Рішення

від 12.03.2020 по справі 910/15418/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.03.2020Справа № 910/15418/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "НАСІННЯ"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Груп"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вишневий сад-2"

про визнання недійсним договору

Представники учасників процесу:

від позивача: Йосипишин Р.В.

від відповідача 1: не з`явились

від третьої особи: не з`явились

від відповідача 2: Гончаров А.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "НАСІННЯ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Груп", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 21-1/08/19 від 21.08.2019, укладеного між відповідачами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що договір укладений з порушенням вимог законодавства, зокрема з порушенням вимог ст.. 203, 215, 234 Цивільного кодексу України та є фіктивним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/15418/19, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 03.12.19, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вишневий сад-2". Також задоволено подане разом із позовною заявою клопотання про витребування оспорюваного договору.

02.12.2019 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд" (відповідач 2) надійшов відзив на позовну заяву. У поданому відзиві відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що позивач не має жодного відношення до оспорювного договору, а договір не порушує його прав чи інтересів. Також відповідач-2 зазначив, що ні коштів третьої особи, ні права їх вимоги у відповідача-2 немає, оскільки вони зараховані протоколом про залік зустрічних взаємних вимог.

03.12.2019 судом постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 17.12.2019 о 10:30, викликано в судове засідання представників учасників процесу, зобов`язано відповідачів виконати вимоги ухвали про відкриття провадження у справі, запропоновано відповідачу 1 надати відзив, позивачу надати відповідь на відзив відповідача 2.

11.12.2019 від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача 2, у якій позивач зазначає, що є стягувачем у виконавчому провадженні №60373460 з примусового виконання рішення суду, у якому відповідач-1 є боржником, а одним із джерел погашення боргу та виконання рішення є кошти, що належать боржнику від інших осіб. Укладення оспорюваного договору відбулось вже після пред`явлення позову у справі № 910/7963/19, що в сукупності свідчить про порушення спірним правочином прав та інтересів позивача. Також позивач зазначає про безпідставність посилання відповідача-2 на протокол про залік зустрічних взаємних вимог, оскільки залік зустрічних вимог відбувся між відповідачами як сторонами оспорюваного договору, а жодні зобов`язання третьої особи не припинились, що також підтверджується пред`явленням відповідачем -2 позову до третьої особи.

13.12.2019 від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Гненного Д.А.

У підготовчому засіданні 17.12.2019, суд, розглянувши клопотання позивача про залучення третьої особи, постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні вказаного клопотання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі №910/15418/19 на 30 днів, відкладено підготовче засідання у справі на 14.01.2020, зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Роско Груп" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд" надати засвідчену копію договору про відступлення права вимоги № 21-1/08/19 від 21.08.2019 та оригінал для огляду.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 17.12.2019 застосовано до Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Груп" заходи процесуального примусу у вигляді штрафу.

28.02.2019 від відповідача-2 надійшли: клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 910/7396/19, про зобов`язання позивача надіслати відповідачу-2 копію позовної заяви з додатками, та клопотання про приєднання до матеріалів справи копії оспорюваного договору та скасування ухвали про накладення штрафу.

У підготовчому засіданні 14.01.2020 судом постановлені протокольні ухвали про: відмову у задоволенні клопотання відповідача-2 про зобов`язання позивача направити копії позовної заяви з додатками; про задоволення клопотання відповідача-2 та долучення до матеріалів справи копії договору № 21-1/08/19 від 21.08.2019 та про відмову у задоволенні клопотання про скасування ухвали суду від 17.12.2019 про накладення штрафу.

14.01.2020 відкладено підготовче засідання на 30.01.2020.

22.01.2020 від позивача надійшла заява про зміну підстав позову. Відповідно до вказаної заяви позивач просить визнати недійсним договір за наступних підстав: укладений між відповідачами договір за своєю правовою природою є договором факторингу, в той же час, відповідач-2, як фактор за оспорюваним договором не є фінансовою установою, а тому не має права отримувати плату у вигляді різниці між реальним розміром переданих прав та ціною продажу. Таким чином, позивач зазначає, що оспорюваний правочин суперечить ст. 1077, 1079 ЦК України, та укладений з порушенням ст. вимог ст.. 203, 215 Цивільного кодексу України.

29.01.2020 від позивача надійшли заперечення проти клопотання про зупинення провадження у справі.

У підготовчому засіданні 30.01.2020 судом постановлені протокольні ухвали про відмову у задоволені клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у справі, про прийняття до розгляду заяви позивача про зміну підстав позову, та про відкладення підготовчого засідання на 18.02.2020.

18.02.2020 від відповідача надійшло клопотання про оголошення перерви в підготовчому засіданні.

У підготовчому засіданні 18.02.2020 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача-2 про оголошення перерви у підготовчому засіданні та постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 12.03.2020.

