) роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу (КЗпП прим.), а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу (КЗпП прим.), тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Отже, підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою ж для виплати передбаченого ст.117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився а користь працівника.

Колегія суддів звертає увагу, що гарантоване в статті 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 12.02.2020 р. по справі №160/7402/18.

При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Колегія суддів зазначає, що оскаржуваним по даній справі рішенням суду першої інстанції було визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно, грошової компенсації додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30 вересня 2019 року.

Наведені вище компенсації станом на момент розгляду даної справи в судах першої та апеляційної інстанцій Військовою частиною НОМЕР_1 не було ще нараховано та виплачено, в порядку визначено законодавством, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Суд апеляційної інстанції вважає, що на даний час відсутні підстави вважати, що відповідачем не буде здійснено в порядку визначеному законодавством нарахування та виплату позивачу компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному випадку вимоги позивача щодо зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток, виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку є передчасними та такими, що в цій частині вимог спрямовані на майбутнє, тобто на відносини, щодо яких відсутні обґрунтовані підстави вважати порушеними з боку відповідача.

Однак, після отримання вказаних компенсацій, в порядку визначеному законодавством, позивач не позбавлений права на звернення до суду з позовом щодо стягнення з відповідача середнього заробітку, виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що речове майно не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовців, тобто не є його складовою.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка була викладена в постанові від від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Наведене вище, в межах спірних правовідносин по даній справі також вказує на передчасність вимог позивача про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток, виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Стосовно доводів скаржника про те, що на час розгляду справи йому не були виплачені грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та компенсація за неотримане речове майно, тобто відповідач не виконав обов`язку щодо повного розрахунку зі ним при звільненні з військової служби, а тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає відшкодуванню, колегія суддів з урахування вже наведеного вище зазначає, що вимога про зобов`язання відповідача виплати йому середній заробіток, виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку є передчасною, оскільки відсутні підстави вважати, що сума середнього заробітку за час затримки при розрахунку не буде виплачена в момент остаточного розрахунку з позивачем.

Також, щодо посилання скаржника на те, що ухвалюючи рішення по даній справі суд першої інстанції не застосував наступні норми діючого законодавства, а саме приписи ст.12 Конвенції Міжнародної організації праці « Про захист заробітної плати «№95», ратифікованої Україною 30.06.1991, Рішення Конституційного суду України від 07.05. 2002 №8-рп/2002, статті 116 Кодексу законів про працю України , приписів частини першої статті 117 КЗпП, а також на роз`яснення Конституційного Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП у взаємозв`язку з положеннями статей 1 17, 237-1 цього Кодексу, колегія суддів вважає їх необґрунтованими та зауважує, що саме дискреційними повноваженнями суду при ухваленні рішення є вибір норм права, які підлягають застосуванню у конкретній справі з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства з обов`язковим належним наведенням мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, позивач має право навести правові норми, на які він посилається при обґрунтуванні своїх вимог, а вже повноваженнями суду є застосування норми права, на яку посилається сторона, чи не застосування та мотиви їх незастосування. Окрім того, висновки суду апеляційної інстанції по даній справі є такими, що не суперечать наведеним нормативно - правовим актам та рішенню Конституційного Суду України.

Крім того, стосовно посилання скаржника на правову позицію висловлену Верховним судом України у постанові від 21.01.2015 № 6-195цс14, то колегія суддів зазначає, що з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, а також з урахуванням того, що спірні правовідносини у вказаній справі не є тотожними з даною справою, зазначене рішення Верховного суду України не підлягає врахуванню в межах даної справі.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в межах спірних правовідносин по даній справі підлягають врахуванню наведені вище судом апеляційної інстанції рішення (постанови) Верховного Суду, зокрема Великої Палати Верховного Суду.

Щодо вимог відповідача, які зазначені ним у відзиві на апеляційну скаргу, щодо наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, то колегія суддів зауважує, що вони є такими, що не відповідають приписам ст.308 КАС України, відповідно до яких суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З урахуванням викладеного вище, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості та правомірності висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 середній заробіток, виходячи з останнього грошового забезпечення, за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а тому

вважає, що відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Доводи апелянта не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 1 ст.9 КАС визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Оскільки, відповідно до п.1 ч.6 ст.12 КАС України справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище, і позивач не був службовою особою, який у значенні вказаного вище Закону займав відповідальне або особливо відповідальне становище, дана справа відноситься до справ незначної складності і відповідно до ч.5 ст.328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.03.2020 року по справі №520/11666/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)А.М. ГригоровСудді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло Повний текст постанови складено 28.09.2020 року