Постанова

від 20.03.2020 по справі 910/15781/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2020 р. Справа№ 910/15781/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тарасенко К.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

на рішення господарського суду міста Києва

від 07.03.2019 (повний текст рішення складено 07.03.2019)

у справі №910/15781/18 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України"

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

про стягнення сум за прострочення виконання боржником грошового зобов`язання, ціна позову 106910,06 грн,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення суми 106910,06 грн за прострочення виконання боржником грошового зобов`язання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є стягувачем за рішеннями господарського суду м. Києва:

- у справі № 910/24742/15-г від 26.10.2015, яким присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" суму 79 906,28 грн основного боргу; 33 825,35 грн інфляційних нарахувань; 1 825,80 грн 3% річних, 17 053,97 грн. пені та 1 989,17 грн. судового збору, всього 134 600,57 грн;

- у справі № 910/6951/15-г від 20.05.2015, яким присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" суму основного боргу в розмірі 103550,63 грн, пеню в розмірі 11376,38 грн, 3% річних в розмірі 995,79 грн., витрати з урахуванням індексу інфляції у розмірі 12240,96 грн та судовий збір в розмірі 2563,28 грн, всього 130 727,04 грн;

- у справі № 910/27816/15-г від 08.12.2015, яким присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" суму 83 070,36 грн основного боргу, 35 164,74 грн інфляційних нарахувань, 1 898,10 грн три відсотки річних, 17 729,26 грн пені та 2 067,94 грн судового збору, всього 139 930,40 грн;

- у справі № 910/8262/15-г від 27.07.2015, яким присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" суму заборгованість у сумі 91 503,40 грн, пені у сумі 11 406,59 грн, інфляційну складову боргу у сумі 10 816,83 грн, 3 % річних у сумі 947,62 грн, судовий збір у сумі 2 293,49 грн, всього 116 967,93 грн;

- у справі № 910/6950/15-г від 25.05.2015, яким присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" суму заборгованість у розмірі 108 369,37 грн, індекс інфляції в розмірі 12 810,59 грн, 3 % річних в розмірі 10 42,13 грн, пеню в розмірі 11 905,79 грн та 2 682,56 грн судового збору, всього 136 810,44 грн;

- у справі № 910/24745/15-г від 12.10.2015, яким присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Надра України" суму 79906,28 грн - основного боргу, 17334,19 грн - пені, 1799,53 грн - 3% річних, 33825,35 грн - інфляційних втрат та 1992,98 грн судового збору, всього 134 858,33 грн.

За доводами позивача, зазначене рішення суду було виконано відповідачем лише 23.11.2016, шляхом перерахування грошових коштів у розмірі 793 894,71 грн в межах виконавчого провадження, що стало підставою для нарахування останньому в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних збитків у розмірі 85 831,57 грн та 3% річних у розмірі 21 078,49 грн за загальний період прострочення з 23.11.2015 по 22.11.2016.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.03.2019 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" 83149,07 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 20606 грн три проценти річних з простроченої суми та 1710 грн. витрат по оплаті судового збору. У позові в іншій частині відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем при здійсненні розрахунків неправильно застосовано положення ст.625 Цивільного кодексу України в частині нарахування інфляційних збитків та 3% річних на суми інфляційних збитків, 3% річних та судового збору, які були стягнуті за рішенням господарського суду міста Києва у справах: № 910/24742/15-г, № 910/6951/15-г, № 910/27816/15-г, № 910/8262/15-г, № 910/6950/15-г, № 910/24745/15-г.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 07.03.2019 у справі №910/15781/18 у частині вимог, нарахованих після 11.11.2016, а також нарахованих на 3% річних, інфляційні втрати та судовий збір. Здійснити розподіл судових витрат.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі, відповідач наголошував на тому, що судом першої інстанції не враховано, що моментом виконання судового рішення є стягнення грошових коштів з рахунку боржника є 11.11.2016, що підтверджується меморіальним ордером №227/12 від 11.11.2016 (арк. справи 93), а не надходження коштів на рахунок стягувача.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів

Заперечуючи проти апеляційної скарги позивач посилався на п. 30.1 ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" яким визначено, що моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, тому на думку позивача єдиною датою зарахування коштів на рахунок позивача є дата 23.11.2016, що підтверджується випискою з особового рахунку позивача від 23.11.2016. Тому на думку позивача твердження відповідача про те, що датою закінчення нарахування 3 % річних та інфляційних збитків являється 1111.2016 є безпідставним.

Процедура апеляційного провадження у Північному апеляційному господарському суді

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення господарського суду міста Києва від 07.03.2019 у справі №910/15781/18. Постановлено здійснювати апеляційний перегляд оскаржуваного рішення без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.06.2019 зупинено провадження у справі №910/15781/18 до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №905/600/18.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2020 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Михальської Ю.Б., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення господарського суду міста Києва від 07.03.2019 у справі №910/15781/18 колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Іоннікової І.А., суддів Михальської Ю.Б., Тарасенко К.В; поновлено апеляційне провадження у справі №910/15781/18. Апеляційний перегляд оскаржуваного рішення вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд апеляційної скарги здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Фактичні обставини справи

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідач прострочив оплату виконаних позивачем робіт за договорами про проведення моніторингу та наукового супроводження надрокористування №№ 7/2975-Р-164М/13, 7/2933-Р-141М/13, 7/2972-Р-161/13, 7/3004-10-97/М/13, 7/2960-Р-104М/13, 7/2968-Р156М/13 від 19.12.2013, укладеними між сторонами у справі, у загальному розмірі 546306,05 грн.