05.03.2020 від відповідача-2 надійшли письмові пояснення та заперечення по справі в порядку ст. 207 Господарського процесуального кодексу України. У поданих запереченнях відповідач -2 зазначає, що у п. 2.1 оспорюваного договору сторони домовились, що за відступлення права вимоги новий кредитор сплачує на користь первісного кредитора грошові кошти у розмірі отриманого права вимоги, зазначеного в п. 1.1. Таким чином, за твердженням відповідача-2, між відповідачами укладено договір без передбачення плати відповідачем-2 на користь відповідача-1 за відповідне відступлення. З урахуванням викладеного, відповідач-2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 12.03.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити, з підстав, викладених у заяві про зміну підстав позову.

Представник відповідача-2 проти задоволення позову заперечив.

Представники відповідача-1 та третьої особи про розгляд справи повідомлялись належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд дійшов висновку, що неявка відповідаач-1 та третьої особи у судове засідання 12.03.2020 не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 12.03.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

06.03.2019 між позивачем, як продавцем, та відповідачем-1,як покупцем укладено договір № 2-0603/пр727, за умовами якого продавець зобов`язується в строки, визначені договором, передати у власність покупця насіння сільськогосподарських культур та/або засоби захисту рослин, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість.

У зв`язку з невиконанням відповідачем-1 взятих на себе грошових зобов`язань з оплати поставленого товару за договором № 2-0603/пр727 від 06.03.2019, позивач звернувся з позовом до Господарського суду міста Києва про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Роско Груп про стягнення 2 136 579, 50 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 у справі № 910/7396/19 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю РОСКО ГРУП на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ НАСІННЯ грошові кошти: заборгованість - 1 641 614 (один мільйон шістсот сорок одна тисяча шістсот чотирнадцять) грн 36 коп., пені - 134 831 (сто тридцять чотири тисячі вісімсот тридцять одина) грн 22 коп., штрафу - 328 322 (триста двадцять вісім тисяч триста двадцять дві) грн. 88 коп., 3 % річних - 11 394 (одинадцять тисяч триста дев`яносто чотири) грн 90 коп. та витрати зі сплати судового збору - 31 742 (тридцять одну тисячу сімсот сорок дві) грн 46 коп.

21.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Роско Груп" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд" (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №21-1/08/19 (далі - договір), згідно п. 1.1 якого первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з договором поставки №ГЛ-1 від 07.05.2018 (далі - основний договір), укладеним між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вишневий сад-2" (далі - боржник), а новий кредитор приймає право вимоги, що належне первісному кредитору за основним договором.

Відповідно до п. 1.2 договору, з цього договору випливає, що новий кредитор займає місце первісного кредитора в усіх без винятку зобов`язаннях, що виникли з основного договору, у тому числі щодо вимоги оплати основної заборгованості за поставлений боржнику товар на суму 32 082,50 грн., а також сплати боржником пені, штрафу, інфляційного збільшення ціни товару, збільшення ціни товару внаслідок курсової різниці, річних процентів і т.і.

Положеннями п. 2.1 договору встановлено, що за передане право вимоги до боржника за основним договором новий кредитор сплачує первісному кредитору суму у розмірі основної заборгованості боржника, а саме: 32082,50 грн.

Новий кредитор зобов`язується протягом 20 банківських днів після підписання цього договору розрахуватись із первісним кредитором у встановлений законодавством спосіб, сплативши грошову суму , визначену в п. 2.1 договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вказаного пункту оспорюваного договору між відповідачами 20.09.2019 підписано протокол про залік зустрічних взаємних вимог на суму 32 082,50 грн.

Згідно з п. 5.1 оспорюваного договору, останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Звертаючись до суду із вказаним позовом та обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що договір про відступлення права вимоги № 21-1/08/19 від 21.08.2019 за своєю правовою природою є договором факторингу, однак Товариство з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд" не відноситься до фінансових установ, які можуть надавати фінансові послуги, у зв`язку з чим спірний правочини суперечать приписам чинного законодавства.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позивачем, який не є стороною спірного правочину, оскаржується договір про відступлення права вимоги № 21-1/08/19 від 21.08.2019, укладений між відповідачами.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про спростування презумпції правомірності правочину, має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право або охоронюваний законом інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими; а обов`язком позивача, відповідно є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Отже, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № 21-1/08/19 від 21.08.2019, не будучи його стороною, зобов`язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси.

За змістом ст.ст. 4, 5 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У рішенні Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Так, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Порядок захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

З наведених приписів законодавства вбачається, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Як встановлено судом вище, позивач є стягувачем у виконавчому провадженні № 60373460 з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 23.09.2019 у справі № 910/7693/19 про стягнення з відповідача-1, як боржника грошових коштів.

Відповідно до приписів ст. 53 Закону України Про виконавче провадження виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Приписами ч. 1 ст. 336 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд, що розглядав справу як суд першої інстанції, може за заявою стягувача або державного чи приватного виконавця звернути стягнення на грошові кошти, які належать особі, яка має заборгованість перед боржником, яка не оспорюється зазначеною особою або підтверджена судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Таким чином, за відсутності оспорюваного договору, позивач, як стягувач за виконавчим документом мав би право та можливість звернутись із відповідною заявою про звернення стягнення на грошові кошти третьої особи, яка мала заборгованість перед відповідачем-1 для можливості виконання рішення суду, яке набрало законної сили.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що оспорюваний правочин порушує майнові інтереси позивача.