Вказані обставини підтверджуються рішеннями господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі № 910/24742/15, від 20.05.2015 у справі № 910/6951/15-г, від 08.12.2015 у справі № 27816/15, від 27.07.2015 у справі № 910/8262/15-г, від 25.05.2015 у справі 910/6950/15-г, від 12.10.2015 у справі № 910/24745/15, які набрали законної сили, за участю цих сторін.

За твердженням позивача виконання вказаних судових рішень було здійснено відповідачем саме 23.11.2016, що підтверджується наявною у матеріалах справи банківською випискою за 23.11.2016, а не 11.11.2016 як вказував відповідач, оскільки 11.11.2016 указані суми надійшли на рахунок органу Державної виконавчої служби, а не позивача - стягувача у виконавчому провадженні.

Таким чином, внаслідок фактичного виконання відповідачем рішень господарського суду міста Києва від 26.10.2015 у справі № 910/24742/15-г, від 20.05.2015 у справі № 910/6951/15-г, від 08.12.2015 у справі № 910/27816/15-г, від 27.07.2015 у справі № 910/8262/15-г, від 25.05.2015 у справі № 910/6950/15-г та від 12.10.2015 у справі № 910/24745/15-г лише 23.11.2016, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 21 078,49 грн та інфляційних збитків у розмірі 85 831,57 грн, які нараховані за період з 23.11.2015 по 22.11.2016.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.03.2019 позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" 83149,07 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 20606 грн три проценти річних з простроченої суми та 1710 грн. витрат по оплаті судового збору. У позові в іншій частині відмовлено.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Позиція Північного апеляційного господарського суду

Колегія суддів, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, не погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.

Приписами статей 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Ця норма кореспондується з приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 цього Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Аналогічна правова позиція Великої Палати Верховного Суду викладена у постанові від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. Відтак, приписи розділу І книги 5 Цивільного кодексу України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 Цивільного кодексу України).

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такої ж правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Згідно із частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 цього Кодексу передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приписами статті 604 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

З аналізу вищевказаних норм закону слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Подібну правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 04.06.2019 у справі №916/190/18.

Таким чином, розглядаючи дану справу колегія дійшла висновку про те, що у разі коли судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Проте, поряд із цим, обов`язок зі сплати відповідачем суми боргу виник у нього не на підставі судових рішень, а з договорів, що були укладені між сторонами і умови яких відповідачем виконувалися неналежно.

Колегія суддів зазначає, що судовим рішенням фактично тільки фіксується належна до стягнення сума боргу, однак, як вже зазначалося, наявність таких рішень не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України сум.

При цьому, оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання, то і подальше застосування до таких сум наслідків передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України є правомірним.

Згідно з преамбулою Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків (далі - платіжні системи) в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, встановлює відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 цього Закону суб`єктами правових відносин, що виникають при здійсненні переказу коштів, є учасники, користувачі (платники, отримувачі) платіжних систем.

Пунктом 1.43 статті 1 вказаного Закону встановлено, що учасник/член платіжної системи (далі - учасник платіжної системи) - юридична особа, що на підставі договору з платіжною організацією платіжної системи надає послуги користувачам платіжної системи щодо проведення переказу коштів за допомогою цієї системи та відповідно до законодавства України має право надавати такі послуги.

Згідно з пунктом 11.4 статті 11 цього Закону для проведення переказів через систему міжбанківських розрахунків Національного банку України банки-резиденти, Державна казначейська служба України, Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках відкривають рахунки в Національному банку України.

Указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011 затверджено Положення про Державну казначейську службу України (далі - Положення), яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин.

За правилами пункту 1 Положення Державна казначейська служба України (Казначейство України) є учасником системи електронних платежів Національного банку України.

Згідно з пунктом 1.8 Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.06.2012 № 758 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.07.2012 за № 1206/21518, розрахунково-касове обслуговування клієнтів здійснюється органами Казначейства відповідно до умов договорів та додаткових договорів між органом Казначейства і клієнтами (додатки 1 та 2 до цього Порядку).

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до частин 1, 3 та 5 статті 45 Закону України "Про виконавче провадження" грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються державним виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем належні йому рахунки.

Статтею 3 Закону України "Про державну виконавчу службу" визначено, що районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції є юридичними особами, мають відповідні рахунки в органах Державного казначейства України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках, гербову печатку. Міністерство юстиції України, Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головні управління юстиції в областях, містах Києві та Севастополі мають відповідні рахунки в органах Державного казначейства України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках.

Також відповідно і до частини 1 статті 44 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII органи державної виконавчої служби мають рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, а також рахунки, у тому числі в іноземній валюті, в державних банках для зарахування коштів виконавчого провадження, обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам.

В силу вимог підпунктів 12.1-12.2 пункту 12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 (далі - Інструкція № 512/5) органи Державної виконавчої служби мають відповідні рахунки в органах Державної казначейської служби України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті в банках. Розрахунки з таких рахунків здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих державними виконавцями сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок органу ДВС.

Положеннями підпункту 12.12 пункту 12 зазначеної Інструкції закріплено, що у разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, державний виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов`язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача).

Крім того, згідно підпункту 12.13 пункту 12 Інструкції № 512/5 після цього не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня ознайомлення з інформацією про надходження коштів державний виконавець у разі достатності суми для покриття всіх вимог стягувача та наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів готує одне розпорядження (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу ДВС із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу ДВС. Указане розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається особі, відповідальній за ведення книги обліку депозитних сум, копія залишається у виконавчому провадженні.

Відповідно до підпунктів 12.15, 12.18, 12.21 пункту 12 цієї Інструкції підготовка розрахункових документів про перерахування коштів здійснюється особою, відповідальною за ведення книги, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дня отримання розпорядження державного виконавця. При перерахуванні коштів, які належать стягувачу - юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу ДВС здійснюється на підставі платіжних доручень. Платіжне доручення підписується керівником органу ДВС та особою, яка уповноважена на ведення відповідного рахунку органу ДВС.

Поряд із цим, відповідно до приписів статті 1071 Цивільного кодексу України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Згідно пункту 1.39 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" списання примусове - це списання коштів, що здійснюється стягувачем без згоди платника на підставі встановлених законом виконавчих документів у випадках, передбачених законом.

У відповідності з пунктами 5.1-5.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України 21.11.2004 № 22, відповідно до статті 1071 Цивільного кодексу України кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його доручення на підставі рішення суду, а також у випадках, установлених законом. Примусове списання коштів банки виконують з рахунків, які відкриті клієнтами в банках відповідно до нормативно-правових актів Національного банку, що регулюють порядок відкриття та використання рахунків.

Примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі (орган державної виконавчої служби) на підставі виконавчих документів, установлених законами України.

Аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що зазначені дії засвідчують платіжний, розрахунковий характер відносин, що виникають між органами Державної виконавчої служби, Казначейства, боржником та стягувачем.

Разом з цим, слід врахувати, що в даному випадку виконавець, хоча й від імені держави, однак діє "саме в інтересах стягувача" задля виконання судового рішення, яке постановлено на користь останнього, тобто, стягувач фактично наділяє виконавця своїм правом на одержання належних йому грошових коштів, а виконавець на цей період стає "отримувачем" таких коштів.

Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права в подібних відносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 910/3692/18 та від 11.02.2020 у справі №927/206/19.

Відповідно до пункту 30.1. статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що моментом фактичного виконання судового рішення є саме момент надходження коштів з рахунку боржника на відповідний рахунок виконавчої служби.

За таких обставин, колегія суддів не погоджуючись з перерахунком, зробленим місцевим господарським судом, здійснила власний перерахунок інфляційних збитків та 3% річних, з якого вбачається, що задоволенню підлягають вимоги про стягнення з відповідача інфляційних збитків в розмірі 51 297,95 грн за період з 23.11.2015 по 10.11.2016 та 3% річних в розмірі 15 856,56 грн за період з 23.11.2015 по 10.11.2016.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції мало місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що в розумінні ст. 277 Господарського процесуального кодексу є підставою для зміни рішення господарського суду міста Києва від 07.03.2019 у справі №910/15781/18.

Таким чином наведені в апеляційній скарзі доводи щодо періоду прострочення спростовують висновок місцевого господарського суду щодо часткової обґрунтованості розрахунку позовних вимог, у зв`язку з чим рішення місцевого господарського суду необхідно змінити виклавши його резолютивну частину у такій редакції, стягнувши з відповідача на користь позивача 3 % річних у розмірі 15 856,56 грн та інфляційні збитки у розмірі 51 297,95 грн.

Судові витрати

У зв`язку із задоволення апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" задовольнити.

Рішення господарського суду міста Києва від 07.03.2019 у справі №910/15781/18 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5, ідентифікаційний код 00135390) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (03057, м. Київ, вул. Євгенії Мірошниченко, буд. 10; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 31169745) суму 51 297,95 грн (п`ятдесят одна тисяча двісті дев`яносто сім грн. 95 коп) збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 15 856,56 грн (п`ятнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят шість грн 56 коп) три проценти річних з простроченої суми, 1106,78 грн (одна тисяча сто шість грн. 78 коп) витрат по оплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити."

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" (03057, м. Київ, вул. Євгенії Мірошниченко, буд. 10; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 31169745) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5, ідентифікаційний код 00135390) 2643,00 грн (дві тисячі шістсот сорок три грн 00 коп) судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/15781/18 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді Ю.Б. Михальська

К.В. Тарасенко