Підставами недійсності правочину, за твердженням позивача є те, що оспорюваний правочин про відступлення права вимоги № 21-1/08/19 від 21.08.2019 за своєю правовою природою є договором факторингу, однак Товариство з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд" не відноситься до фінансових установ, які можуть надавати фінансові послуги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, відступлення права вимоги (цесія) за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, так і оплатним.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі ст. 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Отже, за приписами ст. 1079 Цивільного кодексу України фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом п. 1 Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 352 від 06.02.2014 Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року №231 до фінансової послуги факторингу відноситься сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі ст. 1077 Цивільного кодексу України визначений як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов`язання під фінансування.

Однією із відмінних ознак факторингу від інших правочинів, які передбачають відступлення прав вимоги, є передача грошових коштів у розпорядження клієнта за плату, тобто взамін права вимоги, клієнт отримує від фактора послугу, що полягає в передачі грошових коштів у розпорядження клієнта, з обов`язком клієнта оплатити користування ними. Право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Відтак, договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг . Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги.

При цьому, метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії (уступці права вимоги) право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю. Якщо право вимоги відступається за номінальною вартістю без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656 ЦК України).

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №591/4552/17, від 04.09.2019 у справі № 906/1174/18, від 02.07.2019 у справі №910/2489/17.

Так, як вбачається з п. 1.2 оспорюваного договору, новий кредитор займає місце первісного кредитора в усіх без винятку зобов`язаннях, що виникли з основного договору, у тому числі щодо вимоги оплати основної заборгованості за поставлений боржнику товар на суму 32 082,50 грн.,а також сплати боржником пені, штрафу, інфляційного збільшення ціни товару, збільшення ціни товару внаслідок курсової різниці, річних процентів і т.і.

При цьому, згідно з п. 2.1 договору, за передане право вимоги до боржника за основним договором новий кредитор сплачує первісному кредитору суму у розмірі основної заборгованості боржника, а саме: 32082,50 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі оспорюваного договору відступлення права вимоги, відповідач-2 звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до третьої особи про стягнення 448 608,64 грн. заборгованості, у тому числі: 32 082,50 грн. заборгованості, 14 743,39 грн. пені, 7 416 грн. штрафу, 389 366,25 грн. річних процентів, а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору. В подальшому відповідач-2 зменшив позовні вимоги.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.12.2019 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ВИШНЕВИЙ САД-2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю РОСКО ТРЕЙД 32 082 (тридцять дві тисячі вісімдесят дві) грн. основної заборгованості, 13 393 (тринадцять тисяч триста дев`яносто три) грн. 59 коп. пені, 6 416 (шість тисяч чотириста шістнадцять) грн. 50 коп. штрафу, 39 694 (тридцять дев`ять тисяч шістсот дев`яносто чотири) грн. 40 коп. 20 % річних та 1 900 (одну тисячу дев`ятсот) грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору.

Таким чином, з наведених обставин вбачається, що розмір грошової вимоги, яка була відступлена за спірним договором відступлення права вимоги перевищував ціну її відступлення.

Отже, за спірним договором Товариство з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд" як новий кредитор фактично набув право одержати прибуток у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною такої вимоги, встановленої спірним договором.

З викладеного вбачається, що у даному випадку фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.

Вищевикладене вказує на те, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Роско Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд" договір про відступлення права вимоги №21-1/08/19 за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу.

Статтею 7 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг визначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Належних та допустимих доказів того, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд" станом на момент укладення спірного договору у встановленому законодавством порядку отримало право надавати фінансові послуги (і, як наслідок, право здійснювати факторингові операції) матеріали справи не містять.

За наведених обставин вбачається, що договір не відповідає приписам ст.ст. 11, 512, 514, 1077, 1079 Цивільного кодексу України, адже породжує правовідносини факторингу за відсутності у його учасників необхідного обсягу правоздатності (відсутності ліцензії на здійснення такого виду фінансових послуг), а тому в силу норми ст. 215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження, такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "НАСІННЯ" повністю.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідачів.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 238, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги № 21-1/08/19 від 21.08.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Роско Груп" (ідентифікаційний код 36063919) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд" (ідентифікаційний код 36673556).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Трейд " (65114, м. Одеса, проспект Маршала Жукова, 47/3, ідентифікаційний код 36673556) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "НАСІННЯ" (03150, м.Київ, ВУЛИЦЯ ПРЕДСЛАВИНСЬКА, будинок 34-Б, ідентифікаційний код 30674952) 960,50 грн. витрат зі сплати судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Роско Груп" (04073, м.Київ, ВУЛИЦЯ КУРЕНІВСЬКА, будинок 18, офіс 511; ідентифікаційний код 36063919) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "НАСІННЯ" (03150, м.Київ, ВУЛИЦЯ ПРЕДСЛАВИНСЬКА, будинок 34-Б, ідентифікаційний код 30674952) 960,50 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через Господарський суд міста Києва. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 23.03.2020.

Суддя С.О. Турчин